Рішення № 105238302, 17.06.2022, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/12419/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2022 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді - Якимець О. І.,

за участю секретаря судового засідання Карпишиної К. С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 не з`явився,

представник позивача ОСОБА_2 - не з`явився,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» - представник не з`явився,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання недійсним договору,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд із позовом до відповідача у якому просить: визнати недійсним договір про відкриття банківського рахунку, кредитного обслуговування рахунку та встановлення кредитного ліміту від 23 вересня 2013 року № 00748/07515ВССА, укладений між ПАТ «Платинум банк» (правонаступник відповідач) та ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що між позивачем та банком був укладений оспорюваний договір. Банк відкрив позивачу поточний рахунок та встановлено кредитний ліміт у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії без забезпечення у розмірі 20000,00 грн строком на 36 місяців, із встановленням розмірі щомісячної комісії за кредитне обслуговування 440,0 грн, розмір щомісячного платежу у сумі 1184,00 грн нарахування процентів за фіксованою ставною 20% річних. Наводить аргументи, що при укладені оспорюваного договору порушені його права як споживача, передбачені Законами України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про третейські суди». Зокрема, відповідач скориставшись його необізнаністю не надав йому як позичальнику повної, всебічної, об`єктивної і достовірної інформації про умови кредиту перед укладанням договору. Вважає, що відповідач застосував нечесну підприємницьку практику і увів його в оману, спонукавши до прийняття швидкого рішення, оскільки оформлення договору відбулося протягом півгодини і він його підписав не читаючи із-за дрібного шрифту, що згідно ст. 230 ЦК України та ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання договору недійсним. Окрім того, умови кредитного договору щодо його обов`язку сплачувати плату за обслуговування банком кредиту (комісію) є несправедливими і суперечать ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим постановою Правління НБУ 10 травня 2007 року, які таке забороняють. Умова договору (п. 6.8 договору) про розгляд спорів за цим договором третейським судом суперечать приписам ст. 6 Закону України «Про третейські суди», за яким третейські суду не можуть розглядати справи у спорах про захист прав споживачів. У зв`язку з наведеним, посилаючись на ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України, просив визнати недійсним оспорюваний договір.

Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що між сторонами було укладено оспорюваний договір, умови якого відповідають вимогам чинного законодавства. Позивач був ознайомлений із усією інформацією, що передбачена законом України «Про захист прав споживачів» у письмовому вигляді, що підтверджено заявою/анкетою, яку позивач підписав. Позивач ознайомлений із графіком платежів, який містить детальну інформацію про розрахунок платежів, сукупну вартість кредитного ліміту, процентну ставку, загальні умови кредитування. Відповідно до постанови НБУ від 10 травня 2007 року № 168 встановлено можливість включення комісії за обслуговування до умов договору, про що позивач був ознайомлений. ОСОБА_1 отримав усю інформацію та погодився із нею при укладені оспорюваного правочину, а тому просить у позові відмовити.

08 лютого 2018 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

10 липня 2019 року ухвалою суду замінено відповідача у справі на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Женева».

16 квітня 2021 року у справі проведено повторний автоматизований розподіл справи між суддями. Головуючим суддею визначено Якимець О. І.

22 квітня 2021 року ухвалю суду прийнято до розгляду справу за правилами спрощеного позовного провадження.

17 серпня 2021 року ухвалою суду позов залишено без розгляду, яка постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

17 травня 2022 року ухвалою суду замінено відповідача на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».

Стороною позивача подано до суду заяву про розгляд справи у їх відсутності.

Представником відповідача подано до суду клопотання 01 червня 2022 року та повторно 15 червня 2022 року про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням на території України воєнного стану, що унеможливлює участь представника у судовому засіданні, оскільки працівники евакуйовані в інші регіони України.

Суд критично оцінює подані клопотання сторони відповідача, адже введення воєнного стану на території України не перешкоджає стороні відповідача взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, зокрема з використанням власних технічних засобів. Попри те, будь-яких клопотань у відповідності до ст. 212 ЦПК України від відповідача не надходило. Відтак, суд визнає неповажною причинку неявки представника відповідача у судове засідання.

Таким чином, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності сторони позивача, які подали заяви про розгляду справи у їх відсутності та представника відповідача, який не з`явився до у судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, та з урахуванням відзиву на позов, поданого первісним відповідачем ПАТ «Платинум банк».

Згідно з ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Суд установив, 23 вересня 2013 року між позивачем ОСОБА_1 (позичальник) та Публічним акціонерним товариством «Платинум банк» (банк) було укладено про відкриття банківського рахунку, кредитного обслуговування рахунку та встановлення кредитного ліміту № 00748/07515ВССА (далі - договір, оспорюваний договір, кредитний договір). Відповідно до умов договору банк відкриває позичальнику поточний рахунок, операції за яким здійснюються з використанням картки № НОМЕР_1 . Банк здійснює кредитне обслуговування рахунку шляхом встановлення кредитного ліміту у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії без забезпечення, з метою проведення платежів за товари та послуги понад суми власних коштів. Розмір кредитного ліміту 20000,00 грн. Розмір щомісячної комісії за кредитне обслуговування рахунку 440,00 грн. розмір щомісячного платежу 1184,00 грн. Строк дії кредитного ліміту 36 місяців від дати укладення договору. Проценти за користування кредитом на суму фактичної заборгованості за фіксованою ставкою 20,00 % річних. Усі спори та розбіжності при виконанні цього договору підлягають розгляду у Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків або в Постійно діючому Незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів». (п. п. 1.1, 1.2, 1.4-1.7, 4.1, 6.8 договору) /арк. спр. 87-88/.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення сторонами оспорюваних правочинів) встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця: кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Права споживача вважаються порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Згідно з ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Судом встановлено, що на час укладення договору позивач був ознайомлений з його змістом і наслідками порушення зобов`язань за цим договором, що підтверджується підписами сторін на оспорюваному договорі. Належність підпису позивачу ним не оспорювався.

Підписавши оспорюваний договір, позивач тим самим підтвердив, що ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредитного ліміту.

Отже, наявність підписаного обома сторонами договору свідчить про те, що обидва його учасники бажали укласти договір та розуміли його, таке укладення відповідало внутрішній волі сторін, жодна з них не була примушена до укладення такого договору, а відтак, волевиявлення позивача було вільним і відповідало його внутрішній волі.

Суд критично оцінює доводи позивача про дрібний шрифт тексу договору та неможливість його прочитання за короткий проміжок часу, адже аналізуючи додану позивачем до позовної заяви копію оспорюваного договору, суд приходить до переконання, що його текст дійсно є дрібним, однак не настільки, що унеможливлює його прочитання позивачем, проте, останній цього зробив з власної волі, а тому суд прийшов до висновку про відсутність порушення банком правил ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення сторонами оспорюваних правочинів) щодо не ознайомлення ОСОБА_1 належним чином з умовами кредитування.

Щодо надання позивачу короткого часу для ознайомлення із оспорюваним договором, суд такі доводи не бере до уваги, адже доказів необхідності прочитання та ознайомлення із договором протягом короткого періоду часу суду не подано.

Із матеріалів справи суд не установив, що позичальник, отримавши копію оспорюваного договору, скористався наданим йому правом та на виконання ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» протягом 14 днів не відкликав свою згоду на укладення договору про надання кредиту, враховуючи передбачену законом можливість не пояснювати причини такого відкликання.

Враховуючи встановлене вище, суд прийшов до переконання про те, що позивачем не надано доказів які б свідчили про ведення відповідачем нечесної підприємницької діяльності та що на момент укладання спірного договору банк навмисно ввів позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а відтак відсутні підстави для визнання його недійсним.

Щодо доводів позивача про недійсність умови договору про встановлення комісії за кредитне обслуговування, суд прийшов до наступного.

Відповідно до абзацу 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення кредитного договору) кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Аналогічні положення міститься у п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ 10 травня 2007 року № 168 (далі- Правил) (були чинними на час укладання кредитного договору), згідно якого банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 06 вересня 2017 року (справа № 6-2071цс16), виходячи з положень ст. ст. 1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів» послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Аналогічний правовий висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 10 квітня 2019 року (справа № 463/5896/14-ц), від 04 червня 2019 року (справа № 916/3156/17), від 29 вересня 2020 року (справа № 688/2908/16-ц), де зазначено, що якщо правочин є нікчемним, тобто його недійсність встановлена законом, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача та не підлягає до задоволення. При цьому, якщо одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, то суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, за змістом наведених норм послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Із умов оспорюваного договору установлено, що укладений між сторонами договір передбачає здійснення позичальником плати за обслуговування кредиту (комісії), яка не є послугою у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», то встановлення комісії банком у п.1.2 договору є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними в силу вказівки закону (абз.3 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»), тобто такими, що не створюють правових наслідків, а відтак позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача та не підлягає до задоволення.

У зв`язку із цим, суд критично оцінює посилання відповідача на п. 3.1 Правил, яким передбачено було встановлення можливості включення комісії банку до умов оспорюваного договору, що пов`язані з наданням та обслуговуванням і погашенням кредиту.

Щодо вимоги про незаконність договору в частині віднесення до компетенції третейського суду вирішення усіх спорів за цим договором (п. 6.8 договору), суд виходить з наступних мотивів.

Відповідно до п. 14 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Отже, за змістом даної норми правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, не можуть бути предметом третейського розгляду. Такий правовий висновок сформовано у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року ( справа № 6-1716цс15), від 27 квітня 2017 року (справа № 6-1153цс16), а також у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року (справі № 755/11648/15-ц).

Оскільки між сторонами укладено договір споживчого кредиту, то вирішення спорів за вказаним договором не належить до компетенції третейського суду, а наведені положення договору, вказані у п. 6. 8 суперечать закону і підлягають визнанню недійсними згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що недійсність умов кредитного договору в частині комісії та компетенцїї третейського суду, не має наслідком недійсність усього договору, оскільки відповідно до положень ст. 217 ЦК України недійсність окремих частин правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому.

Разом із тим, суд прийшов до переконання про недоведеність вимог позивача щодо визнання оспорюваного договору недійсним в цілому з підстав застосування відповідачем нечесної підприємницької практики і уведення його в оману шляхом ненадання повної, всебічної, об`єктивної і достовірної інформації про умови кредиту перед укладанням договору.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна правова норма міститься у ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, враховуючи наведене вище суд прийшов до переконання про те, що оскільки позивачем не доведено у повній мірі викладені у позовній заяві доводи щодо визнання договору недійсним в цілому, а відтак суд прийшов до висновку про те, що п. 6.8 договору необхідно визнати недійсним, а в решті позовних вимог відмовити за недоведеністю.

У відповідності до ч. 7 ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову відмовлено та позивач звільнений від слати судового збору, останні необхідно компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 265, 273, 354, пунктом 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання недійсним договору - задовольнити частково.

Визнати недійсним п.6.8 договору про відкриття банківського рахунку, кредитного обслуговування рахунку та встановлення кредитного ліміту від 23 вересня 2013 року № 00748/07515ВССА, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Платинум банк» та ОСОБА_1 .

В решті позову відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч. 2 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», місцезнаходження - місто Київ, Кудрявський узвіз, будинок № 5б, код ЄДРПОУ 36799749.

Повне судове рішення складено 17 червня 2022 року.

Суддя О. І. Якимець