Рішення № 105384354, 20.07.2022, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/1737/22

Провадження № 2/161/1754/22

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2022 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі:

головуючого судді Рудської С.М.

при секретарі Чигринюк В.С.

за участю:

позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

представника позивачів ОСОБА_4

представників відповідача ОСОБА_5 , ОСОБА_6

третьої особи ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , до Приватного акціонерного товариства «Волиньобленерго» про усунення перешкод у користуванні житлом та стягнення спричинених збитків

В С Т А Н О В И В:

02.02.2022 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування зазначивши, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наразі перебувають у трудових правовідносинах із ПрАТ «Волиньобленерго», де також працював нині покійний чоловік ОСОБА_1 . У зв`язку із потребою в забезпеченні житловим приміщенням, кожному з них були виділені для заселення житлові приміщення в буд. АДРЕСА_1 , де вони проживали понад двадцять років. Вказане житло складається із шести квартир, три з яких займають позивачі. На даний час у вказаних житлових приміщеннях продовжує проживати ОСОБА_2 з членами своєї сім`ї. Квартири обладнані газо-, водо- та електропостачанням, а будинок підключений до міської каналізаційної системи. У 2002 році за кошти позивачів було виготовлено робочий проект реконструкції газифікації буд. АДРЕСА_1 та встановлено автономне газове опалення. Таким чином, займані нами квартири в цілому відповідають статусу житлових приміщень, а сам будинок статусу житлового. Однак, у виготовленому на замовлення відповідача технічному паспорті станом на 22.10.2009 року будинок, в якому розташоване житло позивачів, значиться як будівля лінійного посту. Натомість, при зверненнях позивачів до адміністрації ПрАТ «Волиньобленерго» про приватизацію займаних квартир останнім надавалися відповіді, що квартири, в яких вони проживають, є службовими квартирами, а тому приватизації не підлягають. Так, з моменту заселення в спірне житло тодішня адміністрація Луцької філії ВАТ «Волиньобленерго» виставляла позивачам рахунки для сплати квартплати та вивозу сміття, тобто визнаючи їх наймачами житла, відповідно, кожен з них сплачував комунальні платежі за спожитий газ, воду та електроенергію. Разом з тим, починаючи з 2020 року ПрАТ «Волиньобленерго» став виставляти рахунки вже як «компенсаційні витрати на утримання лінійного поста», попри те, що позивачі на постійній основі зареєстровані в займаних квартирах, про що свідчать відмітками в їх паспортах та у будинковій книзі. Крім того, протягом тривалого часу, між сторонами даної справи тривають спори з приводу користування спірним приміщенням, проте позивачі продовжують у ньому проживати та користуватися ним по даний час. Також, судовим рішеннями Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.09.2011 року та Апеляційного суду Волинської області (Волинського апеляційного суду) по справі № 2-2506/11 за позовом мешканців квартири будинку позивачів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 встановлено, що будинок, в якому знаходиться дана квартира, мав статус житлового будинку та використовувався для тимчасового проживання персоналу і цей статус в подальшому був скасований на прохання відповідача. Таким чином, на момент заселення позивачів у спірне житлове приміщення, таке носило статус житлового будинку, а тому правовідносини, які виникли між сторонами, варто розцінювати як договори майнового найму. У свою чергу, адміністрація ПрАТ «Волиньобленерго» переслідуючи мету позбавлення позивачів житла, як власник приміщення, занедбав наявну в будинку систему газопостачання, не здійснював періодичну перевірку та прочищення димових і вентиляційних каналів, у зв`язку чим, 12.08.2021 року РГК «Волиньгаз» було відключено увесь будинок від газопостачання. В той же день, працівники відповідача зняли шиферну покрівлю будівлі, в результаті чого квартири позивачів стало заливати проливним дощем. Як власник будинку, в якому розташоване постійне житло позивачів, ПрАТ «Волиньобленерго» не вчинив необхідних технічних дій для відновлення газопостачання, а відсутність належної покрівлі будинку призвело до її затоплення та пошкодження. Для приведення приміщень ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в належний технічний та санітарний стан після затоплення дощовою водою необхідно виконати значний об`єм робіт, кошторисна вартість яких згідно висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи становить 133984 грн. та 106568 грн. відповідно. Усі викладені у позові дії ПрАТ «Волиньобленерго» та його бездіяльність свідчать про порушення житлових прав позивачів, як орендарів спірного майна. Враховуючи наведене, просять суд зобов`язати відповідача, як власника будинку, усунути технічні перешкоди для відновлення газопостачання в займані позивачами квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 шляхом виконання комплексу робіт, вказаних газопостачальним підприємством для відновлення постачання природного газу до квартир, облаштувати стаціонарне перекриття даху будинку, а також стягнути в користь позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спричинену майнову шкоду, пов`язану із залиттям квартири дощовою водою в сумі 133984 грн. та 106568 грн. відповідно.

23.02.2022 року відповідачем ПрАТ «Волиньобленерго» було подано до суду відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень щодо позову останній зазначив, що позивачами не надано суду доказів, які б свідчили про те, що вони є власниками або титульними володільцями об`єкту нерухомості (будівлі лінійного посту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) або ж будь-яких конструктивних елементів, інженерних мереж чи майна, які знаходиться у зазначеній будівлі. Також позивачами не доведено наявність у них будь-якого іншого правового відношення до спірного приміщення, а відтак, що відповідачем вчинено будь-які протиправні дії (бездіяльність), які об`єктивно порушували б їх права щодо володіння чи користування даним об`єктом нерухомості. Вказує, що ПрАТ «Волиньобленерго» ніколи не приймалося жодних рішень про надання у власність чи користування позивачів будь-яких житлових чи нежитлових приміщень, жодних договірних правовідносин з приводу передачі у користування (оренду) спірного приміщення між відповідачем та позивачами не існує. Дане приміщення відповідно до зазначених правовстановлюючих документів є будівлею лінійного посту та згідно документів технічної інвентаризації (технічного паспорту) таке має статус об`єкту нежитлової нерухомості, а відтак не призначене для проживання людей. Зазначена будівля лише періодично використовувалась Товариством для тимчасового розміщення персоналу ПрАТ «Волиньобленерго». У свою чергу, будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом нежитлової нерухомості, і цей об`єкт нерухомості загальною площею 257,7 м. кв. не розподілений на окремі квартири з визначенням площ та планувань квартир. Натомість, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , кожен окремо, мають у приватній власності житлові будинки площею, 66,5 кв.м. та 113,1 кв.м. відповідно, а позивачку ОСОБА_1 , яка ніколи не перебувала у трудових відносинах із відповідачем, судовим рішенням у справі № 2-2316/11, було зобов`язано звільнити спірне приміщення будівлі лінійного посту. Також, позивачі не надали жодного доказу, який би підтверджував оплату ними як виготовлення проекту газифікації, так і встановлення автономного газового опалення. Поряд з тим, ПрАТ «Волиньобленерго» по відношенню до позивачів не є виконавцем комунальних послуг чи управителем будинку, а відтак у відповідача відсутній обов`язок в їх інтересах та на їх користь здійснювати утримання, ремонт належної самому ж відповідачу на праві власності будівлі лінійного посту. З цих підстав ПрАТ «Волиньобленерго» теоретично не могло вчиняти жодних протиправних дій щодо позивачів, зокрема й тих, що стосуються газопостачання будівлі лінійного посту чи стану покрівлі вказаної будівлі. Відтак, позивачами не доведено наявності у них права власності на майно, якому завдано шкоди відповідачем, а також протиправності дій відповідача, тобто, які саме вимоги законодавства чи договірну умову порушило ПрАТ «Волиньобленерго», що стало наслідком завдання шкоди їх майну. При цьому вважає, що наданий позивачами висновок експертного дослідження не є належним та достатнім доказом у справі, оскільки такий був складений без урахуванням дійсних (чинних) вихідних документів. Враховуючи наведене, у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі (Том 1, а.с. 202-215).

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні суду пояснила, що спірну частину будинку (квартирі АДРЕСА_5 , по технічному паспорті № 6) вона займає з 2001 року та за вказаною адресою зареєстроване її місце проживання. З того часу та до жовтня 2021 року нею та іншими членами сім`ї в належний спосіб сплачувалася квартплата та оплачувалися житлово-комунальні платежі. Проте, з жовтня 2021 року квартирна плата за користування житлом відповідачем не приймалася, а кошти, після їх сплати, перераховували зворотно. Так, з метою приватизації належного їй житла у спірному приміщенні, нею (у тому числі) було проведено реконструкцію систем комунікацій до будинку, однак на даний час будь-які докази витрат та технічної документації вона надати не може. Додатково зазначила, що з 2012 року вона проживає у будинку за іншою адресою, який належить їй на праві власності. Позов підтримала та просила задовольнити його у повному обсязі.

Позивач ОСОБА_3 в судовомузасіданні позовнівимоги підтримавта пояснивсуду,що успірному приміщеннявін єфактичним користувачемдворівневої квартири,проте відповіднихдокументів наїї зайняттяу ньоговідсутні.Разом зтим,з моментвселення удане житловін постійносплачував квартплату,оплачував послугиз вивозусміття,водопостачання,електропостачання,обслуговування каналізаційнихмереж,а такожза газопостачання(опалення),яке булопідведеним добудинку зайого кошти.З приводунадання усіхкомунальних послугу ньогоукладені договориз відповіднимипідприємствами.Щодо заподіянняйому майновоїшкоди зазначив,що внаслідок проведеного ПрАТ «Волиньобленерго» демонтажу покрівлі будинку, після проливних дощів було пошкоджено меблі та підлогу, які знаходяться на 2-му поверсі його квартири, а також стелю 1-го поверху. Додатково вказав, що у його власності знаходиться інший житловий будинок. Позов просив задовольнити в повній мірі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 суду пояснила, що вона була вселеною у квартиру в спірному будинку разом зі своїм чоловіком, який на той момент працював у Луцькій філії ВАТ «Волиньобленерго». Після смерті останнього, вона продовжувала проживати у даному житлі, проводила оплату комунальних платежів та квартирної плати. В 2012 році судовим рішенням її було зобов`язано звільнити належну їй квартиру. Разом з тим, їй достовірно відомо, що у серпні 2021 року в будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , було знято покрівельне перекриття (кришу) та відключено газопостачання. Також зазначила, що матеріальної шкоди її майну, внаслідок демонтажу покрівлі відповідачем, завдано не було. Просила позов задовольнити.

Представник позивачівв судовомузасіданні заявленіпозовні вимогипідтримав зпідстав,які викладеніу позовнійзаяві.Суду пояснив,що міжсторонами спорувиникли фактичні(недоговірні)правовідносини зприводу наймужитлових приміщень(квартир).Про дануобставину свідчитьфакт наданняйого довірителяму користуванняжитла,за якеостанні сплачувалита продовжуютьсплачувати квартирнуплату.Про туобставину,що спірніприміщення єжитловими,свідчить технічнийпаспорт ізпараметрами таконфігурацією квартиру буд. АДРЕСА_1 .Додатково зазначив,що правата законніінтереси ОСОБА_1 порушені виключнонаявними технічнимиперешкодами длявідновлення газопостачаннята жодноїмайнової шкодивідповідачем їйне завдано.У своючергу,матеріальна шкода ОСОБА_2 та ОСОБА_3 завдана відповідачем внаслідок не дотримання відповідачем зобов`язань по забезпеченню належного стану покрівлі будівлі, що призвело до затоплення їх квартир дощовою водою та пошкодження внутрішніх елементів житла. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача щодо задоволення заявлених позовних вимог заперечував у повному обсязі посилаючись на обставини, які викладені у його відзиві на позовну заяву. Такж представник відповідача суду пояснив, що зі змісту позовної заяви не можливо зрозуміти, яка є правова підстава звернення позивачів з даним позовом. По своїй правовій природі, даний позов є негаторним, проте жодних доказів того, що спірне майно належить позивачам, або що останні є його титульними володільцями, останніми надано не було. Так, спірна будівля лінійного посту з 1965 року перебуває у власності ПрАТ «Волиньобленерго», ніколи не належала позивачам та не перебувала у їх законному користуванні, оскільки ордери на вселення їм не видавалися. Обґрунтування позову не містить конкретної норми права, яку б, на думку позивачів, порушив відповідач, або ж вказівку на договір, відповідне зобов`язання за яким було не дотримано. Наголосив, що будь-які правочини з приводу передачі позивачам у користування частин спірного приміщення між сторонами не укладалися. У свою чергу, з доданих до позовної заяви доказів незрозумілим залишається правовий статус спірної будівлі, оскільки надані позивачами документи містять протиречиві відомості. Також зазначив, що ОСОБА_1 на підставі судового рішення, яке було ухвалено в 2012 році про зобов`язання звільнити приміщення спірної будівлі, взагалі немає відношення до спору за пред`явленими позовними вимогами. Натомість, надана ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проектна документація щодо газопостачання жодним чином не свідчить про її реалізацію, фактичне проведення робіт з підведення до приміщення газового опалення та оплату відповідних послуг. Висновок експерта, який позивачі надають на обґрунтування вимог про стягнення матеріальної шкоди, виготовлений на підставі неактуальної технічної документації, а також без належного з`ясування усіх обставин. Додатково зауважив, що кожен з позивачів забезпечений власним житлом, а спірна будівля лінійного посту використовується для тимчасового перебування працівників ПрАТ «Волиньобленерго» під час їх перебування у м. Луцьку. Просив у позові відмовити повністю.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмету позову на стороні позивачів ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що у квартиру, яка знаходиться у буд. АДРЕСА_1 вона вселилася в 1996 році та у 2000 році було зареєстровано її місце проживання у ній. За життя у даному будинку зі сторони відповідача надходила пропозиція виготовити усю технічну документацію на квартири з метою їх приватизації. Однак, в подальшому у приватизації житла їм було відмовлено. У свою чергу, будь-які докази на облаштування спірних приміщень (грошових вкладень) у неї відсутні. Зазначила, що за належне їй житло вона сплачувала усі необхідні платежі, проте з моменту затоплення (залиття дощовою водою) її квартири, у спірному будинку вона не проживає. Вважає позовні вимоги обґрунтованими в повній мірі.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмету позову на стороні позивачів ОСОБА_8 в судове засідання не з`явилася, до його початку подала до суду заяву з проханням розгляд справи здійснювати без її участі, позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі (Том 1, а.с. 194).

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, допитавши експерта, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено,що увласності ПрАТ«Волиньобленерго» перебуваєбудівля (приміщення), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане приміщення належить на праві власності ПрАТ «Волиньобленерго», зокрема відповідно до Переліку майна, переданого до статутного фонду ДАЕК «Волиньобленерго» (правонаступник ПрАТ «Волиньобленерго») згідно з наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 15.08.1995 року № 152, затвердженого Фондом державного майна України 19.12.2016 року (Том 1, а.с. 221-224).

Належність відповідачу спірної будівлі також підтверджується відповідним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 65213884 від 05.08.2016 року). Згідно даної інформації вказане приміщення за своїм призначенням є будівлею лінійного посту (Том 1, а.с. 225).

Судом також встановлено, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на момент пред`явлення даного позову займають окремі приміщення в буд. АДРЕСА_1 .

Одночасно з цим, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.02.2012 року в цивільній справі № 2-2316/11, яке у відповідній частині було залишено без змін рішенням Апеляційного суду Волинської області від 06.04.2012 року, ОСОБА_1 зобов`язано звільнити приміщення № 1 лінійного посту ПАТ «Волиньобленерго» по вул. Львівська, 150, у м. Луцьку (Том 1, а.с. 226-230).

Наведене свідчить про безпідставність заявлених позивачкою ОСОБА_1 позовних вимог, оскільки остання належними та допустимими доказами не довела, що має право власності, або інше право на володіння, користування окремим приміщенням в буд. АДРЕСА_1 приміщенням, а тому суд вважає, що її права та законні інтереси в даному випадку порушені не були.

У своєму позові, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначають, що вони проживають та користуються житловими приміщеннями у спірній будівлі, які згідно наданої ними технічної документації є виокремленими приміщеннями: квартирою АДРЕСА_5 (згідно технічного паспорту № 6), площею 29.1 кв.м., на 2-му поверсі приміщення, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 та дворівневою квартирою АДРЕСА_3 , площею 61.6 кв.м., на 1-му та 2-му поверхах, яка перебуває у користуванні ОСОБА_3 .

Зі змісту позову також слідує, що як на матеріально-правову підставу для звернення до суду з даним позовом, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилаються на положення ст. 391 ЦК України.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, суд може захистити порушені, невизнані або оспорювані права та законні інтереси особи, зокрема, шляхом припинення дій, якими порушується право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусового виконання обов`язку в натурі, а також відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно зі ст.ст. 391, 396 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, з вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні своїм майном власник повинен звертатися до особи, яка чинить такі перешкоди.

Особливістю подання позову в порядку ст. 391 ЦК України є те, що позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Для подання негаторного позову достатньо, щоб дії та/або бездіяльність порушували права власника і були протиправними, тобто необхідною умовою для застосування зазначеної статті є доведеність факту здійснення відповідачем перешкод у реалізації позивачем права користування та розпоряджання своїм майном, а також, обґрунтування в чому полягають такі перешкоди.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що захист права власності від порушень, які хоча і не пов`язані з позбавленням володіння, здійснюється за допомогою негаторного позову, який подається власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпоряджання майном.

Разом з тим, оскільки підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, які перешкоджають позивачу використовувати належні йому права та позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин, умовою задоволення негаторгого позову є встановлення факту протиправності дій відповідача, що не залежить від наявності його вини.

Відтак, підставою для застосування ст. 391 ЦК України до спірних відносин є встановлення судом як обставин наявності права позивачів на користування і розпорядження майном, так і обставин протиправності дій відповідача по відношенню до майна позивачів.

Аналогічні висновки міститься, з-поміж інших, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 642/8221/16-ц, від 19.09.2018 року № 181/639/16-ц, від 06.11.2019 року № 334/5409/15-ц, від 22.05.2020 року № 490/10718/16-ц.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Належність доказів спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (ст. 77 ЦПК України).

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).

У порушення вищезазначених норм законодавства України позивачами не надано суду доказів, які б свідчили, що вони є власниками або титульними володільцями об`єкту нерухомості (будівлі лінійного посту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) або будь-яких конструктивних елементів, інженерних мереж вказаної будівлі чи майна, що знаходиться у зазначеній будівлі.

Позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надано жодного доказу, що вказує на наявність будь-якого іншого правового відношення позивачів до вказаного об`єкту нерухомості, а також доказів вчинення відповідачем будь-яких протиправних дій (бездіяльності), які об`єктивно порушували б права позивачів щодо володіння чи користування вказаним об`єктом нерухомості.

В ході розгляду справи стороною позивачів не було надано будь-яких доказів того, що між позивачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ПАТ «Волиньобленерго» укладалися договори оренди (найму) спірних приміщень, інших правочинів про надання права користування зазначеним нерухомим майном.

У свою чергу, доказів того, що відносно зазначеного об`єкту нежитлової нерухомості державними органами, органами місцевого самоврядування та будь-яким іншим підприємствами незалежно від форми власності видавалися документи, зокрема ордери, що надавали б позивачам право на проживання у приміщеннях спірної будівлі, останніми надано не було.

Таким чином, належні, допустимі, достатні та достовірні докази, що підтверджують будь-який правовий зв`язок (правовстановлюючі документи, документи про право користування, про право на вселення тощо) позивачів зі спірним нежитловими приміщеннями стороною позивачів суду надано не було.

Зокрема, суд не приймає до уваги надані позивачами квитанції до прибуткового касового ордеру про сплату ними кошти на рахунок Луцької районної філії ВАТ «Волиньобленерго» із призначенням платежу «квартирна плата/квартплата», оскільки жоден із вказаних платіжних документів не містить відомостей про те, що грошові кошти сплачувалися позивачами саме на виконання існуючих із відповідачем домовленостей щодо передачі їм у користування приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а тому квитанції до прибуткових касових ордеру не є належними та достатніми доказами (Том 1, а.с. 88-103).

Також, суд вважає безпідставними доводи позивачів про те, що приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , має статус житлового з огляду на наступне.

Так, із наданого відповідачем ПрАТ «Волиньобленерго» технічного паспорта на будівлю лінійного посту, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого 21.09.2015 року КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» вбачається, що будівля лінійного посту складається з 6 нежитлових приміщень (Том 1, а.с. 234-243).

Крім того, у своєму листі № 827 від 17.02.2022 року КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» повідомило, що вищевказаний технічний паспорт (внаслідок проведеної технічної інвентаризації), був виготовлений останнім, тобто з 21.09.2015 року будь-якого іншого не існує (Том 1, а.с. 244).

Відтак, вищезазначена будівля є об`єктом нежитлової нерухомості, і цей об`єкт нерухомості загальною площею 257,7 кв.м. не розподілений на окремі квартири з визначенням площ та планувань квартир.

При цьому, посилання сторони позивачів на судове рішення в цивільній справі № 2-2316/11, яке набрало законної сили, як на таке, яким встановлено факт правового режиму будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , як житлового приміщення, є власним трактуванням сторони позивача змісту вказаного судового рішення.

Так, у рішенні Апеляційного суду Волинської області від 06.04.2012 року у справі № 2-2316/11 встановлено, що будівля лінійного посту, що належить на праві власності ПрАТ «Волиньобленерго», належить до статутного фонду відповідача, перебуває на його балансі та обліковується в складі основних засобів саме як лінійний пост, який не відноситься до житлового фонду, а є виробничим приміщенням, призначеним і пристосованим для тимчасового проживання працівників товариства, які обслуговують електропідстанцію і пост (Том 1, а.с. 226-230). Тобто, зі змісту вказаного судового рішення слід дійти висновку, що той факт, що спірне приміщення пристосоване та фактично використовується для проживання в ньому, не тягне за собою його автоматичну приналежність до житлового фонду.

Суд вважає, що позивачами не доведено факт існування між ними та відповідачем ПрАТ «Волиньобленерго» договірних зобов`язань з приводу передачі в користування окремих приміщень в будівлі лінійного посту, яке знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Львівська, 150, а тому в останніх не виникло право вимагати у відповідача вчинення дій з приводу усунення технічних перешкод для відновлення газопостачання.

У свою чергу, факт сплати позивачами коштів на рахунок ПрАТ «Волиньобленерго», у якості квартирної плати без наявності відповідних правовідносин, може бути підставою для їх повернення або стягнення їх в порядку ст. 1212 ЦК України.

На переконання суду, ПрАТ «Волиньобленерго» по відношенню до позивачів не є виконавцем комунальних послуг чи управителем будинку, а відтак у відповідача відсутній обов`язок в інтересах останній та на їх користь здійснювати утримання, ремонт належної самому ж Товариству на праві власності будівлі лінійного посту, а тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача про усунення перешкод у користуванні житлом є безпідставними, не ґрунтуються на вимогах закону та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про відшкодування шкоди.

Так, загальні підстави відповідальності за завдану матеріальну шкоду передбачені нормою ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними діями, рішеннями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В п. 2 Постанови № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» із змінами та доповненнями, Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

В постанові Верховного Суду від 03.12.2019 року (справа № 686/26653/18, провадження № 61-12277св19) зроблено висновок, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювана, а викликана іншими обставинами.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювана шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди слід встановити наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 18.03.2021 року (справа № 461/2321/20).

Як було встановлено судом, будівля лінійного посту належить на праві приватної власності саме відповідачу ПрАТ «Волиньобленерго», а тому, в силу положень ст. 1166 ЦК України будь-яка шкода, завдана вказаному нерухомому майну, може відшкодовуватись виключно її власнику.

Разом з тим, належні та допустимі докази, що свідчили б про факт завдання шкоди майну позивачів саме з вини відповідача суду не надані.

Тобто, сама по собі позовна вимога позивачів про відшкодування їм, а не власнику майна, шкоди, завданої майну, не ґрунтується на загальних засадах цивільного законодавства.

Позивачами у позові не лише не визначено, в чому полягає протиправність поведінки відповідача, але й не зазначено, які саме імперативні норми права порушив відповідач або санкціоновані законом умови договору, а також не надано належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження наведених підстав позову.

Відтак, позивачами не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діяннями ПрАТ «Волиньобленерго» (їх працівників), як заподіювача шкоди, та фактом заподіяної майнової шкоди саме з вини відповідача.

Варто зауважити, що сторона позивача обґрунтовуючи свої позовні вимоги одночасно посилається на одночасну наявність між сторонами як договірних, так деліктних правовідносин, що є взаємовиключним при розгляді даного спору.

З даних мотивів, суд не приймає до уваги висновок експерта № 2 судової будівельної експертизи від 17.01.2022 року, а також роз`яснення судового експерта Товариства «Експерт Інвест» Охремчука О.О., якого було допитано в судовому засіданні, з приводу складення вказаного висновку.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивачі не надали жодні належні та допустимі докази, які б підтверджували належність їм будівлі лінійного посту на праві власності чи титульного володіння, або ті, які підтверджували б їх право на користування будівлею лінійного посту чи його частинами. Також необґрунтованими видаються доводи позивачів про наявність у них права власності на частини лінійного посту, які вони у позові називають квартирами, оскільки позивачі не надали суду жодного доказу, який свідчить про надання права позивачам володіти чи користуватися приміщеннями з певними визначеними параметрами та площами. У свою чергу, позивачі не надали жодних доказів, які б підтверджували проведення будь-яких робіт у будівлі лінійного посту за власний рахунок, здійснення за свій рахунок поліпшень приміщень, їх облаштування, які, на момент пред`явлення даного позову, були пошкоджені, зруйновані чи знищення з вини відповідача.

За наведених обставин, суд вважає за необхідне, у задоволенні позову ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , до ПрАТ «Волиньобленерго» про усунення перешкод у користуванні житлом та стягнення спричинених збитків, відмовити у повному обсязі.

У зв`язку з цим, виходячи із положень ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, усі понесені позивачами судові витрати по справі, слід залишити за останніми.

На підставі ст. ст. 15, 16, 319, 1166, 1172 ЦК України, керуючись ст. ст. 10,12,13,77-81,141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенніпозову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачів - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , до Приватного акціонерного товариства «Волиньобленерго» про усунення перешкод у користуванні житлом та стягнення спричинених збитків відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6ст. 259 ЦПК України- з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Позивач: ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_5 , паспорт гр. України серії НОМЕР_2 , виданий 02.11.2016 року Луцьким МВ УДМС у Волинській області.

Позивач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_7 , паспорт гр. України серії НОМЕР_3 , виданий 27.08.2005 року Луцьким МВ УМВС у Волинській області.

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Волиньобленерго», адреса місцезнаходження: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Єршова, 4, код ЄДРПОУ: 00131512.

Третя особабез самостійнихвимог щодопредмету споруна стороніпозивачів: ОСОБА_7 , АДРЕСА_7 , паспорт гр. України серії НОМЕР_4 , виданий 06.09.2007 року Луцьким МВ УМВС у Волинській області.

Третя особабез самостійнихвимог щодопредмету споруна стороніпозивачів: ОСОБА_8 , АДРЕСА_7 , паспорт гр. України серії НОМЕР_5 , виданий 18.02.2015 року Луцьким МВ УДМС у Волинській області.

Повний текст рішення складений 25 липня 2022 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області С.М. Рудська