Рішення № 105178205, 29.06.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.06.2022Справа № 910/5684/20за позовом Компанії Ель Пасадена Інвест Лімітед (El Pasadena Invest Limited)

до: 1. Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон"

про розірвання договору та стягнення 202 051,22 доларів США

Суддя Зеленіна Н.І.

Секретар судового засідання Токарєва К.К.

Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Господарським судом міста Києва розглядається справа за позовом Компанії Ель Пасадена Інвест Лімітед (El Pasadena Invest Limited) до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" про розірвання договору банківського рахунка №SI296N від 20.09.2006 та стягнення 202 051,22 доларів США.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.05.2020.

21.05.2020 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву та заява про залучення до участі у справі третьої особи.

Ухвалою суду від 26.05.2020 задоволено клопотання відповідача 1 про залучення третьої особи від 21.05.2020 та залучено до участі у справі у процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "ФК "Фінілон", відкладено підготовче засідання на 24.06.2020.

22.06.2020 через систему Електронний суд від позивача надійшла заява про зміну предмета позову.

23.06.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив та заява про зміну предмета позову.

Протокольною ухвалою суду від 24.06.2020 відкладено підготовче засідання на 22.07.2020.

20.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення на заяву про зміну предмета позову.

Протокольною ухвалою суду від 22.07.2020 відкладено підготовче засідання на 05.08.2020.

31.07.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на письмові пояснення.

Ухвалою суду від 05.08.2020 відмовлено у прийнятті заяв позивача про зміну предмета позову від 22.06.2020 та від 23.06.2020, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача 1 про залишення позову без розгляду від 22.07.2020, відкладено підготовче засідання на 02.09.2020.

18.08.2020 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшла заява про застосування строку позовної давності.

27.08.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про визнання недійсним договору про переведення боргу в порядку ч. 3 ст. 237 ГПК України та залучення до участі у справі співвідповідача.

Протокольною ухвалою суду від 02.09.2020 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 23.09.2020.

21.09.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові заперечення.

Ухвалою суду від 23.09.2020 залучено до участі у справі ТОВ "ФК "Фінілон" у процесуальному статусі співвідповідача, відмовлено у прийнятті заяви позивача від 27.08.2020 в частині визнання недійсним договору про переведення боргу, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 15.10.2020.

Протокольною ухвалою суду від 15.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.11.2020.

16.11.2020 через систему Електронний суд від позивача надійшла заява про зупинення провадження у справі.

17.11.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про об`єднання справ та клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 18.11.2020 відмовлено у задоволенні клопотання про об`єднання справ від 17.11.2020.

Ухвалою суду від 18.11.2020 задоволено клопотання про зупинення провадження у справі, зупинено провадження у справі до вирішення справи №910/15496/20.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 ухвалу суду від 18.11.2020 скасовано, а справу передано на розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 21.04.2021 поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 26.05.2021.

Протокольною ухвалою суду від 26.05.2021 ухвалено повернутися на стадію підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 26.05.2021 зупинено провадження у справі до вирішення справи №910/15496/20.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 ухвалу суду від 26.05.2021 скасовано, а справу передано до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

Ухвалою суду від 03.11.2021 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 01.12.2021.

01.12.2021 у підготовчому засіданні від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

Протокольною ухвалою суду від 01.12.2021 відкладено підготовче засідання на 12.01.2022.

10.01.2022 через систему Електронний суд від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, клопотання про об`єднання справ в одне провадження.

Ухвалою суду від 12.01.2022 відмолено у задоволенні клопотання про об`єднання справ в одне провадження та про зупинення провадження у справі, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 08.02.2022.

28.01.2022 через систему Електронний суд від позивача надійшла заява про визнання недійсним договору про переведення боргу в порядку ч. 3 ст. 237 ГПК України.

31.01.2022 через систему Електронний суд від позивача надійшло клопотання про дотримання мови судочинства та письмові пояснення по суті спору.

Ухвалою суду від 08.02.2022 відмовлено у задоволенні клопотання позивача щодо зобов`язання надати засвідчені переклади документів на українську мову, відкладено підготовче засідання на 16.03.2022.

Підготовче засідання, призначене на 16.03.2022, не відбулося з об`єктивних причин, які не залежали від суду.

Ухвалою суду від 07.04.2022 призначено підготовче засідання на 25.05.2022.

Протокольною ухвалою суду від 25.05.2022 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання на 29.06.2022.

У судовому засіданні 29.06.2022 суд заслухав вступне слово представника позивача, який підтримував позовні вимоги та вступне слово представника відповідача 1, який заперечував проти позовних вимог.

Суд дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представників сторін як щодо досліджених доказів, так і по суті позовних вимог та заперечень проти позову.

У судовому засіданні 29.06.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20.09.2006 між Приватбанком (банк, у подальшому найменування змінено на АТ КБ "Приватбанк") та Компанією Ель Пасадена Інвест Лімітед (El Pasadena Invest Limited) (клієнт) було укладено договір №SI296N банківського рахунку.

Відповідно до п. 1.1 договору, банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий та інші рахунки зі спеціальним режимом використання) та здійснює його розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів НБУ та умов цього договору.

Згідно п. 1.2 договору, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Нарахування відсотків на залишки вільних коштів на рахунку клієнта (розмір, порядок оплати та строки) здійснюються згідно з тарифами банку, зазначеними у додатку №1, який є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.3 договору).

Пунктами 2.1.15, 2.1.19 договору передбачено, що банк зобов`язаний забезпечити збереження коштів клієнта та нараховувати відсотки на залишки вільних коштів на рахунку (рахунках) клієнта згідно п. 1.3 договору та зараховувати їх на рахунок клієнта.

Відповідно до п. 6.1 договору, цей договір укладений на невизначений термін, набуває чинності з дня його підписання обома сторонами і припиняє свою дію відповідно до умов цього договору та чинного законодавства.

Договір може бути розірваний за згодою сторін у випадку закриття всіх відкритих за ним рахунків або у випадах, передбачених законодавством або цим договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (п. 6.2 договору).

На виконання умов договору, позивачу було відкрито поточні рахунки: № НОМЕР_1 (у національній валюті) та № НОМЕР_2 (у доларах США).

Згідно платіжного доручення №3 від 06.03.2014 позивачем було перераховано кошти на рахунок відповідача з метою покупки валюти на підставі протоколу №40 від 25.10.2013.

17.03.2014 на рахунок позивача було перераховано придбану валюту у розмірі 195 860 доларів США, що підтверджується випискою по рахунку позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимог позивач зазначає, що з метою з`ясування точних сум, які знаходяться на його рахунку та розірвання договору, позивач звертався до відповідача 1 із відповідним запитом. Станом на дату звернення до суду відповіді на запит не надходило. За таких обставин, позивач звернувся до суду із позовом у якому просить розірвати договір банківського рахунку, стягнути з відповідача 1 грошові кошти, які розміщені на рахунку позивача та суму комісії, яка нарахована за користування грошовими коштами.

Заперечуючи проти позову відповідач 1 зазначає, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки було укладено договір із відповідачем 2 по відступлення боргу за спірним договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 2-4 ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і виступає у такому разі договір.

Отже, перш ніж розглядати по суті заявлену у справі вимогу про розірвання договору господарському суду належить пересвідчитись, шляхом встановлення відповідних обставин та оцінки пов`язаних з цим доказів зі справи, у чинності такого договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/7981/17, від 18.11.2019 у справі №910/16750/18, від 12.05.2020 у справі №911/991/19.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що договір може бути розірваний за згодою сторін у випадку закриття всіх відкритих за ним рахунків або у випадах, передбачених законодавством або цим договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Матеріали справи не містять доказів закриття банківських рахунків позивача, відкритих на підставі спірного договору, а відтак, договір на момент розгляду справи є чинним.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 1075 ЦК України, договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Банк не має права за заявою клієнта розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, заморожені відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Клієнт не має права без згоди обтяжувача за домовленістю з банком чи односторонньо, у тому числі шляхом односторонньої відмови від виконання зобов`язання, розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, є предметом обтяження, якщо інше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчинені з порушенням цієї вимоги, є нікчемними.

Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою чи в порядку, встановленому законом, перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами (ч. 3 ст. 1075 ЦК України).

Право клієнта на розірвання договору банківського рахунку в односторонньому порядку безумовне.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 23.07.2020 у справі №519/875/14-ц.

Разом з тим, відповідно до п. 5 постанови Правління Національного Банку України "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" від 06.05.2014 №260 заборонено банкам України відкривати відокремлені підрозділи на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Банкам, у перелік яких входить і ПАТ "Приватбанк", зобов`язано припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території АРК і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Припинення діяльності відокремлених підрозділів не є підставою для не виконання відповідачем 1 взятих на себе зобов`язань. До того ж стороною договору є не відокремлений структурний підрозділ, а ПАТ КБ "ПриватБанк".

Згідно зі статтею 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила і діють на підставі затвердженого нею положення.

Відповідно до статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном.

Кримське відділення лише прийняло грошові кошти, проте діяло не у власних інтересах, а в інтересах ПАТ КБ "ПриватБанк". ПАТ КБ "ПриватБанк", як фінансова установа зобов`язаний був забезпечити облік всієї банківської інформації, у тому числі і проведеної філіями.

Як вбачається із матеріалів справи, на рахунку позивача були наявні грошові кошти у сумі 195 860,00 доларів США, що не заперечується відповідачами.

Відповідно до п. 1.6 постанови Правління НБУ від 22.01.2004 №22 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" банк, тобто відповідач 1, здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що розміщені на банківському рахунку.

Відповідач 1 зазначає, що 17.11.2014 між ним та відповідачем 2 було укладено договір про переведення боргу, внаслідок чого було переведено борг за зобов`язаннями банку щодо виплати коштів за спірним договором банківського рахунку на відповідача 2. Відповідно до умов договору електронний додаток №1 містить перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, за якими було здійснено переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон", у тому числі і по договору банківського рахунку, який є предметом спору в даній справі.

Відповідно ст. 520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Норма ст. 520 ЦК України має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника.

Чинним законодавством встановлено лише форму правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні - цей правочин вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання (ст. 513, 521 ЦК України). Водночас форми надання згоди кредитором щодо заміни боржника у зобов`язанні законом не передбачено.

Наведене дає підстави для висновку про те, що для заміни боржника в зобов`язанні істотне значення має не форма виразу волі кредитора, а наявність відповідної волі, що й вимагається згідно з приписами ст. 520 ЦК України.

Умови та правила надання банківських послуг на які посилається відповідач 1, які були розміщені офіційному сайті банку, в яких зазначено, що у зв`язку з анексією АР Крим та припинення діяльності банку на цій території, позивач був зобов`язаний з`явитися в структурний підрозділ банку, який розташований на материковій частині України, для здійснення банком дій щодо уточнення інформації, ідентифікації та вивчення клієнта не є належним та достатнім доказом волі (згоди) кредитора на заміну боржника в зобов`язанні, що відповідає приписам ст. 520 ЦК України.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що укладений між відповідачами договір про переведення боргу від 17.11.2014 року, в частині договору банківського рахунку №SI296N є нікчемним у силу закону.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо розірвання договору банківського рахунку №SI296N від 20.09.2006 та стягнення грошових коштів, які були на рахунку позивача у розмірі 195 860 доларів США підлягають задоволенню.

Разом з тим, позивачем нараховано до стягнення проценти за користування грошовими коштами, розміщеними на рахунку позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 1070 ЦК України, проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Нарахування відсотків на залишки вільних коштів на рахунку клієнта (розмір, порядок оплати та строки) здійснюються згідно з тарифами банку, зазначеними у додатку №1, який є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.3 договору).

Матеріали справи не містять додатку №1 до договору, у зв`язку із чим суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування процентів за користування грошовими коштами, розміщеними на банківському рахунку позивача. Позивачем не надано суду доказів погодження сторонами відсоткової ставки, або доказів, які б підтверджували право позивача здійснювати нарахування відсотків у відповідному розмірі.

Долучені відповідачем 1 копію наказу №07 від 05.01.2004 "Про затвердження і введення з 06.01.2004 нової редакції типових бланків договорів по услугам для фізичних осіб" та витяг з протоколу Комітету управління активами і пасивами від 25.04.2017, не є належним доказом погодження сторонами договору банківського рахунку відповідних відсоткових ставок за користування грошовими коштами та порядку нарахування відсотків.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги в частині стягнення процентів за користування коштами задоволенню не підлягають, з огляду на їх недоведеність.

Щодо заявленої позивачем вимоги в порядку ч. 3 ст. 237 ГПК України, суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 23.09.2020 відмовлено у прийнятті заяви позивача від 27.08.2020 в частині визнання недійсним договору про переведення боргу у порядку ч. 3 ст. 237 ГПК України.

Заява позивача від 28.01.2022 має аналогічні підстави, як і заява від 27.08.2020.

Окрім того, на розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/15496/20 за позовом Ель Пасадена Інвест Лімітед до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" про визнання недійсним договору переведення боргу від 17.11.2014.

Таким чином, з огляду на наявність окремого спору щодо визнання недійсним договору про переведення боргу, суд дійшов висновку, що заяву від 28.01.2022 слід залишити без розгляду.

Окрім того, відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 5 статті 261 цього Кодексу за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач дізнався про своє порушене право лише у 2020 році. Листом від 16.04.2020 позивач звернувся до відповідача із вимогою про надання інформації щодо стану рахунків позивача. Відповіді на зазначений лист до матеріалів справи не додано. Позовна заява зареєстрована у канцелярії суду 27.04.2020.

Таким чином, суд вважає, що позивач звернувся до суду у межах строку позовної давності, а тому заява відповідача 1 задоволенню не підлягає.

Окрім того, позивач у позовній заяві просить на підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України зазначити у судовому рішенні про нарахування 3% річних з дати винесення рішення до дати фактичного виконання рішення та згідно ч. 5 ст. 1061, ст. 1070 ЦК України зазначити про нарахування процентів за ставною "на вимогу" у розмірі 0,01% річних на суму основного боргу з дати винесення рішення до дати фактичного виконання рішення.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що зазначення про нарахування відсотків є правом суду, а не обов`язком, враховуючи відсутність доказів ухилення відповідача 1 від виконання рішення, суд не вбачає підстав для застосування п. 10 ст. 238 ГПК України.

Разом з тим, з огляду на предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що відповідач 2 своїми діями не порушував права позивача у даному випадку.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як встановлено ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Статтею 79 Кодексу передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача 1.

Керуючись ст. 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Компанії Ель Пасадена Інвест Лімітед (El Pasadena Invest Limited) - задовольнити частково.

2. Розірвати договір №SI296N банківського рахунка від 20.09.2006, який укладено між Компанією Ель Пасадена Інвест Лімітед (El Pasadena Invest Limited) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".

3. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, код ЄДРПОУ - 14360570) на користь компанії Ель Пасадена Інвест Лімітед (El Pasadena Invest Limited) (реєстраційний номер НЕ177923, адреса: 18 Евагора Папахристофору, Петуссіс Брос Білдінг, 3-й поверх, 3030 Лімассол, Кіпр // 18 Evagora Papachristoforou Str., Petoussis Bros Building. 3rd Floor, 3030 Limassol, Cyprus) 195 860 (сто дев`яносто п`ять тисяч вісімсот шістдесят) доларів США - суми заборгованості та 82 019 (вісімдесят дві тисячі дев`ятнадцять) грн 34 коп. - витрат по сплаті судового збору.

4. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 11.07.2022.

Суддя Н.І. Зеленіна