Рішення № 105412633, 14.07.2022, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/6523/22

Провадження № 2/127/868/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2022 рокуВінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради про стягнення аліментів на утримання дитини та визначення місця проживання дитини,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради про стягнення аліментів на утримання дитини та визначення місця проживання дитини. Позов мотивовано тим, що 06.08.2017року сторони зареєстрували шлюб, від якого мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя у сторін не склалося, через різні погляди на життя, несумісність характерів, а тому сторони припинили шлюбі відносини. На даний час відповідач проживає у наманій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 разом із спільною донькою сторін. Позивач разом із сином проживає за місцем реєстрації позивача АДРЕСА_2 . До теперішнього часу сторони не дійшли згоди щодо місця проживання спільного сина. Вважає, що в інтересах сина проживати саме із позивачем, а не з матір`ю, оскільки позивач на даний час працює майстром з ремонту приміщень, у нього є власна бригада, а тому має бугато вільного часу, щоб відводити сина до дошкільного закладу, гуляти та іншим чином піклуватися про нього. Позивач має стабільний самомстійний не малий дохід, яким може у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку сина, задовольнити гармонійний розвиток його особистості. В той час відповідач не має достатнього постійного доходу для матеріального забезпечення умов проживання сина, мешкає у квартирі яка не облаштована у повному обсязі всім необхідним для розвитку дитини, не може забезпечувати умови для нормального розвитку сина його навчання. З боку відповідача відбуваються постійні сварки та скандали, погрози, що вона забере сина. Але син прив`язаний до позивача, йому подобається у позивача, а тому проживання сина разом із позивачем, буде відповідати його інтересам. Просить визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 та стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина в розмірі 1/ 4 від усіх видів доходу відповідача.

Ухвалою суду від 11.04.2022 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

22.06.2022року ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання представник позивача не з`явився надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав, просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилася надала суду заяву про визнання позову.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився надав суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, підтримав висновок служби.

Враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача, постановивши по справі заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб 06.08.2017року сторони зареєстрували шлюб.

Згідно свідоцтва про народження батьками ОСОБА_5 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання № 69624 від 22.09.2021р. Мерінгер ОСОБА_6 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно свідоцтва про народження батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

На даний час сторони не можуть звернутися до суду із заявою про розірвання шлюбу на підставі ч. 2 ст. 110 СК України.

Згідно довідки КЗ «ДНЗ №14 ВМР» № 05-01-07/15 від 12.03.2022р. ОСОБА_5 відвідує даний заклад з 24.09.2021р.

Відповідно до довідки КК «Тяжилів» № 234 від 14.03.2022р. ОСОБА_1 за свідченнями сусідів проживає за адресою мю АДРЕСА_2 з березня 2021 року разом із сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 який повністю знаходиться на його виховання та утриманні.

Згідно договору оренди від 01.07.2021р. укладеного з ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , остання орендує квартиру АДРЕСА_3 .

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За нормами ч.1 ст.160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

За змістом статті 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років. З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Зі змісту пункту 1 статті 9 Конвенції вбачається, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина 1 статті 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення частини 1 статті 3, статті 9 Конвенції про права дитини, частини 2, 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Судом встановлено, та не заперечувалось сторонами те, що після того, як сторони почали проживати окремо, дитина залишилась проживати та на даний час проживає із батьком та ним створені всі умови для проживання та виховання сина, батько здійснює опіку над дитиною, доглядає її, та піклується про її стан здоров`я, духовний та моральний розвиток.

Дану обставину також і підтверджує служба у справах дітей, якою було досліджено житлово-побутові умови проживання батька та дитини, надано висновок оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею, встановлено наявність у батька власного житла та постійного місця роботи з відповідними доходами.

Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своєму рішенні від 01 липня 2017 року у справі "М.С. проти України" наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Отже, при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Принцип статті 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що випливає як зі змісту статті 141 Сімейного кодексу України, Так зі змісту Конвенції про права дитини, тим більш, що поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, рівно як і батько дитини, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини батьки можуть реалізувати свої права шляхом домовленості між собою щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

Статтею 141 Сімейного кодексу України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Як встановлено в судовому засіданні спір між сторонами щодо місця проживання дитини відсутній. Дитина проживає разом з позивачем.

Згідно ч.4ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи, що дитина проживає з позивачем, забезпечена всіма необхідними умовами для життя, навчання та розвитку, суд приймає визнання позову відповідачем.

Судом встановлено, та не заперечувалось сторонами те, що після того, як сторони почали проживати окремо, дитина залишилась проживати та на даний час проживає із батьком та ним створені всі умови для проживання та виховання сина, батько здійснює опіку над дитиною, доглядає її, та піклується про її стан здоров`я, духовний та моральний розвиток.

Таким чином,аналізуючи всукупності достовірновстановлені судомдокази,враховуючи прихильністьдитини добатьків,вік дитини,стан їїздоров`ята іншіобставини,що маютьістотне значення,а такожте,що відповідачне заперечуєпроти визначеннямісця проживаннядитини збатьком,суд дійшоввисновку,що євсі підставидля визначеннямісця проживаннядитини збатьком. При цьому визначення місця проживання дитини з батьком не позбавляє матір права виховувати доньку, утримувати її та спілкуватися з нею, а батько не повинен чинити матері у цьому перешкод.

Декларація з прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, закріплює, що дитина повинна мати можливість користуватися благами соціального забезпечення, повинна бути забезпечена належним харчуванням, житлом, розвагами та медичним обслуговуванням. Найкраще забезпечення інтересів дитини повинно бути головним принципом, і відповідальність за це лежить перш за все на батьках дитини. Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Держава вживає всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками.

Відповідно до ч. 8ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Крім того, статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно статті 11 ЗУ «Про охоронну дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Статтею 8 ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно дост. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 141 СК Українивизначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, і відповідно до ст. 180 СК Українибатьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

В частині 3статті 181 СК Українизазначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її батька або у твердій грошовій сумі.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ст. 182 СК України).

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Зважаючи на положення ст.ст.141, 180-182 СК України, зокрема про солідарний обов`язок батьків на утримання неповнолітньої дитини, суд вважає, що з відповідача слід стягувати на користь позивача аліменти на утримання неповнолітнього сина розмірі в розмірі 1 /4 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 23.03.2021року і до досягнення дитиною повноліття.

У відповідності до п.1 ч.1ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Також, згідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подачу позову про стягнення аліментів, він підлягає до стягненню в дохід держави з відповідача у розмірі 992,40гривень. Крім того стягнути з відповідача на користь позивача 992,40грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за вимогу про визначення місця проживання дитини.

На підставі ст. 51 Конституції України, ст.ст. 141, 150,151,160 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81-82, 200, 206, 211, 247, 263-265, 267-268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

Вирішив:

Позов задовольнити.

Визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишивши сина на його утриманні та вихованні.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_1 ) аліменти на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1 /4 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 23.03.2021року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 992,40ривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 992,40 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне судове рішення складено 15.07.2021року.

ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 .

ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_1 .

Суддя: