Рішення № 105488658, 28.07.2022, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2022 року ЛуцькСправа № 140/14254/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Волдінера Ф.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі відповідач, ГУ ПФУ у Волинській області), у якому просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо непризначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «в» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років період роботи з 15 червня 1989 року по 01 серпня 2008 року та призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту «в» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 17 червня 2021 року.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що основною причиною відмови у призначенні пенсії за вислугу років є неправильне зазначення посади у трудовій книжці та відповідних наказах про прийняття на роботу «звальщик лісу» посадовою особою Старовижівського держлісгоспу було записано «вальщик лісу».

Позивач вказує, що помилка в написанні посади не може бути підставою для незарахування останньому спеціального стажу роботи.

ОСОБА_1 вважає, що має необхідний спеціальний стаж для призначення пенсії за вислугу років. Просить задовольнити його позовні вимоги.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав повністю та просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що Список професій і посад працівників підприємств лісової промисловості та лісового господарства, постійно діючих лісопунктів, лісництв, лісозаготівельних дільниць, зайнятих на заготівлі лісу, лісогосподарських роботах, підсочці лісу та лісосплаві, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років «вальщик лісу» не передбачено.

Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач 17 червня 2021 року звернувся до відповідача про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Листом від 13 серпня 2021 року №0300-0303-8/32973 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило, що Списком професій і посад робота на яких дає право на пенсію за вислугу років не передбачені «вальщики лісу». Відтак, призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту «в» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не було підстав.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно пункту «в» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають робітники, майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання, - за списком професій, посад і виробництв, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту «б» частини першої статті 13 цього Закону.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - порядок) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Згідно з пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18 листопада 2005 року № 383 при визначенні права на пенсію за віком па пільгових умовах застосовуються Списки, чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків.

Право на пільгове пенсійне забезпечення підтверджується відповідно до списку виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах на підставі записів у трудових книжках працівників та уточнюючих довідок. Довідки видаються підприємствами або їхніми правонаступниками на підставі первинних документів про характер дня на роботах, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Відповідно до п. «а» та п. «б» Розділу XXII «Лісозаготівки» робітники Списку №2 виробництв, цехів, професій та посад з важкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та в пільгових розмірах, затверджених Постановою РМ СРСР №1173 від 22 серпня 1956 року, передбачені посади «Кочегары стационарных электростанций и силовых установок и их помощники,Лебедчики на трелевочных лебедках. Лесорубы. Машинисты сплоточных машин и элеваторов. Машинисты паровозов на вывозке леса и их помощники. Машинисты-крановщики на погрузке лесоматериалов на лесовозных дорогах. Мотористы мотовозов и тепловозов лесовозных дорог, Машинисты трелевочных машин и лебедок. Мотористы бензиномоторных пил и их помощники. Навальщики и свальщики лесоматериалов на верхних складах. Обрубщики сучьев, Строповщики на верхних складах. Стивидоры. Сплотчики, Трактористы на трелевке и вывозке леса. Трелевщики. Тесчики спецсортиментов, Формировщики, переформировщики и расформировщики плотов, Чокеровщики на трелевке и вывозке лесоматериалов,Штабелевщики древесины на складах лесовозных дорог. Шоферы лесовозных автомобилей, Электропильщики и их поморники, Электромеханики стационарных электростанций и силовых установок и их помощники», тобто без відокремлення праці на відповідних складах. Пунктом «б» цього Розділу передбачена посада «Инженерно-технические работники. Десятники, мастера, старшие мастера».

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583 затверджено список професій і посад працівників підприємств лісової промисловості та лісового господарства, постійно діючих лісопунктів, лісництв, лісозаготівельних дільниць, зайнятих на заготівлі лісу, лісогосподарських роботах, підсочці лісу та лісосплаві, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Згідно затвердженого списку на пенсію за вислугу років мають право, зокрема: Здимщики-збирачі; Звальщики лісу; Водії автомобілів по вивезенню лісу; Лебідчики на трелюванні лісу; Лісоруби; Машиністи-кранівники, зайняті на лісосіках, лісонавантажувальних пунктах, верхніх і проміжних складах; Машиністи з`єднувальних (сортувальних) машин; Машиністи трелювальних машин; Навальники-звальщики лісоматеріалів, зайняті на лісосіках, лісонавантажувальних пунктах, верхніх і проміжних складах; Обрубувачі сучків; Розкряжувальники; Слюсарі по ремонту лісозаготівельного обладнання, зайняті на лісосіках, лісонавантажувальних пунктах, верхніх і проміжних складах; Сортувальники деревини на воді; З`єднувачі плотів; Трактористи на підготовці лісосік, трелюванні та вивезенні лісу; Трелювальники; Формувальники плотів; Чокувальники; Штабелювальники деревини, зайняті на лісосіках, лісонавантажувальних пунктах, верхніх і проміжних складах; Спеціалісти: Майстри, старші майстри, зайняті на лісосіках, лісонавантажувальних пунктах, верхніх і проміжних складах.

Так, ОСОБА_1 в період з 15 червня 1989 року по 15 січня 1992 року включно працював у Старовижівському міжгосподарському лісгоспі за професією лісоруб, з 16 січня 1992 року по 01 жовтня 1992 року у Старовижівському Держлісгоспі за професією лісоруб, що підтверджується довідкою Волинського обласного управління лісового господарства про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Крім того, з вказаної довідки вбачається, що ОСОБА_1 працював у ДП «Старовижівське лісове господарство» в період з 01 жовтня 1992 року по 01 серпня 2008 року та виконував звалювання дерев, в тому числі сухостійні та інші небезпечні дерева. Спилювання дерева і пеньки у рівень із землею під час виконання підготовчих робіт на прокладання трелювальних волоків, лісовозних вусів до лісосік, улаштувнні лісонавантажувальних пунктів і верхніх лісопромислових складів. Виконував за допомогою бензиномоторних пилок комплекс лісосічних робіт: одиночне звалювання дерев, обрізування гілля, розмічування, розкряжування хлистів та складання сортиментів у штабелі, за професією, посадою вальщик лісу, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №583 від 12 жовтня 1992 року.

При цьому, відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ, а також за змістом пункту 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Приписами пункту 3 Порядку №637 для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З наданої трудової книжки НОМЕР_1 від 20 вересня 1983 року вбачається:

- з 15 червня 1989 року по 01 жовтня 1992 року позивач працював на посаді лісоруба у Старовижівському міжгосподарському лісгоспі, далі перейменовано у Старовижівський Держлісгосп;

- з 01 жовтня 1992 року переведений вальщиком лісу та був звільнений 01 серпня 2008 року.

Однак, відповідач не зарахував до страхового стажу ОСОБА_1 періоди: з 15 червня 1989 року по 01 серпня 2008 року, мотивуючи це тим, що посади «вальщик лісу» немає.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом №58 від 29 липня 1993 року (надалі - Інструкція №58), заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис (пункт 2.6. Інструкції).

Суд зазначає, що посадовою особою Старовижівського держлісгоспу допущено описку в назві посади позивача.

На підтвердження того, що він працював на посадах лісоруба та звальщика лісу у спірний період надано довідку Волинського обласного управління лісового господарства про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, довідка від 26 травня 2021 року №01-7/209-1-21, уточнюючу довідку про особливий характер роботи або умови праці необхідні для призначення пільгової пенсії за вислугу років від 11 червня 2021 року №01-7/225-21, яка видана ДП «Старовижівське лісове господарство»

Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2019 року в справі №638/18467/15-а та від 25 квітня 2019 року в справі №593/283/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Враховуючи вищевикладене, факт роботи позивача у лісовій промисловості та лісовому господарстві підтверджується копією трудової книжки, а характер виконуваної роботи підтверджується наказами Старовижівського державного лісгоспу від 16 січня 1992 року№7-к та від 25 вересня 1992 року №56-к.

Таким чином, позивачем було надано документи, які підтверджують його зайнятість у період з 15 червня 1989 року по 01 серпня 2008 року на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років, відтак суд приходить до висновку, що позовна вимога позивача в частині визнання протиправною бездіяльності щодо непризначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «в» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням спірних періодів роботи підлягає до задоволення.

В той же час, визначаючись щодо дати з якої позивачу слід призначити пенсію, суд враховує, що в прохальній частині позовної заяви позивач просить суд призначити йому пенсію з дати звернення до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком.

Суд враховує положення частини п`ятої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у яких визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Таким чином, призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 необхідно з часу звернення останнього із заявою до пенсійного органу, тобто з 17 червня 2021 року.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Порядок і правила розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн.

У відзиві на позов відповідач не погоджується із заявленим до відшкодування розміром судових витрат на професійну правничу допомогу, вважає його неспівмірним із предметом позову, складністю справи.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано такі документи: копії договору про надання правової (правничої) допомоги від 16 вересня 2021 року №51, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Гайдушуком В.М.; додаткову угоду №1 від 16 вересня 2021 року; акт №1 прийому-передачі послуг правової допомоги до договору про надання правової (правничої) допомоги №51 від 16 вересня 2021 року; квитанція до прибуткового касового ордера №32 від 19 листопада 2021 року на суму 3 000,00 грн.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що розгляд цієї справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки ця справа є справою незначної складності; підготовка позовної заяви у справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, зокрема, в частині правового обґрунтування з огляду на інші судові справи позивача.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет та категорію спору, суті виконаних послуг, та приймаючи до уваги заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу адвоката, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 3 000,00 грн, є неспівмірною із складністю цієї справи та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частиною п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 2 000,00 грн.

Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 908,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 22 листопада 2021 року №12.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо непризначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту «в» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 17 червня 2021 року на підставі пункту «в» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до його трудового стажу періоди роботи з 15 червня 1989 року по 15 січня 1992 року на посаді лісоруба у Старовижівському міжгосподарському лісгоспі, з 16 січня 1992 року по 01 жовтня 1992 року на посаді лісоруба у Старовижівському Держлісгоспі, з 01 жовтня 1992 року по 01 серпня 2008 року на посаді звальщика лісу у ДП «Старовижівське лісове господарство».

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у розмірі 2 908 (дві тисячі дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22-В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826).

Суддя Ф.А. Волдінер