Ухвала суду № 105213467, 11.07.2022, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 6-321/11

Провадження № 6/487/102/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2022 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Гаврасієнко В.О., за участю секретаря судового засідання Трелі Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Миколаєві заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, -

В С Т А Н О В И В:

23 червня 2022 року адвокат Мотельчук Ю.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, яке застосоване до неї ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.09.2011 року по справі №6-321-11.

Доводи заяви обґрунтовувала тим, що Заводським ВДВС було відкрито зведене виконавче провадження за № 254/1 про примусове виконання виконавчих листів, за якими відкрито вісім виконавчих проваджень на загальну суму стягнення 320156, 75 грн. Під час здійснення виконавчих дій державний виконавець звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_1 за межі України, без вилучення паспортного документа. Після винесення ухвали про обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, остання сумлінно виконувала та продовжує виконувати свої зобов`язання щодо погашення заборгованості. Наразі всі виконавчі провадження, які входили до зведеного перебувають в стадії завершених. Звідси вбачається, що ОСОБА_1 від зобов`язання погашення заборгованості не ухиляється, належним чином його виконує та є всі підстави для скасування подальшого обмеження її у праві виїзду за кордон. Посилаючись на викладене, заявниця просила суд скасувати тимчасове обмеження її у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, встановлене ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 вересня 2011 року по справі № 6-321/11

Представник заявника до судового засідання не зявилась, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, заявлені вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до судового засідання не зявився, надав до суду заяву, у якій просив розгляд справи провести за його відсутності та постановити рішення на розсуд суду. Також зазначив, що у Заводському відділі ДВС у м. Миколаєві перебуває виконавче провадження за № 59555799 та залишок боргу ОСОБА_2 складає 17317, 42 грн.

Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд, дослідивши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, приходить до висновку, що вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що за інформацією Заводського ВДВС станом на 21 вересня 2021 року у провадженні цього відділу перебуває виконавче провадження № 59555799 відкрите по постанові № 47182563, виданої 22 червня 2016 року Заводським ВДВС про стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави виконавчого збору в сумі 28 270,59, залишок складає 17317,42 грн.

Згідно зістаттею 33 Конституції Україниправо кожного вільно покинути територію України може бути обмежено тільки законом.

Частиною 1 статті 377-1ЦПК України(в редакції на час постановлення ухвали про застосування обмеження) було передбачено, що питання про тимчасове обмеження боржникафізичної особи або керівника боржникаюридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцем знаходження органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця.

Згідно з частиною 3статті 441 ЦПК України(в редакції 2004 року)суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон визначеніЗаконом України «Про порядок виїзду і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року(в редакції Закону на час звернення державного виконавця з поданням) (надаліЗакон).

За змістом пункту 5 частини 1 та частини 2статті 6 Закону № 3857-XIIгромадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)до виконання зобов`язань.

Цим Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання.

Для цього державні (приватні) виконавці мають право у передбачених законом випадках звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (пункт 19 частина 3статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини 5статті 441 ЦПК України, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Отже встановлено, що судом в порядку вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах, було застосовано до боржника ОСОБА_1 тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Застосовуючи до боржника таке обмеження його прав, суд першої інстанції зазначив строк такого обмеження, а саме до виконання зобов`язань за певними виконавчими документами у восьми виконавчих провадженнях, що були зведені в одне виконавче провадження за № 254/1.

З наведеного слід зробити висновок, що скасування такого засобу обмеження боржника можливо тільки при виконання останнім зобов`язань за певними виконавчими документами, що зазначені судом першої інстанції в ухвалі про обрання зазначеного обмеження для ОСОБА_1 .

Оскільки, ОСОБА_1 при зверненні із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України зазначала та надала суду відповідні докази, які б свідчили про закінчення (завершення) вказаних виконавчих проваджень, які входили до зведеного виконавчого провадження за № 254/1.

Досліджені судом докази свідчать про те, що ОСОБА_1 усвідомлювала необхідність виконання рішення суду і вчинила усі можливі для неї дії для його виконання.

Отже з наданих матеріалів справи та встановлених обставин суд приходить до висновку, що на час звернення боржника до суду із заявою про скасування такого обмеження, заявником надано належні та допустимі докази про виконання виконавчих документів, що були підставою для обрання боржнику ОСОБА_1 тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України на строк виконання зобов`язань за цими виконавчими документами, що є обов`язком боржника, яка звертається до суду з такою заявою.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані права не можуть бути об`єктом жодних обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому пакті.

З огляду на те, що тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, за відсутності підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням та має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення, подальше обмеження боржника у праві виїзду за межі України до місця свого постійного проживання та місця проживання своєї сім`ї буде становити надмірне обмеження прав останньої у свободі пересування та вільного вибору місця проживання.

У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Положеннями статті ч. 5 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено за він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Матеріалами справи встановлено, що боржник не ухиляється від виконання зобов`язання, покладених на нього судовим рішенням та постановою державного виконавця Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), а навпаки сумлінно все виконав.

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише настільки, наскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та ФельдешнеХайлік проти Угорщини» (FoldesandFoldesneHajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. рішення Європейського Суду у справі «Рінер проти Болгарії», § 124 і рішення Європейського Суду "Фельдеш и ФельдешнеХайлик проти Угорщини", § 35).

Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості та законності процедури (див. рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. у справі «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, які стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. у справі "ЛеКонт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії" (LeCompte, VanLeuvenandDeMeyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60).

Відповідно до ч. 1 ст.441 Цивільного процессуального кодексу Українитимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 5-8ст. 441ЦПК України, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного (приватного) виконавця.

За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

При вирішенні питання про відсутність підстав для застосування встановлених судом обмежувальних заходів мають враховуватися, європейські принципи (пропорційність втручання, легітимність мети тощо), а також конкретні обставини, які мають свідчити про виконання боржником своїх обов`язків та характер перешкод, що створюють встановлені обмеження для певної особи.

Крім іншого, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що заявник має неповнолітню дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває на повному її отриманні. Шлюб з батьком дитини розірвано. Аліменти стягуються на підставі судового рішення.

Суд враховує, що наразі в Україні оголошено военний стан, який був запроваджений Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 у зв`язку з воєнною агресією Російскої федерації проти України та те, що характер перешкод, які зумовлені встановленими для Заявниці обмеженнями несуть обгрунтовані ризики для її життя та здоров я, а також її неповнолітньої дитини.

Стаття 3 Конвенції OOH про права дитини передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Таким чином, оцінивши зібрані по справі докази з позиції їх належності та допустимості, а також у їх сукупності, суд приходить до висновку про можливість задоволення заяви та скасування тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, встановленого ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.09.2011 р. по справі № 6-321-11.

Керуючись статтями 260, 441 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України- задовольнити.

Скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, встановлене ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.09.2011 р. по справі № 6-321-11.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Заявник: ОСОБА_1 , місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП : НОМЕР_1 ;

Заінтересована особа: Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса); місцезнаходження: 54006, м. Миколаїв, вул. Робоча, 1, ЄДРПОУ: 34993162

Суддя В.О. Гаврасієнко