Рішення № 105439220, 27.07.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 р. Справа № 120/19774/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в м. Вінниці в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області та Державної судової адміністрації України

про: визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області (далі ТУ ДСА України в Вінницькій області, відповідач), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної судової адміністрації України (далі ДСА України) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що дії відповідача щодо нарахування та виплати їй, як судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області, суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 29.12.2021, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 в розмірі 2102,00 грн. є протиправними. На переконання позивача, розмір суддівської винагороди яку вона отримувала у 2021 році повинен обраховуватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб величиною 2270 грн. Вважає, що встановлення Законом України Про державний бюджет України на 2021 рік спеціального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді суперечить Конституції України, Закону України Про судоустрій і статус суддів та порушує конституційні гарантії незалежності суддів.

Ухвалою від 10.01.2022 судом відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

24.01.2022 на адресу суду від ТУ ДСА України в Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема, вказує, що з 1 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді величиною 2102 грн. визначено Законом України "Про державний бюджет України на 2021 рік". Цей закон є чинним та неконституційним у встановленому порядку не визнавався, а відтак підлягає застосуванню при виплаті позивачу суддівської винагороди. Тому, відповідач наголошує, що його дії у межах спірних правовідносин вчинені на підставі та у спосіб, який передбачено Конституцією та законами України.

В межах підготовчого провадження позивачем 10.05.2022 подано заяву про зміну предмета позову, а також відповідне клопотання про залучення Державної судової адміністрації України до участі у справі в якості співвідповідача.

Так, змінивши предмет позову позивач просила суд:

- визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Вінницькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з січня по грудень 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних ociб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні;

- визнати протиправними дії ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Вінницькій області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати cyддівської винагороди ОСОБА_1 за період з січня по грудень 2021 року, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних ociб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу cyдді з 1 січня 2021 року в poзмірі 2102 гривні;

- зобов`язати ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в Вінницькій області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з січня по грудень 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних ociб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу cyдді з 1 січня 2021 року в poзмipi 2270 гривні;

- зобов`язати ТУ ДСА України в Вінницькій області нарахувати i виплатити cyддівську винагороду ОСОБА_1 за період з ciчня по грудень 2021 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних ociб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою від 13.05.2021 судом залучено Державну судову адміністрацію України до участі у справі в якості співвідповідача (другого відповідача) та в порядку ст. 47 КАС України прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову. Цією ж ухвалою встановлено другому відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (з урахуванням заяви про зміну предмета позову).

31.05.2022 ДСА України направило на адресу суду письмові пояснення, які розцінюються судом як відзив на позовну заяву, за змістом яких останнє вважає заявлений позов безпідставним, а тому в його задоволенні просить суд відмовити. Свої заперечення мотивує тим, що положення статі 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 року у розмірі 2102 грн., є чинними та неконституційними не визнавалися. При цьому, як вважає відповідач, з прийняттям вказаного Закону зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина, у зв`язку з чим жодного порушення гарантії суддів в цьому випадку законодавець не допускав. За таких обставин стверджує, що ТУ ДСА України в Вінницькій області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди позивачу без застосування норм зазначеної статті.

Надалі, ухвалою суду від 03.06.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 17.06.2022.

Втім, на визначену дату судового засідання сторони до суду не з`явилися, перед цим подавши письмові клопотання про розгляд справи у їх відсутність (в письмовому провадженні).

За таких обставин та враховуючи положення ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 КАС України судом 17.06.2022 постановлена ухвала про розгляд даної справи в порядку письмового провадження.

Як зазначено у частині 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, надавши оцінку аргументам сторін, що викладені у заявах по суті справи та поданим доказам, суд встановив таке.

Указом Президента України «Про призначення суддів» № 830/2012 від 10.02.2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області строком на 5 років. Наступним Указом Президента України «Про призначення суддів» № 272/2018 від 07.09.2018 року позивача призначено на посаду судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області безстроково.

Наразі ОСОБА_1 займає посаду судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області та має право на отримання суддівської винагороди, розмір якої визначається відповідно до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII).

Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, зокрема розрахунковими листами за 2021 рік, у названому році ТУ ДСА України в Вінницькій області здійснювало нарахування їй суддівської винагороди виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 року, в розмірі 2102 грн., визначеного статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

На переконання позивача, суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2021 року, а саме 2270 грн., як то передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII. Наведені обставини і спонукали позивача звернутися до суду за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

У преамбулі Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016 року Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Згідно частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 року № 1082-IX Про Державний бюджет України на 2021 рік установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Як вже зазначалось судом, позивачу обчислено суддівську винагороду у спірному періоді на підставі приписів статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, із урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн., що підтверджується розрахунковими листами ТУ ДСА України в Вінницькій області та не заперечується сторонами.

Натомість, суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях № 5-рп/2002 від 20.03.2002 року, № 19-рп/2004 від 01.12.2004 року, № 8-рп/2005 від 11.10.2005 року, № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, № 3-рп/2013 від 03.06.2013 року, а також № 11-р/2018 від 04.12.2018 року.

При вирішенні цього спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України внесеними Законом України № 1401-VIII від 02.06.2016 року Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016 року.

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Суд іще раз наголошує, що пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, має здійснюватися згідно із законом, яким в даному випадку є Закон України Про прожитковий мінімум від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

-дітей віком до 6 років;

-дітей віком від 6 до 18 років;

-працездатних осіб;

-осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

При цьому самі судді, як окрема категорія працівників, Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102 грн.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Слід зауважити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період (січень-грудень 2021 року), а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України № 5-рп(II)/2020№ 5-рп(II)/2020 від 18.06.2020 року, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) - закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) - закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас Закон України Про Державний бюджет України на 2021 рік фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

На переконання суду, Закон України Про Державний бюджет України на 2021 рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону. Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач 1 ТУ ДСА в Вінницькій області неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Відтак, суд доходить висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) у січні-грудні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік була неправомірною.

Вказана позиція суду узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками викладеними у постановах у справі № 400/2031/21 від 10.11.2021, у справі № 360/503/21 від 30.11.2021.

Підсумовуючи суд зазначає, що оскільки розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 складає 2270 грн.

Щодо посилання відповідачів на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 200/9195/19-а від 04.11.2020 та постанови Верховного Суду у справі № 820/1853/17 від 26.09.2018, у справі № 826/7286/18 від 17.03.2020 та у справі № 826/12172/17 від 09.04.2020, то такі не беруться до уваги, оскільки прийняті у інших правовідносинах, які не є подібними із тими, що є спірними в цій справі.

Зокрема у всіх вказаних вище справах (№ 200/9195/19-а, № 820/1853/17 та № 826/7286/18) ключовим питанням спору було те, яка величина підлягає застосуванню при обчисленні суддівської винагороди мінімальна заробітна плата чи прожитковий мінімум.

Натомість до 2021 року спорів тотожних цьому, який виник між позивачем та ТУ ДСА України в Вінницькій області, ДСА України не виникало, оскільки для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року.

Тому релевантними висновками Верховного Суду, які підлягають врахування при ухваленні цього рішення є ті, що викладені в постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21 де поставало аналогічне питання щодо правомірності застосування при обчисленні суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 грн.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій ТУ ДСА України в Вінницькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період з січня по грудень 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 в розмірі 2102 грн. та похідні від них вимоги про зобов`язання відповідача 1 вчинити дії для відновлення порушених прав позивача, - підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог до ДСА України.

Так, згідно з нормами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу ч. 1-2 ст. 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (п. 2 Положення).

Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальними органами ДСА України є територіальні управління Державної судової адміністрації України (далі - територіальні управління).

Тому, зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Відповідач 1 - територіальний орган ДСА України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік).

Верховний Суд розглядаючи спір у подібних правовідносинах щодо обчислення суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн., зазначив, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач (ТУ ДСА України) як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік). Тому для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді при виплаті суддівської винагороди, передбачених абзацом 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік (постанови ВС від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21).

У цьому зв`язку Верховним Судом також зазначено, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

В іншому ж випадку, на думку суду касаційної інстанції, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача (ТУ ДСА), а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

Відтак, враховуючи наведену вище правову позицію Верховного Суду, для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача суд своєю ухвалою від 02.02.2022 витребував у відповідача 1 докази та інформацію про те, що стало причиною невиплати позивачу суддівської винагороди у повному розмірі та обчислення посадового окладу виходячи із величини прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн). А саме, чи було такою причиною: 1) недостатність коштів (затверджених відповідачем 2 бюджетних асигнувань, що фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків) для обчислення та виплати суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2021 (2270 грн.); 2) або застосування норми абз. 5 ст. 7 Закону України Про державний бюджет України на 2021 рік при наявності бюджетних асигнувань достатніх для нарахування та виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) виходячи із прожиткового мінімуму величиною 2270 грн.

Як вбачається з пояснень та доказів наданих відповідачем 1 на виконання ухвали від 02.02.2022, станом на 01.01.2021 загальна сума видатків на виплату суддівської винагороди, що затверджена головним розпорядником бюджетних коштів (ДСА України) для Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області не давала змогу здійснення видатків на виплату суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 у розмірі 2270,00 грн.

Відповідно, ТУ ДСА України в Вінницькій області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду понад виділені йому для цього бюджетні асигнування головним розпорядником.

Із цього слідує, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана також із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа № 280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди" яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Таким чином враховуючи відповідні правові висновки Суду касаційної інстанції, предмет позову та встановлені у цій справі обставин, суд вважає, що пред`явлені до ДСА України позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з січня по грудень 2021 року виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270 грн.

Як наслідок, ДСА України слід зобов`язати забезпечити ТУ ДСА України в Вінницькій області бюджетними асигнуваннями необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з січня 2021 року по грудень 2021 року, обчисленої виходячи зі встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2270 грн.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, виходячи зі змісту даної процесуальної норми, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

В даному випадку системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачі у межах спірних правовідносин діяли не на підставі та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову.

Окрім того, за результатами вирішення справи позивач також просить звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Щодо цього процесуального питання суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Водночас, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання рішенням суду законної сили, як це передбачено для більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий та реальний захист життєвоважливих прав та інтересів позивача.

Перелік рішень суду, що підлягають негайному виконанню, визначається статтею 371 КАС України.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць. Отже, до негайного виконання допускається рішення суду про "стягнення" відповідних виплат, а не про зобов`язання відповідача до їх нарахування та виплати позивачеві. Тобто, саме у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь позивача недоплачених сум заробітної плати та іншого грошового утримання у відносинах публічної служби, суд повинен також визначити суму стягнення за один місяць та в цій частині допустити рішення до негайного виконання.

Разом з тим, обраний у цій справі спосіб захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання відповідача 1 нарахувати та виплатити суддівську винагороду означає, що суму недоплаченої суддівської винагороди повинен визначити сам відповідач 1 в процесі виконання рішення суду після набрання ним законної сили.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що передбачивши певні категорії справ, рішення у яких підлягають негайному виконанню, законодавець переслідував мету створити гарантії для забезпечення швидкого і реального захисту життєвоважливих прав та інтересів позивача у виняткових ситуаціях, зокрема тоді, коли незаконно звільнена особа у відносинах публічної служби позбавлена джерел доходів, або ж в інших випадках, коли внаслідок порушення відповідачем закону про виплату грошового утримання у відносинах публічної служби, рівень доходів позивача істотно зменшився. Однак, як встановлено судом, у межах спірної ситуації таких виняткових обставин не існує і про них у позовній заяві нічого не згадується.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав для звернення ухваленого рішення до негайного виконання.

Що ж до встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку ст. 382 КАС України, про що також міститься відповідна вимога позивача, то суд наголошує на тому, що в силу положень ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

У зв`язку із цим, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання, а обставини справи не вказують на необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення в зобов`язальній частині, суд не вбачає достатніх підстав для покладення на відповідачів обов`язку подати звіт про виконання судового рішення у відповідності до вимог ст. 382 КАС України.

Враховуючи відсутність судових витрат по справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 72, 77, 90, 139, 194, 205, 242, 244, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з січня 2021 року по грудень 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з січня 2021 року по грудень 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з січня 2021 року по грудень 2021 року, обчисленої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір якого становить 2270 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з січня 2021 року по грудень 2021 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01 січня 2021 року у розмірі 2270 грн., із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 27.07.2022.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач 1: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області (місцезнаходження: вул. Р.Скалецького, 17, м. Вінниця, 21018, код ЄДРПОУ 26286152);

Відповідач 2: Державна судова адміністрація України (місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович