Рішення № 105485814, 08.06.2022, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/23541/20

Провадження № 2/761/2482/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Саадулаєва А.І.,

при секретарі: Корнійчук Є.Т.,

за участю:

від прокурора: Воробйов В.В.,

від відповідача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави, в особі Київської міської ради до ОСОБА_2 , третя особа, без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , про скасування державної реєстрації та витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Київської місцевої прокуратури № 10 і інтересах держави в особі Київської міської ради (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач), третя особа, без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 (далі по тексту - третя особа), відповідно до якого, просив: - скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 оформлену записом, вчиненим 20 листопада 2015 року державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А. за № 12148513 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 782339180000;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 оформлену записом, вчиненим 20 листопади 2015 державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А. за № 12149482 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 782339180000;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 оформлену записом, вчиненим 11 вересня 2017 року державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В. за № 22281818 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 782339180000;

- витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141) квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 782339180000;

- судові витрати стягнути з відповідачів на користь прокуратури міста Києва (р/р 35215057011062 ДКСУ, м. Київ МФО 820172) код ЄДРПОУ 02910019;

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 серпня 2020 року матеріали справи передано до провадження судді Кондратенко О.О.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 серпня 2020 року позовну заяву залишено без руху, встановлено процесуальний строк для усунення недоліків.

14 серпня 2020 року від позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків.

На підставі розпорядження №01-08-613 від 14 вересня 2020 року, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 вересня 2020 року матеріали справи передано до провадження судді Саадулаєва А.І.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, замінено позивача Київську місцеву прокуратуру №10 на його правонаступника Шевченківську окружну прокуратуру м.Києва.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2022 року закрито підготовче провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у ході досудового розслідування кримінального провадження № 12017100100006663 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , які належать територіальній громаді м. Києва, вибули з володіння поза волею її власника. Зокрема, уповноваженим органом не приймалось рішення щодо приватизації спірного майна, а відтак, таке майно є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста в особі Київської міської ради та не могло бути відчужене відповідачу на підставі Договору купівлі-продажу, оскільки відповідач не набував право власності на вказані нежитлові приміщення, не проживав там, нарахування житлово-комунальних послуг на вказану квартиру почало здійснюватися з жовтня 2015 року.

Крім того, згідно відповіді Приватного нотаріуса КМНО Криворучко В.П., ним не посвідчувався договір АВН 105165, серія та № 2123 від 04.09.2000 про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_1 . Так, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Договір купівлі-продажу квартири від 04.09.2000 не відповідає вимогам ст. 47, 48, 59, 225, 227 ЦК УРСР і має бути визнаний судом недійсним. Крім того, підлягає визнанню недійсним і Договір купівлі-продажу від 12.11.2015, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , оскільки суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки вчинений всупереч вимогам ст. 203 ЦК України, так як ОСОБА_4 не мала достатній обсяг повноважень для відчуження зазначеної квартири, право власності на яку не набувала. За таких обставин, спірне нерухоме майно вибуло із власності позивача поза його волею з порушенням встановленого законодавством порядку та на підставі неіснуючих документів. Позивач, також вважає, що у зв`язку з наведеним підлягають скасуванню рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесені 20.11.2015 та 11.09.2017. Також, позивач просив витребувати належне йому майно від відповідача на підставі ст. 388 ЦК України.

Представник відповідача у своєму відзиві проти позову заперечував в повному обсязі, просив відмовити в його задоволенні, оскільки позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Відповідач є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, відкрито та прозоро користується ним. При цьому, до моменту подання позову, ані Київська міська рада, ані її виконавчий орган до відповідача з вимогами про повернення квартири не звертались, право власності відповідача цими органами не оспорювалось. Також, відповідач вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених ст. 388 ЦК України щодо витребування у відповідача спірного нерухомого майна. Крім того, спірна квартира не набувала статусу нежитлового приміщення, доказів протилежного прокурором не надано.

Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив.

Третя особа пояснень суду не надала.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, позов просив задовольнити з підстав викладених у ньому.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у відзиві.

Третя особа в судове засідання на розгляд справи не з`явилась з невідомих суду причин, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялась належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст. 223 ЦПК України).

Суд, заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

При цьому, згідно ст. 143 Конституції України, територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (ч. 1 ст. 2 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності за положеннямист.321 ЦК України є непорушним і ніхто не може протиправно бути обмеженим в реалізації свого права власності.

Згідно ч. 1, 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень прав та їх обтяжень», за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Так, перевіряючи наявність зазначених позивачем підстав для визнання договорів недійсними, судом встановлено, що в матеріалах справи міститься копія Договору купівлі-продажу спірної квартири від 04.09.2000, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Криворучком В.П., зареєстрованого в реєстрі за 3299, який укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , за яким останній набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Крім того, відповідно до Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 20.11.2015, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Коноваловою Е.А., зареєстрованого в реєстрі за № 3290, за яким ОСОБА_3 набула у власність спірну квартиру.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 48075935 від 20.11.2015, попереднім власником ОСОБА_4 право власності на спірну квартиру було набуто на підстав договору купівлі-продажу квартири, серія та № 2123, виданий 04.09.2000, видавник - приватний нотаріус КМНО Криворучко В.П.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 48079900 від 20.11.2015, за ОСОБА_3 було зареєстроване право власності на спірну квартиру.

Крім того, в матеріалах справи наявний Договір купівлі-продажу квартири від 11.09.2017, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Ляшенко В.В., зареєстрованим в реєстрі за № 2154, за яким відповідач за відплатним договором набув у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до Інформаційної довідки № 97002389 від 12.09.2017, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено, що вказана квартира є об`єктом житлової нерухомості, відомості про право власності на неї вперше внесені 11.09.2017 з посиланням на оскаржувані договори.

Власником майна зазначена ОСОБА_2 .

Разом з тим, позивач зазначає, що спірна квартира є нежитловим приміщенням, належала на праві комунальної власності територіальній громаді м. Києва та вибула з її володіння поза її волею.

Так рішення про приватизацію спірної квартири уповноваженими на те органами не приймалось, а отже спірне нерухоме майно є комунальною власністю та належить позивачу Київській міській раді.

Оспорюваний Договір від 04.09.2000, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , є недійсним, оскільки укладений з порушенням норм ст.47, 48, 59, 225, 227 ЦК УРСР, оскільки ОСОБА_5 не була власником спірного майна. В свою чергу, оспорюваний Договір від 20.11.2015, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , є недійсними в силу того, що вчинений особою, яка не мала відповідного обсягу прав для вчинення такого правочину.

Водночас, відповідно до Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 06.07.1999 №1099, будинки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 переведені у нежилі.

Рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 затверджено перелік об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва, до яких, зокрема, увійшов житловий будинок АДРЕСА_4 .

Відповідно до копії повідомлення КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення від 06.12.2016 № 1455/вих., адресованого Начальнику Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві, нежитлові приміщення загальною площею 46,2 кв.м. в будинку АДРЕСА_4 були передані в оренду ГО «Взаємодопомога», однак при обстеженні зазначеного приміщення було встановлено, що двері до приміщення зачинені, орендар на зв`язок не виходить, в приміщеннях проводяться ремонтні роботи, у зв`язку з чим, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» просить провести перевірку щодо можливого відчуження та набуття права власності на нежитлові приміщення, в тому числі і за зазначеною адресою.

У судовому засіданні також встановлено, що 04.06.2017 розпочато кримінальне провадження за № 12017100100006663 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України за фактом незаконного вибуття з володіння поза волею власника квартири АДРЕСА_5 (до 1992 року АДРЕСА_6 , які належали територіальній громаді міста Києва.

Згідно Інформаційної довідки КП КМР КМБТІ від 31.01.2017 № ББ-2017№5, згідно з даними реєстрових книг Бюро, за адресою Терещенківська, 17 на праві власності квартира АДРЕСА_5 не зареєстрована. По нежитловому фонду нежиле приміщення № 28 у вище вказаному будинку на праві власності не зареєстровано.

Згідно листа Шевченківської РДА від 29.05.2017 № 109/01/25-4171, адресованого Голові постійної комісії Київради з питань власності, за інформацією КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» встановлено випадки заволодіння без правових підстав нежитловими приміщеннями комунальної власності територіальної громади м. Києва, в тому числі і за адресою: АДРЕСА_4 , площею 50, 5 кв.м. Крім того, у вказаному листі також йшлось, що Шевченківською РДА про вказані обставини повідомлено правоохоронні органи.

Згідно листа Департаменту комунальної власності м. Києва від 13.08.2018 № 062/06/90-7378, Департамент повідомив, що не є розпорядником інформації про окремі приміщення у будинках, їх опис, місце розташування, поверхові плани тощо, приватизацію запитуваних приміщень не здійснював, оскільки до 2010 року жилий будинок загальною площею 357, 4 кв.м. (у т.ч. нежилі приміщення пл. 47, 5 кв.м.) на АДРЕСА_4 належав до комунальної власності територіальної громади Шевченківського району, а рішення щодо майна (користування, продажу) приймались Шевченківською районною у м. Києві радою.

Відповідно до листа Шевченківської РДА від 20.08.2019 № 109/05/25-7586, на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112, додатку 3 до Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 № 121, розпорядженням Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 09.02.2011 № 80, житловий будинок АДРЕСА_4 разом з нежитловими приміщеннями загальною площею 47, 5 кв.м. закріплено за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва». Також з листа вбачається, що в ШРДА відсутня інформація щодо відчуження нежитлових приміщень за вказаною адресою.

Відповідно до листа Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Криворучко Віктора Петровича /вих.№ 16/01-16 від 28.08.2018/, останній повідомляє Київську місцеву прокуратуру №10 про те, що ним не посвідчувались договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_7 , зареєстровані в реєстрі 04.09.2000 та 22.09.2000 за реєстровими №2123 та №3683.

Згідно листа Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради приватизація чи відчуження з комунальної власності в будь-який інший спосіб нежитлових приміщень або квартири АДРЕСА_1 не здійснювались. Рішення про приватизацію нежитлових приміщень або квартири АДРЕСА_8 не приймалось. Переведення квартири до нежитлового фонду не здійснювалось.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія Технічного паспорту на приміщення громадського призначення, вбудовані в житловий будинок, група нежитлових приміщень №29 (28) будинок АДРЕСА_4 , виготовлений на замовлення КП «Керуюча дирекція Шевченківського району» 12.05.2014, за підписом начальника Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна ОСОБА_6 , Інвентаризаційна справа № 548, район Шевченківський. Згідно Додатку 6.3 «Експлікація», загальна площа нежитлових приміщень № 29 50, 5 кв.м., адреса зазначена: АДРЕСА_4 .

Згідно листа Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 26.04.2019 № 02/4640, адресованого Керівнику Київської місцевої прокуратури № 10, відповідно до даних програмно-апаратного комплексу для нарахувань за житлово-комунальні послуги, нарахування житлово-комунальних послуг здійснюється на житлову квартиру АДРЕСА_7 . Особовий рахунок відкритий з квітня 2016 року, з жовтня 2017 року власником особового рахунку є ОСОБА_2 . Крім того, Концерном надано довідку від 23.04.2019 № 02/10-41 щодо наявності заборгованості відповідача 4 за оплату житлово-комунальних послуг.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, згідно вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно роз`яснень, які містяться предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Разом з тим, із наданих до матеріалів справи доказів не вбачається наявності будь-яких первинних правовстановлюючих документів, які б підтверджували набуття позивачем речових прав на спірне нежитлове приміщення, а також тієї обставини, що майно належить до комунальної власності та має статус нежитлових приміщень.

Крім того, надані відповіді перелічених вище підприємств, установ та організацій суперечать одна одній, оскільки з частини листів вбачається, що спірна квартира належить до нежитлових приміщень, з інших вбачається, що переведення квартири до нежитлового фонду не здійснювалось, зазначена різна площа спірної квартири (нежитлових приміщень), різні адреси місцезнаходження нерухомого майна - АДРЕСА_4 та АДРЕСА_4 .

За таких обставин, вказані докази достеменно не визначають статус спірного майна як нежитлового, у передбаченому законом порядку до Державного реєстру прав відповідні відомості внесені не були.

Так, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.ст. 215-235 ЦК України особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Підставою недійсності правочину у відповідності до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

За таких обставин, оскільки перший оспорюваний договір було укладено 22.09.2000, суд також враховує положення ЦК УРСР, зокрема, згідно ст. 224 ЦК УРСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 225 ЦК УРСР, право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває право власності лише в тих випадках, коли згідно зі статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Стаття 227 передбачала, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.06.94 № 18/5 чинної зо 2004 визначено, що нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму.

Пунктом 27 зазначеної інструкції, передбачено, що відповідно до чинного, на той момент, законодавства обов`язковому нотаріальному посвідченню підлягають: - договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку (квартири), іншого нерухомого майна (статті 227, 242, 244, 426 Цивільного кодексу).

Недодержання цих вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Згідно ст. 59 ЦК УРСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Разом з тим, надані до матеріалів справи докази, такі як лист приватного нотаріуса про те, що він оспорюваний договір, укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 не посвідчував, не може вважатись самостійним та достатнім доказом того, що оспорювані прокурором договори укладені з порушенням норм чинного на момент укладення спірного договору, законодавства.

Доказів того, що оспорювані договори укладені на підставі підроблених чи неіснуючих документів, матеріали справи також не містять. Відсутні у матеріалах справи і докази того, що винних осіб в рамках кримінального провадження притягнуто до кримінальної відповідальності.

Інших належних та допустимих доказів того, що оспорювані прокурором договори укладені з порушенням норм чинного законодавства, матеріали справи не містять.

Вказане стосується і договору купівлі-продажу квартири НАР 916066, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі № 3290, оскільки у відповідності до положень ст. 203, 215 ЦК України позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів недійсності укладеного правочину.

За таких обставин, підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу АВН № 105165 про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_1 , укладеного 04.09.2000 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , та визнання договору купівлі-продажу квартири НМІ 200047, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований в реєстрі № 2154, - відсутні.

У зв`язку з цим, не підлягають задоволенню вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на спірне нерухоме майно.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Суд при вирішенні спорів даної категорії повинен розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України, власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Як вбачається із правової позиції викладеної у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06.12.2021 року №761/31796/19, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Зазначене також узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).

Таким чином, оскільки прокурором не доведено наявності у міської ради речових прав на спірне нерухоме майно, не доведено обставини, що спірні договори укладені з порушенням норм чинного законодавства та є недійсними, то не доведено і тієї обставини, що спірна квартира вибула з володіння територіальної громади не з її волі іншим шляхом, тому суд приходить висновку про відсутність підстави для витребування від на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спірного нежитлового приміщення, скасування державної реєстрації її права власності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх безпідставності та необґрунтованості.

Керуючись ст.ст. 259, 265, 268, 273, 353-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави, в особі Київської міської ради до ОСОБА_2 , третя особа, без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , про скасування державної реєстрації та витребування майна - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Дата складання повного тексту рішення суду - 28.07.2022 року.

Суддя: