Рішення № 105493394, 29.07.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.07.2022Справа № 910/15448/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда" вул. Аксенина Василя буд.21, кв.1, м.Чернівці,Чернівецька область,58022

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" вул.Назарівська, буд.3, м. Київ,01032

про стягнення 166 755, 37 грн.

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алеанда" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 166 755,37 грн., а саме 32 934,92 грн. грн. процентів річних та 133 820,45 грн. втрат від інфляції .

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем обов`язків з оплати товару, поставленого за Договором поставки товару № 401(6)19УК/53-121-01-29-08466 від 27.08.2019, факт порушення яких встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 05.05.2021 у справі № 910/20298/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 215.07.2021, за наявності якого позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15448/21 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/15448/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, 12.10.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 28-23/24880 від 28.10.2021 разом з доказами направлення на адресу позивача, в якому відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на відсутність в його діях вини, яка є обов`язковою умовою настання відповідальності передбаченої статті 625 Цивільного кодексу України, а також зазначаючи про скрутне фінансове становище на підприємстві. Додатково відповідач вказує на неврахування позивачем положень статті 614 Цивільного кодексу України та той факт, що вимога позивача суперечить статті 61 Конституції України, а відтак стверджує про безпідставність позовних вимог. Поданий відзив долучено судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи до суду не надходило.

Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило відповідь на відзив, жодних заяв про неможливість подання такої заяви по суті справи та/або про намір вчинення відповідних дій та/або продовження відповідних процесуальних строків.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано відповіді на відзив на позовну заяву у відповідності до ст. 166 ГПК України, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 20 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Алеанда» (позивач у справі, постачальник за договором) та Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (відповідач у справі, покупець за договором) укладено Договір № 401 (6)19УК/53-121-01-19-08466 (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і сплатити товар: Екскаватор колісний Hidromek HMK 200W за ціною 3 791 666,67 грн. без ПДВ.

Розділами 2 - 10 Договору сторони узгодили якість і комплектність товару, умови і порядок оплати, порядок і строки поставки, відповідальність сторін тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 10.1 Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє один рік.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до п. 1.2. Договору строк поставки товару: серпень - листопад 2019 року. Рік виготовлення товару: 2019 року. (пункт 1.3. Договору). Виробник: «HIDROMEK» (Туреччина).

Як встановлено Господарським судом міста Києва під час розгляду справи № 910/20298/20, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було здійснено поставку відповідачу екскаватора колісного HIDROMEK НМК 200W, що підтверджується копією видаткової накладної № 168 від 25.10.2019 року та копією акту приймання - передачі від 29.10.2019 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, під час розгляду справи № 20298/20 заперечень щодо факту поставки товару за спірною видатковою накладною, а також доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору відповідачем суду не надано.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За умовами пункту 5.1. Договору ціна на кожну партію пального є договірною та визначається в рахунку-фактурі.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Оплата за поставлений товар здійснюється протягом 45 (сорок п`яти) календарних днів з дати поставки, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. (пункт 3.2. Договору).

Наразі, обставини здійснення відповідачем часткової оплати в сумі 2 746 400,00 грн. поставленого за Договором товару підтверджуються копією виписки з карти рахунку позивача та були встановлені судом у справі № 910/20298/20.

Оскільки в порушення умов укладеного між сторонами Договору відповідач не здійснив оплату поставленого позивачем товару в повному обсязі, перерахувавши тільки кошти в сумі 2 746 400,00 грн., внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у сумі 1 803 600,00 грн., Товариство з обмеженою відповідальністю «Алеанда» у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за Договором у грудні 2020 року звернулось до Господарського суду міста Києва за захистом своїх майнових прав з відповідним позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 1 937 195,38 грн., а саме 1 803 600,00 грн. основного боргу, 64 197,99 грн. 3% річних та 69 397,39 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.05.2021 у справі № 910/20298/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2021, позов задоволено повністю, з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда" стягнуто заборгованість у розмірі 1 803 600,00 грн, 3% річних у розмірі 64 197,99 грн, інфляційні втрати у розмірі 69 397,39 грн. та судовий збір у розмірі 29 057,94 грн.

Зокрема, зазначеним рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/20298/20 встановлено факт наявності простроченої заборгованості відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Алеанда» в сумі 1 803 600,00 грн., у зв`язку із нездійсненням відповідачем оплати за поставлений товар в обумовлений Договором строк.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт поставки товару за вказаним Договором підтверджується видатковою накладною № 168 від 25.10.2019 року та актом приймання - передачі майна від 29.10.2019 року та не заперечується відповідачем. Більш того, під час розгляду справи № 910/20298/20 судами враховано наявність листа відповідача № 07-105/10662 від 21.05.2020 року, в якому останній не заперечував взяті на себе зобов`язання та повідомляв про перенесення виконання зобов`язання з оплати товару у вказаній сумі.

Також судами при з`ясуванні порядку та обставин проведення розрахунків за Договором поставки з урахуванням умов п.3.2 та 3.3 Договору щодо здійснення оплати протягом 45 (сорока п`яти календарних днів) з дати поставки товару та оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ після отримання від постачальника зареєстрованої податкової накладної зроблено висновок, що настав як погоджений строк оплати за поставлений товар, так і строк оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ за податковими накладними, відтак, у зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання судами задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача крім основного боргу нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України 64 197,99 грн. процентів річних та втрат від інфляції за період 14.12.2019 року - 14.12.2020 року.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Даний принцип безпосередньо пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16.

З огляду на вищевказане фактичні обставини виконання сторонами умов Договору та порушення відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 05.05.2021 у справі № 910/20298/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2021, яке набрало законної сили, в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи, не підлягають повторному доказуванню при розгляді справи № 910/15448/21 та мають обов`язкову силу для вирішення даної справи.

В свою чергу, згідно наявних в матеріалах даної справи копій банківських виписок по рахунку від 23.07.2021 та від 28.07.2021, на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2021 у справі № 910/20298/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2021, відповідачем на користь позивача було перераховано 1 803 600,00 грн. (803 600,00 грн - 23.07.2021 та 1 000 000,00 грн - 27.07.2021) за поставку товару згідно з Договором поставки товару № 401(6)19УК/53-121-01-29-08466 від 27.08.2019.

Доказів виконання відповідачем як боржником рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2021 року у справі № 910/20298/20 в частині стягнутих процентів річних та втрат від інфляції матеріали справи не містять та сторонами суду не надано.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд зауважує, що за загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604- 609 ЦК України.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивач взяті на себе зобов`язання виконав належним чином, поставивши товар за Договором, а відповідач в порушення умов Договору в обумовлений строк, а саме до 09.12.2019 (включно), не сплатив його повну вартість, та мав перед позивачем заборгованість з оплати останнього в розмірі 1 803 600,00 грн., яку сплатив тільки 23.07.2021 та 27.07.2021, отже за приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого позивачем за Договором товару, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 1 803 600,00 грн. основного боргу, 64 197,99 грн. процентів річних та 69397,39 грн. втрат від інфляції, факт наявності як невиконаних зобов`язань, так і розмір суми яких встановлений рішенням суду від 05.05.2021 року у справі № 910/20298/20, у зв`язку з чим позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено нарахування 3% річних в сумі 32934,92 грн. за період з 15.12.2020 року по 27.07.2021року, та втрат від інфляції в сумі 133 820,45 грн. за період з 15.12.2020 року по 26.07.2021 року, тобто за період, що не охоплений позовними вимогами у справі № 910/20298/20 та до моменту виконання рішення суду в частині основного боргу (23.07.2021 року та 27.07.2021 року остаточно), які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням приписів ст.549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Таким чином наявність судового рішення про стягнення основного боргу за Договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного Договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу, тому наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Вказана правова позиція відображена в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 902/330/17, від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18.

При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, порушення якого встановлено рішенням суду у справі № 910/20298/20, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України проценти річних в сумі 32 934,92 грн. за період прострочення з 15.12.2020 до 27.07.2021 та інфляційні втрати в сумі 133 820,45 грн. за період прострочення з липня 15.12.2020 до 27.07.2021, які позивач просив стягнути в судовому порядку згідно наданих розрахунків.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідач заперечує проти заявлених вимог, посилаючись на відсутність вини в діях відповідача, яка є обов`язковою умовою настання відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а також скрутне фінансове становище ДП «НАЕК «Енергоатом».

Суд зазначає, що відповідно до статті 607 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України, слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Крім того, посилання відповідача на скрутне фінансове становище на підприємстві не є підставою для звільнення боржника від виконання грошового зобов`язання, зокрема, щодо відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому суд звертає увагу на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, згідно яких з огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

В той же час за відсутності звернення до суду з відповідним клопотанням згідно ст. 551 ЦК України про зменшення розміру нарахованих позивачем процентів річних відповідачем у поданому відзиві помилково ототожнено нараховані згідно ст. 625 ЦК України проценти річних та втрати від інфляції зі штрафними санкціями, передбаченими ст. 231 ГК України та ст. 546 ЦК України, а відтак безпідставно заявлено про необхідність застосування правової позиції про неможливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, процентів річних та втрат від інфляції, як такого, що суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки.

Окрім цього судом не приймаються до уваги посилання відповідача в заперечення позовних вимог на недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору, передбаченого п. 8.2 Договору, оскільки таким запереченням відповідачем судом вже була надана оцінка під час розгляду справи № 910/20298/20 та, зокрема, зазначено, що право позивача на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів передбачене ст. 55 Конституції України та ст. 4 ГПК України, а тому досудове врегулювання спору між сторонами є лише правом, а не обов`язком позивача.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення процентів річних та втрат від інфляції за несвоєчасне виконання зобов`язання з виплати страхового відшкодування підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме: 32 934, 92 грн процентів річних та 133 820,45 грн втрат від інфляції.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно Закону України "Про судовий збір" та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код: 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда" (58022, Чернівецька область, місто Чернівці, вулиця Аксенина Василя, будинок 21 квартира 1; ідентифікаційний код: 38701862) 32 934 (тридцять дві тисячі дев`ятсот тридцять чотири) грн. 92 коп. 3% річних та 133 820 (сто тридцять три тисячі вісімсот двадцять) грн. 45 коп. інфляційних втрат та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 29 липня 2022 року.

Суддя А.М. Селівон