Рішення № 105409612, 21.07.2022, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/4177/22

2/357/2065/22

Категорія 45

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21 липня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Орєхова О.І.,

за участю секретаря - Сокур О.В.,

представника позивача - Стефківського В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференціі в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 5 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,-

В С Т А Н О В И В:

В травні 2022 року Стефківський Володимир Іванович , який діє в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, посилаючись на наступні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_6 близько 7 год 30 хв на автодорозі «Київ-Одеса» від сел. Калинівка Васильківського р-ну Київської обл. відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій автомобіль марки «КІА SORENTO», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 допустив зіткнення з автомобілем марки «VOLKSWAGEN PASSAT», р.н. НОМЕР_2 , в зв`язку з чим втратив керування автомобілем та вже некерованим автомобілем допустив з`їзд у правий кювет, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 . Внаслідок даної ДТП, пішохід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від отриманих тілесних ушкоджень помер.

За фактом ДТП СУ ГУНП в Київській області внесло матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018110000000670.

Станом на сьогодні досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018110000000670, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, завершено. 23.01.2020 року відносно водія ОСОБА_3 складено обвинувальний акт.

Вищевказані обставини підтверджуються обвинувальним актом та свідоцтвом про смерть потерпілого.

В результаті вищевказаного ДТП та наслідків від нього, дружина потерпілого ОСОБА_4 - ОСОБА_2 зазнала шкоди, у зв`язку з чим виникло право на її відшкодування за рахунок Відповідача

Пунктом 27.3. Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Батьками загиблого ОСОБА_4 були ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_3 , виданим 15.10.1960 р.

01.08.1981 року було укладено шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_4 , виданим 01.08.1981 року. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_5 , виданим 28.04.1984 року.

ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_6 , виданим 23.05.1990 року.

Таким чином, особами, які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв`язку із смертю ОСОБА_4 є: батько ОСОБА_5 , мати ОСОБА_6 , дружина ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_9 , син ОСОБА_10 .

На день настання страхового випадку, статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3 723,00 грн.

З урахуванням викладеного загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 44 676,00 грн., виплачується рівними частинами між особами, які мають право на отримання страхового відшкодування.

Отже, частка, яка припадає на кожну особу, що має право на отримання страхового відшкодування, в порядку пункту 27.3. Закону, дорівнює 8 935,20 грн.

Позивач поніс витрати на поховання потерпілого у розмірі 17 140,00 грн., що підтверджується товарним чеком на суму 4 600,00 грн., товарним чеком на суму 12 540,00 грн. та накладною на суму 12 540,00 грн.

Позивач поніс витрати на спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 39 650,00 грн., що підтверджується товарним чеком та накладною на цю суму.

Загальний розмір витрат Позивача на поховання та спорудження надгробного пам`ятника становить 56 790,00 грн.

Виходячи з того, що загальний розмір такого відшкодування не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат на день настання страхового випадку, що становить 44 676,00 грн., до відшкодування належить сума в розмірі ліміту відповідальності Страховика - 44 676,00 грн.

Пунктом 27.2. статті 27 Закону України NH961-IV від 01.07.2004: "Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку".

На день настання страхового випадку, статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3 723,00 грн.

Отже, мінімально гарантований розмір страхового відшкодування пов`язаного із втратою Позивачем годувальника становить 134 028,00 грн.

На момент смерті свого чоловіка ОСОБА_4 , Позивач проживала разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою № 290 від.03.08.2020 р.

Позивач є непрацездатною особою, пенсіонером, інвалідом 3-ї групи загального захворювання, отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням Позивача та довідкою ГУ ПФУ в Київській області.

Виходячи з вищенаведеного Позивач має право на отримання відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника.

Виходячи з того, що у загиблого є батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , Позивач має право на 1/3 частки страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника у розмірі 44 676,00 грн.

Просив суд стягнути з Відповідача, акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" на користь Позивача, ОСОБА_2 8 935,00 гривень страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, 44 676 гривень страхового відшкодування витрат на поховання на спорудження надгробного пам`ятника, 44 676 гривень страхового відшкодування витрат у зв`язку із втратою годувальника (інше), 21 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу ( а. с. 1-14 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2022 року ( а. с. 65 ), головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 30 травня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Призначено судове засідання у справі на 22 червня 2022 року ( а. с. 70-71 ).

22 червня 2022 року за вх. № 19773 судом отримано відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі, обґрунтовуючи наступним.

16.08.2018 року між АТ «СК «АРКС» та ОСОБА_3 було укладено Договір (Поліс) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/9141637, згідно якого забезпеченим транспортним засобом є автомобіль марки «КІА Sorento», реєстраційний номер НОМЕР_1 (надалі - Поліс).

Так, відповідно до ст. 35 Закону, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

04.09.2020 року AT «СК «АРКС» було отримано повідомлення представника Позивача про настання 16.11.2018 р. дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП), за участю забезпеченого за полісом транспортного засобу марки «КІА Sorento», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , транспортного засобу марки «Volkswagen Passat», р.н. НОМЕР_2 та пішохода ОСОБА_4 , в результаті чого останній внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, загинув на місці ДТП. До повідомлення було додано ряд документів обумовлених ст. 35 Закону.

Керуючись вимогами ст. 34 Закону, цього ж дня AT «СК «АРКС» було направлено запит до Головного слідчого управління МВС України в Київській обл., щодо повідомленої ДТП.

В той же час, на адресу AT «СК «АРКС» надійшли заяви представника Позивача на виплату страхового відшкодування моральної шкоди в розмірі 8935,20 грн., та відшкодування пов`язане із втратою годувальника в розмірі 44 676,00 грн.

Проаналізувавши отримані від представника Позивача документи, AT «СК «АРКС» було встановлено, що всіх передбачених спеціальним Законом документів, необхідних для прийняття рішення по заявленому випадку, зокрема, на підтвердження вимог про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника, Позивачем до заяви про виплату додано не було, що у свою чергу обмежувало Страховика у прийнятті, відповідно до ст. 36 Закону, обґрунтованого рішення про здійснення чи відмову у здійснені страхового відшкодування.

В той же час, 07.09.2020 року AT «СК «АРКС» було направлено запит до Васильківського районного суду щодо надання інформації стосовно заявленого ДТП.

Також, 07.09.2020 року на адресу AT «СК «АРКС» надійшли заяви представника Позивача на виплату страхового відшкодування пов`язаного із витратами на поховання в розмірі 17 140,00 грн. та на спорудження надгробного пам`ятника, в розмірі 39 650,00 грн.

Заявою, яка була отримана AT «СК «АРКС» 15.09.2020 р. представник Позивача просив також долучити до матеріалів страхової справи довідку про ДТП.

29.09.2020 року на адресу AT «СК «АРКС» надійшов лист представника Позивача, про долучення обвинувального акту по кримінальному провадженню відносно ОСОБА_3 , відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018110000000670 від 16.11.2018 р.

Однак, документів, на підтвердження вимог про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника, зокрема, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, AT «СК «АРКС» надано так і не було.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених положення ст. 36 Закону України свідчить, що у випадку розгляду дорожньо-транспортної пригоди в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг строку для прийняття Страховиком рішення припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.

01.10.2020 року на адресу АТ «СК «АРКС» надійшов лист Слідчого управління ГУНП в Київській обл., відповідно до якого, 21.01.2020 р. ОСОБА_3 було повідомлено про підозру в учиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а 23.01.2020 року обвинувальний акт направлено для затвердження до прокуратури Київської області та подальшого його направлення до Васильківського міськрайонного суду Київської області.

19.04.2021 року на адресу АТ «СК «АРКС» надійшов адвокатський запит представника Позивача щодо повідомлення прийнятого рішення по заявленому до Страховика випадку.

У відповідь на зазначене вище звернення, листом за вих. №3561/12цв від 22.04.2021 р. представника Позивача було повідомлено, що згідно положень п. 36.2 ст. 36. Закону, якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку прийняття рішення припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.

У свою чергу, дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої загинув ОСОБА_4 , та в результаті настання якої ОСОБА_2 просить здійснити страхове відшкодування (прийняти рішення про виплату) наразі розглядається в кримінальній справі Васильківським міськрайонним судом Київської області (справа № 362/405/20), наступне судове засідання призначено до розгляду на 16.08.2022 о 14:00.

Тобто, рішенням в кримінальній справі у якій розглядається дорожньо-транспортна пригода, ще не набрало законної сили, а тому згідно приписів ст. 36 спеціального Закону, у AT «СК «АРКС» припинився перебіг строку прийняття рішення у такій справі, та відповідно здійснювати страхове відшкодування.

Проте, всупереч вимог чинного законодавства, Позивач звернувся до суду та просить стягнути страхове відшкодування (змушує Страховика прийняти рішення), в той час як перебіг строку для прийняття рішення у відповідності до законодавства зупинився (ще не настав).

Отже, на час звернення до суду, Позивач не має правових підстав на отримання страхового відшкодування.

Цивільно-правова відповідальність водія забезпеченого ТЗ застрахована у AT «СК «АРКС» та відповідно останній відповідає за завдану ним шкоду в межах суми ліміту. Проте, вина цієї особи повинна бути доведена та встановлена,

Таким чином, у разі доведення в кримінальному провадженні, що ДТП сталася з вини лише пішохода ОСОБА_4 , AT «СК «АРКС» відповідно до п. 36.3 ст. 36 Закону набуде права здійснювати розрахунок розміру страхового відшкодування (регламентної виплати) виходячи з кількості осіб винних в настанні ДТП, зокрема, шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Отже, встановлення винної особи у невиконанні правил дорожнього руху, що призвело до ДТП є обов`язковою ( а. с. 81, 82-99 ).

За клопотанням представника позивача, яке надійшло на адресу суду 22.06.2022 року про відкладення розгляду справи, розгляд справи було відкладено на 21.07.2022 року.

13 липня 2022 року за вх. № 22690 судом від представника позивача отримано відповідь на відзив.

21 липня 2022 року за вх. № 23971 судом від представника відповідача отримано заперечення на відповідь на відзив.

В судовому засіданні представник позивача Стефківський В.І. підтримав позовні вимоги позивача ОСОБА_2 , надав пояснення аналогічні викладеним в позові та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач АТ «СК «АРКС» в судове засідання свого представника не направило, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомлення про вручення.

З вказаного поштового повідомлення вбачається, що судову повістку про слухання справи в Білоцерківському міськрайонному суді 21.07.2022 року о 10 годині 00 хвилин було отримано 27.06.2022 року.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно ( ч. 5 ст. 128 ЦПК України ).

З боку відповідача на адресу суду не надходило жодних заяв та клопотань.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи, заяв та клопотань про відкладення на адресу суду не надходило, а також те, що відповідач надав відзив на позовну заяву, в якій виклав свою позицію стосовно позовних вимог позивача, суд вважає за можливим провести судовий розгляд у відсутності представника відповідача.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 близько 7 год 30 хв на автодорозі «Київ-Одеса» від сел. Калинівка Васильківського району Київської області, відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій автомобіль марки «КІА SORENTO», д.р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , допустив зіткнення з автомобілем марки «VOLKSWAGEN PASSAT», д,р.н. НОМЕР_2 , в зв`язку з чим втратив керування автомобілем та вже некерованим автомобілем допустив з`їзд у правий кювет, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 .

Внаслідок даної ДТП, пішохід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від отриманих тілесних ушкоджень помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть ( а. с. 30 ).

За фактом ДТП СУ ГУНП в Київській області внесло матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018110000000670.

Встановлено, що станом на даний час, досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018110000000670, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, завершено. 23.01.2020 року відносно водія ОСОБА_3 складено обвинувальний акт ( а. с. 37-62 ).

Отже, вищевказані обставини підтверджуються обвинувальним актом та свідоцтвом про смерть потерпілого.

Батьками загиблого ОСОБА_4 були ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_3 , виданим 15.10.1960 р. ( а. с. 23 ).

01.08.1981 року було укладено шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_4 , виданим 01.08.1981 року. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_2 ( а. с. 25 ).

ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_5 , виданим 28.04.1984 року ( а. с. 26 ).

ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_6 , виданим 23.05.1990 року ( а. с. 28 ).

Таким чином, особами, які мають право на отримання страхового відшкодування у зв`язку із смертю ОСОБА_4 є: батько ОСОБА_5 , мати ОСОБА_6 , дружина ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_9 , син ОСОБА_10 .

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована в АТ «Страхова компанія «АРКС», згідно якого забезпеченим транспортним засобом є автомобіль марки «КІА Sorento», реєстраційний номер НОМЕР_1 що підтверджується наявним в матеріалах справи Полісом № АК/9141637 від 17.08.2018 року ( а. с. 102 ).

З вказаного Полісу вбачається, що страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого: за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю 200 000 грн. та шкоду заподіяну майну 100 000 грн.

25 серпня 2020 року та 01.09. 2020 року ОСОБА_12 , який був представником ОСОБА_2 , направлено до АТ «СК «АРКС» заяви про виплату страхового відшкодування ( а. с. 16-19, 21-22 ).

У відзиві на позовну заяву відповідач підтвердив, що AT «СК «АРКС» було отримано повідомлення представника Позивача про настання 16.11.2018 р. дорожньо-транспортної пригоди, за участю забезпеченого за полісом транспортного засобу марки «КІА Sorento», д.р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , транспортного засобу марки «Volkswagen Passat», р.н. НОМЕР_2 та пішохода ОСОБА_4 , в результаті чого останній внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, загинув на місці ДТП. До повідомлення було додано ряд документів обумовлених ст. 35 Закону.

Встановлено, що відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 , позивач не має правових підстав на отримання страхового відшкодування, так як наразі відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили, яким встановлено винної особи у невиконанні правил дорожнього руху, що призвело до ДТП.

В результаті вищевказаного ДТП та наслідків від нього, дружина потерпілого ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , якій завдано збитків, звернулася до суду з позовною заявою до відповідача, в якому просила стягнути матеріальну та моральну шкоду.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 11 ЦК України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі. Така підстава є юридичним фактом. Отже, завдання шкоди є підставою виникнення зобов`язання з відшкодування шкоди.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 980 ЦК України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини в цій сфері регламентує, зокрема Закон № 1961-ІV.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону № 1961-ІV).

Відповідно до статті 5 Закону № 1961-ІV об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-ІV).

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону № 1961-ІV).

Згідно з пунктами 27.1-27.5 статті 27 Закону № 1961-ІV страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Відповідно до пункту 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-ІV у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Згідно з пунктом 35.1 статті 35 Закону № 1961-ІV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону № 1961-ІV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Виключний перелік підстав для відмови у здійсненні страховиком страхового відшкодування передбачений у статті 37 Закону № 1961-ІV.

Згідно з підпунктами 37.1.1-37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-ІV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Суд виходить з того, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

З огляду на презумпцію вини особи, яка завдала шкоду, відповідно до частини другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.

Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди.

Як підстава звільнення особи, що порушила зобов`язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю.

Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 204/3783/16-ц (провадження № 61-1141св18).

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої ч. 2 ст. 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК України, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України).

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

При цьому слід враховувати, що особливі правила ст.1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18), від 03.06.2020 року у справі № 345/3335/17, від 07.10.2020 року у справі № 472/637/19.

Отже, у даній справі не встановлено, що ДТП сталася внаслідок умислу потерпілого ОСОБА_4 або непереборної сили.

Положеннями п. 36.2 ст. 36 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.

Отже, п. 36.2 ст. 36 Закону № 1961-IV визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом в порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 242/1930/21 (провадження № 61-17923св21).

Відповідач звертаючись до суду з відзивом на позовну заяву позивача, зазначав, що наразі відсутні підстави для виплати страхового відшкодування, оскільки розглядається кримінальна справа у Васильківському міськрайонному суді Київської області, винна особа не встановлена, позов є передчасним.

Суд не може погодитися з вказаними доводами відповідача з урахуванням вищенаведеного.

Судом встановлено, що страховий випадок - ДТП, в результаті якої був травмований ОСОБА_4 сталася ІНФОРМАЦІЯ_5 , а смерть ОСОБА_4 настала в той же день ІНФОРМАЦІЯ_6 , тобто є прямим наслідком цієї ДТП, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

На день настання страхового випадку, статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3 723,00 грн.

Пунктом 27.3. Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

З урахуванням викладеного загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 44 676,00 грн., виплачується рівними частинами між особами, які мають право на отримання страхового відшкодування.

Отже, частка, яка припадає на кожну особу, що має право на отримання страхового відшкодування, в порядку пункту 27.3. Закону, дорівнює 8 935 грн. ( батьки померлого, дружина та діти ).

Тому, вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 8 935 грн. є цілком обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач поніс витрати на поховання потерпілого у розмірі 17 140,00 грн., що підтверджується товарним чеком на суму 4 600,00 грн., товарним чеком на суму 12 540,00 грн. та накладною на суму 12 540,00 грн. ( а. с. 35 ), а також на спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 39 650,00 грн., що підтверджується товарним чеком та накладною на цю суму ( а. с. 34 ).

Загальний розмір витрат позивача на поховання та спорудження надгробного пам`ятника становить 56 790,00 грн.

Виходячи з того, що загальний розмір такого відшкодування не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат на день настання страхового випадку, що становить 44 676,00 грн. (12 х 3 723 ), до відшкодування належить сума в розмірі ліміту відповідальності страховика у розмірі 44 676 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з АТ «СК «АРКС» на користь ОСОБА_2 страхового відшкодування за понесені нею витрати на поховання та спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 44 676 грн. та моральну шкоду в сумі 8 935 грн.

Стосовно позовних вимог позивача ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідача 44 676 гривень страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника, суд приходить до наступного.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Зазначена норма права за способом викладення змісту містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.

Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п 'яти років після його смерті.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Разом з тим, позивач ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами, що вона перебувала на утриманні свого чоловіка ОСОБА_4 , який загинув під час ДТП.

На підтвердження перебування на утриманні, позивач додала до позовної заяви лише довідку з пенсійного фонду про отримання нею пенсії ( а. с. 36 ), копію пенсійного посвідчення, в якому вказано, що ОСОБА_2 встановлено пенсію по інвалідності ( 3 група загальне захворювання ) ( а. с. 37 ) та довідку, яка видана Устимівським старостинським округом Ковалівської сільської ради Васильківського району Київської області про те, що на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Склад сім`ї: ОСОБА_4 , 1960 року народження та ОСОБА_2 , 1961 року народження - дружина ( а. с. 32 ).

Однак, довідка органу місцевого самоврядування про проживання позивача разом з ОСОБА_4 за однією адресою не підтверджують факту її перебування на утриманні чоловіка.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 734/2313/17 (провадження № 61-7550св19).

Правовий аналіз п.п. «е» п. 35.2 ст. 35 Закону свідчить про те, що особі, яка має право на отримання відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника, на час звернення із відповідною заявою, повинно бути призначено пенсію внаслідок втрати годувальника. При цьому необхідно додати документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого.

Таким чином, Законом визначено обов`язок особи, яка має право на отримання страхового відшкодування, надати Страховику визначений перелік документів, що підтверджують : перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника.

У свою чергу, доказів того, що позивачу, в установленому Законом порядку було призначено пенсію у зв`язку з втратою годувальника, матеріали справи не містять та на їх наявність позивач не посилається.

Також, довідка з пенсійного фонду про отримання позивачем пенсії ( а. с. 36 ) та копія пенсійного посвідчення, в якому вказано, що ОСОБА_2 встановлено пенсію по інвалідності ( 3 група загальне захворювання ) ( а. с. 37 ) не свідчать про перебування позивача на утриманні померлого чоловіка.

Інших належних та допустимих доказів щодо перебування на утримання чоловіка, позивач суду не надала.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі № 755/10947/17, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тому, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника не підлягають задоволенню, оскільки є недоведеними.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи є такими, що підлягають до часткового задоволення.

Крім цього, представник позивача, просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 000 гривень.

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та\або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та\або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу було надано до суду наступні документи: Договір про надання професійної правничої ( правової ) допомоги № 2846 від 03.08.2020 року ( а. с. 53-56 ); Додаток № 2 до Договору про надання професійної правничої ( правової ) допомоги № 2846 від 03.08.2020 року, укладений 19.04.2022 року ( а. с. 52 ); Детальний розрахунок робіт ( наданих послуг ) виконаних для надання правничої ( правової ) допомоги від 20.05.2022 року ( а. с. 51 ).

Отже, судом встановлено, що з боку позивача дійсно було понесено судові витрати на правничу допомогу.

В своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Такий же правовий висновок містяться і постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Такий підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності факту оплати впливає також із практики Європейського суду з прав людини ( далі - ЄСПЛ ), яка є обов`язковою для застосування в Україні як джерело права в силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07 ) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені.

«115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження в Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними»( див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України», п. 97 ).

Такий висновок ЄСПЛ також викладений у вже зазначеному вище рішенні у справі «Савін проти України» ( Заява № 34725/08).

«96. Суд зазначає, що хоча заявник ще не оплатив адвокатські послуги, він зобов`язаний оплатити їх відповідно до договірних зобов`язань. Як вбачається з матеріалів справи, пан Крістенко представляв заявника протягом усього провадження у Суді, а тому має право вимагати оплати його послуг за договором. Відповідно Суд вважає ці витрати «фактичними» ( див. рішення від 08 жовтня 2009 року у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветіта та Ісрафілов проти Азербайджану», заява № 37083/03, п.106 ).

При цьому на необхідності розгляду витрат, які підлягають оплаті, як фактичних для цілей компенсації наголошується і в Практичних рекомендаціях ЄСПЛ від 28.03.2007 року.

Тож фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов`язку. Відповідно, якщо договірний обов`язок щодо оплати наявний, то такого обов`язку достатньо для визнання витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації стороні.

Під-час розгляду справи стороною відповідача не було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що виключає можливість суду на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Така правова позиція міститься в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові КЦС ВС від 09.02.2022 року у справі № 523/3904/19.

В зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.

Зі змісту позову вбачається, що представник позивача зазначив, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 по своїй суті зводяться до відшкодування шкоди, заподіяною смертю фізичної особи, то позивач звільнена від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір».

Такі ж правові висновки щодо звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у справах про стягнення із страхової компанії страхового відшкодування висловлені Верховним Судом в ухвалах від 19 липня 2018 року у справі № 126/1182/17 (провадження № 61-38056ск18) та від 02 жовтня 2019 року у справі № 326/440/19 (провадження № 61-17499ск19).

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На час звернення до суду в 2022 році ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою становила - 1 відсоток ціни позову, але не менше 992,40 грн. та не більше 12 405 грн., юридичною особою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 2 481 грн. і не більше 868 350 грн.

Вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, а отже, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру (ВС/КЦС від 28 листопада 2018р. у справі № 761/11472/15-ц).

Оскільки, позовні вимоги позивача ОСОБА_2 до акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» підлягають частковому задоволенню, то у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 984,80 гривень, відповідно до задоволених вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 22, 23, 979, 980, 1166, 1187, 1191, 1193, 1195, 1200 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 131, 137, 141, 187, 263-265, 273, 274, 353-355 ЦПК України, постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про судовий збір», суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, - задовольнити частково.

Стягнути з відповідача акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь позивача ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 8 935 гривень, страхове відшкодування витрат на поховання в розмірі 44 676 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 21 000 гривень, загалом 74 611 ( сімдесят чотири тисячі шістсот одинадцять ) гривень.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» в частині стягнення страхового відшкодування витрат у зв`язку із втратою годувальника у розмірі 44 676 гривень, - відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь держави судовий збір у розмірі 1 984,80 гривень ( одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири гривні вісімдесят копійок ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 );

Відповідач: Акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» ( адреса місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8, ЄДРПОУ: 20474912 ).

Повне судове рішення складено 26 липня 2022 року.

Рішення надруковане в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов