Рішення № 105434102, 19.07.2022, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/17720/20

пр. № 2/759/847/22

19 липня 2022 року

Святошинський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Савіцькій Л.Д., Кравченко А.Р., представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Волощук В.В., представника відповідача ТОВ «ФК «Фактор Плюс»- адвокат Правдюк В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Джуринська Людмила Володимирівна про визнання дій протиправними, скасування запису про реєстрацію права власності та витребування майна з незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Фактор Плюс», третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Джуринська Л.В. про визнання незаконним та скасування запису про реєстрацію права власності, витребування майна з незаконного володіння, в обґрунтування якого зазначив, що 25.04.2008 р. між Фондом приватизації комунального майна Святошинського району міста Києва та позивачем укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень з №1 по №15 (групи приміщень №142), загальною площею 258,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . 25.04.2008р. між позивачем та ВАТ «ВТБ Банк» укладено кредитний договір № 03.77/08-СК та з метою забезпечення кредитних зобов`язань укладено іпотечний договір №03.77/08-ДІ, за яким предметом іпотеки є нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Кредитні зобов`язання за кредитним договором позивач виконав в повному обсязі, проте 08.08.2018р. позивачу з єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо про те, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. належне йому нерухоме майно було перереєстровано за ТОВ «ФК Фактор плюс». В зв`язку з чим позивач звернувся до АТ «ВТБ Банк» заявою про надання інформації, на яку отримав лист про те, що зобов`язання за кредитним договором виконані в повному обсязі.

З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» позивач просить суд скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис №18669674, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватним нотаріусом Джуринською Людмилою Володимирівною, з відкриттям розділу, індексний номер 33528270 від 23.01.2017р. про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення з №1 по №15 (групи приміщень №142), загальною площею 258,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 1153293980000 за ТОВ «ФК «Фактор плюс»; відновити становище позивача, яке існувало до порушення права власності, шляхом визнання за позивачем права власності на вище вказане нерухоме майно.

20.10.2020 р. Святошинським районним судом міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

20.10.2020 р. Святошинським районним судом міста Києва за наслідком розгляду заяви позивача про забезпечення позову в цивільній справі вирішено таку заяву залишити без задоволення.

16.11.2020 р. ТОВ «ФК «Фактор плюс» надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 04.02.2014р. між ПАТ «ВТБ Банк» та відповідачем було укладено договір про відступлення права вимоги, зокрема, право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором та договорами забезпечення, який він уклав з банком. 05.03.2014р. між ПАТ «ВТБ Банк» та відповідачем було укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором №03.77/08-ДІ, в зв`язку з чим відповідач став єдиним кредитором та іпотекодержателем за кредитним та іпотечним договорами. 31.08.2015р. та 01.12.2016р. відповідач надіслав на адресу позивача повідомлення про усунення порушень умов кредитного та іпотечного договору. 20.01.2017р. відбулася державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за відповідачем, який станом на 13.11.2020р. вже не є власником спірного не жилого приміщення. Відповідач зазначає, що ні на дату відступлення права вимоги, ні на дату надіслання вимоги, ні після спливу 30 денного строку після направлення вимоги позивач не погасив заборгованість за кредитним договором. Також відповідач зазначив, що відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки та просить застосувати наслідки спливу позовної давності у цій справі та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повному обсязі.

26.11.2020 р. Позивач звернувся до суду з заявою про зміну підстав позову, в якому зазначив, що позивачу 08.08.2018р. стало відомо про те, що належне йому майно було перереєстровано за відповідачем, серед документів, які слугували підставою виникнення права власності у відповідача були: іпотечний договір №03.77/08-ДІ, кредитний договір № 03.77/08-КЛ, договір про відступлення права вимог за іпотечним договором, повідомлення про усунення порушень кредитного та іпотечного договору, опис вкладення цінних листів, та звертає увагу, що іпотечний договір містить посилання на кредитний договір, який фактично не укладався - кредитний договір № 03.77/08-СК. Позивач зазначає, що кредитор не повідомив позивача про необхідність дострокового припинення кредитних зобов`язань, про необхідність усунення порушень кредитних зобов`язань оскільки позивач не отримував жодних офіційних попереджень.

16.02.2021 року Ухвалою суду прийнято до провадження у справі №759/17720/20 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Джуринська Людмила Володимирівна про визнання дій протиправними, скасування запису про реєстрацію права власності та витребування майна з незаконного володіння заяву ОСОБА_1 про зміну підстав позову.

16.02.2021 р. Святошинським районним судом міста Києва задоволено клопотання позивача про витребування доказів та вирішено витребувати у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Джуринської Л.В. належним чином завірені документи, що стали підставою для реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем, витребувати у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чорноног В.П. належним чином засвідчену копію іпотечного договору № 03.77/08-ДІ, а також належним чином засвідчено копію витягу з відповідного журнал нотаріуса, де відображено вчинення нотаріальної дії щодо внесення змін або виправлено іпотечного договору № 03.77/08-ДІ.

01.03.2021 р. на адресу Святошинського районного суду міста Києва надійшов лист приватного нотаріуса Джуринської Л.В., яка повідомляє суд, що не має можливості надати доступ до засвідченої копії документів, оскільки архів справ за період 2008- 2020 рр. зданий до Київського державного нотаріального архіву (а.с. 162, т.1)

Ухвалою суду від 16.11.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Волощук В.В., наполягав на задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у позові.

Представник відповідача ТОВ «ФК «Фактор Плюс» - адвокат Правдюк В.М. заперечував проти задоволення вимог, просив відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Джуринська Людмила Володимирівна в судове засідання не з`явилась, повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

Суд, заслухавши думку сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 25.04.2008р.між позивачем та ВАТ «ВТБ Банк» укладено кредитний договір № 03.77/08-КЛ (а.с. 84-87, т.1), за умовами якого позивачу надавалась кредитна лінія у розмірі 1 561 176,00 грн. для придбання об`єкту нерухомого майна, загальною площею 258,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , строком до 24.02.2023 року зі сплатою 15 % річних (а. с. 11-13).

25.04.2008р.між позивачем та ВАТ «ВТБ Банк» укладено іпотечний договір № 03.77/08-ДІ (а.с. 88-89, т.1 ), предметом іпотеки за яким є нежитлові приміщення з №1 по №15 (групи приміщень №142), загальною площею 258,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Матеріалами справи підтверджується, що іпотечний договір був укладений в якості забезпечення виконання позивачем його зобов`язань саме за кредитним договором № 03.77/08-КЛ від 25.04.2008р. та в тексті іпотечного договору мала місце описка - вказаний номер кредитного договору «03.77/08-СК» замість «03.77/08-КЛ», вказана описка виправлена нотаріусом (а.с. 7, т.2)

Згідно п.3.1 іпотечного договору іпотеку держатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань за цим або за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до положень договору, та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу.

13.07.2010р. Святошинським районним судом міста Києва за позовом ВАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_1 прийнято заочне рішення, згідно якого вирішено стягнути з позивача та ОСОБА_2 на користь ВАТ «ВТБ Банк» заборгованість у сумі 1 717 309,02 грн. (а.с. 12-14, т.2), як вбачається зі змісту рішення заборгованість виникла на підставі кредитного договору №03.77/08-КЛ.

04.02.2014р. між ПАТ «ВТБ Банк» та відповідачем було укладено договір № 1МБ про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитними договорами (а.с.90 - 93), за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору свої права вимоги, а новий кредитор набуває право вимоги та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги ціну договору. Розмір заборгованостей боржників, права вимоги до яких відступається згідно умов цього договору, вказується у кожній окремій додатковій угоді до цього договору, загальний та черговий реєстр прав вимог складається сторонами в паперовому та електронному вигляді.

Згідно розрахунку, що складений ПАТ «ВТБ Банк» станом на 12.02.2014 р. (а.с. 94) заборгованість позивача перед банком по кредитному договору становить 3 619 286,13 грн.

25.03.2015 р. між ПАТ «ВТБ Банк» та відповідачем було укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором №03.77/08-ДІ, який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. та зареєстрований в реєстрі за № 580. (а.с. 95-96, т.1).

31.08.2015 відповідач надіслав на адресу позивача цінний лист з повідомленням про усунення порушень умов кредитного та іпотечного договору (а.с.98-100, т.1)

01.12.2015 відповідач надіслав на адресу позивача цінний лист з повідомленням про усунення порушень умов кредитного та іпотечного договору (а.с.101, т.1)

Правовідносини з іпотеки врегульовані як у ЦК України так і у Законі України «Про іпотеку» N 898-IV.

Відповідно до Закону «Про іпотеку» N 898-IV іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Визначення іпотеки передбачено й у статті 575 ЦК України, згідно з якою іпотека - це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (частина четверта статті 3 Закону N 898-IV).

Відповідно до визначення термінів у статті 1 Закону N 898-IV основне зобов`язання - це зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Згідно із чинним законодавством іпотекою забезпечуються зобов`язання або вимоги, які можуть виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

На підставі частини першої статті 37 Закону N 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Положеннями частини другої статті 37 Закону N 898-IV передбачено, що рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Предметом оскарження у цій справі є рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію за відповідачем права власності на нерухоме майно на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а також рішення щодо подальших реєстраційних дій з цими об`єктами нерухомості.

Судом встановлено, що за договорами іпотеки іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язань за основним договором незалежно від настання строку виконання таких зобов`язань, а в разі їх невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки і задовольнити за його рахунок свої вимоги в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця відповідно до умов статті 5 договору іпотеки.

ПАТ "ВТБ БАНК" та позивач у договорі іпотеки передбачили, що у відповідності до статті 36 Закону України «Про іпотеку» цей договір є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого іпотекодержатель на власний розсуд може згідно статті 37 Закону України «Про іпотеку» набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань іпотекадавця за кредитним договором. В цьому випадку цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною першої статті 10 Закону N 1952-IV визначено, що державним реєстратором є, зокрема, нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 10 Закону N 1952-IV державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовано Законом України №1952-IV від 01.07.2004 Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі Закон №1952-IV) та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 (далі-Порядок).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Пункт 2 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на кожний об`єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначені підстави для державної реєстрації прав. Зокрема, відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Пунктом 40 «Порядку» визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, іншими законами України та цим Порядком.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у цивільній справі №367/2020/15-ц звернула увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача.

У постанові від 28.08.2018 року у справі 925/1265/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до статті 9 Конституції України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України (далі Конвенція). Конвенція та практика Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні.

За правилами статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Однак, як чітко зобов`язує ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.

З огляду на наявні документи в справі суд, не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення вимог позивача про скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис №18669674, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватним нотаріусом Джуринською Людмилою Володимирівною, про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення з №1 по №15 (групи приміщень №142), загальною площею 258,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 1153293980000 за ТОВ «ФК «Фактор плюс», як слід й не підлягають задоволенню вимоги про відновлення становища позивача шляхом визнання за ним право власності на вище вказане нерухоме майно.

Керуючись ст. ст. 2, 12,13, 76-83, 141, 263-265 ЦПК України, ст. 16 ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Джуринська Людмила Володимирівна про визнання дій протиправними, скасування запису про реєстрацію права власності та витребування майна з незаконного володіння - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Суддя Н.О. Горбенко