Ухвала суду № 105551492, 03.08.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позову без розгляду

03 серпня 2022 рокум. ПолтаваСправа № 440/4797/22

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С., розглянувши у письмовому провадженні матеріали позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області, Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання незаконними вимоги та зупинення дії постанов,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання незаконними вимог Головного управління ДФС у Полтавській області від 06.02.2019 №Ф-1286-55-у, від 06.11.2018 №Ф-1286-55-у та від 09.08.2019 №Ф-1286-55-у.

У позовній заяві позивач пояснювала, що про оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 дізналася 13 травня 2022 року після отримання постанов від 28.04.2022 про відкриття виконавчих проваджень. Позивач стверджувала, що раніше не отримувала спірні вимоги та не була повідомлена про їх прийняття.

Суд, приймаючи в ухвалі про відкриття провадження рішення щодо строків звернення з позовом у цій справі, виходив з того, що це твердження позивача наявними у справі документами не спростоване.

Тому з метою виключення порушення права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, суд вважав за можливе відраховувати строк звернення до суду з цим позовом від дати, коли позивач дізналася про існування спірних вимог - 13.05.2022.

У той же час суд вказав, що у разі, коли після відкриття провадження будуть отримані інші дані, що спростовуватимуть висновки про дату, з якої слід відраховувати строк звернення до суду, суд вправі застосувати процесуальні наслідки пропущення вказаного строку.

Як наслідок, ухвалою суду від 31.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/4797/22. Залучено до участі у справі в якості другого відповідача Державну податкову службу України (код ЄДРПОУ 43005393). Допущено заміну відповідача Головного управління ДПС у Полтавській області (ідентифікаційний код 43142831) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Полтавській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ВП 44057192). Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

22.06.2022 до суду надійшов відзив на позов з доданими документами.

Ознайомившись з доданими до відзиву документами суд встановив, що:

вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 06.02.2019 №Ф-1286-55-у ОСОБА_1 отримала 14.02.2019, що підтверджується копією зворотного повідомлення про вручення поштового відправлення;

вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 06.11.2018 №Ф-1286-55-у ОСОБА_1 отримала 23.11.2018, що підтверджується копією зворотного повідомлення про вручення поштового відправлення;

вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 09.08.2019 №Ф-1286-55-у ОСОБА_1 отримала 22.08.2019, що підтверджується копією зворотного повідомлення про вручення поштового відправлення.

Крім того, матеріалами відзиву підтверджено, що ОСОБА_2 02.07.2019 подала відповідачу:

Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік форми Д5 (річна), у якому самостійно задекларувала суму ЄСВ до сплати 8448,00 грн.

Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік форми Д5 (річна), у якому самостійно задекларувала суму ЄСВ до сплати 9828,72 грн.

Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік форми Д5 ліквідаційна, у якому самостійно задекларувала суму ЄСВ до сплати 3672,24 грн.

Ухвалою суду від 25.07.2022 визнано неповажними підстави пропуску строку звернення до суду з позовом, зазначені позивачем у позовній заяві. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області, Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання незаконними вимоги та зупинення дії постанов - залишено без руху. Ухвалено усунути недоліки позовної заяви у строк протягом п`яти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху. Недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із заявленими позовними вимогами з іншими доказами поважності причин пропуску такого строку.

26.07.2022 від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Свою заяву позивач мотивувала тим, що спірні вимоги не отримувала, не розписувалася про їх вручення, оскільки по місцю реєстраційного обліку не проживала в період винесення оспорюваних вимог. Крім того зазначала, що ніхто з членів сім`ї також не отримував вимоги та не розписувався за вручення для передачі кореспонденції чи будь-яких інших документів. ОСОБА_1 стверджувала про фальсифікацію документів.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 про поновлення строку, суд зазначає таке.

Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені строки звернення до адміністративного суду.

Згідно зі частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд звертає увагу на те, що норми Податкового кодексу України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.

Відтак, при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону про ЄСВ, строк звернення до адміністративного суду, визначений приписами пункту 56.18 Податкового кодексу України, стаття 102 ПКУ не застосовується, на що також вказував Верховний Суд в постановах від 31 січня 2019 року у справі №802/983/18-а, від 17 липня 2019 року у справі №0740/1050/18.

Положеннями частини четвертої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що у разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.

Доданими до відзиву документами підтверджено, що вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області від 06.02.2019 №Ф-1286-55-у, від 06.11.2018 №Ф-1286-55-у та від 09.08.2019 №Ф-1286-55-у ОСОБА_1 отримала 14.02.2019, 23.11.2018, 22.08.2019 відповідно.

З цим позовом ОСОБА_1 , згідно даних штампу поштового відділення зв`язку, звернулася до суду 24.05.2022, з порушенням десятиденного строку звернення до суду (більш ніж через 3 роки).

Клопотання про поновлення строку для звернення до суду з позовом обґрунтовано тим, що про оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 дізналася 13 травня 2022 року після отримання постанов від 28.04.2022 про відкриття виконавчих проваджень. Позивач стверджувала, що раніше не отримувала спірні вимоги та не була повідомлена про їх прийняття.

Разом з тим, зазначені доводи позивача спростовуються доданими до відзиву Головного управління ДПС у Полтавській області документами.

Так, згідно долучених відповідачем до відзиву документів виявлено, що:

вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 06.02.2019 №Ф-1286-55-у ОСОБА_1 отримала 14.02.2019, що підтверджується копією зворотного повідомлення про вручення поштового відправлення;

вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 06.11.2018 №Ф-1286-55-у ОСОБА_1 отримала 23.11.2018, що підтверджується копією зворотного повідомлення про вручення поштового відправлення;

вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 09.08.2019 №Ф-1286-55-у ОСОБА_1 отримала 22.08.2019, що підтверджується копією зворотного повідомлення про вручення поштового відправлення.

На противагу доводам позивача про неотримання спірних вимог ані особисто ОСОБА_1 , ані членами її сім`ї, викладеним у клопотанні про поновлення строку від 26.07.2022, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 99 Правил надання послуг поштового зв`язку (в редакції, яка була чинна на момент направлення та вручення рекомендованих поштових відправлень позивачу), рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

Пункт 105 Правил надання послуг поштового зв`язку передбачає, що одержання реєстрованого поштового відправлення, грошових коштів за поштовим переказом здійснюється за умови пред`явлення документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, визначених законодавством. У разі отримання рекомендованого поштового відправлення одержувач власноруч зазначає прізвище та ставить свій підпис в книзі (на окремому аркуші) встановленого зразка. У разі отримання інших реєстрованих поштових відправлень, поштових переказів одержувач заповнює відповідний бланк повідомлення: зазначає найменування, серію та номер пред`явленого документа, дату одержання та ставить свій підпис.

Крім того, Верховний Суд у постановах від 13.03.2019 у справі №639/4278/16-а та від 30.11.2020 у справі №806/1943/18 зазначив, що перевірка документів, що посвідчують особу адресата (фізичну особу), особу, яка одержує поштове відправлення замість такого адресата, родинні зв`язки з адресатом, а також належне оформлення повідомлення про вручення поштового відправлення покладено на працівників поштового зв`язку.

Добросовісне виконання працівниками "Укрпошти" своїх службових обов`язків у даному випадку презюмується, а в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази протилежного (наприклад, такі, як квитки про виїзд з території міста чи країни або інші докази, які свідчать про відсутність отримувача за адресою, вказаною в повідомленні про вручення поштового повідомлення).

Щодо доводів позивача про те, що ОСОБА_1 не проживала за адресою місця реєстрації на час винесення спірних вимог, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 45.1 статті 45 Податкового кодексу України, платник податків фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу.

Податковою адресою платника податків фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків в контролюючому органі. Платник податків фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Отже, платник податків відповідно до норм чинного законодавства зобов`язаний визначити свою податкову адресу, і повідомити податковий орган про зміну свого місцезнаходження.

Колегія суддів Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.07.2022 у справі №120/479/21-а звернула увагу, що добросовісний платник податків, зобов`язаний забезпечити отримання кореспонденції, у разі невиконання цього обов`язку, платник не вправі посилатись на неотримання ним документів, як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних наслідків.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №140/30/20.

Отже, посилання ОСОБА_1 на ті обставини, що ані позивачем, ані членами її родини податкові вимоги не отримувалися та фактично ОСОБА_1 не проживала за адресою реєстрації протягом 2018-2019 років, не приймаються судом до уваги, оскільки, як встановлено з матеріалів справи, податковою адресою позивача є АДРЕСА_1 .

Оскільки спірні податкові вимоги направлялися за податковою адресою позивача та вручені працівниками "Укрпошти", то суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові вимоги вважаються врученими 14.02.2019, 23.11.2018, 22.08.2019 в розумінні статті 42 ПК України.

Відтак, твердження позивача, що про оскаржувані податкові вимоги ОСОБА_1 дізналася лише 13.05.2022, є безпідставними та необґрунтованими.

При визначенні початку перебігу строку на звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. При цьому, правовий припис "в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом" означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, який встановлений законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі №810/1724/18.

Щодо твердження позивача про фальсифікацію підпису про отримання спірних вимог, суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів, висновків почеркознавчої експертизи тощо. Отже зазначені доводи не підтверджені документально.

Інших підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом ОСОБА_2 не наведено, а судом не встановлено.

Таким чином, звернення до суду з даним позовом в частині оскарження вимог про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2019 №Ф-1286-55-у, від 06.11.2018 №Ф-1286-55-у та від 09.08.2019 №Ф-1286-55-у відбулось більше ніж через 3 роки після отримання оскаржуваних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що наведені причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом не є поважними, а тому не можуть бути підставою для поновлення такого строку.

Належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження існування обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду, позивач суду не надав.

У справі Європейського суду з прав людини "Стаббігс та інші проти Великобританії" визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" від 25.01.2000 Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998 року, заява №28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 473/2236/17.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуск строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Отже, позивачем не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до суду протягом встановленого законом строку, а наведені позивачем обставини не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.

Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що підстави для поновлення строку, зазначені позивачем у клопотанні, не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду, тому заява про поновлення строку звернення до суду не підлягає задоволенню.

Суд зауважує, що право на звернення до суду не є абсолютним чи безмежним, а може бути регламентованим. Позивач був вільним у виборі способу захисту свого порушеного права і за бажанням міг скористатися правом на оскарження спірних вимог у строк, передбачений нормативним процесуальним положенням.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Також пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Отже, зважаючи на те, що позивач пропустив 10-денний строк звернення до суду, встановлений положеннями частини четвертої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" , достатніх поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом у заяві про поновлення строку звернення до суду не вказав, суд дійшов висновку, що позов підлягає залишенню без розгляду.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Керуючись статтями 123, 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області, Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання незаконними вимоги та зупинення дії постанов - залишити без розгляду.

Роз`яснити, що позивач після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення судового рішення шляхом подання апеляційної скарги в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяІ.С. Шевяков