Рішення № 105177736, 21.06.2022, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" червня 2022 р. м. Вінниця Cправа №902/1109/21

Господарський суд Вінницької області у складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас", с.Чабани Фастівського району Київської області

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіка", с.Ілляшівка Тростянецького району Вінницької області

про стягнення 101145,01 грн заборгованості згідно договору поставки

за участю:

представника позивача: Турченка Є.І. (діє на підставі ордеру);

представника відповідача: Громової-Ястребкової В.Є. (діє на підставі довіреності)

ВСТАНОВИВ :

До Господарського суду Вінницької області 09.11.2021 надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" про стягнення з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіка" коштів у сумі 600715,83 грн, з яких: 158919, 28 грн - заборгованість, 4719,57 грн - інфляційні втрати за період з березня 2018 по липень 2019; 8062,30 грн - інфляційні втрати за період з жовтня 2018 по липень 2019; 22293,22 грн - інфляційні втрати за період з серпня 2019 по вересень 2021, 30700,95 грн - 48% річних за період з 07.03.2018 по 06.08.2019; 44079,14 грн - 48% річних за період з 15.10.2018 по 14.08.2019; 168004,70 грн - 48% річних за період з 15.08.2019 по 31.10.2021; 105234,75 грн - пеня за період з 01.11.2018 по 31.10.2021 в сумі; 58701,92грн - штраф.

Ціна позову визначена позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №2018Іл/37 від 05.03.2018 в частині здійснення вчасної оплати за отриманий товар.

Ухвалою суду від 15.11.2022 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1109/21, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Слухання справи за клопотанням її учасників неодноразово відкладалось. Ухвалою суду від 12.04.2022 підготовче судове засідання відкладено до 17.05.2022.

В судовому засіданні, 17.05.2021, представник позивача Турченко Є.І. підтримав заяву "про зміну підстав позову та зменшення позовних вимог" (а.с.109-111), просив суд прийняти її до розгляду та стягнути з відповідача 101145,01 грн заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки №20181л/37 від 05 березня 2018 року, а саме: 14100,95 грн - основного боргу; 7689,95грн - 48% річних за період з 15.10.2018 по 09.11.2018; 20097,80 грн - 48% річних за період з 09.11.2018 по 31.10.2021; 9474,59 грн - пені за період з 09.11.2018 по 31.10.2021; 49781,72 грн штрафу. Решту позовних вимог, які заявлені до стягнення у позовній заяві від 25.10.2021 та не включені до вимог у заяві "про зміну підстав позову та зменшення позовних вимог", представник Турченко Є.І. просив залишити без розгляду.

Ухвалою суду від 17.05.2021 заява позивача "про зміну підстав позову та зменшення позовних вимог" прийнята до розгляду, в зв`язку з чим має місце нова ціна позову, що становить 101145,01 грн (14100,95 грн - основний борг; 27787,75 грн - 48% річних; 9474,59 грн - пеня; 49781,72 грн - штраф). Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" у справі №902/1109/21 в частині стягнення 144818,33 грн основного боргу; 35075,09 грн суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів; 214997,04 грн 48% річних; 95760,16 грн пені та 8920,20 грн штрафу залишено без розгляду. Також за наслідками судового засідання, 17.05.2022, за клопотанням представника відповідача в судовому засіданні оголошена перерва до 01.06.2022 з метою надання сторонам можливості самостійно врегулювати спір.

01.06.2022 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 21.06.2022.

На визначену судом дату (21.06.2022) з`явились представники обох сторін.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Турченко Є.І., посилаючись на викладені у позові обставини, позовні вимоги підтримав. Суду пояснив, що підставою звернення товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" з позовом до суду стало неналежне виконання сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Аквавіка" умов укладеного між сторонами договору поставки №2018Іл/37 від 05.03.2018 в частині здійснення вчасної та повної оплати за отриманий товар згідно видаткової накладної №1368 від 05.04.2018 на загальну суму 293509,80грн.

Турченко Є.І. вважає, що відповідач 07.03.2018 здійснив часткову оплату за отриманий товар в розмірі 58701,96 грн та 09.11.2018 - остаточний розрахунок в сумі 234807,64 грн, чим порушив встановлений у Додатку №1 до Договору від 05.03.2018 строк оплати, який мав відбутись до 15.10.2018.

Крім того, на думку позивача, при здійсненні остаточного розрахунку відповідачем не враховані умови Договору №20181л/37 від 05.03.2018, не проведено коригування платежу в зв`язку зі зміною курсу гривні стосовно долара США. Як стверджує позивач, у відповідача існувала заборгованість в сумі 234807,64 грн у період з 15.10.2018 по 08.11.2018 (25 днів) та з 09.11.2018 в сумі 14100,95 (курсова різниця), яка не сплачена по дату подання позову і підлягає стягненню.

В судовому засіданні, 21.06.2022, представник відповідача Громова-ЯстребковаВ.Є., посилаючись на обставини, що викладені у відзиві та письмових поясненнях (а.с.77-80), заперечила щодо вимоги про стягнення курсової різниці. Звернула увагу суду на те, що Договором поставки №20181л/37 від 05.03.2018 визначено, що з метою розрахунку, в цілях корегування ціни та приведення її у відповідність до курсу на валютному ринку, товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" повинно було на день розрахунку надіслати новий платіжний документ з уточненою ціною за поставлений товар. Оскільки такі дії позивачем не вчинено, відповідач, здійснюючи оплату за товар, врахував його ціну, що була зазначена у видатковій накладній.

Окрім того, відповідач, з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 28.03.2017 у справі №908/1771/16, заперечив стосовно задоволення позову в частині стягнення 48% річних.

Також представник сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіка" Громова-Ястребкова В.Є. просила суд зменшити заявлену до стягнення неустойку на 80%.

Обґрунтовуючи вказане клопотання Громова-Ястребкова В.Є. просила суд врахувати наступне:

- факт виконання грошового зобов`язання відповідачем в добровільному порядку та в повному обсязі;

- невеликий термін прострочення виконання зобов`язання;

- неспівмірність обрахованих позивачем санкції до суми основного боргу;

- передбачений у договорі розмір відсотків (48% річних) у шістнадцять разів перевищує законодавчо визначений;

- умовами договору збільшено строк позовної давності щодо вимог про нарахування штрафних санкцій.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

05.03.2018 між товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (далі - позивач, Постачальник) та сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіка" (далі - відповідач, Покупець) укладено Договір поставки №2018Іл/37 (Договір), відповідно до предмету якого в терміни, визначені Договором, Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену Договором.

Порядок розрахунків за поставлений Товар визначається в Додатках до даного Договору (п.3.1. Договору).

Пунктом 3.2. Договору сторони погодили, що в тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення Додатку, Сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С=А1:А2хВ, де С - сума належної оплати; В - ціна товару на момент підписання додатку, А1 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів, А2 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного додатку.

При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику як належну оплату повної вартості Товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати, з врахуванням умов частини 1 цього пункту.

Відповідно до п.3.3: всі платежі за цим Договором здійснюються Покупцем з врахуванням п.3.2 Договору. На підтвердження виконання Покупцем зобов`язань з оплати товару з врахуванням п.3.2. даного Договору, Сторони впродовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним Додатком або Договором в цілому, підписують "Акт звіряння взаємних розрахунків". Ініціатива звіряння взаємних розрахунків покладається на Покупця.

Згідно із п.3.4. Договору при відсутності підписаного сторонами Акту звіряння взаємних розрахунків, зобов`язання Покупця щодо повної оплати вартості отриманого Товару не вважається виконаним, що є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій згідно з умовами Договору.

Товар, що був переданий Покупцю в межах цього договору тільки згідно накладних (без укладення інших письмових угод-додатків) має бути ним оплачений не пізніше 10 днів з моменту його отримання за відповідною накладною (п.3.5 Договору).

Відповідно до підп.7.1.1. п.7.1. Договору сторони дійшли згоди, що за несвоєчасну оплату продукції Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.

За умовами пункту 7.7. Договору у разі невиконання Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого Товару та невиконання зобов`язань, передбачених розділом 3 цього Договору, Покупець відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України сплачує на користь Постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним Додатком до Договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

В разі прострочення Покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, Покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого Товару (п.7.8. Договору).

Пунктом 7.9. Договору сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним Договором відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.

Договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків (п.11.2. Договору).

Додатком №1 від 05.03.2018 до Договору поставки №2018Іл/37 від 05.03.2018 погоджено асортимент, кількість, ціну, еквівалент вартості товару, умови поставки та порядок розрахунків за товар, що поставляється. Крім того, Додатком визначено офіційний курс долара США щодо гривні станом на день складання Додатку, та погоджено, що оплата вартості товару, зазначеного в Додатку, здійснюється покупцем в національній валюті України (гривня), виходячи із курсу продажу долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, зафіксованого на момент закриття торгів.

На виконання умов Договору та Додатку №1 до нього позивач поставив відповідачу товар на суму 293509,80 грн згідно із видатковою накладною №1368 від 05.04.2018 (а.с.14) та довіреністю №29 від 30.03.2018 (а.с.15). За умовами п.3 вказаного додатку відповідач зобов`язався здійснити оплату 20% вартості товару в сумі 58701,96 грн в строк до 07.03.2018; 80% вартості товару в сумі 234807,84 грн - в строк до 15.10.2018; курс валют згідно із Додатком №1 визначено - 26,31 грн за 1 долар США.

Як слідує з матеріалів справи: відповідачем здійснено оплату поставленого Товару таким чином: 07.03.2018 на суму 58701,96 грн; 09.11.2018 на суму 234807,84 грн (а.с.67-69).

