Рішення № 105473821, 25.07.2022, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/3307/22

2/357/1934/22

Категорія 45

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 липня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Орєхова О.І.,

за участю секретаря - Сокур О.В.,

представника відповідача - Черняковського А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференціі в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 5 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,-

В С Т А Н О В И В:

В травні 2022 року ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, посилаючись на наступні обставини.

03.08.2021 року, близько 17:40 год. по вулиці Броварській села Проліски Бориспільського району Київської області, відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_3 керуючи автомобілем марки "CHEVROLET CRUZE", р.н. НОМЕР_1 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок даної ДТП пішохід ОСОБА_4 від отриманих травм загинув.

Позивач є батьком загиблого, що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 , виданого 02.11.2021 року, а тому Позивачу спричинена значна та непоправна шкода.

Станом на дату настання ДТП, відповідальність водія за спричинену шкоду майну, здоров`ю та/або життю третіх осіб, була застрахована у Відповідача за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 201338175, який діяв на момент настання ДТП станом на 03.08.2021 року.

03.08.2021 року за фактом настання даної ДТП було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021111100000845.

29.09.2021 року старшим слідчим СВ Бориспільського РУП ТУ національної поліції в Київській області Богдан Є.Г. винесено постанову про закриття кримінального провадження №12021111100000845 у зв`язку з відсутністю в діях водія автомобіля "CHEVROLET CRUZE", р.н. НОМЕР_1 , - ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Оскільки відповідальність водія за спричинену шкоду третім особам є застрахована, Позивач вирішив відновити своє порушене право шляхом одержання грошової компенсації за спричинену шкоду у вигляді страхового відшкодування саме від Відповідача. І таке право вибору, як відновити своє порушене право, це виключне право Позивача, і ніхто не може йому вказувати, як його відновлювати, оскільки таке гарантоване законом.

Керуючись положеннями Закону №1961-IV, 28.10.2021 року представник Позивача за довіреністю Мелех Д.О. повідомив Відповідача про настання страхового випадку та звернувся, в порядку визначеному Законом №1961-IV, із заявами на виплату страхового відшкодування. Серед заявлених Позивачем до відшкодування вимог, містились: страхове відшкодування пов`язане із заподіяною моральною шкодою; страхове відшкодування пов`язане із смертю потерпілого.

Дo квітня 2022 року відбулося досудове врегулювання даного страхового випадку між Відповідачем та представником Позивача за довіреністю.

13.04.2022 року у зв`язку із порушенням ТДВ "СК "Гардіан" законодавства про страхову діяльність було подано скарги у Моторно (транспортне) страхове бюро України та Національний банк України.

26.04.2022 року Відповідач частково визнав вимоги Позивача, а саме частково здійснив виплату страхового відшкодування пов`язаного із заподіяною моральною шкодою на користь ОСОБА_1 .

Станом на 28.04.2022 року від Відповідача не отримано як представником Позивача, так і Позивачем жодного листа про прийняте рішення відносно страхового відшкодування пов`язаного із смертю потерпілого та вчиненні дії останнього з метою здійснення такої виплати потерпілому.

Шкода, пов`язана зі смертю потерпілого, як це визначено ч. 3 ст. 1193 ЦК України, відшкодовується незалежно від його вини. Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу була застрахована у встановленому законом порядку, тому у зв`язку з настанням страхового випадку обов`язок відшкодувати шкоду у зв`язку із смертю потерпілого у межах встановленого ліміту відповідальності лежить на ТДВ "СК "Гардіан" як на страховику.

Згідно ч. 1 ст. 1200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України): «У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягни пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) інвалідам - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті".

Отже, з наведеного вище слідує те, що Позивач являється особою пенсійного віку, якого він досяг у 2007 році. Таким чином, Позивач є особою, який має право на відшкодування шкоди у зв`язку із загибеллю сина, оскільки на день його смерті був на його утриманні та мав право на одержання від нього утримання.

Враховуючи, що сума страхового відшкодування в порядку пункту 27.3. Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ», становить 72 000,00 грн, а обов`язковий ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, становить 260 000 грн. то розмір страхового відшкодування пов`язаного із смертю потерпілого має становити 188 000,00 грн. (260 000 - 72 000 = 188 000).

Також, особами, які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 , є батько ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 ; син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

На день настання страхового випадку, статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6 000 гривень.

З урахуванням викладеного, загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 72 000,00 грн. ( 6000 х 12 = 72 000), що виплачується рівними частинами між батьком та дітьми загиблого.

Відповідач частково визнав вимоги Позивача та добровільно здійснив виплату страхового відшкодування пов`язаного із заподіяною моральною шкодою у розмірі 12 000 грн. (12000 х 3 = 36000). Таким чином, Відповідач зобов`язаний здійснити сплату страхового відшкодування пов`язаного із заподіяною моральною шкодою у розмірі 36 000,00 грн.

Отже, частка, яка припадає на кожну особу, що має право на отримання страхового відшкодування, в порядку пункту 27.3. Закону, дорівнює 12 000 грн. (36000 : 3 = 12000).

Просив суд стягнути з товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» на користь ОСОБА_1 188 000,00 грн. страхового відшкодування витрат у зв`язку із смертю потерпілого та 12 000,00 грн. страхового відшкодування, пов`язаного із заподіяною моральною шкодою, що належить батьку загиблого ( а. с. 1-14 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2022 року ( а. с. 63 ), головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 06 травня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Призначено судове засідання у справі на 02 червня 2022 року. Одночасно витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області наступні документи: належним чином завірену довідку про доходи за 2020 рік та 2021 рік пенсіонера ОСОБА_1 ; інформацію чи призначалася пенсія по втраті годувальника ОСОБА_1 ; належним чином оформлену довідку, форми ОК-5 ОСОБА_4 ( а. с. 68-70 ).

30 травня 2022 року за вх. № 16590 судом отримано з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області витребувану судом інформацію ( а. с. 77, 78 ).

08 червня 2022 року за вх. № 17674 судом отримано відзив на позовну заяву. В даному відзиві відповідач посилався на наступне.

Між ТДВ «СК «Гардіан» та ОСОБА_7 було укладено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР-201338175 (далі - поліс ЕР-201338175), забезпечений транспортний засіб «Chevrolet Cruze», д.р.н. НОМЕР_1 . Страхова сума за полісом ЕР-201338175 за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю - становить 260 000,00 грн.

Правовідносини, що випливають із зазначеного договору, врегульовано спеціальним нормативно- правовим актом, а саме Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV).

Відповідно до п. 2.1. ст. 2 Закону №1961-IV, - відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

03.08.2021 року близько 17 год. 40 хв. по вул. Броварській села Проліски Бориспільського району Київської області, що на 3-му кілометрі автодороги сполученням с. Проліски та автодороги ПСО міста Києва, водій ТЗ «Chevrolet Cruze», д.р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який перетинав проїзну частину зліва направо відносно напрямку руху транспортного засобу. 03.08.2021 р. ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень помер в приміщенні Бориспільської багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування.

Відповідні відомості були внесені до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201111100000845 від 03.08.2021 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

29.09.2021 р. слідчим відділом Бориспільського районного управління поліції ГУНП в Київській області винесено постанову про закриття кримінального провадження № 1201111100000845 на підставі п. 2 1 ст. 284 КПК України, оскільки водій ТЗ «Chevrolet Cruze», д.р.н. НОМЕР_1 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода. Водночас, у постанові про закриття кримінального провадження від 29.09.2021 р., міститься інформація, відповідно до якої ДТП від 03.08.2021 р. відбулась внаслідок дій загиблого пішохода ОСОБА_4

08.11.2021 р. ТДВ «СК «Гардіан» отримано від ОСОБА_8 , який діяв в інтересах Позивача заяву про виплату страхового відшкодування щодо виплати 24 000 грн. моральної шкоди (1/3 частки, враховуючи кількість осіб, що мать право на страхове відшкодування). Водночас, 29.11.2021 р. ТДВ «СК «Гардіан» отримано від ОСОБА_8 , який діяв в інтересах Позивача другу заяву про виплату страхового відшкодування щодо виплати 216 000 грн. у зв`язку з втратою годувальника.

26.04.2020 р. Відповідач здійснив виплату страхового відшкодування на корить Позивача у розмірі 12 000 грн. (моральна шкода), що підтверджується платіжним дорученням № 855 від 26.04.2022р. та страховим актом № G-15081-1.

Зауважують, що у зв`язку із настанням страхового випадку Відповідачем також було здійснено виплату страхового відшкодування на корить ОСОБА_5 (син загиблого) у розмірі 12 000 грн. (моральна шкода), що підтверджується платіжним дорученням № 859 від 26.04.2022 р., а також на корить ОСОБА_6 (син загиблого) у розмірі 12 000 грн. (моральна шкода), що підтверджується платіжним дорученням № 856 від 26.04.2022 р.

Відповідач не погоджується з вимогою Позивача щодо стягнення з Відповідача страхового відшкодування в розмірі 188 000 грн., як відшкодування особі, що перебувала на утриманні у загиблого ОСОБА_4 .

Відтак, зазначені вимоги ґрунтуються на ст. 1200 ЦК України. Однак, Позивачем невірно оцінено зміст вищевказаних норм, що має наслідком безпідставність та неправомірність заявлених вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 1200 ЦК України, - у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Із змісту вищезазначеної норми вбачається, що право на відшкодування шкоди має особа, яка перебувала на утриманні у особи, що загинула (або мала право перебувати на її утриманні). Водночас, у даній нормі міститься вказівка на умови, за яких особа набуває відповідне право та строк протягом, якого має здійснюватись відшкодування, в залежності від того, до якої категорії відноситься особа, що перебувала на утриманні (дитина, чоловік, дружина, особа з інвалідністю тощо). Водночас, даний перелік не встановлює коло осіб, які автоматично вважаться такими, що перебували на утриманні у потерпілої особи.

Відтак, ст. 1200 ЦК України прямо встановлені наступні умови, за яких особа набуває право на отримання відшкодування, а саме: 1) Непрацездатність особи; 2) Факт перебування особи на утриманні у загиблого або наявність такого права.

З аналізу даної статті вбачається, що ці дві умови повинні мати місце одночасно, тобто один лише факт непрацездатності особи не є достатньою підставою для здійснення їй відшкодування в порядку ст. 1200 ЦК України. Отже, факт перебування особи на утриманні (або наявність такого права) підлягає доказуванню та не може вважатись доведеним за замовчуванням.

Таким чином, для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць.

Вказана обставина в ході судового розгляду має бути підтверджена належними і допустимими засобами доказування, як-то довідка про розмір пенсії, довідка про доходи тощо.

В свою чергу, до позовної заяви не долучено жодного документу, що свідчив би про розмір доходів Позивача, що унеможливлює його співвідношення із прожитковим мінімумом. Водночас, до позовної заяви не доучено жодного доказу, що свідчив би про потребу Позивача у отриманні матеріальної допомоги.

Враховуючи, що до позовної заяви не долучено докази, які свідчили б, що рівень доходів Позивача є нижчим розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та з огляду на відсутність будь яких доказів про необхідність отримання ним матеріальної допомоги, твердження, що міститься у позовній заяві, відповідно до якого Позивач, мав право на утримання від ОСОБА_4 є необґрунтованим та недоведеним за допомогою належних та допустимих засобів доказування.

Відповідач також заперечує щодо задоволення позовних вимог в частині відшкодування 12 000 грн. моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України, - якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, із постанови про закриття кримінального провадження № 1201111100000845 вбачається, що ДТП від 03.08.2021р. сталась внаслідок протиправних дій загиблого пішохода ОСОБА_4 , який перебігав проїзну частину дороги у непризначеному для цього місці, що є проявом грубої необережності. Враховуючи зазначене, сума страхового відшкодування, яку Відповідач сплатив на користь Відповідача у досудовому порядку, становить 12 000 грн. (24 000 грн. : 2). Водночас, у Відповідача відсутні правові підстави для доплати страхового відшкодування на користь Позивача за спричинену моральну шкоду у розмірі 12 000 грн.

Просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог, заявлених до ТДВ «СК «ГАРІДАН», в повному обсязі ( а. с. 89-94 ).

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_9 підтримав відзив, просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, 25.07.2022 року за вх. № 24131 судом отримано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що 03.08.2021 року, близько 17:40 год. по вулиці Броварській села Проліски Бориспільського району Київської області, відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_3 керуючи автомобілем марки "CHEVROLET CRUZE", р.н. НОМЕР_1 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Внаслідок даної ДТП пішохід ОСОБА_4 від отриманих травм загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть ( а. с. 27 ) та Лікарським свідоцтвом про смерть № 371 від 04.08.2021 року Довідкою про причину смерті ( а. с. 28-29 ).

В Довідці про причину смерті від 04.08.2021 року зазначено, що причина смерті - травма при зіткненні автомобіля з пішоходом.

Встановлено, що 03.08.2021 року за фактом настання даної ДТП було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021111100000845.

29 вересня 2021 року старшим слідчим СВ Бориспільського РУП ТУ національної поліції в Київській області Богдан Є.Г. винесено постанову про закриття кримінального провадження №12021111100000845 у зв`язку з відсутністю в діях водія автомобіля "CHEVROLET CRUZE", р.н. НОМЕР_1 , - ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України ( а. с. 22-25 ).

Позивач ОСОБА_1 є батьком загиблого, що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 , виданого 02.11.2021 року ( а. с. 30 ).

Встановлено, що мати загиблого, ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що свідчить в матеріалах справи повторне свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_3 від 29 жовтня 2021 року ( а. с. 31 ).

Крім того, загиблий ОСОБА_4 має двох дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями свідоцтв про народження ( а. с. 32, 33 ).

Станом на дату настання ДТП, відповідальність водія за спричинену шкоду майну, здоров`ю та/або життю третіх осіб, була застрахована у відповідача ТДВ «СК «Гардіан» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 201338175, який діяв на момент настання ДТП станом на 03.08.2021 року ( а. с. 26 ), де страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого: за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю 260 000 грн. та шкоду заподіяну майну 130 000 грн., що не спростовано представником відповідача в судовому зсіданні.

28 жовтня 2021 року ОСОБА_8 , який був представником ОСОБА_6 та ОСОБА_5 повідомлено ТДВ «СК «Гардіан» про дорожньо-транспортну пригоду ( а. с. 40-41 ).

04 листопада 2021 року ОСОБА_8 , який діяв на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 звернувся до ТДВ «СК «Гардіан» з заявою про виплату страхового відшкодування, пов`язане із моральною шкодою у розмірі 24 000 гривень ( а. с. 42 ).

Крім того, 23.11.2021 року ОСОБА_8 , який діяв на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 звернувся до ТДВ «СК «Гардіан» з заявою про виплату страхового відшкодування, пов`язане із втратою годувальника ( для батьків ) в розмірі 216 000 гривень ( а. с. 43 ).

Встановлено, що відповідачем ТДВ «СК «Гардіан» було виплачено позивачу ОСОБА_1 страхове відшкодування у вигляді моральної шкоди у розмірі 12 000 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 855 від 26 квітня 2022 року ( а. с. 97 ) та Страховим актом № G-15081-1 від 26.04.2022 року ( а. с. 98 ).

Крім цього, відповідачем ТДВ «СК «Гардіан» виплачено страхове відшкодування у вигляді моральної шкоди і ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які є дітьми загиблого, що підтверджується платіжним дорученням № 859 від 26.04.2022 року ( а. с. 99 ) та платіжним дорученням № 856 від 26.04.2022 року ( а. с. 100 ).

Звертаючись до суду з вищевказаною позовною заявою, позивач просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду завдану втратою годувальника, а також недоплачену моральну шкоду у розмірі 12 000 гривень.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ст. ст. 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 11 ЦК України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі. Така підстава є юридичним фактом. Отже, завдання шкоди є підставою виникнення зобов`язання з відшкодування шкоди.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 980 ЦК України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини в цій сфері регламентує, зокрема Закон № 1961-ІV.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону № 1961-ІV).

Відповідно до статті 5 Закону № 1961-ІV об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-ІV).

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону № 1961-ІV).

Згідно з пунктами 27.1-27.5 статті 27 Закону № 1961-ІV страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Відповідно до пункту 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-ІV у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Згідно з пунктом 35.1 статті 35 Закону № 1961-ІV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону № 1961-ІV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Виключний перелік підстав для відмови у здійсненні страховиком страхового відшкодування передбачений у статті 37 Закону № 1961-ІV.

Згідно з підпунктами 37.1.1-37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-ІV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Суд виходить з того, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

З огляду на презумпцію вини особи, яка завдала шкоду, відповідно до частини другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.

Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди.

Як підстава звільнення особи, що порушила зобов`язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю.

Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 204/3783/16-ц (провадження № 61-1141св18).

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої ч. 2 ст. 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України).

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

При цьому слід враховувати, що особливі правила ст. 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18), від 03.06.2020 року у справі № 345/3335/17, від 07.10.2020 року у справі № 472/637/19.

Отже, у даній справі не встановлено, що ДТП сталася внаслідок умислу потерпілого ОСОБА_4 або непереборної сили.

У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого.

Така правова позиція міститься в постанові ВС КЦС від 21.04.2021 року у справі № 450/4163/18.

При цьому, ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом, тобто груба необережність потерпілого може бути підставою для зменшення розміру відшкодування, а не відмови у повному обсязі.

Отже, відсутність вини водія транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє останнього від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання ( без вини ).

Такий правовий висновок міститься в постанові ВС КЦС від 21.04.2021 року у справі № 450/4163/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Згідно до ч. ч. 1-2 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) інвалідам - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Під час розгляду даної цивільної справи обставин наявності в діях загиблого ОСОБА_4 умислу на спричинення ДТП та свідомого створення умов для завдання йому шкоди не встановлено.

Таким чином, встановлені у вищезгаданій постанові обставини вказують на причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями володільця джерела підвищеної небезпеки, від яких загинув чоловік позивача, та заподіяною внаслідок ДТП шкодою.

З урахуванням вищенаведеного та враховуючи вищенаведену правову позицію Верховного Суду, суд приходить до висновку, що відсутність вини та закриття кримінального провадження відносно водія забезпеченого транспортного засобу не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Зазначене, узгоджується з правовою позицією, викладеною і в постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі справа № 345/3335/17, провадження № 61-22598св18.

Оскільки, на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована в ТДВ «СК «Гардіан», про що зазначено в страховому полісі № 201338175, де в судовому засіданні встановлено, що страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого: за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю 260 000 грн. та шкоду заподіяну майну 130 000 грн., тому виходячи з цього, обов`язок по відшкодуванню шкоди, завданої ДТП покладається на страховика відповідно до лімітів відповідальності.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

Так, звертаючись до суду з позовними вимогами, представник позивача ОСОБА_2 , вважає, що з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню страхове відшкодування у розмірі 188 000 грн., пов`язаного із втратою годувальника.

На день настання страхового випадку, статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6000 гривень.

Отже, загальний розмір страхового відшкодування пов`язаного із втратою годувальника становить 216 000,00 грн. (6000 х 36 = 216000).

Позивач ОСОБА_1 посилається на те, що він є єдиним непрацездатним близьким родичем по відношенню до загиблого ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України установити розміри страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеними після набрання чинності цим розпорядженням: за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у розмірі 130000 гривень на одного потерпілого; за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, у розмірі 260000 гривень на одного потерпілого.

Пунктом 27.2. статті 27 Закону України № 1961-IV від 01.07.2004: "Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, ревними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної витати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку".

Зазначена норма права за способом викладення змісту містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.

Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п 'яти років після його смерті.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Разом з тим, позивач ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами, що він перебував на утриманні свого сина ОСОБА_4 , який загинув під час ДТП.

На підтвердження перебування на утриманні, позивач додав до позовної заяви Акт про засвідчення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 його сином ОСОБА_4 , який підписаний особами ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 ( а. с. 39 ) та пенсійного посвідчення ( а. с. 38 ). Вищевказаний Акт не містить дати його складання.

Так, суд надає вищевказаному Акту критичної оцінки, оскільки даний документ не містить дати його складання, а також у даному документі сусіди позивача підтверджують, що позивач потребував утримання, оскільки його доходи були меншими, ніж необхідні витрати та перебував на утриманні загиблого ОСОБА_4 , однак, із даного акту не вбачається, на підставі яких фактів сусідами позивача зроблено такий висновок та незрозуміло звідки сусідам була доступна інформація про рівень доходів і витрат позивача та про рівень доходів ОСОБА_4 .

Крім того, чинне законодавство України не наділяє осіб, що поставили підписи під даним актом, повноваженнями щодо заключення таких висновків.

Отже, даний акт є таким, що ґрунтується на припущеннях, які не містять під собою жодних доказів та жодного посилання на обставини, що слугували підставою для заключення такого висновку.

Враховуючи, що до позовної заяви не долучено докази, які свідчили б, що рівень доходів позивача є нижчим розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та з огляду на відсутність будь яких доказів про необхідність отримання ним матеріальної допомоги, твердження, що міститься у позовній заяві, відповідно до якого позивач, мав право на утримання від ОСОБА_4 є необґрунтованим та недоведеним за допомогою належних та допустимих засобів доказування.

Так, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 р. у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19), дотримується позиції Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 р. у справі № 569/1274/16-ц (провадження № 61-24767св18), де за результатами розгляду справи Верховний Суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для встановлення права на утримання, оскільки, по-перше, розмір доходів, що отримувала мати був більшим за розмір прожиткового мінімуму та, по-друге, позивачем матір`ю) не надано доказів, які свідчать про те, що вона потребує матеріальної допомоги.

Враховуючи встановлені фактичні обставини та вказані положення закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 отримує пенсію у розмірі, що забезпечує її прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, а тому її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги відповідно до частини четвертої статті 75 СК України та відповідно до частини першої статті 202 СК України, що свідчить про безпідставність і недоведеність позовних вимог. Позивачем не надано належних та допустимих доказів, що вона потребує матеріальної допомоги на сьогодні.

У постанові Верховного Суду по справі № 165/325/17 (провадження № 61-11674св18) від 18 квітня 2018 року, за результатами розгляду справи Верховний Суд прийшов до висновку, що для встановлення факту утримання наявність родинних відносин не є визначальною обставиною, оскільки у правовідносинах такого характеру має значення також потреба у матеріальній допомозі матір`ю чи батьком.

Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатні члени сім`ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Розмір відшкодування у зв`язку з втратою годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи (підпункт «г» пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частинами 2, 3 ст. 36 Закону передбачено, що непрацездатними членами сім`ї вважаються серед іншого чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону. До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно ст. 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

З системного аналізу вищенаведених норм цивільного законодавства, повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо.

В даній справі підлягає доказуванню особою, яка вимагає страхового відшкодування у зв`язку зі смертю потерпілого, належність до однієї з цих груп, а якщо особа належить до такої групи, то необхідно доказати розмір доходу потерпілого (померлого) та факт знаходження на утриманні. Тобто, надати документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого (померлого), його доходи за попередній (до настання ДТП) календарний рік, розміри пенсії, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника (п.п. «е», п. 35.2 ст. 35 Закону.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 у справі №640/5041/17, а також у постанові від 18.04.2018 у справі № 165/325/17.

Правовий аналіз п.п. «е» п. 35.2 ст. 35 Закону свідчить про те, що особі, яка має право на отримання відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника, на час звернення із відповідною заявою, повинно бути призначено пенсію внаслідок втрати годувальника. При цьому необхідно додати документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого.

Таким чином, Законом визначено обов`язок особи, яка має право на отримання страхового відшкодування, надати Страховику визначений перелік документів, що підтверджують: перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника.

У свою чергу, доказів того, що позивачу, в установленому Законом порядку було призначено пенсію у зв`язку з втратою годувальника, матеріали справи не містять.

Навпаки, на запит суду, Головним управління пенсійного фонду України у Київській області надано відповідь, в якому зазначено, що станом на 30.05.2022 року гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не перебуває на обліку Управління та не отримує пенсію по втраті годувальника ( а. с. 78 ).

Так, позивач дійсно є пенсіонером, що підтверджується доказами, які є в справі, зокрема копією пенсійного посвідчення ( а. с. 38 ).

Непрацездатні члени сім`ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного із них, була основним і постійним джерелом їх існування. Розмір відшкодування у зв`язку з втратою годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи (п.п. «г» п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».

Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Всупереч вищенаведеним нормам чинного законодавства позивачем та його представником не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт його перебування на утриманні свого загиблого сина на день смерті останнього, а також того, що дохід померлого ОСОБА_4 , був для нього основним і постійним джерелом існування.

При цьому суд звертає увагу, що сам факт наявності пенсійного віку не надає безумовного права пенсіонеру (непрацездатній особі) на отримання страхового відшкодування від страховика, так як в даному випадку, батько загиблого має самостійний дохід (пенсію), а наявність факту, що позивач знаходився на утриманні свого сина, отримував від нього постійну та суттєву матеріальну допомогу від якої залежить його існування нічим не підтверджено.

Належних та допустимих доказів щодо перебування на утриманні сина, позивач суду не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, позивач не довів належними та допустимими доказами, що він перебував на утриманні сина ОСОБА_4 , а в матеріалах справи відсутні докази про доходи останнього та його можливість утримувати позивача, як і докази про те, що він потребував такої допомоги.

Також, матеріали справи не містять і доказів надання страховику всіх визначених пункті 35.2 статті 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" документів, які є передумовою для прийняття відповідачем рішення щодо виплати страхового відшкодування.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2021 року у справі № 705/3172/19, провадження № 61-10103св20 зазначив, що суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не подала належних та допустимих доказів, що вона мала право на страхове відшкодування в порядку статті 1200 ЦК України та пункту 27.2 статті 27 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі № 755/10947/17, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.

Тому, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника не підлягають задоволенню, оскільки є недоведеними.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача страхове відшкодування, пов`язане із заподіяною моральною шкодою у розмірі 12 000 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 1187 ЦК України, - джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України, - якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 36.3 ст. 36 Закон №1961-IV, - у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Відтак, із постанови про закриття кримінального провадження № 1201111100000845 вбачається, що ДТП від 03.08.2021 р. сталась внаслідок протиправних дій загиблого пішохода ОСОБА_4 , який перебігав проїзну частину дороги у непризначеному для цього місці, що є проявом грубої необережності.

Тому, відповідач зменшив розмір відшкодування та відповідно сплатив позивачу у досудовому порядку моральну шкоду у розмірі 12 000 грн. (24 000 грн. : 2), що підтверджується вищевказаною квитанцією.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача страхове відшкодування, пов`язане із заподіяною моральною шкодою у розмірі 12 000 гривень є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідач правомірно зменшив моральну шкоду у розмірі до 12 000 грн., врахувавши те, що ДТП від 03.08.2021 р. сталась внаслідок протиправних дій загиблого пішохода ОСОБА_4 , що відповідає вимогам ч. 2 ст. 1193 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім цього, представник позивача, просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 000 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.

Зі змісту позову вбачається, що представник позивача зазначив, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 по своїй суті зводяться до відшкодування шкоди, заподіяною смертю фізичної особи, то позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір».

Такі ж правові висновки щодо звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у справах про стягнення із страхової компанії страхового відшкодування висловлені Верховним Судом в ухвалах від 19 липня 2018 року у справі № 126/1182/17 (провадження № 61-38056ск18) та від 02 жовтня 2019 року у справі № 326/440/19 (провадження № 61-17499ск19).

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На час звернення до суду в 2022 році ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою становила - 1 відсоток ціни позову, але не менше 992,40 грн. та не більше 12 405 грн., юридичною особою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 2 481 грн. і не більше 868 350 грн.

Вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, а отже, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру (ВС/КЦС від 28 листопада 2018р. у справі № 761/11472/15-ц).

Оскільки, позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» не підлягають задоволенню, то не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу, а також у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави судові витрати по сплаті судового збору.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 22, 23, 979, 980, 1166, 1187, 1191, 1193, 1200 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 131, 133, 137, 141, 187, 263-265, 273, 274, 353-355 ЦПК України, постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про судовий збір», суд,-

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 );

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» ( адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 96, ЄДРПОУ: 35417298 ).

Повне судове рішення складено 29 липня 2022 року.

Рішення надруковане в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов