Рішення № 105507134, 01.08.2022, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2022 р. справа № 300/4714/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Скільського І.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Дмитренко Володимир Дмитрович (надалі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_3 (надалі - відповідач, ВЧ НОМЕР_3) в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 17.01.2017 по 13.08.2021 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 19.09.2015 по 16.01.2017 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_3, проте при звільненні зі служби, відповідач протиправно не провів з ОСОБА_1 повний розрахунок, а саме: не виплатив коштів по індексації грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Вказані обставини встановлені судовими рішенням у справі №300/1466/20. Представник позивача вказав, що відповідач на виконання зазначеного рішення суду 13.08.2021 виплатив позивачу належні суми індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки у розмірі 10698,22 грн. Тобто, період з 17.01.2017 по 13.08.2021 є періодом затримки розрахунку при звільненні з військової служби. За наведених обставин, відповідач порушив норми статей 117-118 Кодексу законів про працю України, оскільки не здійснив виплату всіх належних позивачу сум при звільненні з військової служби.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. У відзиві відповідач заперечив проти задоволення позову, оскільки вважає, що розрахований позивачем середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні є помилково розрахованим. Відповідач зіслався на правову позицію Верховного суду, викладену в постанові Великої Палати у справі № 761/9584/15-ц. Також відповідач у доповненні до відзиву вказав на не обґрунтованість заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. Просить суд в позові відмовити.

Позивач, представник позивача, не скористалися правом на подання відповіді на відзив.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 з 19.09.2015, наказ командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) про зарахування №142, та згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 16.01.2017 №16 (по стройовій частині) звільнений та виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та всіх видів забезпечення з 16.01.2017.

Івано-Франківським облвійськкоматом 04.07.2019 позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1 про право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.9).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 у справі №300/1466/21, позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_3 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.01.2017 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у кількості 28 днів за 2016-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.01.2017 року. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 01.01.2016 року по 16.01.2017 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 року по 16.01.2017 року. В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Вказане рішення суду набрало законної сили 19.07.2021.

На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 у справі №300/1466/21, відповідачем 13.08.2021 перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 - 10698,22 грн., (а.с. 13).

Сторони визнають вказаний факт виплати грошового забезпечення, що складається з індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 16.01.2017 року включно та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік та 2017 рік. Між сторонами немає спору щодо розміру виплачених коштів та проведення повного розрахунку при звільненні.

Згідно поданої відповідачем довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за №254 від 18.10.2021, розрахованої з грошового забезпечення за листопад-грудень 2016, сума грошового забезпечення, яке враховано при обчисленні середньомісячного грошового забезпечення становить 16881,92 грн., середньомісячне грошове забезпечення - 8440,96 грн., середньоденне грошове забезпечення - 281,37 грн. (а.с.32).

Від позивача чи його представника не надійшло до суду заперечень щодо правильності розрахунку середньоденного грошового забезпечення згідно вказаної довідки відповідача.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 та пункту 2 частини першої статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пункт 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 визначає: після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. [. . . ] Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі №820/660/17 вказав:

« … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини»;

«… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України»;

«…реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань».

З огляду на вказану правову позицію суду касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права, суд дійшов висновку відхилити заперечення відповідача та застосувати до спірних правовідносин норми статей 116-117 КЗпП України.

ОСОБА_1 звільнений з військової служби з 16.01.2017. Станом на вказану дату відповідач протиправно не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік та 2017 рік і індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 16.01.2017.

Ці обставини встановлені рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 у справі №300/1466/21, що набрало законної сили, між тими ж сторонами та відповідно до статті 78 КАС України, не підлягають доказуванню, у цій справі.

На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 у справі №300/1466/21, відповідачем 13.08.2021 виплачено (перераховано) на картковий рахунок ОСОБА_1 - грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення в загальному розмірі 10698,22 грн.

За змістом позовної заяви та відзиву на позов, між сторонами не має спору щодо правильності розміру виплачених коштів та дати їх виплати.

Суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та суми індексації грошового забезпечення охоплюються поняттям «всіх сум, що належать працівнику при звільненні» в розуміння статті 116 КЗпП, тому затримка їх виплати є підставою для стягнення з відповідача коштів за затримку розрахунку.

При обчисленні періоду затримки суд врахував, що відповідач фактично виплатив позивачу: індексацію грошового забезпечення, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 13.08.2021.

Отже, в цій справі періодом затримки розрахунку при звільненні є період, починаючи з першого дня після звільнення, тобто з 17.01.2017, до дати фактичного розрахунку, що мало місце 13.08.2021 по виплаті сум індексації грошового забезпечення та сум грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Сумарно, період затримки становить: 1670 календарних днів - з 17.01.2017 по 13.08.2021 включно.

Згідно поданої відповідачем довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за №254 від 18.10.2021, розрахованої з грошового забезпечення за листопад-грудень 2016, сума грошового забезпечення, яке враховано при обчисленні середньомісячного грошового забезпечення становить 16881,92 грн., середньомісячне грошове забезпечення - 8440,96 грн., середньоденне грошове забезпечення - 281,37 грн.

Від позивача чи його представника не надійшло до суду заперечень щодо правильності розрахунку середньоденного грошового забезпечення згідно вказаної довідки відповідача.

Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 469 887,90 грн. (281,37 грн. х 1670 календарних днів).

При вирішенні цієї справи суд на виконання частини п`ятої статті 242 КАС України враховує такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 116, 117 КЗпП, що викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц:

«[…](1.4)Щодо зменшення суми відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

68. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

69. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

70. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

71. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

72. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. […]

78. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

79. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

80. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.

81. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. […]

87. […]Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 у справі за провадженням №6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі №161/12771/15-ц). […]

94.4. Сума компенсації позивачу за роботу у вихідні дні (3443,88 грн.,), яку встановили суди попередніх інстанцій, є більш ніж у сто разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (419005,39 грн.).

94.5. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».

Суд врахував наведені висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц. Так, при вирішенні питання щодо суми відшкодування суд взяв до уваги такі обставини:

1) щодо мотивів поведінки роботодавця при проведенні розрахунків при звільненні: суд врахував, що відповідач виплатив позивачу добровільно на виконання рішення суду в справі №300/1466/21 суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 16.01.2017 та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік та 2017 рік. Однак таку виплату відповідач здійснив лише після судового розгляду позову ОСОБА_1 , у вказаній справі, тобто більше як через 4 роки після звільнення - 16.01.2017;

2) Щодо поведінки позивача: судом враховано, що позивач не заперечив проти його звільнення з військової служби до проведення з ним повного розрахунку. Окрім цього позивач звернувся до суду з позовом про виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 16.01.2017 та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік та 2017 рік, лише в квітні 2021, тобто через 4 роки після звільнення зі служби та неотримання всіх коштів розрахунку (справа №300/1466/21);

3) Щодо розміру відшкодування:

Суд переконаний, що обчислений відповідно до правил статей 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди.

Як зазначалось судом вище, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, дійшла таких висновків:

- суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (пункт 89 постанови);

- зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати певні критерії, їх орієнтовний перелік наведений у п.п. 91.1-91.4 постанови;

- для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, можна використовувати спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розрахувати розмір відшкодування суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (пункт 95.4 постанови).

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 01.04.2020 у справі № 910/4518/16:

"…висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не стосуються висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, бо предмет спору у ній не стосувався аналізу доходів фінансової установи, аналізу кредитних правовідносин, впливу облікової ставки, аналізу процентної політики Національного банку України або сутності середньозваженої процентної ставки за міжбанківськими операціями.

На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за висновком Великої Палати Верховного Суду при визначенні розміру майнових втрат звільненого працівника у зв`язку з непроведенням з ним повного розрахунку на дату звільнення слід застосовувати індикативні дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона не робила висновку про застосування індикативних даних Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями. У підпункті 94.5 постанови йдеться про середньозважені ставки за кредитами, які оприлюднюються Національним банком України, тобто про кредити, які надаються домогосподарствам, а не про міжбанківські кредити».

Отож, беручи до уваги вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, суд вважає доцільним «для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника (військовослужбовця), пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити» застосувати у спірних правовідносинах показники середньозважених процентних ставок в річному обчисленні за кредитами, наданим домашнім господарствам, які оприлюднені Національним банком України «для розрахунку розміру сум, які такий працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».

Відповідно до способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) довгострокових кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки.

Застосування наведених міркувань до обставин цієї справи дозволяє зробити такі обчислення:

індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 16.01.2017 та грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік та 2017 рік в загальній сумі 10 698,22 грн., виплачена 13.08.2021, тобто прострочення склало більше одного року. Середньозважена ставка довгострокового кредиту (строком від 1 до 5 років) в національній валюті для фізичних осіб (домашніх господарств) станом на 17.01.2017 (день, наступний за днем, коли мав бути проведений повний розрахунок при звільненні) становила 29,5% річних (відомості із вкладення «Дані статистики фінансового сектору» підрозділу «Статистика фінансового сектору» розділу «Статистика» офіційного веб - сайта Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial#2fs).

Тому сума відсотків за користування таким кредитом за період затримки виплати становить: з 17.01.2017 по 13.08.2021 включно (1670 календарних днів) - 14 439,67 грн. (10698,22 грн. х 29,5% /100% х 1670 (календарних днів в періоді) / 365 (календарних днів у році);

Підсумовуючи, загальна сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням сум та періодів затримки розрахунку становить - 14 439,67 грн.

Водночас, суд звертає увагу на те, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників (пункти 94.5, 94.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 у справі №761/9584/15-ц; пункт 43 постанови від 18 березня 2020 у справі №711/4010/13-ц).

Щодо вимог позивача про одночасну компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (надалі по тексту також - Порядок №44), суд зазначає наступне.

Пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (надалі по тексту також - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Наведене свідчить, що саме належна до виплати під час звільнення ОСОБА_1 з військової служби індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, відноситься до виплат, право на які позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Втім, у спірному випадку предметом оскарження (судової перевірки) є стягнення з Військової частини НОМЕР_3 на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення), а тому вищенаведений Порядок №44, на думку суду, застосуванню не підлягає.

В той же час, середній заробіток, який ОСОБА_1 , як колишній військовослужбовець просить стягнути із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, не належить до визначених пунктом 2 Порядку №44 інших виплат, оскільки право на стягнення середнього заробітку позивач набув не у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, а у зв`язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні з військової служби. Нарахування і компенсація такого середнього заробітку (грошового забезпечення) регламентована не Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» чи Положенням №1153/2008, а статтями 166, 117 КЗпП України.

Також, суд зауважує, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 164.1.1. пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України (надалі по тексту також - ПК України) загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Підпункт 168.1.1. пункту 168.1 статті 168 ПК України передбачає, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Згідно абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Отже, враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Зважаючи на все вищенаведене, суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде не зобов`язання відповідача нарахувати та виплати середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, а саме стягнення такої суми в розмірі 14 439,67 грн., з вирахуванням з цієї суми обов`язкових платежів. Суд переконаний, що стягнення більшої суми, не відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.

При цьому суд врахував, що саме такий спосіб захисту прав працівників при звільненні в разі прострочення остаточного розрахунку при звільненні визнала належним та ефективним Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи вказані вище справи.

Підсумовуючи наведене, суд робить висновок про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню частково.

Щодо розподілу судових витрат у справі:

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволення позовних вимог.

Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно частини 2 статті 134 даного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з пунктом 1 частини 3 зазначеної статті Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 Кодексу).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 ст.139 Кодексу).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження факту залучення адвоката і понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., надано суду: - копію договору про надання правничої допомоги від 10.10.2020, за яким клієнтом визначений ОСОБА_1 , адвокатом Дмитренко Володимир Вікторович; - ордер серії АМ №1005530 про надання правничої допомоги позивачу від 15.08.2021 року; - копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЖТ №001144, виданого 19.12.2019 ОСОБА_2 ; - копію акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 15.08.2021 до договору про надання правничої допомоги №2 від 10.10.2021 на суму 5 000 грн.; - копію прибуткового касового ордеру за №15-08-21 від 15.08.2021 на суму 5 000 грн., за надання правової допомоги (а.с.14-18).

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу цієї справи у суді, суд дійшов висновку, що витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 2 000,00 грн., є співмірними зі складністю цієї справи, наданими адвокатом обсягами послуг пов`язаних із справою, затраченим ним часом на надання таких послуг та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Відтак, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення частково, суд робить висновок про стягнення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_3 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 17.01.2017 по 13.08.2021.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_4, АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 14 439 (чотирнадцять тисяч чотириста тридцять дев`ять) гривень 67 копійок.

В задоволенні позову в решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_4, АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ), 1 500 (одну тисячу п`ятсот) гривень 00 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Скільський І.І.