Рішення № 105469619, 28.07.2022, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3117/22

Справа №754/1418/22

РІШЕННЯ

Іменем України

(повне рішення суду виготовлено 28.07.2022)

28 липня 2022 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя: Грегуль О.В., секретар судового засідання: Гончаренко М.М., справа № 754/1418/22

ОСОБА_1 - позивач

Публічне акціонерне товариство «Київський завод «Радар» - відповідач

Вимоги позивача: стягнення заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, який на виконання ухвали суду від 31.01.2022 про залишення первісної редакції позову без руху з наданням строку для усунення недоліків подавався в новій редакції і в якому позивач посилаючись на порушення своїх трудових прав, яке виражається в непроведенні розрахунку при звільненні, просить стягнути з відповідача: 30802,36 грн. - невиплаченої заробітної плати; 154545,30 грн. - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 19.11.2019 по 19.01.2022; 5000 грн. - моральної шкоди, яка виражається в моральних та фізичних стражданнях внаслідок порушення права на заробітну плату, приниженні часті, гідності, ігноруванні прав, втраті престижу, ділової репутації серед знайомих, друзів та родичів.

Первісну редакцію позову позивач підписав 28.01.2022 і в цей же день подав до суду.

У судовому засіданні позивач позов підтримав і не заперечував проти розгляду справи по суті за відсутності відповідача.

Відповідач судове засідання не з`явився і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, зокрема, поштою та електронною поштою, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями та довідкою про доставку електронного листа.

Крім того від відповідача до суду надійшов відзив у якому відповідач вказує своє найменування, як акціонерне товариство «Київський завод «Радар», а не публічне акціонерне товариство «Київський завод «Радар», як вказано в позові, а також у відзиві відповідач зазначає про наявність у нього перед позивачем заборгованості по виплаті заробітної плати в сумі: 30802,36 грн., часткове визнання вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.11.2019 по 19.01.2022, а саме в сумі: 68026,15 грн. посилаючись на те, що затримка розрахунку виникла через відсутність коштів із-за зменшення кількості замовлень, обсягів продажу та інших подібних обставин, віднесених до ризиків господарської діяльності, а що ж моральної шкоди, то в цій частині відповідач позов не визнав посилаючись на недоведеність позовних вимог про заподіяння моральної шкоди.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

З урахуванням виколаденого і ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності відповідача.

Вислухавши пощзивача, дослідивши матеріали справи та вирішуючи спір у межах пред`явлених позовних вимог, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Наказом відповідача від 24.04.2001 № 33 позивача прийнято на роботу до відповідача на посаду контролера.

Наказом відповідача від 18.11.2019 № 121 позивача звільнено з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України 18.11.2019.

Відповідно до довідки відповідача від 28.01.2022, станом на 16.12.2021 заборгованість у відповідача перед позивачем по заробітній платі становить: 30802,36 грн..

Відповідно до довідки відповідача від 28.01.2022 заробітна плата позивача за останні два повні місяці роботи, які передавали звільненню, зокрема за вересень і жовтень 2019 становила: 5980,71 грн. за один місяць.

Середньомісячна заробітна плата позивача становить: 5980,71 грн. + 5980,71 грн. : 2 = 5980,71 грн..

Згідно ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. У разі призову роботодавця - фізичної особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період такий роботодавець - фізична особа повинен виконати свої обов`язки, визначені цією статтею, протягом місяця після звільнення з такої військової служби без застосування санкцій та штрафів.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладено в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, 62. Відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України треба розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує запровадженню тимчасової адміністрації банку. 63. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Як зазначено вище, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Водночас Велика Палата Верховного Суду враховує, що звернення працівника про стягнення відшкодування пов`язане з порушенням законодавства про оплату праці, а відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком. 67. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. 68. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. 69. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. 70. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. 71. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. 72. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. 76. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. 77. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. 78. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. 79. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку. 80. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке. 81. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. 82. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. 83. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. 87. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. 88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. 89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. 90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований. 91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. 91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. 91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. 92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Будь-яких конкретних правових доказів, які б повністю або частково спростовували позовні вимоги в частині про стягнення: 30802,36 грн. - невиплаченої заробітної плати, відповідач суду не надав і судом таких доказів у процесі розгляду справи не здобуто.

Тому, позовні вимоги про стягнення: 30802,36 грн. - невиплаченої заробітної плати є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Конкретних правових та беззаперечних доказів, які б повністю або частково виключали винність відповідача в затримці розрахунку при звільненні позивача, відповідач суду не надав і судом таких доказів не здобуто.

Доводи відповідача про відсутність коштів із-за зменшення кількості замовлень, обсягів продажу та інших подібних обставин, віднесених до ризиків господарської діяльності, окрім посилання на це самого відповідача не підтвердженні конкретними правовими доказами і в будь-якому випадку не є правовою підставою для порушення трудових прав позивача і порушення законодавства про оплату праці.

Оскільки відповідачем по відношенню до позивача порушено вимоги ст. 116 КЗпП України з вини відповідача, то останній має нести перед позивачем відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

На час вирішення даного спору судом, суду не надано доказів про проведення відповідачем остаточно розрахунку з позивачем.

Що ж до розміру відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, то суд при вирішенні даного питання виходить з наступного.

Позивач просить про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.11.2019 по 19.01.2022, що становить 26 місяців.

5980,71 грн. х 26 місяців = 155493,46 грн..

У позові позивач просить стягнути з відповідача: 154545,30 грн. - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.11.2019 по 19.01.2022.

154545,30 грн. : 30802,36 грн. (заборгованість по заробітній платі) = після математичного окреглення: 5,017.

Вищевикладене свідчить, що позивач просить про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, який більше ніж 5 разів перевищує саму заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі.

З 19.11.2019 позивачу достовірно було відомо про порушення свого права на отримання розрахунку при звільненні.

Вказуючи в позові та в судовому засіданні на потребу в зароблених коштах, позивач не надає суду конкретних правових доказів, які свідчили про поважність причин зволікання позивача в реалізації свого права на судовий захист своїх трудових прав у період з 19.11.2019 (наступний день після звільнення) по 28.01.2022 (день звернення позивача до суду за захистом трудових прав).

З урахуванням вищевикладених обставин даної справи та вищевказаних правових позицій Великої Палати Верховного Суду, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача: 68026,15 грн. - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні і проти виплати якого не заперечує відповідач у своєму відзиві.

Тому, позовні вимоги в частині стягнення: 68026,15 грн. - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Суд вважає, що порушенням права на оплату праці та затриманням розрахунку при звільненні, позивачу заподіяно моральну шкоду. Наявність вини відповідача в порушенні трудових прав позивача судом встановлена. Що ж до розміру морального відшкодування, то з урахуванням ступеня вини відповідача, обставин заподіяння моральної шкоди, тривалості страждань та негативних наслідків, які настали для позивача в зв`язку з порушенням його трудових прав суд вважає, що 5000 грн. про стягнення яуих просить позивач є достатнім і співмірним розміром для відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди.

За таких обставин, позов задовольняється частково.

При поданні позову позивач не сплачував судового збору.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов частково задовольняється, то з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог майнового і немайнового характеру.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, 1. Суд допускає негайне виконання рішень у справах про: 2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов частково.

Стягнути з акціонерного товариства «Київський завод «Радар» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Предславинська, 35, ЄДРПОУ: 14307274) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: позивачу не надавався, паспорт серія НОМЕР_1 від 03.01.2002): 30802,36 грн. - заробітної плати, 68026,15 грн. - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, 5000 грн. - моральної шкоди.

Стягнути з акціонерного товариства «Київський завод «Радар» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Предславинська, 35, ЄДРПОУ: 14307274) у дохід держави: 1984,8 грн. - судового збору.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з акціонерного товариства «Київський завод «Радар» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Предславинська, 35, ЄДРПОУ: 14307274) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: позивачу не надавався, паспорт серія НОМЕР_1 від 03.01.2002) заробітної плати за один місяць у сумі: 5980,71 грн..

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: