Рішення № 105343552, 21.07.2022, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/1827/22

Провадження № 2/487/1545/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2022 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Лагоди А.А.,

за участю секретаря судового засідання Мізюк А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа: Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей,

ВСТАНОВИВ:

15.06.2022 року позивач звернувся до суду із позовом, яким просить розірвати його з ОСОБА_2 шлюб та визначити місце проживання їх дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком. Позовні вимоги мотивовано тим, що сторони 26.12.2011 року зареєстрували шлюб. Від даного шлюбу мають дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюбні відносини між сторонами фактично припинені. Спільне господарство не ведуть, збереження сім`ї не можливе. У зв`язку з викладеним, позивач просить укладений шлюб розірвати. До того ж, позивач вказує на досягнуту з відповідачем усну домовленість щодо місця проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу, за фактичним місцем його реєстрації: АДРЕСА_1 , з батьком (позивачем). Позивач, попри можливе, на його думку, в подальшому зіпсування відносин з відповідачем і наявної на теперішній час усної домовленості щодо місця проживання сина, враховуючи його бажання проживати з батьком та відсутність у відповідача достатнього доходу, для забезпечення належного проживання та розвитку сина, просить суд врегулювати даний спір, та визначити місце проживання дитини з батьком.

Ухвалою суду від 16.06.2022 року провадження по справі було відкрито, справу призначено до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

У судове засідання сторона позивача не з`явилась, надано до суду заяву в якій просять розглянути справу за їх відсутності та підтримано позов у повному об`ємі.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, надано до суду нотаріально засвідчену заяву від 14.07.2022 року, якою не заперечує проти задоволення заявлених позовних вимог.

До судового засідання представник третьої особи не з`явився на адресу суду надано письмову заяву від 07.07.2022 № 220-02 згідно якої просить розглядати справу без присутності свого представника.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст.112СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розлучення, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя сторін.

Судом встановлено, що 26.12.2012 року сторони уклали шлюб, який зареєстрований Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції зроблено відповідний актовий запис № 820.(а.с.5)

Від даного шлюбу у подружжя є дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження Серії НОМЕР_1 від 19.026.2015 року), який проживає разом із позивачем.(а.с.6)

Сторони разом не проживають, спільне господарство не ведуть. Шлюбні відносини між ними припинені. Спору щодо утримання, виховання дитини та розподілу майна на даний час не мають.

Відповідно до вимог ст.51Конституції України та ст.24СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Дружина та чоловік за змістом ст.55СК України зобов`язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов`язаний утверджувати в сім`ї повагу до матері. Дружина зобов`язана утверджувати в сім`ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.

Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносини, примушування до їх збереження, є порушенням прав жінки, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом (ч. ч. 3, 4 ст. 56 СК України).

З`ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позовних вимог, взявши до уваги наявність у сторін дитини та обставини життя подружжя, з врахуванням того, що сторони шлюбним життям не живуть, що шлюб існує тільки формально, та враховуючи, що подальше збереження шлюбу між сторонами є недоцільним, оскільки у період з часу звернення позивача до суду та розгляду справи у суді наміри позивача розірвати шлюб не змінилися, суд встановив справжнє прагнення позивача до розірвання шлюбу, а відтак приходить до переконання, що розірвання шлюбу не суперечить інтересам сторін, після цього не будуть порушені їх особисті та майнові права.

Тому, на підставі ст.112 Сімейного кодексу України, слід постановити рішення про розірвання шлюбу між сторонами.

Відносно позовних вимог про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за фактичним місцем його реєстрації: АДРЕСА_1 , з позивачем (батьком), суд зазначає про наступне.

Відповідно до ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч. 7 ст.7СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-ХII від 27 грудня 1991 року у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно положень ст. 9 зазначеної Конвенції, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Положеннями ч.1 та ч.2 ст. 27 Конвенції визначено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ст. ст. 1, 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського Судуз правлюдини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні в справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 року Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання проте, що найкраще відповідає інтересам дитини, у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по - друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків.

Саме з урахуванням зазначених принципів ЄСПЛ здійснював оцінку того, чи національні суди вжили всіх заходів для визначення найкращих інтересів дитини у цій справі та визначили її місце проживання з дотриманням вимог статті 8 Конвенції

Згідно ст.141СК України мати і батько мають рівні права і обов`язки щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

За частиною першою статті 160цього Кодексу місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Як свідчить заява відповідача від 14.072022 року вона не заперечує проти задоволення заявлених позовних вимог в цілому, що свідчить в т.ч. про домовленість батьків і узгоджується з ч.1 ст.160 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку, виходячи в першу чергу з інтересів дитини, суд приходить до переконання про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з батьком, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Проте, суд звертає увагу, що в даній справі мова не йде про розлучення матері з дитиною, мати не має бути обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у її вихованні. Більш того, виходячи з положень ст. ст. 157, 181СК України той з батьків хто проживає окремо зобов`язаний так само брати учать у вихованні та утриманні дитини, як і той хто проживає з дитиною, останній до того ж не має права перешкоджати у такому спілкуванні. А отже, мати не позбавляється можливості спілкування з дитиною та участі у її вихованні та утримання.

Керуючись ст. ст. 76, 89, 141, 263-265ЦПК України , суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини задовольнити.

Шлюб, укладений 26.12.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ою, зареєстрований Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції зроблено відповідний актовий запис № 820 розірвати.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скаргибезпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягомтридцяти днів з дня складання повногосудового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Третя особа: Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, ЄДРПОУ 24060001, місце знаходження м. Миколаїв, вул. Погранична, 9.

Суддя А.А. Лагода