Постанова № 10531549, 23.12.2009, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2009 року справа № 2-а-7253/09/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Горбач А.М.,

за участю представників сторін

від позивача: Лішкевич Н.А. (довіреність № 03-297 від 15.04.2009р.),

від відповідача: Липська Т.Л. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідівдотовариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Промкомплект»простягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, - ВСТАНОВИВ:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Промкомплект» (надалі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 11702, 73 грн. та пені у розмірі 98, 28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, в порушення положень статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не виконано нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, що підтверджується звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік за формою № 10 ПІ, який поданий відповідачем до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів. За невиконання нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів до відповідача були застосовані штрафні санкції та нарахована пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій. Оскільки, відповідачем в самостійному порядку грошові кошти в розмірі 11801, 01 грн. не сплачені, позивач просив суд стягнути вказану суму у судовому порядку.

У судовому засіданні 23.12.2009 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі. Просив суд у задоволені позову відмовити з огляду на те, що вжив всіх передбачених законодавством заходів по забезпеченню прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу. Так, відповідно до приписів чинного законодавства України ним створено робочі місця для працевлаштування інвалідів та у встановленій законодавством формі подавалась до позивача відповідна звітність про зайнятість і працевлаштування інвалідів. При цьому, з січня місяця по квітень місяць 2008 року у відповідача кількість працевлаштованих інвалідів відповідала встановленому статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу. У звязку із збільшенням середньооблікової кількості штатних працівників, відповідач, починаючи з травня місяця 2008 року щомісячно звітував до Славутицького міського центру зайнятості про наявність вакансії. Проте, жодний інвалід для працевлаштування до відповідача не звертався, не направлялись такі особи також і державними органами. Тому, відповідач вважає вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими, у звязку з чим просив суд у позові відмовити.

Представник відповідача у судовому засіданні 23 листопада 2009 року щодо задоволення позову заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 р. № 875-XII (надалі Закон України № 875-XII).

Відповідно до приписів статті 17 Закону України № 875-XII, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (стаття 18 Закону України № 875-XII).

При цьому, працевлаштування інвалідів, згідно з вимогами частини 3 статті 19 Закону України № 875-XII здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, самостійно у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Таким чином, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів, відповідно до встановленого Законом України № 875-XII нормативу робочих місць покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Крім цього, відповідно до положень статті 18 Закону України № 875-XII підприємства, установи, організації та фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані:

виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, які передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів

у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, чинним законодавством щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок щодо створення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність таких вільних робочих місць відповідні органи влади.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, згідно з приписами статті 20 Закону України № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним.

Відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону № 875-XII, виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік (форма № 10-ПІ), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у відповідача складає 110 осіб. У звязку з цим, відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 875-XII, для відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 4 робочих місця. Оскільки, у відповідача були зайняті лише три робочі місця, позивачем зроблено висновок про порушення відповідачем положень Закону України № 875-XII.

Позивач, посилаючись на порушення відповідачем положень Закону України №875-XII, не надав суду доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, або ж докази відмови відповідача у працевлаштуванні інваліда за його зверненням чи за направленням відповідними органами державної служби зайнятості.

Крім цього, як вбачається з наявних матеріалів справи, а саме, звітів з праці за січень квітень 2008 року (форма № 1-ПВ), кількість усіх працівників відповідача в еквіваленті повної зайнятості складала 93 особи (а.с._). Тобто, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідача у період з січня по квітень місяці 2008 року становив 3 робочих місця. Представником позивача не заперечувався факт виконання відповідачем у цей період часу нормативу робочих місць щодо працевлаштування інвалідів.

Водночас, у звязку із збільшенням середньооблікової кількості штатних працівників до 110 осіб, враховуючи приписи частини першої статті 19 Закону України №875-XII, починаючи з травня місяця 2008 року норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідача становив 4 робочих місця.

На виконання приписів статті 18 Закону України №875-XII відповідач з травня місяця 2008 року щомісячно звітував до Славутицького міського центру зайнятості про наявність вакансії, у тому числі й робочих місць для працевлаштування інвалідів. Вказана обставина підтверджена наявними в матеріалах справи копіями звітів про наявність вакансій (форма № 3-ПН), що не заперечувалось представником позивача.

Правовий аналіз положень Закону України № 875-XII дає підстави вважати, що обовязок підприємства виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснити їх працевлаштування не супроводжується його обовязком самостійно здійснювати пошук інвалідів.

Відповідно до положень частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення. Згідно з приписами частини першої статті 69 цього Кодексу доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом встановлено, що відповідач вжив всіх залежних від нього заходів, направлених на забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, а отже, в діях відповідача відсутня вина у непрацевлаштуванні інвалідів на створене ним робоче місце, наявність якої є обов'язковою умовою для застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачених положеннями статті 20 Закону України № 875-XII.

Оскільки, позивачем не доведено невиконання або неналежного виконання відповідачем приписів Закону України № 875-XII, а відтак наявності вини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати цих санкцій в розмірі 11801, 01 грн. є необґрунтованими та неправомірними, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідно місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Доказів понесення витрат відповідачем, повязаних з розглядом справи, суду не надано, а отже судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статями 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Промкомплект» (ідентифікаційний код 24213675) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 11702, 73 грн. та пені у розмірі 98, 28 грн., - відмовити в повному обсязі.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження

Суддя Н. Д. Панченко

постанова виготовлена в повному обсязі та підписана 25.12.2009 р.