Рішення № 105224845, 08.07.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

08 липня 2022 р. Справа №120/1702/22-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом законного представника ОСОБА_1 , що діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до Липовецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах малолітньої ОСОБА_2 звернулася її законний представник ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, законний представник позивача зазначила, що за результатами розгляду клопотання про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за межами села Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області їй відмовлено у наданні відповідного дозволу у зв`язку із тим, що земельна ділянка, яку позивачка має намір отримати у власність, включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон).

Законний представник позивачки не погоджується із таким рішенням міської ради, адже відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою в даному випадку можлива лише у тому разі, якщо земельні ділянки або права на них включені до переліку земельних ділянок, які вже фактично виставлені на земельні торги.

Відтак, на думку законного представника позивачки, включення земельної ділянки до переліку тих, право оренди на які планується виставлятися на земельні торги (аукціон), саме по собі не є підставою для обмеження права позивачки на отримання відповідного дозволу, оскільки не свідчить про те, що така земельна ділянка дійсно виставлена на земельні торги.

Окрім того, законний представник звертає увагу на тому, що до переліку земельних ділянок комунальної власності або прав на них, які виставляються на земельні торги, може бути включено земельну ділянку лише за умови присвоєння їй кадастрового номеру, тобто сформовану земельну ділянку. Натомість, земельна ділянка, яку позивач має намір отримати у власність, є частиною масиву земельної ділянки, яка не є сформованою, що виключає можливість включення такої до переліку земельних ділянок комунальної власності або прав на них, які виставляються на земельні торги.

За наведених обставин, вважаючи, що відповідач безпідставно відмовив у наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, законний представник позивачки оскаржив в судовому порядку рішення Липовецької міської ради від 23 грудня 2021 року №698 в частині відмови у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Ухвалою від 14 лютого 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою витребувано у Липовецької міської ради належним чином засвідчену копію висновку постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток історичного середовища та благоустрою Липовецької міської ради, на який міститься посилання у рішенні, яке оскаржується, а також доказ того, що земельна ділянка, щодо якої позивачка зверталася за наданням дозволу на розроблення проекту землеустрою, включена до переліку земельних ділянок, право оренди на які планується виставити на земельні торги (аукціон).

18 березня 2022 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Липовецька міська рада заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що у листопаді 2021 року законний представник ОСОБА_2 звернулася до Липовецької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності. При цьому, бажана позивачкою земельна ділянка знаходиться в межах ділянки з кадастровим зонуванням 0522281000:03:000:__, яка не є сформованою, а відомості про земельну ділянку не внесені до Державного земельного кадастру. Відповідач звертає увагу на те, що 18 червня 2021 року на 15 сесії 8 скликання Липовецькою міською радою прийнято рішення №373, яким бажану позивачкою земельну ділянку включено до переліку земельних ділянок, право оренди на яку виставляється на земельні торги. В свою чергу, відповідно до частини 5 статті 136 Земельного кодексу України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів. Відтак, на думку відповідача, включення земельних ділянок до переліку земельних ділянок, які виставлені на земельні торги, є самостійною підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Саме тому за результатами розгляду відповідного клопотання законного представника відповідач своїм рішенням №698 від 23 грудня 2021 року відмовив заявнику у наданні відповідного дозволу. За таких обставин відповідач вважає, що підстави для задоволення даного позову відсутні.

Разом із відзивом на позовну заяву надано належним чином засвідчену копію витягу з рішення Липовецької міської ради №373 від 18 червня 2021 року "Про включення земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги".

19 квітня 2022 року законним представником позивачки подано до суду докази понесення витрат на правничу допомогу адвоката.

02 травня 2022 року відповідачем подано заперечення щодо розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

29 листопада 2021 року ОСОБА_1 як законний представник ОСОБА_2 звернулася до Липовецької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектари із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, що розташована на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області та межує із земельними ділянками з кадастровими номерами 0522281000:03:000:0369 та 0522281000:03:000:0372.

За результатами розгляду такого клопотання відповідачем 23 грудня 2021 року прийнято рішення №698, яким ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2 гектари у зв`язку із тим, що така земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон), а тому до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися в заставу, надаватись у користування.

Окрім того, судом встановлено, що рішенням Липовецької міської ради №373 від 18 червня 2021 року до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляється на земельні торги, включено, зокрема й земельну ділянку площею 8,00 га з кадастровим номером 0522281000:03:000:__.

Надаючи правову оцінку рішенню, що оскаржується, суд зважає на таке.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає та реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Категорії земель визначені у частині 1 статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Порядок набуття права на землю фізичними та юридичними особами визначається главою 19 розділу IV ЗК України.

Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт «в» частини 3 статті 116 ЗК України).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу наведених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, серед яких: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Так, судом встановлено, що 29 листопада 2021 ОСОБА_1 від імені та в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_2 звернулася до відповідача з клопотанням про надання останній дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами села Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області. До клопотання долучено необхідні документи, серед яких і графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування ділянки.

Пунктом 4 оскаржуваного рішення заявниці відмовлено у наданні відповідного дозволу у зв`язку із тим, що земельна ділянка, яку позивачка має намір отримати у власність, включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон), та до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися у заставу, надаватися у користування.

Оцінюючи наведені підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За приписами частини 1 статті 136 ЗК України підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів. Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає: а) виготовлення та затвердження у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою (у разі формування земельної ділянки, зміни цільового призначення земельної ділянки та в разі, якщо відомості про земельну ділянку не внесені до Державного земельного кадастру); б) державну реєстрацію земельної ділянки; в) державну реєстрацію речового права на земельну ділянку; г) отримання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель" у разі продажу на земельних торгах права оренди на неї; ґ) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель", крім випадків проведення земельних торгів щодо набуття права оренди земельної ділянки; д) встановлення стартової ціни продажу земельної ділянки, яка щодо земель державної та комунальної власності не може бути нижчою за експертну грошову оцінку земельної ділянки; е) встановлення стартового розміру річної орендної плати, який щодо земель державної та комунальної власності не може бути меншим, ніж розмір орендної плати, визначений Податковим кодексом України, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь - не може бути меншим 7 відсотків їх нормативної грошової оцінки; є) встановлення стартової ціни продажу прав емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, яка щодо земель державної чи комунальної власності не може бути нижчою за вартість відповідного права, визначену шляхом проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок; ж) визначення дати проведення земельних торгів.

Відповідно до частини 4 статті 136 ЗК України проведення земельних торгів щодо земельних ділянок або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються, зокрема, перелік земельних ділянок або прав на них (із зазначенням кадастрових номерів, площі та їх цільового призначення), які виставляються на земельні торги окремими лотами.

Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів (частина 5 ЗК України).

Тож визначальним є факт включення земельної ділянки до переліку земель, які виставлені на земельні торги, в порядку, передбаченому законом.

Разом із тим, у відповідному переліку має бути обов`язково зазначено кадастровий номер земельної ділянки та її площа.

Водночас, земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Пунктом 26 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 (далі Порядок №1051), визначено, що ідентифікатором земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є її кадастровий номер.

Кадастровий номер земельної ділянки не відображає її приналежність до будь-якої адміністративно-територіальної одиниці в межах державного кордону.

Відповідно до пунктів 27, 29 Порядку №1051 обліковим номером об`єкта Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється об`єкту Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) під час внесення відомостей про нього до Державного земельного кадастру і зберігається за ним протягом усього часу існування.

Обліковий номер об`єкта Державного земельного кадастру присвоюється з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

Інформація про облікові номери об`єктів Державного земельного кадастру зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.

Обліковий номер об`єкта Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) складається з таких структурних елементів:

КГО : ВОК : ПНО,

де КГО тризначне число, яке є кодом групи об`єктів Державного земельного кадастру (крім земельних ділянок) згідно з додатком 2;

ВОК шестизначне число, яке є позначенням виду об`єкта Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) певної групи згідно з додатками 1, 3-6;

Значення ВОК для масиву земель сільськогосподарського призначення встановлюється з урахуванням номера поля (за наявності), визначеного у відповідних проектах формування території і встановлення меж сільських, селищних рад;

ПНО десятизначне число, яке є порядковим номером об`єкта Державного земельного кадастру (крім земельних ділянок) (максимальна кількість об`єктів Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) з однаковим кодом та позначенням виду становить 9999999999), а для відомостей про межі адміністративно-територіальних одиниць порядковий номер об`єкта Державного земельного кадастру відповідає коду Класифікатора об`єктів адміністративно-територіального устрою України ДК 014-97.

Структурні елементи облікового номера об`єкта Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) відокремлюються один від одного двокрапкою.

Кадастровим номером земельної ділянки є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Кадастровий номер земельної ділянки присвоюється за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від однієї особи до іншої, виникнення інших, крім права власності, речових прав на земельну ділянку, зміни речових прав на земельну ділянку, інших відомостей про неї кадастровий номер не змінюється.

У разі поділу чи об`єднання земельній ділянці присвоюється новий кадастровий номер.

Кадастровий номер земельної ділянки складається з таких структурних елементів:

НКЗ : НКК : НЗД,

де НКЗ номер кадастрової зони, який визначається згідно з пунктом 34 цього Порядку;

НКК номер кадастрового кварталу, який визначається згідно з пунктом 34 цього Порядку;

НЗД чотиризначний номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу (максимальна кількість земельних ділянок у межах кадастрового кварталу становить 9999).

Структурні елементи кадастрового номера земельної ділянки відокремлюються один від одного двокрапкою.

Структурні елементи кадастрового номера земельної ділянки визначаються на підставі:

індексної кадастрової карти (плану);

даних, що містяться у Державному земельному кадастрі;

відомостей про координати поворотних точок меж земельної ділянки, зазначених у документації із землеустрою та відповідному електронному документі.

Таким чином, якщо земельній ділянці присвоєно кадастровий номер, така земельна ділянка вважається сформованою. Відповідно, у разі прийняття рішення щодо включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами, серед іншого, в переліку обов`язково має бути зазначено кадастровий номер та площа земельної ділянки, а також умови її продажу.

Поряд з цим, як видно з наданого суду рішення Липовецької міської ради №373 від 18 червня 2021 року "Про включення земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги" до Переліку земельних ділянок включено земельну ділянку сільськогосподарського призначення комунальної власності площею 8,00 га, яка розташована на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області з кадастровим номером 0522281000:03:000:__.

Тобто, до Переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги, відповідачем включено не сформовану земельну ділянку, а земельний масив.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, припустився порушення процедури включення земельних ділянок до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, адже до Переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги, включено не сформовану земельну ділянку.

Наведене свідчить про те, що земельна ділянка, яку позивачка має намір отримати у власність, не є такою, що включена до числа тих ділянок, права на які виставляються на земельні торги.

Таким чином, перевіривши доводи сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані законним представником позивачки, суд дійшов переконання, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Липовецької міської ради №698 від 23 грудня 2021 року в частині відмови у наданні ОСОБА_2 відповідного дозволу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

З приводу позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.

Оскільки суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні позивачці відповідного дозволу, а тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача задоволенню також належить позовна вимога щодо зобов`язання відповідача надати відповідний дозвіл.

Так, відповідно до приписів частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, відповідач як компетентний орган наділений виключними повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення відповідних проектів землеустрою, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження суб`єкта владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2594/18, від 11 вересня 2019 року у справі №819/570/18 та ряду інших.

Для підсилення висновку щодо необхідності у спірних правовідносинах зобов`язати відповідача вчинити конкретну дію слід навести висновки, до яких дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами перегляду судових рішень у справі №820/2307/17 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17: "Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника".

За таких обставин, на переконання суду, належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, що розташована за межами села Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

Окрім наведеного, частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Рисовський проти України" (№29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

Крім того, у вказаному рішенні зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відтак, відповідача слід зобов`язати надати позивачці дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

З приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то слід врахувати наступне.

Про витрати на професійну правничу допомогу йдеться у статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 цієї статті визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 та 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Так, на підтвердження факту понесення законним представником позивачки витрат на професійну правничу допомогу суду надано договір про надання правничої допомоги від 02 лютого 2022 року, а також квитанцію про оплату від 18 квітня 2022 року, якою підтверджується сплата адвокату грошових коштів в сумі 5000 гривень.

Відповідно до пункту 1.1 договору, що укладений між ОСОБА_1 , яка діє як законний представник в інтересах ОСОБА_2 , та адвокатським бюро "Костянтина Щавінського", клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а саме щодо оскарження до суду рішення 26 сесії 8 скликання Липовецької міської ради від 23 грудня 2021 року №698, яким ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Пунктом 4.1 договору про надання правничої допомоги передбачено, що гонорар адвоката за послуги, які надаються клієнту за предметом договору, складає 5000 гривень.

Квитанцією №138447251 від 18 квітня 2022 року підтверджується сплата адвокату коштів в сумі 5000 гривень.

При цьому, з договору про надання правничої допомоги слідує, що адвокат надавав клієнту такі послуги: консультація і роз`яснення з правових питань; складання адвокатських запитів, заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру.

Проте, на переконання суду, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 5000 гривень є досить завищеними.

Так, надані адвокатом послуги, що пов`язані із консультацією та роз`ясненнями з правових питань, а також складанням позовної заяви охоплюються єдиною метою, якою є підготовка до складання позовної заяви, а тому обсяг виконаної роботи є неспівмірним із складністю такої роботи.

Крім того, адміністративна справа №120/1702/22-а розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.

Варто також врахувати й те, що згідно із інформацією, яка міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебували адміністративні справи №120/18862/21-а та №120/1700/22-а, із такими ж позовними вимогами, що й у справі №120/1702/22-а. При цьому, представництво інтересів позивачів у справах №120/18862/21-а та №120/1700/22-а також здійснював адвокат Щавінський К.С.

На думку суду, подання в інтересах позивачів до Вінницького окружного адміністративного суду подібних за змістом позовів не може свідчити про необхідність витрачання на підготовку кожної позовної заяви однакової кількості часу.

Встановлені обставини вказують на недостатню обґрунтованість розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 гривень, а тому слід дійти висновку, що такий розмір є досить завищеним.

Відтак, на користь законного представника позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 гривень, що відповідає вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Що ж до встановлення судового контролю, то відповідно до змісту частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду і має застосовуватись у виключних випадках.

Водночас, законний представник позивача, вказуючи на необхідності встановлення судового контролю, не зазначає причин такої необхідності чи обставин, які б свідчили, що ухвалене судове рішення не буде виконано відповідачем.

Отже, за наведених обставин суд не знаходить достатніх та обґрунтованих підстав для встановлення судового контролю.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134 139, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву законного представника ОСОБА_1 , що діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Липовецької міської ради №698 від 23 грудня 2021 року в частині відмови у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована за межами села Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Липовецьку міську раду надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами села Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Законний представник позивача: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Позивач: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )

Відповідач: Липовецька міська рада (місцезнаходження: 22500, Вінницька обл., м. Липовець, вул. Героїв Майдану, буд. 4; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04325957)

Повний текст рішення суду складено 08.07.2022

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович