Рішення № 105501016, 11.07.2022, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/16592/18

Провадження № 2/932/982/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2022 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Кондрашова І.А.,

за участю секретаря судового засідання Мотуз Я.А.,

представника позивача адвоката Лавринович О.В.,

представника позивача ОСОБА_1 адвоката Дубовенко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі об`єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Третя дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору Третя дніпровська державна нотаріальна контора, Друга дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся у жовтні 2018 року до суду з позовом до Дніпровської міської ради, треті особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Третя дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається з домоволодіння АДРЕСА_1 , житловою площею 32,8 кв.м., загальною площею 62,5 кв.м., земельної ділянки, розташованої на території АДРЕСА_1 , площею 0,0503 гектарів, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; вбудованого приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 28,6 кв.м.; автомобіля легковий седан В, марка ЗАЗ TF 698 К, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Під час свого життя ОСОБА_4 було складено заповіт, за змістом якого спадкодавець заповів все належне майно своєму сину ОСОБА_2 . Позивач на момент смерті батька був зареєстрований та проживав з ним за однією адресою, що підтверджується довідкою департаменту адміністративних послуг від 24.07.2010 року № 14/5 6594, а отже вважається таким, що прийняв спадщину.

З метою оформлення спадкових прав позивач звернувся до нотаріуса третьої дніпровської державної нотаріальної контори та просив видати свідоцтво про право на спадщину на своє ім`я. Проте нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва, оскільки на день смерті ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , окрім ОСОБА_2 (сина) була зареєстрована також ОСОБА_5 (мати спадкодавця). Втім, як вказує позивач, ОСОБА_5 , хоча й була зареєстрованою за вказаною адресою, але постійно проживала у Королівстві Бельгія, де померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Між тим, вказана обставина унеможливлює видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки нотаріус не може визначити коло спадкоємців та частку спадкового майна після смерті ОСОБА_4 .

Позивач покликається на положення ст. ст. 1233, 1261, 1268 ЦК України, та вважає, що ОСОБА_5 постійно проживала за кордоном, тому не може вважатись такою, що прийняла спадщину у розумінні ч. 3 ст. 1268 ЦК України. Крім того, ОСОБА_5 якщо б мала намір отримати спадщину, то повинна була звернутися із відповідною заявою про її прийняття протягом 6-ти місячного строку з дня смерті ОСОБА_4 . Однак ОСОБА_5 спадщину після смерті ОСОБА_4 не оформлювала і у спадок не вступала. На даний час ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем усього рухомого і нерухомого майна померлого батька.

Посилаючись на викладене, позивач просить суд визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку А-1, житловою площею 32,8 кв.м., загальною площею 62,5 кв.м., прибудови А1-1, загальної площі 17,1 кв.м., навісу «Д», навісу «Є», № 1-7, споруд; на земельну ділянку, розташовану на території АДРЕСА_1 , площею 0,0503 гектарів, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; на вбудоване приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 28,6 кв.м.; на автомобіль легковий седан В, марка ЗАЗ TF 698 К, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Крім того, у лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору Третя дніпровська державна нотаріальна контора, Друга дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування. Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що вона є донькою померлого ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є бабусею ОСОБА_1

20.03.2018 року позивачем ОСОБА_1 подано до Другої дніпровської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті бабусі ОСОБА_5 . Позивач вважає, що на момент смерті ОСОБА_5 їй належало майно, яке нею було прийнято після смерті сина ОСОБА_4 . Оскільки ОСОБА_5 була непрацездатною, то мала право на обов`язкову частку у спадщині відповідно до ст. 1241, 1268 ЦК України. Цю частку вона успадкувала, оскільки була зареєстрована за однією адресою з померлим сином, однак не встигла оформити спадщину і також померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вважає, що вона має право успадкувати обов`язкову частку у спадщині після смерті бабусі ОСОБА_5 . Свідоцтво про право на спадщину нотаріусом їй не було видано у зв`язку із відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на майно, яке належало померлій бабусі.

З огляду на викладене, просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на 1/4 частки земельної ділянки по АДРЕСА_1 , на 1/4 частини вбудованого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 28,6 кв.м.; на 1/4 частини автомобіля легковий седан В, марка ЗАЗ TF 698 К, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31.10.2018 року відкрито провадження у справі № 200/16592/18 за позовом ОСОБА_2 , за правилами загального позовного провадження (головуючий суддя Лукінова К.С.).

У зв`язку із закінченням строку відрядження судді Лукінової К.С., справа була передана в провадження судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_6 , якого було звільнено, а в подальшому судді ОСОБА_7 , якого було відсторонено від здійснення правосуддя унаслідок ухвалення рішення про звільнення судді з посади. Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 27.01.2021 року справу передано судді Кондрашову І.А.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2021 року справа прийнята в провадження судді Кондрашова І.А., призначено повторне проведення підготовчого засідання.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2021 року витребувані докази.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2020 року (головуючий суддя Литвиненко І.Ю.) відкрито провадження у справі № 932/2082/20 за позовом ОСОБА_1 .

Рішенням Вищої ради правосуддя від 16.02.2021 № 360/0/15-21 звільнено ОСОБА_6 з посади судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 25.11.2020 року справа передана судді Цитульському В.І.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2020 року, справа № 932/2082/20 прийнята в провадження судді Цитульського В.І. та продовжено її розгляду.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2021 року (головуючий суддя Цитульський В.І.) цивільна справа № 201/6800/20 передана для об`єднання в одне провадження зі справою № 200/16592/18.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2021 року (головуючий суддя Цитульський В.І.), виправлено описку в ухвалі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2021 року та зазначено вірний номер справи № 932/2082/20, провадження № 2/932/1263/20.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2021 року (головуючий суддя Кондрашов І.А.) об`єднано в одне провадження та присвоєно єдиний унікальний номер № 200/16592/18.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2022 року замінено неналежного відповідача по справі № 200/16592/18 за позовом ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, а саме замінено Дніпровську міську раду на належних відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2022 року закрито підготовче засідання, справа призначена до розгляду.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову ОСОБА_2 , просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та вказав, що на його думку ОСОБА_1 має право на частку у спадщині після смерті бабусі ОСОБА_5 у порядку представлення, оскільки на момент смерті остання проживала зі спадкодавцем, а отже прийняла обов`язкову частку у спадщині, і після її смерті право на цю частку перейшло до ОСОБА_1 .

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечувала проти цієї частини позовних вимог, з огляду на їх необґрунтованість та відсутність факту постійного проживання ОСОБА_5 зі спадкодавцем, тому право спадкування на обов`язкову частку у спадщині не перейшло до ОСОБА_1 .

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явились. Подали заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В силу положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цього Кодексу, законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Ленінським районним у м. Дніпропетровську відділі державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Дніпропетровській області (актовий запис № 1907).

Як вбачається із заповіту, посвідченого 31 серпня 2016 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори, за реєстр. № 4-826, заповідач ОСОБА_4 заповів усе належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б не складалось, усі майнові права та обов`язки, а також ті майнові права які належатимуть йому на день смерті гр. ОСОБА_2 (сину), ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1, а.с. 11).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, яка складається з домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 62,5 кв.м., земельної ділянки, розташованої на території АДРЕСА_1 , площею 0,0503 гектарів, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; вбудованого приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 28,6 кв.м.; автомобіля легковий седан В, марка ЗАЗ TF 698 К, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Встановлено, що спадкоємцем за заповітом є син ОСОБА_4 ОСОБА_2 . Окрім ОСОБА_2 на спадкове майно претендує донька ОСОБА_4 ОСОБА_1 , вважаючи себе спадкоємицею за законом. Також спадкоємцем є ОСОБА_3 , однак ним пропущений строк на прийняття спадщини.

17 березня 2017 року за заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини за заповітом заведено спадкову справу № 156/2017 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 батька ОСОБА_4 .

Постановою державного нотаріуса Третьої дніпровської державної нотаріальної контори від 22 серпня 2018 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 9).

Підставами відмови вказано те, що згідно листа Департаменту адміністративних послуг та довільних процедур Дніпровської міської ради від 24.07.2018 року на день смерті ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , з 14.02.1997 року була зареєстрована ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з реєстраційного обліку знята 24.05.2018 року, тобто підтверджується факт прийняття нею спадщини. Також нотаріус позбавлений можливості визначити частку спадкового майна за заповітом після померлого ОСОБА_4 .

Спір виник з приводу того, що ОСОБА_5 , будучи непрацездатною та похилого віку, була зареєстрована за однією адресою зі спадкодавцем, а відтак в силу положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України може вважатися такою, що прийняла спадщину. При цьому згідно ч. 1 ст. 1241 ЦК України ОСОБА_5 мала право на обов`язкову частку у спадщині. Після смерті ОСОБА_5 , на думку ОСОБА_1 (доньки), до неї перейшло право на цю частку в порядку спадкової трансмісії.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , суд відзначає таке.

Поняття спадкування закріплене уст. 1216 ЦК, відповідно до якої спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно достатті 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно частин першої та третьоїстатті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку він не заявив про відмову від неї (ч. 3 ст. 1268 ЦК України).

Такими, що прийняли спадщину вважаються також малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, якщо не було подано заяву про відмову від спадщини у порядку, встановленому цивільним законодавством.

Відповідно достатті 1269 ЦК Україниспадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

З аналізу вказаних норм убачається, що спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем на момент його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину. Норма ч. 3 ст. 1268 ЦК України є безумовною та встановлює «автоматичний» порядок прийняття спадщини, тобто особі, яка постійно мешкала зі спадкодавцем не потрібно подавати заяву про прийняття спадщини. Така особа може лише упродовж 6 місяців подати заяву про відмову від спадщини. Однак ця норма стосується осіб, які «постійно проживали» зі спадкодавцем, тобто вирішальне значення має саме факт постійного проживання, а не тимчасового проживання чи перебування.

Реєстрація місця проживання за однією адресою зі спадкодавцем також не є безумовною підставою для визнання особи такою, що прийняла спадщину, оскільки особа може не проживати в цьому житлі, бути відсутньою чи мати інше місце проживання. Тобто сама по собі реєстрація місця проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщинине може свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини.

Аналогічний за своїм змістом правовий висновок міститься у Постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року по справі № 937/10434/19-ц.

З матеріалів справи видно, і це було встановлено в судовому засіданні, що ОСОБА_5 виїхала у липні 2012 року з України на постійне місце проживання до Королівства Бельгія.

Так, згідно довідки Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби від 16.07.2018 року, відомостей про перетинання державного кордону України громадянином України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в базі даних не виявлено. Інформація про перетин кордон зберігається протягом 5 років. А отже, як мінімум з 16.07.2013 року ОСОБА_5 на територію України не в`їжджала.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 підтвердила, що ОСОБА_5 останній раз відвідала Україну у 2012 му році, коли приїздила у гості до родичів. Після чого виїхала на постійне місце проживання до Бельгії, де померла у 2018-му році. Хоча свідок є зацікавленою особою, оскільки є матір`ю позивача ОСОБА_2 , суд бере до уваги її пояснення, оскільки вона попереджена про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.

Факт постійного проживання ОСОБА_5 у ОСОБА_9 підтверджується також тим, що остання уклала договір на проведення своїх похорон з ритуальним бюро (т.1, а.с. 21), тобто розуміла, що буде проживати до моменту своєї смерті у Бельгії, та виявила бажання бути тут похованою.

Згідно акту про смерть, виданого у Комуні Іксель Адміністративного округу Брюссель-Столиця, ІНФОРМАЦІЯ_6 у комуні Іксель, за адресою: Жан Пако, 63, померла ОСОБА_10 .

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_5 постійно проживала у Королівстві Бельгія, в тому числі на момент смерті ОСОБА_4 у 2016 му році, а відтак не може вважатися такою, що прийняла спадщину в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 1268 ЦК України. Крім цього, судом встановлено, що ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_4 не зверталась, тобто не реалізувала за час свого життя право на належну їй обов`язкову частку у спадщині.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 не набула у встановленому порядку права на спадщину після смерті сина ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленогостаттею 1270цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За змістом ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за законом або за заповітом. Якщо фізична особа склала заповіт, таким чином розпорядившись своєю власністю на випадок смерті, і не скасувала його, то у разі її смерті спадкування здійснюється за заповітом, який є останньою волею спадкодавця.

Спадкодавець ОСОБА_4 у встановленому законом порядку розпорядився щодо свого майна на випадок смерті, заповівши його своєму сину ОСОБА_2 .

Згідно ч. 2 ст. 1235 ЦК України заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Статтею 392 ЦК України регламентовано, щоправо власностіспадкоємця наспадковемайно підлягає захисту в судовомупорядкушляхом йоговизнання, у разі якщо такеправооспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує йогоправо власності.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядкує винятковим способом захисту, що має застосуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 227/3750/19.

Беручи до уваги, що ОСОБА_5 не проживала постійно зі спадкодавцем на момент його смерті, вона не набула права на спадщину, а відтак відмова нотаріуса видати ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом з тієї підстави, що за адресою: АДРЕСА_1 була зареєстрована ОСОБА_5 , є неправомірною. Суд вважає, що порушені права ОСОБА_2 підлягають судовому захисту шляхом визнання за ним права власності на все майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_4 , що узгоджується також зі змістом заповіту.

Підсумовуючи викладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Третя дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Судом було також залучено до участі у справі спадкоємця ОСОБА_3 . Проте останній спадщину не прийняв у зв`язку із пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини. Суд при вирішенні спору щодо спадкування повинен залучити до участі у справі всіх спадкоємців, оскільки рішенням суду можуть зачіпатись їх права та інтереси. Тому залучення ОСОБА_3 в якості співвідповідача по даній справі, є цілком обґрунтованим і процесуально необхідним.

В частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору Третя дніпровська державна нотаріальна контора, Друга дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування, судом встановлено таке.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Ленінської районної ради м. Дніпропетровська, ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 .

Після смерті батька ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини не зверталась.

Після смерті ОСОБА_5 (бабусі) позивач звернулась 20.03.2018 року до Другої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Цього ж дня було заведено спадкову справу № 182/2018.

Як зазначає у позовній заяві ОСОБА_1 , на момент смерті ОСОБА_5 їй належало майно, яке нею було прийнято після смерті її сина ОСОБА_4 . Вважає, що на підставі ст. 1241 та ч. 3 ст. 1268 ЦК України ОСОБА_5 як непрацездатна мати померлого успадкувала незалежно від змісту заповіту половину частки, яка б належала їй у разі спадкування за законом. Також ОСОБА_5 постійно проживала з сином, тобто вважається такою, що прийняла спадщину.

Судом вже було встановлено, що ОСОБА_5 постійно проживала в Королівстві Бельгія та до України поверталась лише у 2012-му році, тобто на момент смерті ОСОБА_4 вона була лише зареєстрована у помешканні за адресою: АДРЕСА_1 , але постійно там не проживала. Тому вона не має права на спадщину, що відкрилась після смерті сина.

Отже, позиція ОСОБА_1 про те, що її бабуся успадкувала обов`язкову частку у спадщині, спростована. Під час розгляду справи було також встановлено, що ОСОБА_5 не цікавилась спадковим майном після смерті сина, оскільки не вчинила жодних дій, які б свідчили про прийняття спадщини та бажання її оформити.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, проте за час свого життя не вступила у спадщину після смерті сина ОСОБА_4 . Відтак, це право не може набути її онука ОСОБА_1 .

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні посилався на те, що позивачка набула право спадкування за правом представлення.

Суд вказує, що спадкування за правом представлення це такий порядок набуття права на спадкування за законом, при якому спадкоємці п`ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця, що помер до відкриття спадщини».

Згідно статті 1266 Цивільного кодексу України це спадкування визначає коло спадкоємців, котрі залучаються до спадкування у випадку смерті спадкодавця до відкриття спадщини.

При спадкуванні за правом представлення діють всі правила спадкування за законом, включаючи черговість закликання до спадщини (стаття 1258 ЦК України).

За правом представлення спадкоємці (онуки, правнуки, прабаба, прадід, племінники спадкодавця, двоюрідні брати та сестри) спадкують ту частку, яка належала б їх відповідному родичу, якби він був живий.

Тобто це батько чи мати, дід чи баба, брат чи сестра спадкодавця, дядько чи тітка спадкодавця, що повинні були б успадковувати, але померли до відкриття спадщини. Основні засади спадкування за правом представлення: онуки (правнуки) спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, (бабі, дідові), якби вони були живими на момент відкриття спадщини; прабаба, прадід, спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини; племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім батькові, матері (братові або сестрі спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини; двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім батькові, матері (дядькові та тітці спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини. При спадкуванні за правом представлення кількома особами, частка померлого ділиться між ними порівну. Особи, які спадкують за правом представлення, не мають права спадкувати обов`язкову частку, яка належала їх померлому родичу (стаття 1241 ЦК України).

Суд вважає, що до спірних правовідносин неможливо застосувати порядок спадкування за правом представлення, оскільки для застосування такого виду спадкування необхідно, щоб на час відкриття спадщини не було в живих будь-кого із визначених в ст. 1266 ЦКУ спадкоємців тієї черги, яка закликається до спадкування.В даному випадку є інші спадкоємці однієї черги, які були живими на момент відкриття спадщини. Також ОСОБА_5 повинна була померти протягом 6 місяців після відкриття спадщини, яка залишилась після смерті сина, а оскільки вона не прийняла спадщину та померла пізніше, то право представлення не може бути застосоване. Також за правом представлення не може передаватись обов`язкова частка у спадщині, оскільки обов`язкову частку можуть набути лише особи, чіткий перелік яких міститься у ч. 1 ст. 1241 ЦК України, і таке право не підлягає передачі іншим спадкоємцям.

З огляду на вказане, суд вважає, що ОСОБА_1 не може успадкувати спадщину після смерті ОСОБА_5 в порядку представлення, тому суд відхиляє доводи представника ОСОБА_1 про те, що остання має право на спадкування після смерті бабусі в порядку представлення.

Упостанові від 01 вересня 2021 року у справі № 720/2683/19КЦС ВС вказав, що відповідно до статті 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти (трансмітент), право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців-трансмісарів (спадкова трансмісія).

Таким чином, спадкова трансмісія це перехід права на прийняття спадщини від померлого спадкоємця за заповітом або за законом, який не встиг реалізувати це право внаслідок своєї смерті, до його спадкоємців, тобто перехід права, а не виникнення права на спадкування після смерті першого спадкодавця.

На підставі викладеного, можна зробити висновок, що оскільки право трансмісара на прийняття спадщини в порядку трансмісії та право на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті трансмітента, є самостійними суб`єктивними цивільними правами, то спадкоємець має вчинити самостійні юридичні дії, які засвідчували б його волевиявлення, спрямоване на прийняття спадщини після смерті першого спадкодавця (в порядку спадкової трансмісії) і після смерті трансмітента, зокрема податидві окремі заявипро прийняття кожної зі спадщин або в одній заяві вказати про прийняття обох спадщин.

Умовою застосування спадкової трансмісії є також смерть спадкоємця-трансмітента після смерті спадкодавця, але до спливу строку на прийняття спадщини (смерть трансмітента має настати протягом шести місяців з дня, що настав після смерті спадкодавця). Проте ОСОБА_5 вважається такою, що не прийняла спадщину та померла після спливу строку на прийняття спадщини, а тому суд вважає, що в даному випадку не можна застосувати й спадкову трансмісію.

Отже, за будь-яких умов ОСОБА_1 не може набути право на спадкування після смерті бабусі ОСОБА_5 , оскільки остання не проживала зі спадкодавцем на момент його смерті, і протягом 6 місяців після смерті ОСОБА_4 не подала заяву про прийняття спадщини у вигляді обов`язкової частки. Тому в силу положень ч. 1 ст. 1272 ЦК України ОСОБА_5 вважається такою, що не прийняла спадщину.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов`язку у виді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК).

Отже, правовим наслідком не прийняття спадщини спадкоємцем є неможливість набуття права на неї. У даному спорі ОСОБА_5 не прийняла спадщину ані шляхом подання заяви про її прийняття, ані в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 1268 ЦК України, тому вважається такою, що не прийняла спадщину та не набула прав відносно неї. У зв`язку із цим, суд вважає, що ОСОБА_1 не може успадкувати частку майна безпосередньо після смерті ОСОБА_5 . Набути право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 позивачка також не може, оскільки заповітом її виключено з кола спадкоємців, а права на обов`язкову частку у спадщині на момент смерті спадкодавця ОСОБА_1 не мала.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що ОСОБА_1 не має права на спадкування, тому її позовні вимоги про визнання права власності на спадкове майно у розмірі 1/4 частини всього спадкового майна, суд вважає безпідставними та залишає їх без задоволення.

Таким чином, за результатами розгляду даного спору, суд вважає можливим визнати право власності на все спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_4 за його сином ОСОБА_2 , тому ці позовні вимоги належить задовольнити. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору Третя дніпровська державна нотаріальна контора, Друга дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування, слід відмовити повністю.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позовних вимог на відповідача, а в разі відмови у задоволенні позову на позивача. З огляду на приписи вказаної статті суд вирішує питання про розподіл судових витрат та вважає можливим стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 8810, 00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258, 259, 261, 263-265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Третя дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку А-1, житловою площею 32,8 кв.м., загальною площею 62,5 кв.м., прибудови А1-1, загальної площі 17,1 кв.м., навісу «Д», навісу «Є», № 1-7, споруд; на земельну ділянку, розташовану на території АДРЕСА_1 , площею 0,0503 гектарів, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; на вбудоване приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 28,6 кв.м.; на автомобіль легковий седан В, марка ЗАЗ TF 698 К, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Стягнути з солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 8810 (вісім тисяч вісімсот десять) гривень, 00 коп.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ), треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору Третя дніпровська державна нотаріальна контора (49006, м. Дніпро, вул. Робоча, 22-а, код ЄДРПОУ 02890950), Друга дніпровська державна нотаріальна контора (49000, м. Дніпро, вул. Метробудівська, буд. 1, код ЄДРПОУ 02890937), про визнання права власності в порядку спадкування, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів із дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів з дня його проголошення, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя Ігор КОНДРАШОВ