Рішення № 105439417, 27.07.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 року Справа № 160/8785/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича, розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за віком та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046050010292 від 26.08.2021року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до ОСОБА_1 , страхового стажу періоди роботи з 03.05.1983 року по 09.01.1987 року в Криворізькому районному відділі культури та з 30.05.1996 року по 06.07.1997 року в кооперативі «Автомобіль», нарахувати, призначити та виплачувати ОСОБА_1 , пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 25.11.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернення до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком, проте відповідачем було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи, як того вимагають вимоги чинного законодавства, зокрема, стаття 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Так, відповідачем повідомлено, що страховий стаж позивача становить 14 років 5 місяців 22 дні при необхідному 26 років. Не погодившись з вказаним рішенням позивач звернувся до суду і 01 червня 2021 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом ухвалено рішення по справі 160/4707/21 яким визнано протиправним та скасовано рішення від 01.12.2020 року № 0400-010303-8/114673, зобов`язано зарахувати до ОСОБА_1 , страхового стажу періоди роботи з 19.04.1990 року по 23.02.1997 року у виробничому кооперативі «Импульс». Зобов`язано відповідача розглянути повторно мою, ОСОБА_1 , заяву від 25.11.2020 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адімінстративного суду у справі № 160/4707/21 від 01.6.2021 року повторно розглянуто заяву позивача та додано до страхового стажу періоди роботи з 19.04.1990 року по 23.02.1997 рік у виробничому кооперативі «Імпульс». Згідно наданих документів та даних, страховий стаж позивача склав 22 роки 3 місяці 18 днів. До страхового стажу не зараховано періоди 03.05.1983 року по 09.01.1987 року на посаді художнього керівника в Криворізькому районному відділі культури та з 30.05.1996 року по 06.07.1997 року водієм таксі в кооперативі «Автомобіль».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.06.2022 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

22.07.2022 року на адресу суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому він зазначив, що з вимогами, викладеними у позовній заяві не погоджується з наступних підстав. 25.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та необхідним пакетом документів. Надаючи правову оцінку пред`явленим позивачем документам, було встановлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 оформлена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58. До загального страхового стажу роботи неможливо зарахувати наступні періоди роботи позивача: період робота з 03.05.1983 по 09.01.1987 на підставі записів трудової книжки, оскільки, дата звільнення вказана 09.01.1987, натомість, дата наказу про звільнення 09.01.1986, що суперечить вимогам пункту 2.27 Інструкції №58, та періоду роботи з 30.05.1996 по 06.07.1997, оскільки у записі про звільнення відсутня підстава його внесення (наказ, розпорядження його дата та номер). Станом на теперішній час довідок чи інших, підтверджуючих факт роботи позивача у періоди з 03.05.1983 по 09.01.1987 та з 30.05.1996 по 06.07.1997, документів (виписки з наказів, особові рахунки та відомості на видачу зарплати, посвідчення і характеристики з місця роботи, трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, інші документи, що містять відомості про періоди роботи) Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано не було.

Таким чином, на думку відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області діяло в межах повноважень, згідно з діючим законодавством, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до наступного висновку.

ОСОБА_1 25 листопада 2020 року звернувся до Криворізького північного об`єднаного управління ГУ ПФУ в Дніпропетровській області (відділ обслуговування громадян № 16) відповідно до ст. 26 ЗУ « Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»

За результатом розгляду заяви відповідачем прийнято рішення № 0400-010303-8/114673 від 01.12.2020 року про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи на дату звернення, встановленого 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Не погодившись з вказаним рішенням позивач звернувся до суду і 01 червня 2021 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом ухвалено рішення по справі 160/4707/21 яким визнано протиправним та скасовано рішення від 01.12.2020 року № 0400-010303-8/114673, зобов`язано зарахувати до ОСОБА_1 , страхового стажу періоди роботи з 19.04.1990 року по 23.02.1997 року у вобничому кооперативі «Импульс». Зобов`язано відповідача розглянути повторно ОСОБА_1 , заяву від 25.11.2020 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства.

Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 26.08.2021 року №046050010292 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії. В даному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 22 роки 03 місяці 18 днів при необхідному 26 років. За результатами документів доданих до заяви до страхового стажу не зараховано періоди з 03.05.1983 по 09.01.1987, оскільки дата наказу про звільнення записана некоректно та 30.05.1996 по 06.07.1997, оскільки у записі про звільнення відсутня підстава для звільнення; період роботи в ТОВ "Доля" не враховано, оскільки в Державному реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про сплату внесків.

Листом від 21.03.2022 року за № 7130- 2877/Ч-01/8-0400/22 повідомлено позивача, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 по справі № 160/4707/21 повторно розглянуто заяву позивача від 25.11.2020 про призначення пенсії за віком та до страхового стажу зараховано Дтерюд роботи з 19.04.1990 по 23.02.1997 у виробничому кооперативі Імпульс. Згідно наданих документів та даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, позивача страховий стаж складає 22 роки 3 місяці 18 днів (зарахований по 31.10.2020). На підставі записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.09.1982 до страхового стажу не зараховано період роботи з 03.05.1983 по 09.01.1987 в Криворізькому райвідділі культури, оскільки дата звільнення (09.01.1987) та дата наказу про звільнення (09.01.1986) значно різняться в часі, з 30 05.1996 по 06.07.1997 в кооперативі Автомобіль, оскільки у записі про звільнення відсутня підстава його внесення та з 23.03.2000 по 23.04.2009 у ТОВ Доля, оскільки зазначений період перетинається з іншими періодами роботи та відсутня інформація про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Не погоджуючись з позицією відповідача та вважаючи його дії протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку викладеному вище, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбачений Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі по тексту Закон № 1058-IV).

Частиною 1 ст. 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Статтею 1 Закону № 1058-IV, визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як підтверджено матеріалами справи, на час звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу вперше із заявою про призначення їй пенсії (25.11.2020р.), він досягнув необхідного пенсійного віку (60 років), передбаченого ст..26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Однак, як вбачається з рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 26.08.2021 року №046050010292 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії, так як до страхового стажу не зараховано періоди з 03.05.1983 по 09.01.1987- оскільки дата наказу про звільнення записана некоректно та 30.05.1996 по 06.07.1997, оскільки у записі про звільнення відсутня підстава для звільнення; період роботи в ТОВ "Доля" не враховано, оскільки в Державному реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про сплату внесків.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі по тексту Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту Порядок № 637).

Згідно п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм дає суду підстави зробити висновок, що надання особою до пенсійного органу документів та уточнюючих довідок на підтвердження наявного трудового стажу при призначенні пенсії потрібно лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній.

Водночас, суд зауважує, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 містить всі необхідні записи, які підтверджують факт роботи ОСОБА_2 у спірні періоди: з 03.05.1983 року по 09.01.1987 року та з 30.05.1996 року по 06.07.1997 року.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача з приводу того, що в трудовій книжці позивача є в наявності певні недоліки в оформлені трудової книжки, такі як дата наказу про звільнення записана некоректно та у записі про звільнення відсутня підстава для звільнення, оскільки, на думку суду, наявність таких недоліків щодо заповнення трудової книжки не є підставою вважати, що вказані спірні періоди роботи не підтверджують факту перебування особи на відповідній посаді, до того ж, обов`язок щодо оформлення та ведення трудових книжок покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, а не на працівника.

Верховний Суд у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04 вересня 2018 року у справі № 423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи зараховувати періоди роботи позивача з 03.05.1983 року по 09.01.1987 року та з 30.05.1996 року по 06.07.1997 року до страхового стажу, що надає право на призначення пенсії за віком, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Щодо не зарахування періоду роботи позивача з 23.03.2000 по 23.04.2009 роках у тОВ "Доля", суд зазначає, наступне.

Як зазначає відповідач у листі від 21.03.2022 року за № 7130- 2877/Ч-01/8-0400/22 період роботи позивача з 23.03.2000р. по 23.04.2009р. у ТОВ Доля, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб

Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд не погоджується з твердженням відповідача, та зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-ІV) страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у ст. 20 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (ч. 2 ст. 20 цього Закону).

Відповідно до ст. 11 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, застрахованими особами є громадяни, які працюють на підприємствах, в установах і організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, у фізичних осіб-суб`єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб-суб`єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування - фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи за договорами цивільно-правового характеру.

За осіб, які працюють на вищезазначених умовах, страхувальник (роботодавець) зобов`язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати до солідарної системи в установлені строки та в повному обсязі страхові внески від об`єкту для їх нарахування.

Згідно ч. 5, 6 ст. 20 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.

Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1. 2. 4 статті 14 нього Закону, календарний місяць; для страхувальників, зазначених у пункті 5 етапі 14 цього Закону квартал.

З огляду на вказані норми діючого законодавства суд приходить до висновку, що наявність у підприємства, де працювала особа, заборгованості зі сплати страхових внесків не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи, за який не сплачено (не обліковуються) страхові внески, до трудового стажу працівника, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює за страхована особа. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. А застрахована особа не несе відповідальності за несвоєчасність сплати страхувальником страхових внесків, нарахованих із заробітної плати цієї особи. Цю відповідальність відповідно до вищезазначених норм закону несе тільки страхувальник (підприємство).

Відмовляючи позивачу в зарахуванні певних періодів роботи та відповідної заробітної плати до страхового стажу при обчисленні пенсії, відповідач фактично покладає саме на застраховану особу відповідальність за неперерахування страхувальником відповідних страхових внесків, порушуючи тим самим вищенаведені положення чинного законодавства.

Таким чином, усі місяці роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі-працівнику заробітну плату та нараховувало відповідні страхові внески з неї, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески чи ні або незалежно від того, чи обліковуються вказані страхові внески відповідачем у реєстрі застрахованих осіб.

Дана правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а та постанові від 01.11.2018 року у справі № 199/1852/15-а.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Для ефективного захисту прав та законних інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позивачем позовних вимог визнати протиправними дії відповідача визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за віком та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046050010292 від 26.08.2021року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 03.05.1983 року по 09.01.1987 року в Криворізькому районному відділі культури, з 30.05.1996 року по 06.07.1997 року в кооперативі «Автомобіль» та з 23.03.2000 року по 23.04.2009року період роботи в ТОВ Доля нарахувати, призначити та виплачувати ОСОБА_1 , пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 25.11.2020 року.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України,в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат слід зазначити, що у відповідності до статті 139 КАС України судові витрати у вигляді сплаченої суми судового збору у розмірі 992,40 грн., згідно квитанції №0.0.2583262817.1 від 20.06.2022 року, підлягають стягненню з відповідача.

Щодо витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 2000 грн.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).

Відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч.3 ст. 134 КАС України). Натомість положеннями п. 2 ч.1 ст. 134 КАС України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічну за своїм змістом правову позицію стосовно можливості відшкодування витрат на оплату правничої допомоги за відсутності документу про їх оплату на час розгляду справи, у разі якщо у договорі про надання правничої допомоги міститься умова стосовно оплати витрат протягом певного часу після ухвалення рішення суду, займає Верховний Суд у постановах від 21.01.2021 року у справі № 280/2635/20 та від 26.06.2019 року у справі № 813/481/18.

У Практичній рекомендації «Вимоги щодо справедливої сатисфакції», яка видана Головою ЕСПЛ 28.03.2007 року відповідно до правила 32 Регламенту ЕСПЛ, витрати (до яких зазвичай відносять вартість юридичної допомоги), повинні бути дійсними, тобто вони мають бути справді сплачені заявником, або ж він має бути зобов`язаний їх сплатити, відповідно до юридичних чи договірних зобов`язань. Витрати мають бути необхідними, тобто їх сплата мала бути необхідною для запобігання порушенню чи для отримання компенсації після того, як воно сталося. Їх сума повинна бути обґрунтованою. Суду мають бути надані докази, такі як докладні розрахунки та фактури. Вони повинні бути достатньо детальними або Суд міг визначити, наскільки вищенаведені вимоги були дотримані.

Судом встановлено, що 07.06.2021 року року між позивачем та адвокатом Бузинарська Діана Миколаївна був укладений договір про надання професійної правничої допомоги.

У додатку № 1 до вказаного договору сторони погодили договірну ціну 2000 грн. за складання позовної заяви

У матеріалах справи міститься копія акту виконаних робіт від 20.06.2022 року на суму 2000 грн, та у якому вказані види послуг надані адвокатом.

Також позивачем надано копію свідоцтвоа про право на зайняття адвокатською діяльністю ДП № 3903 від 08.10.2018 року, яке видано ОСОБА_3 .

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує стосовно розміру витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи суму витрат завищеною та не обґрунтованою.

Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, приймаючи до уваги що дана справа є складною (за обсягом доказів), а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, приймаючи до уваги також і те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти певні дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, враховуючи принципи добросовісності, розумності та справедливості, то суд вважає за необхідне присудити позивачу витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката лише у розмірі 1000 гривень.

Керуючись ст.ст. 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп - НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за віком та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046050010292 від 26.08.2021року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 03.05.1983 року по 09.01.1987 року в Криворізькому районному відділі культури, з 30.05.1996 року по 06.07.1997 року в кооперативі «Автомобіль» та з 23.03.2000 року по 23.04.2009року період роботи в ТОВ Доля, нарахувати, призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 25.11.2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (судові витрати з оплати судового збору у розмірі 992,40 грн. та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 1000 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя С.В. Златін

Рішення не набрало законної сили

Суддя С.В. Златін