Рішення № 105485729, 27.07.2022, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/5280/20

Провадження № 2/761/402/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Макаренко І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фудембір», 3-ті особи: Державна служба України з питань праці, ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 31.12.2021, в якому просив суд:

- поновити на посаді продавця продовольчих товарів товариства з обмеженою відповідальністю «Фудембір» ОСОБА_1 .

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фудембір» заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 113 820,01 грн.

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фудембір» компенсацію моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн.;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення суми заробітної плати, але не більше чим за один місяць;

- вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 2019 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Фудембір». Починаючи з 01.12.2019 виплата заробітної позивачу не здійснювалася. 02.12.2019 позивач звернулася з поясненнями до керівництва підприємства, однак їй в грубій, принизливій формі пояснили, що вона звільнена, при цьому будь-яких наказів про звільнення, трудової книжки із відповідним записом їй не надали та повідомили, що звільнення буде оформлене за умови написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням. Позивач зазначає, що відмовилася від примусового звільнення за власним бажанням, оскільки трудової дисципліни ніколи не порушувала, виконувала трудові обов`язки належним чином та бажає працювати. 10.01.2020 позивач отримала лист від відповідача, в якому їй було запропоновано звернутися за наказом про звільнення та трудовою книжкою. 20.01.2020 позивач отримала наказ №14 від 25.11.2019 про звільнення згідно ч. 2 ст. 41 КЗпП України за втрату довіри до матеріально-відповідальної особи. Цього ж дня отримано трудову книжку. На думку позивача, винності якихось її дій не було. В чому полягала втрата довіри до неї, як працівника, та обставини за яких це відбулося позивачу не повідомили. У зв`язку із затримкою заробітної плати позивач відчуває моральні страждання, оскільки ОСОБА_1 втратила нормальні життєві зв`язки, залишена без єдиного джерела існування, змушена економити на продуктах харчування, що негативно впливає на відносини з родиною, а тому вважає, що незаконними діями відповідача їй завдано моральну шкоду.

Ухвалою суду від 22.11.2021 було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву.

10.01.2022 на адресу суду надійшли пояснення щодо позову, в яких вказано, що згідно п. 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою КМУ від 11.02.2015 №96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленному порядку територіальні органи. На момент виникнення спірних відносин на території Київської області реалізацію повноважень Держпраці здійснювало Головне управління Держпраці у Київській області, яке, відповідно до наданих йому повноважень, листом від 27.12.2019 направило позивачу відповідь щодо дотримання вимог законодавства про працю ТОВ «Фудембір».

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив.

Позивач з 2019 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Фудембір» на посаді продавця продовольчих товарів, що підтверджується записами з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.03.2005.

Наказом № 14 від 25.11.2019 позивача звільнено з роботи у зв`язку з втратою довіри до матеріально-відповідальної особи, згідно п. 2 ст. 41 КзпП України.

Листом ТОВ «Фудембір» позивача було повідомлено про необхідність ознайомлення з наказом про звільнення, та одержати трудову книжку у ТОВ «Фудембір» за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 13/2, літера «Б», режим роботи: з понеділка по п`ятницю з 09:00 год. до 18:00 год.

20.01.2020 ОСОБА_1 ознайомлена з наказом.

Наказ № 14 про припинення трудового договору (контракту) від 25.11.2019 позивачем не оскаржувався.

Листом Головного управління Держпраці у Київській області від 08.01.2020 позивача повідомлено про розгляд її звернення щодо можливого порушення законодавства про працю керівництвом ТОВ «Фудембір», в якому вказано, що відповідно до договору про повну матеріальну відповідальність від 01.08.2019 на позивача покладено обов`язки щодо прийому, збереження та видачі товарно-матеріальних цінностей та коштів. 25.11.2019 позивача звільнено з посади продавця продовольчих товарів ТОВ «Фудембір», згідно п. 2 ст. 41 КзпП України. Відповідно до розрахункової відомості ОСОБА_1 нараховано заробітну плату за 25 відпрацьованих днів у розмірі 1008,16 грн. (з них ПДФО - 930,61 грн., військовий збір - 77,55 грн.), виплачено аванс - 1891,75 грн., до сплати - 2270,12 грн. Відповідно до платіжного доручення від 25.11.2019 №1213 розрахункові кошти у розмірі 2270,12 грн. ОСОБА_1 перераховано на картковий рахунок 25.11.2019.

Відповідно до ст. 43 Конституції України та ст. 5-1 КЗпП України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Згідно частин 1, 3 статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

Як встановлено нормами ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно ч.1, ч. 6, ч.7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 N 5" Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" докази, які збираються або подаються сторонами (показання свідків, письмові чи речові докази), повинні стосуватися суті спору (предмета та підстави позову). Тому, вирішуючи, наприклад, питання про виклик свідків, в усіх випадках слід вимагати від сторін пояснення, які саме обставини можуть бути підтверджені ними. Це ж стосується й вирішення питання про витребування інших доказів (письмових, речових). Докази, які не стосуються справи й предмета доказування , або одержані з порушенням порядку, встановленого законом, або якими не можуть бути підтверджені певні обставини справи, судом не повинні прийматися. Отже, кожна особа, яка бере участь у справі, повинна доказувати ті обставини, які входять до предмету доказування, інші судом не повинні прийматися.

Позивач стверджує, що будь-яких зауважень з приводу її роботи від керівництва не було, суттєвих недоліків при виконанні посадових обов`язків встановлено не було, позивач ставилася до виконання посадових обов`язків відповідально та виконувала роботу сумлінно.

Разом з тим встановлено, що причиною Наказу ТОВ «Фудембір» № 14 про припинення трудового договору (контракту) від 25.11.2019 зазначено: втрата довіри до матріально-відповідальної особи.

ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом 20.01.2020.

Наказ ТОВ «Фудембір» № 14 про припинення трудового договору (контракту) від 25.11.2019 є діючим та не скасованим, ОСОБА_1 не оскаржувався.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 29.03.2018 по справі № 381/4968/16-ц, відповідність чи невідповідність працівника обумовленій роботі, оцінку його професійних та ділових якостей дає власник або уповноважений ним орган та не може вирішуватись судом.

Позивача було звільнено не за порушення трудової дисципліни, а за невиконання своїх посадових обов`язків з якими вона була ознайомлена при прийнятті на роботу.

Виходячи з положень п. 2 ст. 41 Кодексу законів про працю України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку роботодавця;

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога про поновлення позивача на роботі в ТОВ «Фудембір» на посаді продавця продовольчих товарів, задоволенню не підлягає.

Оскільки позовна вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, тому вона також не підлягає задоволенню.

Крім того, суд не вбачає підстав для задоволення позову і в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не надано суду доказів, які підтверджують факт заподіяння їй моральних страждань або втрат немайнового характеру з вини відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, отже вимоги позивача не знайшли свого підтвердження, а тому позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 2, 41, 116, 117, 233 КЗпП України, ст.ст. 12, 76, 81, 82, 133, 259, 263, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фудембір», 3-ті особи: Державна служба України з питань праці, ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 27.07.2022.

Суддя: