Рішення № 105402503, 25.07.2022, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа №205/4533/21

Провадження №2/173/472/2022

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2022 м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.;

за участю секретаря судового засідання: Демяненко С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін матеріали справи

за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України

до ОСОБА_1

про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 30 959, 01 грн.,

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору.

Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - позивач) звернулося до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про відшкодування шкоди в розмірі 30 959, 01 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що 04 жовтня 2018 року о 09 год. 15 хв. відповідач, керуючи транспортним засобом «DAEWOO SENS», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у м. Дніпро, допустив зіткнення з транспортним засобом «MazdaCX-7», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень. Відповідно до постанови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2018 року у справі № 200/16747/18 відповідач визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. На момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, у зв`язку із чим потерпіла сторона повідомила позивача про настання дорожньо-транспортної пригоди та надала останньому усі необхідні документи, зокрема, заяву про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позивач визначив розмір заподіяної шкоди та здійснив регламентну виплату потерпілій особі у розмірі 30 044, 41 грн. Крім того, позивачем понесені витрати на збір документів у розмірі 914, 60 грн. Загальний розмір витрат з урахуванням витрат на збір документів та визначення розміру шкоди складає 30 959,01 грн. Оскільки відповідач сплачені позивачем кошти не відшкодував, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

ІІ. Рух справи.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2021 року (суддя Приходченко О.С.) відкрито провадження у справі № 205/4533/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2021 року означену справу передано за підсудністю до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області.

23 травня 2022 року вищевказана справа надійшла до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області та передана на розгляд судді Новіченко Н.В.

Відповідно до приписів статті 32 Цивільного процесуального кодексу України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 Цивільного процесуального кодексу України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

За таких обставин, ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2022 року прийнято справу № 205/4533/21 до свого провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином. При цьому, у позовній заяві представник позивача зазначив, що не заперечує щодо заочного розгляду справи та щодо розгляду справи за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Правами на подання відзиву на позов у порядку статті 178 Цивільного процесуального кодексу України, заяв або клопотань у порядку статті 182 Цивільного процесуального кодексу України не скористався.

Статтею 223 Цивільного процесуального кодексу України визначені наслідки неявки учасників справи у судове засідання.

Зокрема, відповідно до частини третьої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України,у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 12 Цивільного процесуального кодексу України,кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням статті 280 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України,за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина четверта статті 268 Цивільного процесуального кодексу України).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.

04 жовтня 2018 року о 09 год. 15 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «DAEWOO SENS», реєстраційний номер НОМЕР_1 , по вул. Олександра Кониського, рухаючись по другорядній дорозі, не виконав вимогу дорожнього знаку 2.1 дати дорогу, розділ 33, дод. 1, не надав дорогу транспортному засобу «Mazda CX-7», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався по головній дорозі, у результаті чого відбулося зіткнення транспортних засобів. За наслідками дорожньо-транспортної пригоди, транспортним засобам було завдано механічні пошкодження.

Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2018 року у справі № 200/16747/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Матеріалами справи підтверджено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди полісом № АК/7877182, оформленим на автомобіль «Мazda CX-7», реєстраційний номер НОМЕР_2 , було застраховано цивільно-правову відповідальність власника такого транспортного засобу.

Власником пошкодженого транспортного засобу «Мazda CX-7», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є ОСОБА_2 , що підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

Судом встановлено, що відомості ЄЦБД МТСБУ не містять підтвердження того, що на момент дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб «DAEWOO SENS», реєстраційний номер НОМЕР_1 , був забезпечений договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Також матеріали справи не містять відомостей, що ОСОБА_1 підпадає під норму пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

05 жовтня 2018 року власник транспортного засобу «Мazda CX-7», реєстраційний номер НОМЕР_2 , повідомив позивача про дорожньо-транспортну пригоду, що сталася 04 жовтня 2018 року.

05 жовтня 2018 року потерпілий, скориставшись своїм правом, з метою отримання грошового відшкодування за матеріальну шкоду, завдану відповідачем, звернувся із відповідною заявою до Моторного (транспортного) страхового бюро України у порядку статті 35 та пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до Звіту № 49/10/18 від 01 грудня 2018 року, який здійснений ФОП ОСОБА_3 за дорученням Моторного (транспортного) страхового бюро України № 53369, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу замінюваних деталей транспортного засобу «Mazda CX-7», державний номерний знак « НОМЕР_2 », становить 33 303, 62 грн. (з ПДВ) та 30 044, 41 грн. (без ПДВ).

Відповідно до довідки № 1 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих від 17 грудня 2018 року, підтверджений розмір шкоди складає 30 044, 41 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу № 53 від 08 січня 2019 року, позивач відповідним платіжним дорученнями № 149445 від 09 січня 2019 року сплатив на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 30 044, 41 грн.

Судом також встановлено, що скориставшись послугами ФОП ОСОБА_3 , позивачем була організована оцінка визначення розміру завданих збитків та збір необхідних документів, про що свідчить розрахунок-фактура № 789 від 01 грудня 2018 року, акт виконаних робіт від 01 грудня 2018 року та платіжне доручення № 658976 від 25 січня 2019 року на суму 914, 60 грн.

ІV. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 22Цивільного кодексуУкраїни особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Положеннями частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).

Тобто в силу презумпції завдавача шкоди відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить інші обов`язкові складові цивільно-правової відповідальності, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправність поведінки, в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексуУкраїни).

Частинами першоюта другоюстатті 1187Цивільного кодексуУкраїни визначено,що джереломпідвищеної небезпекиє діяльність,пов`язаназ використанням,зберіганням абоутриманням транспортнихзасобів,механізмів таобладнання,використанням,зберіганням хімічних,радіоактивних,вибухо-і вогненебезпечнихта іншихречовин,утриманням дикихзвірів,службових собакта собакбійцівських порідтощо,що створюєпідвищену небезпекудля особи,яка цюдіяльність здійснює,та іншихосіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з частиною 5 статті 1187 Цивільного кодексу України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Як було встановлено судом, постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2018 року у справі № 200/16747/18 винною особою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що призвело до настання дорожньо-транспортної пригоди є відповідач.

Відповідно до частини шостої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним та регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлений обов`язок власників транспортних засобів застрахувати цивільно-правову відповідальність водіїв.

Разом із цим, з матеріалів справи вбачається, а відповідачем не оспорюється те, що на момент дорожньо-транспортної пригоди такий учасник справи не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а відтак не виконав законодавчо покладений на нього обов`язок.

Відповідно до підпункту а пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, зокрема,у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Пунктом 22.1. статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, Моторне (транспортне) страхове бюро України в межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.2 статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»,у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до пункту 38.2.1 статті 38 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Моторне (транспортне) страхове бюро України після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Як на тому наголошено у постанові Верховного Суду 03 травня 2022 року у справі № 450/4163/18 деліктне зобов`язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоди (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов`язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов`язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням (стаття 599 ЦК України).

Первісне (основне) деліктне зобов`язання та зобов`язання, що виникло з регресної вимоги, не можуть виникати та існувати одночасно.

Згідно з частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У матеріалах справи відсутні докази, які б відносили відповідача до окремих категорій громадян України у розумінні статті 13 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Оскільки відповідач є винним у вчиненні вказаної дорожньо-транспортної пригоди, і, на момент вчинення якої, не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України в порядку регресу відповідних документально підтверджених витрат, пов`язаних із виплатою страхового відшкодування у розмірі 30 044, 41 грн.

Саме такий розмір страхового відшкодування було сплачено позивачем за платіжним дорученням № 149445 від 09 січня 2019 року на рахунок потерпілого. Зазначення у призначенні платежу у такому платіжному документі «виплата по справі № 53369, згідно наказу № 53 від 08.01.2019 р., ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_3 , т.з. НОМЕР_2 » дає суду обґрунтовані підстави вважати, що вказана сума була виплачена позивачем саме в порядку відшкодування завданої шкоди власнику транспортного засобу ОСОБА_2 на його рахунок у банківській установі.

Таким чином, Моторне (транспортне) страхове бюро України має право зворотної вимоги у порядку частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України.

Також, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог Моторного (транспортного)страхового бюро України про стягнення з відповідача витрат на збір документів у розмірі914, 60 грн., враховуючи наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

У пункті 7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Згідно з пунктом 40.3 статті 40 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів`Моторне (транспортне) страхове бюро України має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у статті 41 цього Закону.

Відповідно до пункту 3 Порядку залучення Моторним (транспортним) страховим бюро України аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, для визначення причин настання страхових випадків та розміру збитків, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 23 лютого 2006 року № 5417, залучення представника Моторного (транспортного)страхового бюро України для визначення причин настання страхових випадків, розміру збитків здійснюється на підставі договору з Моторним (транспортним) страховим бюро України.

Згідно з пунктом 41.4. статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів`Моторне (транспортне)страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих здійснює оплату послуг аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, залучених відповідно до пункту 40.3статті 40 цього Закону.

Відповідно до розрахунку-фактури № 789 від 01 грудня 2018 року, акта виконаних робіт від 01 грудня 2018 року та платіжного доручення № 658976 від 25 січня 2019 року з призначенням платежу «оплата послуг аваркома (експерта) по справі № 53369, згідно рах. № 789 від 01.12.2018 р., т.з. НОМЕР_2 » Моторне (транспортне) страхове бюро України перерахувало ФОП ОСОБА_3 914, 60 грн. за послуги, пов`язані з визначенням збитку та оцінки пошкодженого автомобіля.

Суд дійшов висновку, що сплачені, згідно платіжного доручення № 658976 від 25 січня 2019 року грошові кошти не є страховим відшкодуванням, однак являються майновими втратами, які позивач вимушений був понести для встановлення розміру збитку, внаслідок неправомірної поведінки відповідача, тому така майнова шкода також підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України відповідно до вимог частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України.

При цьому суд зазначає, що відповідно до вимог частини третьої статті 12, частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Указані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини першої статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Положеннями частин першої та третьої статті 83 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4статті 83 Цивільного процесуального кодексу України).

Разом з цим відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов упродовж встановленого строку. При цьому, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач був позбавлений можливості у порядку частини четвертої статті 83 Цивільного процесуального кодексу України письмово та завчасно повідомити суд про неможливість подання у встановлений законом строк докази та об`єктивних причини, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі строк.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина сьома статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому, за приписами частини четвертої статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем ненадано належнихта допустимихдоказів наспростування наведенихвище висновків,як іне наданодоказів того,що він був звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.

За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 12, 81, 141, 264, 265, 280, 284 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про стягнення 30 959, 01 грн. задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України завдану шкоду в розмірі 30 959 (тридцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн. 01 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.

3. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

4. Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

5. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

6. Позивач: Моторне (транспортне) страхове бюро України (м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8; код ЄДРПОУ 21647131).

7. Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер - невідомо).

Повне рішення складено 25.07.2022 року.

Суддя Н.В. Новіченко