Рішення № 105398327, 25.07.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

25 липня 2022 року № 520/25663/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Севастьяненко К.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на ФОП ОСОБА_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) у розмірі 60 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтував, що висновки акту фактичної перевірки ґрунтуються виключно на припущеннях, а належні докази вчинення позивачем як роботодавцем відносно працівників порушення законодавства про працю відповідачем отримано не було, а тому такі висновки не мають бути підставою для накладення штрафу на позивача.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив що діяв на підставі та у межах закону, просить у позові відмовити у повному обсязі.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , є фізичною особою підприємцем основним видом діяльності якої є роздрібна торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами (КВЕД 47.81.).

Ревізорами-інспекторами Головного управління Державної податкової служби у Харківської області проведено фактичну перевірку за місцем здійснення діяльності позивача. За результатами такої перевірки складений Акт фактичної перевірки № 10818/20/ 18/РРО/ НОМЕР_1 від 18.06.2021. Цим актом визначено, що під час перевірки інспекторами встановлено порушення вимог законодавства про працю, а саме ст. 24 КЗпП.

Складений акт 18.06.2021 року відмови позивача та продавця ОСОБА_2 від підписання акту про результати фактичної перевірки та його отримання.

Всі зазначені вище документи були направлені на поштову адресу позивача та отримані нею 10.08.2021 р.

Позивач 19.11.2021 року отримала лист-повідомлення №1100 від 26.10.2021 від ГУ Держпраці у Харківській області, де зазначено, що 26.10.2021 р. уповноваженою посадовою особою ГУ Держпраці у Харківській області отримано акт фактичної перевірки № 10818/20/18 РРО/ НОМЕР_1 від 18.06.2021. Також зазначено, що вказані у акті порушення вимог законодавства про працю є підставою для розгляду справи про накладення штрафу відповідно до ст. 265 КЗпП України у строки визначені Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок №509).

На підставі вищевказаного акту винесена постанова Головного управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 60 000 грн.

Позивач не погоджується із винесеною постановою, вважає її безпідставною та такою, що підлягає скасуванню.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Суд зазначає, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка (пункт 86.1 статті 86 ПК України).

Відповідно до пункту 86.5 ПК України акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).

Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та/або його представниками та посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні контролюючого органу.

Згідно з пунктом 86.7 статті 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

Тобто, платник податків у разі ненадання документів під час проведення перевірки не позбавлений права надати такі документи і після завершення перевірки (якщо вони з об`єктивних причин не були надані або ж не були враховані контролюючим органом); такі документи відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України мають бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення за результатами перевірки.

В ході перевірки встановлено наступні порушення, а саме факт використання праці найманого працівника ОСОБА_2 , яка виконувала роботу продавця, без належного оформлення трудових відносин, а саме, без укладення трудового договору та без повідомлення податкового органу до початку роботи про прийняття на роботу. Зазначене також підтверджуються документом з опису наявних купюр та монет, на місті проведення розрахунків, а саме: бар та отримані за реалізовані товари кошти станом на 18.06.2021 року опис і перерахунок готівкових коштів зробив власноручно ОСОБА_3 , що підтверджено особистим підписом. Згідно з відомістю про результати перевірки щодо повноти оприбуткування, реалізації та фактичних залишків запасів (товарно - матеріальних цінностей) станом на 18.06.2021 року зазначено, що продавець ОСОБА_2 , що підтверджено особистим підписом. Згідно з актом фактичної перевірки №Ю818/20/18/РРО/ НОМЕР_1 від 18.06.2021 року ОСОБА_2 працювала у ФОП ОСОБА_1 без укладання трудового договору.

З матеріалів справи, судом встановлено, що безпосередній факт продажу, що ставить в порушення позивачу податковий орган зафіксовано фіскальним чеком.

Крім того, опис і перерахунок готівкових коштів зробив власноручно ОСОБА_3 , що підтверджено особистим підписом, не зважаючи на те, що єдиною працевлаштованою особою у ФОП ОСОБА_4 згідно відомості про нарахування заробітної плати є ОСОБА_5 .

Однак, як вбачається з матеріалів справи, суб`єкта владних повноважень допущено до проведення фактичної перевірки позивача без зауважень, жодних пояснень та документів щодо фактів, викладених в акті, позивач не подав, як і не подав заперечень на акт перевірки від 18.06.2021 з документами і поясненнями у порядку, встановленому пунктом 86.7 статті 86 ПК України, більше того позивач відмовився від підпису зазначеного акту фактичної перевірки, до суду не надано доказів оскарження підстав та порядку проведення такої перевірки, відтак підстави для сумнівів стосовно правомірності складеного акту у суду відсутні.

Також, відповідно до п.2 Порядку №509 про накладання штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок 509) штрафи накладаються на підставі:

рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису;

акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;

акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування;

акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Так, 30.08.2021 за вх.№27/9300 на адресу Управління Держпраці надійшов акт фактичної перевірки №10818/20/18/РРО/ НОМЕР_1 від 18.06.2021 року з додатками, щодо фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 .

Підставою для винесення постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №106-ДПС від 04.11.2021 року слугував акт фактичної перевірки №Ю818/20/18/РРО/2576013288 від 18.06.2021 року, складений Головним управлінням ДПС у Харківській області, під час якої встановлено порушення вимог законодавства про працю.

Повноваження, правові відносини суб`єктів владних повноважень та суб`єктів господарювання у сфері дотримання законодавства про працю, питання нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, відповідальність за порушення законодавства про працю врегульовуються Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V (надалі по тексту також - Закон №877-V), Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 за №823 (надалі по тексту також - Порядок №823), Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 за №509 (надалі по тексту також - Порядок №509), а також положеннями статті 265 КЗпП України.

Відповідно до преамбули Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Статтею 1 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності передбачено, що державний нагляд (контроль) діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Згідно з частиною п`ятою вказаної вище статті Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2 7 статті 53 Закону України Про зайнятість населення визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі Порядок № 509).

Частина друга статті 19 Конституції України встановлює правило, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

Частиною другою статті 2 КЗпП України визначено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до положень частини першої статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до положень частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно із пп. 6 ч. 1 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Частиною 2 статті 24 КЗпП України передбачено, що при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 24 КЗпП України).

Отже, забороняється, а також є підставою для застосування штрафних санкцій, передбачених абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України, факт допущення без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує трудову функцію, що у сукупності з іншими притаманними ознаками надає їй статусу працівника, а підприємство (чи ФОП) щодо неї є суб`єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України. При цьому, відносини між сторонами фактично є такими, що регулюються законодавством про працю, сторони розуміють цей факт, але жодним чином не оформляють своїх відносин, у першу чергу, з мотивів ухилення від сплати податків та інших обов`язкових платежів.

При цьому, диспозиція ч. 2 ст. 265 КЗпП України встановлює відповідальність саме за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, а визначення санкції за абзацом другим цієї частини ст. 265 КЗпП України потребує точного визначення кількості працівників, щодо яких скоєно порушення.

Таким чином, відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, суб`єкта господарювання.

Вимогами ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України, передбачено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись п.13 Рекомендацій про трудові правовідносини Міжнародної організації праці від 31.05.2006 року №198 до ознак існування трудових правовідносин можуть відноситися, зокрема, наступні елементи: той факт; що робота: виконується відповідно до вказівок і під контролем іншої сторони; виконується виключно або головним чином в інтересах іншої особи; виконується особисто працівником; виконується відповідно до певного графіку або на робочому місці, яке вказується або узгоджується стороною, яка замовила її; має певну тривалість і має на увазі певну спадкоємність; вимагає присутності працівника; періодична виплата винагороди працівникові та той факт, що ця винагорода є єдиним або основним джерелом доходів працівника; системність.

Верховний Суд України у п.7 постанови Пленуму від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

В порушення вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, одного працівника позивачем було допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Щодо твердження позивача, що уповноваженою посадовою особою ГУ Держпраці у Харківській області було порушено порядок розгляду справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю , а саме порушено строк більш ніж 4 місяців з моменту проведення фактичної перевірки та складання акту.

Згідно п.З Порядку 509 справа про накладення штрафу (далі - справа) - розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів 26.10.2021 уповноваженою посадова особа отримала акт ДПС, про що суб`єкта господарювання було повідомлено листом від 26.10.2021 №1100. Постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №106-ДПС була складена від 04.11.2021 року , тобто видана без порушення чинного законодавства.

Крім того, суд зауважує, що підстави, порядок та результати проведення перевірки податковим органом, за результатами якої складено акт, що став підставою винесення спірної постанови позивачем не оскаржувався, належних достатніх та допустимих доказів на спростування встановлених порушень до суду не надано.

Також, стосовно посилань представника позивача на Постанову КМУ від 29.04.2017 року № 295 " Про деякі питання реалізації ст. 259 Кодексу законів про працю України та стаття 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", суд зауважує наступне.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у судовій справі №826/8917/17 вказана постанова була визнана нечинною. Постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили з дати її прийняття - 14.05.2019 року.

У зв`язку з наведеним, суд критично оцінює зазначені посилання представника відповідача на норми законодавства, що втратило чинність.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Системний аналіз норм права в розрізі даних спірних правовідносин дають підстави для висновку про правоміність прийнятої спірної постанови про накладення штрафу відносно позивача, у розумінні ст. 90 КАС України.

Жодними належними достатніми та допустимими доказами позивачем не спростовано правомірності вказаної постанови відповідача.

Крім того, дії відповідача та оскаржувані рішення відповідають вимогам Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі (Конвенцію ратифіковано Законом № 1985-IV ( 1985-15 ) від 08.09.2004), якою в своїй діяльності керуються інспектори Держпраці при виконанні своїх повноважень.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень, закріплених ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, правомірність оскаржуваних припису та постанови перед судом доведена.

При цьому судом враховано, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Оскільки під час розгляду справи судом встановлена правомірність дій та рішень відповідача за результатами інспекційного відвідування та правомірність висновків органу владних повноважень про порушення позивачем норм чинного законодавства про працю, суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України, за результатами розгляду даної справи, не здійснюється.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання протиправною та скасування постанови про визнання протиправними та скасування припису і постанови - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення складений 25.07.2022.

Суддя К.О. Севастьяненко