Постанова № 10519584, 02.07.2010, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

02.07.10 копія

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2010 р. Справа № 2а-2371/10/0470

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М. <Текст > при секретаріХалатур Р.В. за участю: прокурора представника позивача представників відповідача Киричок О.В. Дичик В.С. Касьяна М.С., Цесарчук О.В.,

Якущик А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом прокурора Інгулецького району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі до Комунального підприємства "Кривбасводоканал" про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ:

18 лютого 2010 року прокурор Інгулецького району м. Кривого Рогу в інтересах держави в особі Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі звернувся із адміністративним позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду до комунального підприємства «Кривбасводоканал», в якому, з урахуванням уточнень до позову, просить стягнути з комунального підприємства «Кривбасводоконал» на користь державного бюджету заборгованість по податку на додану вартість у сумі 8159730,93 грн. (р/р 31114029700020, код бюджетної класифікації 14010100, отримувач УДК у м. Кривому Розі, код ОКПО 24230992, банк одержувача ГУДК у Дніпропетровській області, МФО 805012).

В обґрунтування позову зазначено, що станом на 14.06.2010 р. комунальне підприємство «Кривбасводоконал» має податковий борг в розмірі 8159730,93 11 грн. з податку на додану вартість. Сума боргу не сплачується відповідачем добровільно, а тому підлягає примусовому стягненню.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували та зазначили, що згідно Інструкції № 22 «Про безготівкові розрахунки в національній валюті», яка затверджена постановою Правління НБУ від 21.04.2004р. та зареєстрована в Міністерстві юстиції 29.03.2004р. № 377/89/76., реквізит «призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж. Тому право визначати призначення платежу згідно діючого законодавства України належить виключно платнику. Позивач посилається на безпідставне змінення відповідачем призначень платежів, визначених у відповідних платіжних дорученнях та вважає, що борг відповідача на час розгляду справи фактично становить з податку на додану вартість 630 143,24 грн.

Також відповідач вважає, що позивачем порушені вимоги ст. 11 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами", який передбачає погашення податкового боргу комунальними підприємствами.

Проаналізувавши чинне законодавство, матеріали справи, заслухавши прокурора та представників сторін, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до наданих в судове засідання відповідачем платіжних доручень по сплаті податкових зобов'язань з податку на додану вартість та розрахунку заборгованості відповідача з податку на додану вартість, яку надано позивачем, судом встановлено, що Південна міжрайонна державна податкова інспекція у м. Кривому Розі при зарахуванні платежів у рахунок погашення податкових зобов'язань з ПДВ змінювала призначення платежів, які було зазначено платником податку у платіжних документах.

Відповідно до вимог пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», на який посилається ДПІ як на обґрунтування права зараховувати сплачені позивачем суми ПДВ у календарній черговості виникнення податкового боргу, встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) у рівних пропорціях.

З наведеного вбачається, що ця норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія: чи то контролюючі органи, чи то платники податків. Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначати джерела та черговість погашення податкових зобов'язань. Ця норма не встановлює права контролюючого органу, всупереч напрямку, зазначеному платником податку у платіжному документі, зараховувати платежі у рахунок погашення податкового боргу.

Згідно пункту 2 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» на державні податкові інспекції покладено виконання функцій з забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів.

На виконання покладених на податкові органи функцій наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 було затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 серпня 2005 р. за № 843/11123. Наведена Інструкція також не містить у собі положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.99 року № 679-ХІV, Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 р. за № 377/89/76, визначено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Суд зазначає, що згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. За частинами 1, 2, 6, 7 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 321 Цивільного кодексу України встановила, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу, а саме: у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

На підставі викладеного, суд погоджується з доводами відповідача про те, що дії податкового органу щодо зарахування платежів у рахунок погашення податкових зобов'язань з ПДВ шляхом змінення призначення платежів, визначених платником податку у платіжних документах, є неправомірними.

Згідно пункту 8.6 статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом. Перебування активів платника податків у податковій заставі не позбавляє такого платника права вибору черговості погашення своїх податкових зобов'язань.

Приймаючи рішення по справі суд також враховує, що в квітні 2010 року відповідач в добровільному порядку сплачував суми по декларації з ПДВ за березень 2010 року. Загалом по вищевказаній декларації з розрахункового рахунку підприємство сплатило 1 189 299,40 гривень. В тому ж місяці за рекомендацією позивача відповідач оформив розстрочку по декларації з ПДВ (нарахування на березень 2010 року) на загальну суму 1 774 862 грн. згідно статті 14 Закону України № 2181. На залишок несплаченої суми по декларації за березень 2010 року, який становить 585 562,60 грн. розстрочку оформити було не можливо. Тому рішення ДПА у Дніпропетровській області та договір про розстрочення податкових зобов'язань були оформлені на загальну суму, яка задекларована в декларації з ПДВ за березень 2010 року, тобто на 1 774 862 грн. В такому випадку склалася ситуація, коли по одній декларації відбулася часткова сплата і одночасно оформлена розстрочка. У зв'язку з вищевикладеним відповідач звернувся до позивача з листом від 15.06.2010 року, в якому просив зарахувати добровільно сплачені суми в розмірі 1 189 299,40 грн. в рахунок несплачених сум по розстрочці з ПДВ за 2009 рік, граничний строк сплати яких призначено на 21.12.2009 року, а саме:

1. нарахування платежу по розстрочці згідно договору № 51 від 30.06.2009 р. - 287 052,00 грн.;

2. нарахування платежу по розстрочці згідно договору № 68 від 30.07.2009 р. - 367 312,50 грн.;

3. нарахування платежу по розстрочці згідно договору № 77 від 31.08.2009 р. - 480 937,25 грн.;

4. нарахування платежу по розстрочці згідно договору № 94 від 30.10.2009 р. - 53 997,65 грн.

Судом встановлено, що позивачем часткового погашено заборгованість з податку на додану вартість наступним чином: нараховано 30.12.09 р. ПДВ по декларації № 9002243474 від 18.12.2009 року у сумі 1952152, 00 грн. та сплачено відповідачем; 21.12.09 нараховано платежу по розстрочці згідно договору №51 від 30.06.09 р. у сумі 287052,00 грн. та сплачено підприємством; 21.12.09 р. нараховано платежу по розстрочці згідно договору №68 від 30.07.09 р. у сумі 367312,50 грн. та сплачено підприємством; 21.12.09 нараховано платежу по розстрочці згідно договору №77 від 31.08.09 р. у сумі 480937,25 грн. та сплачено підприємством; 21.12.09 р. нараховано платежу по розстрочці згідно договору №94 від 30.10.09 р. у сумі 881688, 50 грн., з яких сплачено суму 863960,60 грн.; 21.12.09 р. нараховано платежу по розстрочці згідно договору №81 від 30.09.09 р. у сумі 612415, 34 грн., з яких сплачено 0,00 грн.

Таким чином залишок несплаченої суми з податку на додану вартість комунальним підприємством «Кривбасводоконал» становить 630 143,24 грн.

Відповідно підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Статтею 9 Закону України "Про систему оподаткування" також встановлено, що платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Законом України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 вказаного Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що позивачем порушені вимоги ст. 11 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами", який передбачає погашення податкового боргу комунальними підприємствами.

Відповідно до ст. 11 вищевказаного Закону, у разі коли платник податків, який перебуває у державній або комунальній власності, не погашає суму податкового боргу у строки, встановлені цим Законом, податковий орган здійснює заходи щодо продажу активів такого платника податків, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує здійснення основної діяльності платника податків.

У разі коли сума коштів, отримана від такого продажу, не покриває суму податкового боргу та витрат, пов'язаних з продажем активів, податковий орган зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, що здійснює управління таким платником податків, з пропозицією щодо прийняття рішення про продаж частини акцій корпоратизованого підприємства за кошти або під зобов'язання щодо погашення його податкового боргу протягом поточного бюджетного року. Інформація зазначеного органу управління щодо прийняття або відхилення запропонованого рішення має бути надіслана податковому органу протягом тридцяти календарних днів з дня направлення такого звернення. Організація такого продажу здійснюється за правилами і у строки, встановлені законодавством з питань приватизації. У разі коли зазначений орган не прийме рішення про продаж частини акцій для погашення податкового боргу у зазначені цим пунктом строки, податковий орган зобов'язаний у місячний строк з дня отримання такої відмови або після закінчення встановленого для надання відповіді строку звернутися до суду із заявою про визнання такого платника податків банкрутом.

У разі коли податковим боржником визнається платник податків, який не підлягає приватизації, податковий орган здійснює заходи щодо продажу його активів, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує ведення його основної діяльності.

У разі коли сума коштів, отриманих від такого продажу, не покриває суму податкового боргу такого платника податків та витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, податковий орган зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням про прийняття рішення щодо:

надання відповідної компенсації бюджету, до якого має зараховуватися сума податкового боргу такого платника податків, за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить платник податків;

реорганізації такого платника податків з урахуванням правил, встановлених цим Законом;

ліквідації такого платника податків та списання податкового боргу;

оголошення такого платника податків банкрутом у порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідь щодо прийняття одного із зазначених рішень має бути надіслана податковому органу протягом тридцяти календарних днів з дня направлення звернення. У разі коли податковий орган не отримує зазначену відповідь у визначений цим пунктом строк або отримує незадовільну відповідь, податковий орган зобов'язаний звернутися до суду із заявою про визнання такого платника податків банкрутом.

З наданих позивачем та оглянутих в судовому засіданні документів вбачається, що на виконання вимог ст. 11 Закону України № 2181 позивач декілька разів звертався з відповідними листами до Криворізької міської ради, однак, належної реакції на листи так і не отримав.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що необхідно позов задовольнити частково та стягнути з Комунального підприємства "Кривбасводоканал" на користь державного бюджету заборгованість з по податку на додану вартість у сумі 630 143, 24 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Керуючись ст.ст. 122, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Кривбасводоканал" на користь державного бюджету заборгованість по податку на додану вартість у сумі 630 143, 24 грн. (шістсот тридцять тисяч сто сорок три гривні 24 коп.) на р/р 31114029700020, код бюджетної класифікації 14010100, отримувач УДК у м. Кривому Розі, код ОКПО 24230992, банк одержувача ГУДК у Дніпропетровській області, МФО 805012.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі, а апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови складений 02 липня 2010 року.

Суддя (підпис)

З оригіналом згідно.

< Список >

СуддяВ.М. Олійник

< суддя учасник колегії >

< ПІБ Судді >

В.М. Олійник