Рішення № 105346791, 19.07.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.07.2022Справа № 910/19207/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю. за участі

секретаря судового засідання Маринченко М.В., розглянувши в порядку загального

позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних

виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт"

до Державного агентства резерву України

про стягнення 465 575, 34 грн.,

за участі представників сторін:

від позивача - Сінгур В.В.

від відповідача - Михайлець О.В.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 465 575, 34 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав свої грошові зобов`язання за договором № 2 від 21.02.2001.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/19207/21. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.01.2022.

Відповідачем 28.12.2021 до суду подано відзив на позов, яким заперечено вимоги повністю з огляду на відсутність документального підтвердження заявлених вимог. Крім того, відповідачем у відзиві заявлено про застосування правових наслідків спливу строків позовної давності за вимогами позову.

Позивачем 11.01.2022 надано відповідь на відзив, яким заперечено доводи відзиву.

В судових засіданнях 18.01.2022, 01.02.2022, 15.02.2022 оголошувалась перерва для надання можливості сторонами реалізувати свої процесуальні права. Підготовче засідання призначене на 01.03.2022 не відбулося з об`єктивних причин, які не залежали від суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2022 призначено підготовче засідання на 14.06.2022, в якому оголошено перерву до 28.06.2022.

За результатами підготовчого засідання 28.06.2022 судом прийнято рішення про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті у судовому засіданні 19.07.2022.

Представник позивача у судовому засіданні 19.07.2022 підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.07.2022 проти задоволення позову заперечував з підстав викладених у відзиві.

У судовому засіданні 19.07.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Сторонами у справі 21.02.2001 укладено Договір про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №2, відповідно до якого позивач (зберігач) взяв на себе зобов`язання по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а відповідач взяв на себе зобов`язання відшкодувати позивачу витрати на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. Закладенням матеріальних цінностей до державного резерву є прийняття матеріальних цінностей для зберігання в державному резерві.

Одночасно з листом №02/677 позивачем було направлено 27 вересня 2021 року підписані ним документи: два примірники кошторису витрат за кожен рік з 2010 по 2021 роки; два примірники звіту про використання коштів за кожен рік з 2009 по 2020 роки; два примірники Акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за кожен місяць з 01.01.2010 року по 31.08.2021 року, один примірник рахунку на оплату робіт (наданих послуг) за кожен місяць з 01.01.2010 року по 31.08.2021 року.

Лист №02/677 з додатками було отримано відповідачем 29 вересня 2021 року, про що свідчить інформація із сайту ДППЗ «Укрпошта» про рух поштового відправлення 6770109085652.

Позивач, посилаючись на направлені відповідачу у вересні 2021 року та підписані виключно ним акти здачі-прийняття робіт за період з січня 2010 по серпень 2021, вказує про наявність у відповідача перед позивачем за надані по договору послуги в розмірі 465 575,34 грн.

Об`єктивних причин, що перешкодили позивачу виконувати документальне оформлення виконаної роботи у встановлені договором строки протягом 11 років з 2010 по 2021 роки позовна заява не містить.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Господарського процесуального кодексу України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України (частина перша статті 14 Господарського процесуального кодексу України).

За процесуально-правовими приписами частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, при вирішенні даного спору про стягнення плати за виконану роботу (надані послуги) позивач за відсутності у нього належним чином оформлених документальних доказів має, у перш за все, довести суду поза розумним сумнівом іншими можливими доказами факт виконання роботи або надання послуги, оплату яких він вимагає у судовому порядку.

Зазначений процесуальний обов`язок позивач не виконав. Жодного належного доказу фактичного надання відповідачу послуг або виконання роботи в період часу з 2010 по 2021 роки матеріали справи не містять.

Представником відповідача у судовому засіданні заявлено про неможливість надання відповідних доказів у зв`язку з режимом державної таємниці. У той же час, ні позивачем ні відповідачем не заявлено суду клопотання про розгляд справи у закритому режимі.

Факт виконання позивачем роботи у визначений позовною заявою період часу представником відповідача у судовому засіданні не спростовувався і не підтверджувався. Правова позиція відповідача фактично полягала у відсутності необхідних для висновку документів.

Відсутність доказів надання фактичних послуг є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення вартості цих послуг.

Окремо позивач мав довести суду і наявність у нього права на отримання оплати у заявленому ним розмірі.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Процедура проведення розрахунків та відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей державного резерву проводиться у відповідності з Договором відповідального зберігання матеріальних цінностей та постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 «Про Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву» організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву» (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, визначено, що сума витрат, яка підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку і сплачується за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Суми витрат, що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначаються з урахуванням умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву, переднього розміру суми витрат, розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву, обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.

Відповідно до абзацу 3 пункту 5 Порядку розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.

У відповідності до пункту 2.1.4 договору №2 від 21.02.2001 позивач зобов`язаний надсилати відповідачу акти форми №1 на закладку цінностей в мобілізаційний резерв на відповідальне зберігання.

Матеріали справи не містять доказів надсилання позивачем відповідачу актів форми №1 на закладку цінностей в мобілізаційний резерв на відповідальне зберігання, що свідчить про не підтвердження належними доказами факт передачі матеріальних цінностей на зберігання.

Відповідно до пункту 2.1.8 договору №2 від 21.02.2001 позивач (зберігач) зобов`язаний щорічно, станом на 1 січня, подавати відповідачу (агентству) звіт-збережувальне зобов`язання форми №12 про наявність цінностей.

Згідно з пунктом 2.1.9 договору №2 від 21.02.2001 позивач зобов`язаний щорічно, станом на 1 липня подавати відповідачу матеріали перевірки якісного стану, умов зберігання цінностей, а також відповідність цілям, для яких вони призначені, по формах, встановлених агентством.

Відповідно до пункту 2.1.10 договору №2 від 21.02.2001 позивач зобов`язався щорічно, разом із річним звітом по формі № 12, подавати затверджений зберігачем кошторис витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік відповідно пункту 10.3. "Інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України", затвердженої Міністерством фінансів 30 березня 1996 току №111/03.

Згідно з пунктом 4.1 договору №2 від 21.02.2001 вартість зберігання цінностей визначається кошторисом витрат, який є невід`ємною частиною Договору і може змінюватись тільки за згодою обох сторін.

Відповідно до пункту 4.2 договору №2 від 21.02.2001 кошторис розрахунку витрат на утримання цінностей, направлений зберігачем до агентства повинен бути розшифрований по всім статтям та супроводжуватись необхідними підтверджуючими документами таких розрахунків (інструкціями, нормативами тощо).

Згідно з пунктом 4.4 договору №2 від 21.02.2001 відповідач в 10-денний термін після закінчення кварталу звітує перед позивачем про використання коштів.

У відповідності до пункту 4.5 договору №2 від 21.02.2001 оплата на закладку (поставку) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання позивачем акту встановленої форми.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Передання і прийняття робіт (послуг) на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт (надання послуг) за договором.

Сама лише наявність договірних відносин та складення виконавцем актів про виконання робіт (надання послуг) у односторонньому порядку, за умови недоведення виконавцем належними та допустими доказами фактичного виконання робіт (надання послуг) не є достатніми правовими підставами для задоволення позовних вимог.

Позивачем доказів фактичного виконання умов договору №2 від 21.02.2001 суду не надано. Крім того, суду не надано і доказів виконання позивачем умов пунктів 2.1.8, 2.1.9, 2.1.10, 4.2, 4.10 договору №2 від 21.02.2001.

Направлення позивачем 27.09.2021 одним листом всі кошториси за 2010-2021 роки є порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 №532 та умов договору №2 від 21.02.2001.

Як зазначалось судом раніше, акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом належним та допустимим доказом у справі лише у разі, якщо позивач довів суду реальне виконання ним робіт в обсягах та вартістю, зазначених ним в акті, а мотиви відмови другої сторони від підписання такого акта визнані судом необґрунтованими.

Закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту надання послуг та обґрунтованість розрахунку їх вартості.

Встановивши недоведеність заявлених вимог, суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Заява позивача про застосування правових наслідків спливу строків позовної давності судом залишена без правової оцінки, оскільки під час розгляду справи не було підтверджено факт наявності у позивача права, що підлягало примусовому захисту.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 238, 241-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 21.07.2022

Суддя Т.Ю.Кирилюк