Рішення № 105385111, 21.07.2022, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 21.07.2022

Справа № 334/1268/22

Провадження № 2/334/1927/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2022 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Козлової Н.Ю., при секретаті Франчук Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про позбавлення батьківських прав

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м.Запоріжжя з позовом до свого колишнього чоловіка ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування свого позову позивачка зазначила, що з відповідачем ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 02 червня 2006 року. Від шлюбу мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якої є відповідач.

Відповідач не бажає брати участі у вихованні та забезпеченні дочки, оскільки для нього це була небажана дитина.

На теперішній час позивачка з її теперішнім чоловіком ОСОБА_4 забезпечують дитині необхідне харчування, медичний догляд, лікування, соціалізацію.

Дитина проживає разом з мамою та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , якого вона вважає батьком.

Наразі позивачці не відомо, де знаходиться відповідач, оскільки останній раз він бачив доньку, коли їй був рік. У донькі розуміння, що відповідач є її батьком, оскільки вона його не пам`ятає. Натомість як батька сприймає ОСОБА_4 .

З вищенаведених підстав, позивачка просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У судовому засіданні позивачка доводила суду факти, викладені у позовній заяві та просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник позивача підтримала позицію довірительки.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на необгрунтованість та недоведеність доводів позивача. Зокрема вказував, що він любить свою доньку та обов"язками батька не нехтує. Дійсно він не спілкується з дитиною, не відвідує її, оскільки позивачка відсторонила його від участі у спілкування з дитиною. Він не звертався до органів опіки та піклування та в інші відповідні органи, які мають повноваження для вирішення цього питання, бо вважав, що такі спори негативно вплинуть на психоемоційний стан дитини.

Відповідач був переконливий, що згодом, дитина самостійно вирішить спілкуватися з батьком чи ні.

Також відповідач пояснив, що з заявами про сплату аліментів позивачка не зверталася, проте іноді від відсилав грошові кошти для дитини. Просив суд ухвалити рішення на розсуд суду, проте яке б рішення не прийняв суд, Єкатерина залишиться для нього його донькою.

Сам факт заперечення проти позову є доказом прояву інтересу до дитини.

Представник органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району не з`явився у судове засідання.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

За приписами частини першої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, разом з тим рівність прав та обов`язків батьків щодо дітей не є предметом ї основної турботи.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р., яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 р., установлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За змістом статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьком або в сім`ї одного з них та на спілкування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

За правовим висновком Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 6-1945цс17 в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків.

При вирішенні будь-якого спору щодо дітей необхідно враховувати, що у Декларації прав дитини, що прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 р., проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, було розлучена зі своєю матір`ю (принцип 6).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України (у редакції, чинній на час розгляду судами спору) визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що можеспричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною та виходить з того, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини,бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.

Між тим, в судовому засіданні встановлено, що бажання спілкуватись з малолітньою донькою та приймати участьу її вихованні у відповідача фактично відсутні, що підтверджується наступним .

Так, в судовому засіданні встановлено, що відповідач фактично проживає у м.Київі та останній час бачив дитину коли той було півтора року. Жодного разу більш її не бачив.

На даний час, донька відвідує дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №295 «Червона калина» Запорізької міської ради Запорізької області, а тому ОСОБА_2 використовуючи сучасні засоби зв"язку має можливість цікавитись як навчанням дитини, так і його розвитком, а отже, навіть дистанційно приймати участь у житті дитини. Проте, жодних дій, які б свідчили про батьківське ставлення до дитини , відповідачем не вживається.

Посилання на той факт, що він вважає за недоцільне травмувати психіку дитини, розцінюється судом як свідоме нехтування своїми обов`язками батьком дитини.

Згідно ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Виходячи зі змісту п. 2 ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України, згідно якої обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 3 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає доведеними обставини ухилення батька від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини , та ураховуючи інтереси неповнолітньої , дає підстави позбавити батьківських прав батька з підстав, передбачених ст.164 Сімейного кодексу України.

Згідно із ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Із системного тлумачення ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ст.ст.7,141,159 СК Українивипливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008р. по справі "Савіни проти України" зазначається "що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини."

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до положень ст. 168, 169 Сімейного кодексу України, відповідач, батько дитини, у разі позбавлення батьківських прав, не позбавлений права на звернення до суду із заявою про надання права на побачення з дитиною, так і з позовом про поновлення батьківських прав.

Оцінивши зібраніпо справідокази уїх сукупності,суд приходитьдо висновку,що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 81, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 133 ЦПК України, ст.ст. 19, 150, 155, 164, 165 СК України суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.Ю.Козлова