Рішення № 105485470, 29.07.2022, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2514/22

Справа №754/6010/20

РІШЕННЯ

Іменем України

(повне рішення суду виготовлено 29 липня 2022 року)

28 липня 2022 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя: Грегуль О.В., секретар судового засідання: Гончаренко М.М., справа № 754/6010/20

ОСОБА_1 - позивач

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс інновація» - відповідач

Вимоги позивача: визнання недійсним кредитного договору

ОСОБА_2 - представник позивача

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, який на виконання ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 27.05.2020 про залишення позову без руху з наданням строку для усунення недоліків подавався в новій редакції і в якому позивач посилаючись на порушення своїх прав, як споживача просить визнати недійсним кредитний договір № 200319-15371-1 від 19.03.2020 з підстав передбачених ст. 215 ЦПК України та з підстав нечесної підприємницької діяльності, що вводить в оману посилаючись на те, що позивач вважає, кредитний договір не був підписаний з його сторони, сторони не домовились про всі істотні умови визначені законодавством, а сам договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, що в свою чергу є підставою для визнання такого договору недійсним з огляду на наступне: 1. Щодо укладення договору, то в договорі відсутній підпис позивача; 2. Щодо виконання договору, то в позивача немає відомостей, що кошти кредитодавцем передавались позивачу; 3. Щодо недосягнення згоди про істотні умови договору, то в оспорюваному договорі відсутні: підписи сторін; не визначено мету отримання кредиту; не визначено необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту; не визначено види забезпечення наданого кредиту; не визначена процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, порядок зміни та сплати процентів; не визначена реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит, а всі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; не зазначено порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; не зазначено порядок дострокового повернення кредиту; 4. Щодо нечесної підприємницької практики, то відповідач не надав позивачу до укладення договору інформацію про споживчий кредит, що вводить в оману; 5. Щодо надання інформації, то відповідач не надав позивачу інформацію, яка повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансових послуг без нав`язування її придбання.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06.07.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Двома ухвалами Деснянського районного суду м. Києва від 14.12.2020 задоволені клопотання сторони позивача про витребування доказів у відповідача та АТ КБ «ПриватБанк», які виконані.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 26.07.2021 задоволено клопотання сторони позивача про призначення по справі комп`ютерно-технічної експертизи, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса та на вирішення експертів поставлено виключно питання про які просив і на поставленні яких наполягав представник позивача, а саме: 1. Чи можливо встановити дату і час створення оригіналу електронного кредитного договору №200319-15371-1 від 19.03.2020. Зазначити дату і час створення. 2. Чи можливо встановити дату і час редагування оригіналу електронного кредитного договору №200319-15371-1 від 19.03.2020. Зазначити дату і час редагування. 3. Чи містить оригінал електронного кредитного договору №200319-15371-1 від 19.03.2020 всі необхідні обов`язкові реквізити електронного документа. 4. Чи містить оригінал електронного кредитного договору №200319-15371-1 від 19.03.2020 підписи сторін. 5. Яким видом електронного підпису підписано сторонами оригінал електронного кредитного договору №200319-15371-1 від 19.03.2020. 6. Чи можливо достеменно встановити, що оригінал електронного кредитного договору №200319-15371-1 від 19.03.2020 з сторони позичальника підписано саме ОСОБА_1 19.03.2020. 7. Чи можливо достеменно встановити з використанням якої інформаційно-телекомунікаційної системи було створено оригінал електронного кредитного договору №200319-15371-1 від 19.03.2020. Якщо можливо, то якої. У розпорядження експертів були надані матеріали цивільної справи № 754/6010/20. Оплату за проведення експертизи покладено на позивача.

Після призначення експертизи від експертної установи до суду 15.02.2022 надійшло клопотання експерта щодо уточнення питань поставлених на вирішення експертів та вказано на необхідність наступної оплати експертизи.

Із вказаним клопотання експерта представник позивача ознайомлений судом під розписку 21.02.2022 і в цій розписці представник позивача зобов`язався письмово усунути недоліки та виконати клопотання експерта.

Проте, своїх зобов`язань щодо виконання клопотання експерта сторона позивача не виконала, хоча судом у письмовій формі неодноразово стороні позивача робились відповідні нагадування, поштою, електронною поштою та SMS і які позивач та його представник неодноразово отримували і в яких зверталась увага на необхідність виконання клопотання експерта, і вирішення питання щодо оплати експертизи.

Однак, сторона позивача повністю проігнорувала клопотання експерта і доказів про поважність причин невиконання клопотання експерта, сторона позивача суду не надала і судом таких доказів не здобуто.

Листом ННЦ «Інститут судових експертиз ім.. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» від 14.06.2022 № 1209 матеріали справи повернуті до суду в зв`язку з невиконанням вищевказаного клопотання експерта стороною позивача.

Після надходження справи до суду, проведення реєстраційних дій канцелярією суду справу передано головуючому 01.07.2022.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01.07.2022 поновлено провадження у справі.

Учасники справи в судове засідання не з`явились і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надали, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, зокрема, поштою, електронною поштою та SMS, а також інформація про рух справи розміщувалась на сайті суду і є загальнодоступною.

Про подання позову позивачу і його представнику достовірно відомо.

Від відповідача до суду надійшов відзив з проханням відмовити в задоволенні позову, розгляд справи за відсутності відповідача та стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі: 4500 грн..

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Учасникам справи достовірно відомо про наявність спору в суді та про час і місце розгляду справи.

З урахуванням викладеного і ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи.

Дослідивши матеріали справи суд у судовому засіданні встановив наступне.

Між сторонами в електронному вигляді укладено договір № 200319-15371-1 від 19.03.2020 за умовами якого позивачу надано кредит у сумі: 3000 грн. на строк 30 днів під 1,7 % за кожен день користування коштами та 3,5 % від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту, сукупна вартість кредиту зазначена в графіку, який є невід`ємною частиною договору і становить: 4530 грн.. Позивач повинен був повернути кредит разом із процентами. Кредит надавався в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на платіжну карту позивача.

Згідно ст. 203 ЦК України, 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 215 ЦК України, 1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 229 ЦК України, 1. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. 2. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Згідно ст. 230 ЦК України, 1. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. 2. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Обґрунтовуючи позов щодо невідповідності договору № 200319-15371-1 від 19.03.2020 вимогам Закону позивач посилається на те, що при укладенні договору було порушено ряд норм Законів України: «Про захист прав споживачів»; «Про споживче кредитування»; «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; «Про захист персональних даних»; «Про електронну комерцію».

Також обґрунтовуючи позов позивач посилається на те, що він при укладенні договору через неналежну інформованість з боку відповідача та необізнаність не міг у повному обсязі оцінити умови договору № 200319-15371-1 від 19.03.2020 на предмет їх вигідності так як це не було належним чином детально роз`яснено відповідачем.

На виконання ухвали суду від 14.12.2020 АТ КБ «ПриватБанк» листом від 14.03.2021 суду повідомив, що банком на ім`я позивача емітовано платіжні картки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , а також надано виписку з карткового рахунку по операціям із зарахуванням грошових коштів, що відкритий на ім`я позивача до платіжної картки № НОМЕР_2 .

Перевіряючи викладені позивачем у позові доводи суд у судовому засіданні встановив наступне.

Зокрема, доводи позивача про ненадання переддоговірної інформації спростовуються діями позивача в ІТС із зображенням процедури проходження позивачем кроків заповнення заявки в ІТС на веб-сайті, ознайомлення з правилами та договором здійснювалось позивачем шляхом проставлення відповідних позначок в ІТС без проставлення яких неможливо здійснити подальші дії з підписання договору та отримання кредиту. скріншотом підтвердження процедури укладення електронного договору, електронним підписом позивача, вчиненим 19.03.2020 в 20:52:44. Кредитні кошти в сумі: 3000 грн. були відправлені відповідачем позивачу на платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується чеком № 206070979 від 19.03.2020.

Договір № 200319-15371-1 від 19.03.2020 є електронним, підписаний електронним підписом позивача, кошти позивачу в сумі: 3000 грн. переведені позивачу на належну саме йому банківську картку, умовами договору передбачено, що кредит надано не на споживчі цілі, договір є двостороннім, тому доводи позивача про третіх осіб є безпідставними, договір не забезпечувався, оскільки кошти надано не на споживчі цілі, процентні ставки чітко передбачені договором, зокрема, як за користування коштами так і за порушення строку виконання зобов`язань по поверненню коштів, договором чітко і однозначно передбачена вартість кредиту на дату укладення договору, договором передбачено право позивача відмовитись від одержання кредиту та право на дострокове повернення кредиту

Згідно абзацу першого п. 18 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06.12.2019 № 361-ІХ, 2. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний: 18) зберігати (у спосіб, щоб оперативно надавати на запит відповідних суб`єктів державного фінансового моніторингу, та в обсязі, достатньому для відновлення інформації щодо конкретних фінансових операцій, у тому числі у разі необхідності надання як докази у кримінальному провадженні) документи (у тому числі електронні), їх копії, записи, дані, інформацію щодо заходів, вжитих з метою виконання вимог у сфері запобігання та протидії, зокрема щодо здійснення належної перевірки клієнтів (у тому числі ідентифікації та верифікації представників клієнтів, встановлення їх повноважень), а також осіб, яким суб`єктом первинного фінансового моніторингу було відмовлено у встановленні ділових відносин та/або проведенні фінансових операцій, а також усі документи, що стосуються ділових відносин (проведення фінансової операції) з клієнтом (включаючи ділову, зокрема внутрішню, кореспонденцію, листування, звіти, запити, результати будь-якого аналізу під час здійснення належної перевірки клієнта), не менше п`яти років після припинення ділових відносин з клієнтом або завершення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтом. Нормативно-правовим актом суб`єкта державного фінансового моніторингу, що відповідно до цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду за суб`єктом первинного фінансового моніторингу, можуть встановлюватися більш тривалі строки та додаткові вимоги до порядку зберігання документів.

Відповідно до абзаців 5 - 7 листа Міністерства юстиції України від 26.04.2013 № 5543-0-33-13/6.1, адресованого Державній службі України з питань захисту персональних даних, також необхідно зазначити, що надання згоди на обробку персональних даних за своєю правовою природою є правочином у сенсі статті 202 Цивільного кодексу України. В той же час статтею 214 Цивільного кодексу України встановлено, що відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Відкликання згоди можливе лише стосовно майбутньої обробки персональних даних, але не тих даних, які вже були оброблені. Рішення та процеси, які були здійснені під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими. Проте у володільця персональних даних після отримання відкликання згоди суб`єкта персональних даних більше не існує правових підстав для зберігання персональних даних, якщо строки зберігання таких даних не визначені законодавством (стаття 15 Закону України "Про захист персональних даних").

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; 2) електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір № 200319-15371-1 від 19.03.2020 має електронну форму, тому, доводи позивача про недотримання письмової форми є безпідставними, оскільки договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Будь-яких конкретних правових доказів, які б свідчили, що укладений між сторонами кредитний договір не відповідає вимогам Закону, а також доказів, які б свідчили про навмисно введення його відповідачем в оману щодо обставин, які мають істотне значення, позивач і представник позивача суду не надали і судом таких доказів не здобуто.

За таких обставин, позов не підлягає задоволенню за недоведеністю позовних вимог.

При поданні позову позивач судовий збір не сплачував.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Згідно ч. 1, ч. 2, ч. 7 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 7. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , адреса листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс інновація» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Вацлава Гавела, буд.4, оф. 520, ЄДРПОУ 41146462).

Судові витрати, понесені позивачем, покласти на позивача.

Судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: