Ухвала суду № 105562161, 03.08.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у задоволенні заяви про заміну сторони її правонаступником

м. Київ

03.08.2022Справа №910/11424/15

За заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Амадеус Ко"прозаміну сторони її правонаступникому справі №910/11424/15за позовомПриватного акціонерного товариства "Індбуд"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Амадеус Ко"простягнення 4 192 382,02 грн.за участю зацікавленої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройкомплекс Інжинірінг"Суддя Бойко Р.В.

Секретар судового засідання Кучерява О.М.

Представники учасників справи:

від позивача:Корольов В.В.від відповідача:Гриценко Б.М.від зацікавленої особи:не з`явився

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/11424/15 за позовом Приватного акціонерного товариства "Індбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амадеус Ко" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором підряду №26 від 26.04.2013 у загальному розмірі 4 192 382,02 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 у справі №910/11424/15 (з урахуванням ухвали від 25.02.2016 про виправлення описки), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016, позов Приватного акціонерного товариства "Індбуд" задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Амадеус Ко" 2 651 267,64 грн. основного боргу, 281 963,74 грн. пені, 1 175 996,56 грн. інфляційних, 83 154,08 грн. 3% річних та 73 080,00 грн. судового збору.

03.02.2016 на виконання рішення суду видано відповідний наказ.

14.02.2018 ухвалою Господарського суду міста Києва, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2018, відмовлено Приватному акціонерному товариству "Індбуд" в особі арбітражного керуючого Корольова В.В. у видачі дубліката наказу, виданого на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 у справі №910/11424/15, яке набрало законної сили 20.01.2016.

Постановою Верховного Суду від 28.12.2018 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 у справі №910/11424/15; прийнято у справі №910/11424/15 нове судове рішення, яким заяву Приватного акціонерного товариства "Індбуд" в особі ліквідатора Корольова Вадима В`ячеславовича про видачу дубліката наказу Господарського суду міста Києва від 03.02.2016 №910/11424/15 задоволено, доручено Господарському суду міста Києва видати дублікат наказу Господарського суду міста Києва від 03.02.2016 №910/11424/15 про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 у справі №910/11424/15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2018 задоволено заяву Приватного акціонерного товариства "Індбуд" в особі арбітражного керуючого Корольова Вадима В`ячеславовича про видачу дублікату наказу та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання; поновлено строк пред`явлення наказу Господарського суду міста Києва від 03.02.2016 у справі №910/11424/15 до виконання з 02.08.2018; видано дублікат наказу Господарського суду міста Києва від 03.02.2016 у справі №910/11424/15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 замінено стягувача - Приватне акціонерне товариство "Індбуд", як сторону у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 у справі № 910/11424/15 його правонаступником - Адвокатським об`єднанням "Капітал Правіс".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 у справі №910/11424/15 відмовлено Приватному акціонерному товариству "Індбуд" в задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження у справі №910/11424/15 за позовом Приватного акціонерного товариства "Індбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амадеус Ко" про стягнення 4 192 382,02 грн. повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 у справі №910/11424/15 скасовано; прийнято нове судове рішення, яким заяву Приватного акціонерного товариства "Індбуд" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Корольова В.В. про заміну стягувача задоволено; замінено стягувача - Адвокатське об`єднання "Капітал Правіс" у дублікаті наказу щодо виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 у справі №910/11424/15 його правонаступником - Приватним акціонерним товариством "Індбуд".

13.06.2022 в системі "Електронний суд" Товариством з обмеженою відповідальністю "Амадеус Ко" сформовано заяву про заміну сторони її правонаступником, у відповідності до якої заявник просить замінити позивача (стягувача) - Приватне акціонерне товариство "Індбуд", його процесуальним правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Стройкомплекс Інжинірінг".

Подана заява мотивована тим, що додатковою угодою №3 від 29.03.2016 до договору генерального підряду №26 від 26.04.2013 сторонами було припинено зобов`язання ТОВ "Амадеус Ко" перед ПрАТ "Індбуд" про сплаті пені у розмірі 281 963,74 грн., інфляційних у розмірі 1 175 996,56 грн. та 3% річних у розмірі 83 154,08 грн., а згідно договору відступлення прав вимоги №31/03/2016 від 31.03.2016 права вимоги по сплаті основної суми боргу у розмірі 2 651 267,64 грн. перейшли від ПрАТ "Індбуд" до ТОВ "Стройкомплекс Інжинірінг", у зв`язку з чим наявні правові підстави для заміни в цій частині ПрАТ "Індбуд" правонаступником - ТОВ "Стройкомплекс Інжинірінг".

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2022 вказану заяву передано для розгляду судді Бойко Р.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2022 призначено розгляд заяви ТОВ "Амадеус Ко" про заміну сторони її правонаступником на 28.06.22; викликано у судове засідання представників ПрАТ "Індбуд", ТОВ "Амадеус Ко" та ТОВ "Стройкомплекс Інжинірінг"; визнано обов`язковою явку представників вказаних осіб; запропоновано ПрАТ "Індбуд" та ТОВ "Стройкомплекс Інжинірінг" надати суду у строк до початку судового засідання, призначеного на 28.06.2022 письмові пояснення по суті заяви ТОВ "Амадеус Ко" з доказами їх направлення іншим учасникам господарського процесу; докази на підтвердження своїх пояснень (у разі їх наявності).

28.06.2022 засобами електронного зв`язку ліквідатором позивача подано відзив на заяву про заміну сторони її правонаступником, за змістом якого проти поданої заяви заперечував, вказував на те, що надані заявником додаткова угода №3 від 29.03.2016 до договору генерального підряду №26 від 26.04.2013 та договір відступлення прав вимоги №31/03/2016 від 31.03.2016 є фраудаторними правочинами, направленими на прощення і відступлення заборгованості шляхом нівелювання судового рішення, з метою визнання яких недійсними ним було подано позов в межах справи №910/18250/16 про банкрутство ПрАТ "Індбуд", у зв`язку з чим просив зупинити розгляд поданої заяви до розгляду по суті ініційованого ним позову та відмовити в задоволенні поданої заяви.

Протокольними ухвалами суду від 28.06.2022 зобов`язано сторін надати оригінали додаткової угоди №3 від 29.03.2016 до договору генерального підряду №26 від 26.04.2013 та договору про відступлення прав вимоги №31/03/2016 від 31.03.2016 в наступне судове засідання; відкладено судове засідання на 12.07.2022.

07.07.2022 через відділ діловодства суду представником відповідача було подано заяву про надання оригіналів документів для огляду, згідно якої надано оригінали долучених до поданої заяви банківських виписок.

Протокольною ухвалою суду від 12.07.2022 оголошено перерву в судовому засіданні до 22.07.2022.

19.07.2022 через відділ діловодства суду представником відповідача було подано заяву про надання оригіналів документів для огляду, згідно якої надано оригінал договору про відступлення прав вимоги №31/03/2016 від 31.03.2016.

В судове засідання 22.07.2022 з`явилися представники сторін, надали свої пояснення по суті поданої заяви, за змістом яких: відповідач (боржник) подану заяву підтримує та просить її задовольнити, а позивач проти поданої заяви заперечує та просить в її задоволенні відмовити.

ТОВ "Стройкомплекс Інжинірінг", повідомлене про дату, час і місце розгляду заяви ТОВ "Амадеус Ко" про заміну сторони її правонаступником належним чином в розумінні положень ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, своїх повноважних представників в судове засідання не направив, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши заяву ТОВ "Амадеус Ко" про заміну сторони її правонаступником суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Статтею 334 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 242 цього Кодексу. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Згідно із ч. 1 ст. 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Виходячи зі змісту наведених норм, процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні (відповідно до статей 512 і 520 Цивільного кодексу України). Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 Господарського процесуального кодексу України допускається на будь-якій стадії судового процесу.

Процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права, фактично, процесуальне правонаступництво слідує за матеріальним. У кожному конкретному випадку, для вирішення питань можливості правонаступництва, господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

В даному випадку, як на наявність обставин правонаступництва у спірних правовідносинах відповідач (боржник) вказує на те, що після набрання законної сили рішенням у даній справі відбулось часткове прощення боргу з боку позивача (стягувача), а в іншій частині (основний борг) право вимоги виконання такого зобов`язання було відступлено позивачем (стягувачем) на користь ТОВ "Стройкомплекс Інжинірінг", у зв`язку з чим наявній визначені законодавством правові підстави для заміни особи позивача (стягувача) в цій частині на його правонаступника.

В підтвердження наведеного до поданої заяви відповідачем (боржником) було додано: договір №31/03/2016 про відступлення права вимоги від 31.03.2016, укладений між ПрАТ "Індбуд", ТОВ "Стройкомплекс Інжинірінг" та ТОВ "Амадеус Ко"; додаткову угоду №3 від 29.03.2016 до договору генерального підряду №26 від 26.04.2013, укладену між ТОВ "Амадеус Ко" та ПрАТ "Індбуд"; виписки по рахунку на підтвердження сплати ТОВ "Амадеус Ко" на користь ТОВ "Стройкомлекс Інжинірінг" грошових коштів у розмірі 2 651 267,64 грн. протягом 2016 року.

Із змісту таких правочинів вбачається, що: згідно додаткової угоди №3 від 29.03.2016 сторони дійшли згоди припинити зобов`язання за договором генерального підряду №26 від 26.04.2013, підтверджені рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 у справі №910/11424/15, по сплаті пені, інфляційних втрат та 3% річних шляхом їх прощення, а згідно договору №31/03/2016 про відступлення права вимоги від 31.03.2016 - відступлено решту права вимоги (основну суму боргу) від ПрАТ "Індбуд" на користь ТОВ "Стройкомплекс інжиніринг".

Однак, заперечуючи про поданої заяви ліквідатор ПрАТ "Індбуд" вказує на те, що такі правочини суперечать приписам ст.ст. 3, 13 Цивільного кодексу України та є фраудаторними, адже направлені на прощення і відступлення заборгованості шляхом нівелювання сили судового рішення у даній справі.

Оцінюючи такі доводи в розрізі наданих документів з метою встановлення наявності правових підстав для висновку щодо правонаступництва в межах спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Так, суд констатує такі фактичні обставини справи у період після набуття судовим рішенням у даній справі статусу остаточного (з березня 2016 року):

- 22.12.2016 розпорядник майна стягувача Корольов В.В. звернувся до ТОВ "Амадеус Ко" з листом в якому просив повідомити про стан виконання судового рішення у справі №910/11424/15 (а.с. 21 т.3);

- 05.02.2018 ліквідатор стягувача Корольов В.В звернувся до суду із заявою про видачу дублікату наказу (а.с. 4-7 т. 3), в якому просив видати дублікат наказу для стягнення 4 192 382,02 грн.;

- в листі від 14.02.2018 (а.с. 42 т. 3) ліквідатор стягувача Корольов В.В. зазначав, що рішення суду у справі не виконано;

- в апеляційній скарзі від 21.02.2018 (а.с. 50-54 т. 3) стягувач вказував на невиконання судового рішення в частині стягнення 4 192 382,02 грн. та просив видати дублікат наказу;

- в касаційній скарзі від 18.06.2018 (а.с. 152 т. 3) стягувач вказував на невиконання судового рішення в частині стягнення 4 192 382,02 грн. та просив видати дублікат наказу;

- 05.07.2018 ліквідатор стягувача Корольов В.В. звернувся до суду із заявою про поновлення процесуального строку (а.с. 6-7 т. "заява") та видачу дублікату наказу (а.с. 19-20 т. "заява");

- в ухвалі Господарського суду міста Києва від 02.08.2018 (а.с. 75-79 т. "заява", абзац 3 сторінки 4) зазначено: "судом встановлено, що на даний час рішення суду від 06.07.2015 у справі №910/11424/15 залишається невиконаним, а оригінал наказу втрачено", тобто, судовим актом встановлено факт невиконання судового рішення станом на 02.08.2018;

- 20.08.2018 судом направлено стягувачу дублікат наказу (а.с. 85 т. "заява");

- 03.10.2018 приватний виконавець Бандола О.О. відкрив виконавче провадження по примусовому виконанню наказу у даній справі, здійснено виклик боржника, 04.10.2018 арештовано майно боржника, а 23.10.2018 - винесено постанову про розшук майна боржника (а.с. 258-259 т. 3);

- 27.12.2018 ПрАТ "Індбуд" за наслідками проведення аукціону з продажу майна банкрута, оформленого протоколом №03-12/18 від 26.12.2018, продав підтверджене судовим рішенням у даній справі право вимоги на користь АО "Капітал Правіс", про що було укладено відповідний договір (а.с. 211-212 т. 3), із визначеною ціною продажу - 160 987,93 грн.; розмір проданого права вимоги було визначено саме у розмірі 4 192 382,02 грн. (тобто, без урахувань прощення боргу згідно додаткової угоди №3 та відступлення в іншій частині новому кредитору і її оплати боржником такій особі), про що зазначив керуючий партнер АО "Капітал Правіс" у своїй заяві до суду про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні (а.с. 209-210 т. 3); прикметно, що саме цей представник у червні 2022 року звернувся із заявою про заміну стягувача на іншу особу та представляє боржника (ТОВ "Амадеус Ко").

- ліквідатор стягувача Корольов В.В. листом від 27.12.2018 (а.с. 213 т. 3) повідомив боржника, що борг у розмірі 4 192 382,02 грн. відступлено АО "Капітал Правіс";

- постановою Верховного Суду у даній справі від 28.12.2018 (а.с. 187-198 т. 3) задоволено заяву стягувача та видано дублікат наказу, що за умови відсутності боргу не відбулося би;

- ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 замінено стягувача на АО "Капітал Правіс" в межах всієї суми стягнення за рішенням у справі (а.с. 264-267 т. 3) - ні боржник, ні ТОВ "Стройкомплекс інжинірінг" дану ухвалу не оскаржували;

- в межах справи №910/18250/16 відбулось оскарження договору купівлі-продажу права вимоги від 27.12.2018 і ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2020, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27.01.2021, було визнано недійсним вказаний договір з підстав пов`язаності покупця і організатора торгів (а.с. 5-18 т. 4); судом було встановлено, що відбувався продаж заборгованості у розмірі 4 192 382,02 грн.;

- 07.04.2021 ліквідатор стягувача Корольов В.В., у зв`язку із визнання недійсними результатів торгів з продажу активу боржника, звернувся до суду із заявою про заміну стягувача на ПрАТ "Індбуд" (а.с. 1-2 т. 4) в якій просив замінити стягувача з метою належного виконання рішення;

- постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 замінено стягувача на ПрАТ "Індбуд" (а.с. 121- 127 т. 4).

З огляду на викладені обставини перебігу відносин після набрання законної сили рішенням у даній справі вбачається, що протягом 5 років стягувач вчиняв значну кількість дій з метою домогтися виконання судового рішення та одержання присуджених коштів, а боржник, який а) частково домовився про прощення боргу та б) сплатив решту боргу новому кредитору, очевидно мав би повідомити суд та стягувача про наведене, з метою припинити такі процесуальні дій та одержати правову певність в частині існування примусу до виконання судового рішення (в т.ч. шляхом визнання наказу таким, що не підлягає виконанню чи оскарження примусових дій виконавця про стягнення боргу).

Однак, доказів вчинення відповідних дій з боку боржника матеріали справи не містять.

Представник боржника в судових засіданнях зазначив, що таких дій не вчинялося, оскільки не було відкритого виконавчого провадження і тому не було фактичної потреби в цьому, проте такі твердження не відповідають фактичним обставинам справи, адже у жовтні 2018 року було відкрито виконавче провадження та арештовано майно, а з пояснень учасників справи - навіть частково були списані кошти з рахунку боржника.

Разом із цим, із матеріалів справи вбачається наступна поведінка боржника:

- 02.05.2018 подано заяву про відвід колегії суддів апеляційного суду (а.с. 106-107 т. 3) з підстав порушення процедури авторозподілу справи (розгляд питання видачі дублікату);

- 29.05.2018 в судовому засіданні (розгляд питання видачі дублікату в суді апеляційної інстанції) адвокат боржника не повідомляв про обставини відсутності боргу (а.с. 139-140 т. 3);

- 31.07.2018 боржником подано заперечення щодо поновлення пропущеного строку та видачу дублікату наказу (а.с. 54-58 т. "заява") в якому жодного слова про припинення обов`язку із сплати коштів чи відступлення прав вимоги не зазначено;

- 31.07.2018 в судовому засіданні (розгляд питання поновлення строку та видачі дублікату в суді першої інстанції) представник боржника не повідомляв про обставини відсутності боргу (а.с. 69-70 т. "заява");

- 02.08.2018 в судовому засіданні (розгляд питання поновлення строку та видачі дублікату в суді першої інстанції) представник боржника заперечував проти видачі наказу дублікату наказу у зв`язку із пропуском строку на його пред`явлення до виконання (друга сторінка ухвали суду від 02.08.2018, а.с. 75-79 т. "заява");

- 06.08.2018 представник боржника одержала ухвалу суду від 02.08.2018, в якій встановлено факт невиконання судового рішення (а.с. 79 (зворот) т. "заява"), а в апеляційній скарзі на вказану ухвалу від 13.08.2018 (а.с. 115-119 т. "матеріали оскарження ухвали") не зазначено жодного слова про існування додаткової угоди №3, сплату боргу та існування нового стягувача, не надано жодного доказу на підтвердження таких обставин;

- 11.12.2018 боржник відмовився від апеляційної скарги на ухвалу від 02.08.2018, і відмова прийнята судом (а.с. 146, 156-157 т. "матеріали оскарження ухвали");

- 11.02.2019 в судовому засіданні (розгляд питання заміни стягувача в суді першої інстанції) адвокат боржника не повідомляв про обставини відсутності боргу (а.с. 261-262 т. 3);

- жодних оскаржень виконавчих дій, спрямованих на стягнення 4 192 382,02 грн. з 2018 року боржником не вчинялося (а.с. 258-259 т. 3);

- відсутні докази того, що боржник оскаржував договір купівлі-продажу боргу від 27.12.2018 на користь АО "Капітал Правіс" чи у межах існуючого оскарження у справі №910/18250/16 зазначав про відсутність об`єкту продажу (права вимоги через його припинення частково прощенням, частково належним виконанням);

- 14.06.2022 звернувся із даною заявою про заміну стягувача правонаступником, до якої крім угоди відступлення долучив копію первісного наказу у справі, що виданий суддею Домнічевою І.О. (а.с. 216 т. 5), який у 2016 році було направлено судом на адресу ПрАТ "Індбуд", однак в наступному начебто втрачено та не передано розпоряднику майна / ліквідатору ПрАТ "Індбуд", проте не зрозуміло, чому в заперечення проти розгляду двох заяв стягувача про видачу дублікату наказу не повідомлялися такі відомості, адже це нівелювало б доводи про втрату наказу;

- із пояснень представників у судовому засіданні частково кошти були стягнуті із боржника на користь АО "Капітал Правіс", які після визнання угоди купівлі-продажу у межах справи №910/18250/16 останній перерахував не боржнику, а ПрАТ "Індбуд", хоча така поведінка суперечить поясненням щодо погашення боргу у 2016 році на користь нового стягувача.

Такі обставини поведінки боржника свідчать про те, що протягом 5 років після нібито обізнаності боржника із: а) частковим припиненням боргу прощенням, б) існуванням нового кредитора, в) сплатою коштів новому кредитору, та з урахуванням активної позиції ПрАТ "Індбуд", спрямовану на виконання судового рішення, численні судові провадження щодо одержання дублікату наказу та заміни стягувача (який є відмінним від того, якому боржник вже сплатив кошти), відкриття у 2018 році виконавчого провадження та арешту майна на суму 4 192 382,02 грн. ТОВ "Амадеус Ко" в жодній усній чи письмовій заяві не вказало про ті обставини, які йдеться у поданій у червні 2022 році заяві про заміну стягувача правонаступником. Хоча за змістом відповідних правочинів було їх стороною та володіло всією інформацією про такі обставини.

Приймаючи до уваги такі обставини поведінки боржника протягом 5 років перебігу відносин з приводу виконання судового рішення у даній справі в сукупності з принципами неухильного дотримання добросовісності при реалізації своїх прав суд констатує, що долучені ним до поданої заяви документи не містять ознак доказу викладених ним в поданій заяві обставин з огляду на наступне.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Оцінюючи зібрані в матеріалах справи докази, суд, застосовуючи стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку, що в даному випадку не мало місце прощення боргу в частині та відступлення в іншій частині в 2016 році, оскільки сукупність дій ТОВ "Амадеус Ко" та встановлених обставин справи протягом періоду з моменту набрання законної сили судовим рішенням у даній справі до розгляду даної заяви судом, дає підстави для висновку про відсутність існування договору про відступлення права вимоги №31/03/2016 від 31.03.2016 (в редакції, яка надана до суду) та додаткової угоди №3 від 29.03.2016 до Договору генерального підряду №26 від 26.04.2013 до 27.09.2021 (розгляд Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги на ухвалу про відмову про заміну стягувача на ПрАТ "Індбуд"), а їх виготовлення з датуванням березнем 2016 року відбулося у період з 27.09.2021 по червень 2022 року.

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2018 було встановлено, що: "на даний час рішення суду від 06.07.2015 у справі №910/11424/15 залишається невиконаним, а оригінал наказу втрачено". Тобто, судовим актом встановлено факт невиконання судового рішення станом на 02.08.2018, чим нівелюється існування доданих заявником правочинів на той момент.

Підстав переглядати такий висновок суду, з огляду на встановлені обставини справи, немає.

В аспекті наведеного суд відзначає, що додані боржником до заяви банківські виписки на підтвердження виконання в 2016 році відступленого на користь ТОВ "Стройкомплекс інжинірінг" зобов`язання, які вказують на перерахування ТОВ "Амадеус Ко" на користь такої особи протягом період 13.04.2016 - 18.11.2016 грошових коштів у загальному розмірі 2 481 267,64 грн. з призначенням платежу: "погашення заборгованості згідно дог. про відступлення прав вимоги №31/03/2016 від 31.03.2016 без ПДВ", не спростовують висновку щодо можливої дати виготовлення зазначених договорів, адже з огляду на а) суперечливість поведінки (неповідомлення про такі обставини протягом п`яти років та не надання раніше відповідних доказів), б) невідповідності загальної суми перерахованих коштів (навіть при врахуванні наявних в таких виписках платежів на користь ТОВ "Стройкомплекс інжинірінг" з іншим призначенням) сумі відступленого зобов`язання, в) здійснення таких платежів без врахування ПДВ при встановлені в договорі про відступлення права вимоги №31/03/2016 від 31.03.2016 суми з ПДВ, дають підстави для висновку про можливе підлаштування реквізитів такого правочину під наявні платежі між такими особами.

За наведених обставин слід констатувати, що виготовлення зазначених правочинів та подання їх до суду здійснено виключно з метою а) унеможливити виконання судового рішення у даній справі, б) затягнути виконання судового рішення у даній справі, адже подача такої заява є обов`язково підставою для зупинення виконавчого провадження.

В той же час, в межах даної справи судове рішення на шкоду стягувачу залишається невиконаним більше 6 років.

Відтак, перед судом постає питання належного реагування на правочин, який суперечить існуючому судовому акту та де-факто призводить до його нівелювання.

В юридичній науці та судовій практиці договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута, називають фраудаторними правочинами. Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Фраудаторний правочин укладається боржником у період проведення виконавчого провадження з метою виведення свого майна з-під стягнення (пункти 47, 48, 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №2-591/11).

Разом із цим, до категорії фрадуторних правочинів відносяться дії/правочини, які опосередковано призводять до неможливості виконання зобов`язань боржника (в т.ч. підтверджених судовим рішенням), тобто, виведення майна, за рахунок якого можливим було б задоволення вимог стягувача, прийняття нових зобов`язань тощо.

В той же час, виникає питання чи варто розмежовувати фраудаторні правочини від правочинів, які безпосередньо стосуються об`єкту судового спору та їх укладання нівелює існуюче судове рішення (порушує публічний порядок щодо обов`язковості судових рішень).

Суд вважає, що як в ч. 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження", так і в цілому категорія фраудоторних правочинів зводиться до зменшення активів та або/збільшення пасивів боржника, які можуть призвести до неможливості задоволення вимог кредитора. Такі активи є відмінними від предмета спору, а для кваліфікації правочину як фраудаторного достатньо доведення можливості утруднення виконання зобов`язання боржника (навіть в частині).

При цьому, застосування аналогічного підходу до ситуації, коли правочин порушує права стягувача та стосується безпосередньо предмета спору, і призводить до нівелювання судового рішення не є справедливим та законним.

Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013).

Обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 15.05.2018 №2-р (ІІ)/2019).

З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; водночас ухиленням від виконання цього обов`язку є перекладення державою відповідальності за фінансове забезпечення організації виконавчого провадження на особу, на користь якої ухвалене судове рішення; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (§ 43 рішення у справі "Shmalko v. Ukraine" від 20.07.2004, § 84 рішення у справі "Fuklev v. Ukraine" від 07.06.2005, § 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28.11.2006, §§ 46, 51, 54 рішення у справі "Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine" від 15.10.2009).

Таким чином, визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Отже, правочини, які нівелюють остаточне судове рішення, порушують закріплені в ст. 1291 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року принципи та гарантії, а відтак є нікчемними. Їх відмінністю від фраудаторних правочинів, є те, що такі нікчемні правочини відповідають наступним критеріям: а) нівелюють остаточне судове рішення, б) не відповідають будь-якому судовому акту, датованому після їх вчинення (постановам судів апеляційної та/або касаційної інстанції; ухвалам з розгляду процесуальних питань на стадії виконання остаточного судового рішення); в) вчинені за відсутності волі особи, на захист матеріально-правового інтересу якої прийнято відповідне судове рішення (наприклад, спрямовані на: прощення боргу, стягнутого судом; відступлення права вимоги, стягнутого судовим рішенням; розпорядження витребуваним судовим рішенням майном тощо). Додатковим твердженням того, що такі правочини мають кваліфікуватися як нікчемні, а не оспорювані є те, що встановивши їх суперечність існуючому судовому рішенню не має потреби в ініціюванні нового судового спору (зокрема, щодо недійсності правочину), адже судове рішення за новим спором не може суперечити вже існуючому судовому рішенню, яке набуло статусу остаточного.

Тобто, з набуттям судовим рішенням законної сили та статусу остаточного встановлюється правовий захист матеріально-правового інтересу позивача, який полягає в безумовному отриманні присудженого рішенням, існування чого може бути припинено за волею позивача чи досягненням виконання такого рішення. Такий захист встановлює публічне обтяження предмету вирішеного судового спору, порушення якого і становить порушення публічного порядку і як наслідок тягне за собою нікчемність відповідних дій в силу Закону.

В даному випадку, матеріали справи не містять доказів існування волі стягувача на припинення матеріально-правового інтересу щодо предмета спору у даній справі, що підтверджується відповідними запереченнями на заяву боржника та встановленими ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2018 у даній справі обставинами того, що рішення суду від 06.07.2015 не виконано.

Той факт, що надані боржником правочини було вчинено позивачем в особі відмінної від сьогоднішньої посадової особи, яка представляє його інтереси (було вчинено директором, а наразі представництво здійснюється ліквідатором), не спростовує наведеного висновку суду в силу обставин їх виникнення (лише за спливом 5 років судових тяжб з приводу виконання судового рішення) та фактичного змісту і направлення (досить сумнівною є дійсною воля товариства відмовитися від частини позовних вимог всього за спливом місяця після набрання законної сили судовим рішенням, а в іншій частині - відступити право вимоги підтвердженого судовим рішенням зобов`язання без визначення умови оплати такого відступлення і її отримання на протязі шести років).

Отже, дефект волі, який призвів до нівелювання можливості виконання судового рішення не може спростовувати обставин нікчемності таких дій в силу порушення ними публічного порядку.

Також, суд враховує, що стягувач звернувся до суду із окремим позовом про визнання цих угод недійсними у зв`язку із наявність в них ознак фраудаторних правочинів, однак підстав для зупинення провадження з розгляду даної заяви немає, адже відсутні докази відкриття відповідного судового провадження за поданим ліквідатором стягувача позовом.

До того ж, судом встановлено, що спірні правочини відповідають ознакам нікчемності, а тому відсутні підстави для їх окремого дослідження на предмет фраудаторності.

Поряд з цим, такі дії ставлять перед судом питання чи може суд надати самостійну оцінку поданим договорам на предмет їх нікчемності задля вирішення даної заяви та вирішення питання належного стягувача за судовим актом.

Відповідаючи на таке питання суд враховує сталу практику Великої Палати Верховного Суду про те, що звернення з позовною вимогою про визнання правочину нікчемним є неефективним способом захисту, а тому така вимога не підлягає задоволенню, у зв`язку з чим необхідним є звернення саме з вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину.

Враховуючи, що дані правочини стосуються прощення боргу, стягнутого судовим рішенням, та відступлення права вимоги за боргом, стягнутим судовим рішенням у даній справі, то очевидно, що наслідком нікчемності такого правочину буде виконання судового рішення у даній справі, про що спір вже вирішено, а предмет позову на кшталт визнання права бути стягувачем заборгованості за особою, яка вважає такий договір нікчемним, є нонсенсом через існування судового рішення, яке це право вже підтвердило.

Відтак, за наведених обставин відсутні ефективні способи захисту права у спосіб застосування наслідків нікчемного правочину шляхом подання окремого позову; подання та розгляд окремого позову займе тривалий час (близько року), що змусить суд або вирішити питання виходячи із положень ст. 204 Цивільного кодексу України, або зупинити провадження та фактично зумовити досягнення одного із поставлених боржником завдань - затягнути виконання судового рішення. Крім того, як тоді має реагувати суд, якщо в майбутньому будуть з`являтися подібні угоди навіть після оцінки тотожних, що свідчить на користь необхідності їх оцінки в межах даного провадження задля забезпечення дотримання конституційного принципу обов`язковості судових рішень.

В суду немає сумніву, що на даній стадії однозначно можна оцінити як нікчемний, для прикладу правочин, який укладено без дотримання обов`язкової нотаріальної форми, а відтак, чи розумно розмежовувати стадію оцінки правочину на предмет нікчемності від підстав нікчемності правочину.

Сукупність наведених доводів дає підстави суду для висновку про можливість надання оцінки правочинів, якими обґрунтовано прощення боргу та заміну кредитора за зобов`язаннями, які присуджені до стягнення остаточним судовим рішення, у межах розгляду заяви про заміну стягувача за відповідним наказом, що видано на виконання судового рішення.

В будь-якому випадку, такий обов`язок суду випливає із необхідності дослідження всіх доводів та заперечень учасників судового процесу, адже відповісти на питання чи відбулось процесуальне правонаступництво в межах спірних правовідносин з урахуванням заперечень щодо цього з боку чинного стягувача є неможливим без дослідження законності правочинів, якими доказуються такі обставин, і встановлення їх нікчемності в силу такого принципу здійснення судочинства як верховенство права не може бути залишено поза увагою суду виключно через можливі процесуальні обмеження, обумовлені стадією розгляду такого питання.

З огляду на викладене, встановлена судом нікчемність додаткової угоди №3 від 29.03.2016 до договору генерального підряду №26 від 26.04.2013 та договору про відступлення прав вимоги №31/03/2016 від 31.03.2016 свідчить про недоведеність заявником як факту часткового припинення зобов`язання з оплати присуджених до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 у справі №910/11424/15 коштів, так і наявності правонаступництва в іншій частині (щодо стягнення основного боргу), адже в силу приписів ст. 216 Цивільного кодексу України такі правочини не можуть породжувати жодних правових наслідків окрім їх нікчемності.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні заяви ТОВ "Амадеус Ко" про заміну сторони (стягувача) її правонаступником.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 52, 234, 329, 334 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Амадеус Ко" про заміну сторони її правонаступником.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (22.07.2022) та може бути оскарження протягом десяти днів з дня складення її повного тексту шляхом подання у відповідності апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст ухвали складено 03.08.2022.

Суддя Р.В. Бойко