Оскільки оплата за поставлений товар відповідачем здійснена без врахування офіційного курсу відповідної валюти на день, що передує дню здійснення платежу, тобто без дотримання умов Додатку №1 до Договору від 05.03.2018, з порушенням строків, передбачених Додатком до Договору, за розрахунком позивача станом на 09.11.2018 у відповідача виникла заборгованість у вигляді курсової різниці в сумі 14100,95 грн, що слугувало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" із даним позовом до суду.

Окрім основного боргу (курсової різниці) в сумі 14100,95 грн, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 7689,95 грн - 48% річних за період з 15.10.2018 по 09.11.2018; 20097,80 грн - 48% річних за період з 09.11.2018 по 31.10.2021; 9474,59 грн - пені за період з 09.11.2018 по 31.10.2021; 49781,72 грн - штрафу.

Враховуючи встановлені обставини суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як зазначалось вище, пунктом 3.2. Договору сторони погодили, що в тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення Додатку, Сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С=А1:А2хВ, де С - сума належної оплати; В - ціна товару на момент підписання додатку, А1 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів, А2 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного додатку.

При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику як належну оплату повної вартості Товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати, з врахуванням умов частини 1 цього пункту.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі №910/10191/17).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі №910/763/13 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №916/706/17.

Як слідує з матеріалів справи, відповідачем здійснено оплату другої частини вартості поставленого товару із простроченням на 24 дні, а саме: належною є дата 15.10.2018, тоді як фактично оплату було здійснено 09.11.2018.

У зв`язку із вказаним вище суд погоджується з позицією позивача, що на момент оплати відповідач зобов`язаний був оплати вартість товару, зазначену в Додатку, в національній валюті України (гривня), виходячи із курсу продажу долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, зафіксованого на момент закриття торгів.

Здійснивши перевірку правильності визначення суми, що підлягала оплаті при здійсненні платежу, 09.11.2018, з урахуванням курсу продажу долара США на міжбанківському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, 08.11.2018, суд дійшов висновку що заявлені позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в межах вимог, заявлених до стягнення (в сумі 14100,95 грн).

При цьому суд враховує, що відповідач у письмових поясненнях, поданих 17.05.2022, визнав наявність даної заборгованості, що також було підтверджено представником відповідача у судовому засіданні 21.06.2022.

Щодо вимоги позивача про стягнення 48% річних суд зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що п.7.7. Договору сторони дійшли згоди, що у разі невиконання Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого Товару та невиконання зобов`язань, передбачених розділом 3 цього Договору, Покупець, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним Додатком до Договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Згідно п.11.2 Договору: він набув чинності з дня його підписання і діє до повних розрахунків.

З огляду на викладене, суд констатує обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 48% річних за прострочення виконання зобов`язання.

Разом з тим, суд звертає увагу на неправильне визначення позивачем першого періоду, за який нараховано стягнення відсотків річних, а саме: з 15.10.2018 по 09.11.2018, оскільки 15.10.2018 є останнім днем, коли відповідач повинен був виконати грошове зобов`язання по сплаті другої частини вартості товару (234 807,84 грн).

Частина 1 ст.612 Цивільного Кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином у даному випадку відповідач став боржником з 16.10.2018, а тому початком нарахування 48% річних є саме цей день.

Також судом встановлено, що відповідачем було сплачено другу частину вартості товару (234 807,84 грн) 09.11.2018 (а.с.67-69), а тому перший період нарахування 48% річних закінчується 08.11.2018, тоді як 09.11.2018 починається новий період з відповідно зміненим розміром суми основної заборгованості, яку позивач правомірно визначив в розмірі 14100,95 грн.

За вказаних обставин суд, здійснивши перевірку правильності нарахування відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за допомогою калькулятора Liga 360, дійшов висновку про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 48% річних, а саме: в загальному розмірі 27 567,94 грн.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 9474,59грн пені.

Частиною 1 ст.230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до підп.7.1.1. п.7.1. Договору сторони дійшли згоди, що за несвоєчасну оплату продукції Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК цей строк становить 6 місяців з того дня, коли зобов`язання мало бути виконане, якщо інше не встановлено законом або договором.

Разом з тим пунктом 7.9. Договору сторони погодили, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним Договором відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання.

Надаючи правову оцінку зазначеній умові, суд враховує правові висновки, викладені Верховним Судом України.

Зокрема, у постанові №916/1777/19 від 10.09.2020 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду України зазначив, що встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України №910/2031/16 від 21.06.2017 та №916/804/17 від 10.04.2018.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено позовну вимогу щодо стягнення пені за несвоєчасно виконане зобов`язання за строк понад 6 місяців з дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна (скорочена) позовна давність в один рік. При цьому частиною 1 ст.259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

У п.7.9 Договору сторони дійшли згоди, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 років.

На підставі викладеного суд констатує, що умова, якою сторони збільшили строк спеціальної (скороченої) позовної давності, відповідає вимогам закону.

Таким чином суд констатує, що з 16.10.2018 відповідач є боржником, який прострочив сплату другої частини платежу, яка мала бути здійснена 15.10.2018. У зв`язку з чим 16.10.2018 є першим днем прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором №2018Іл/37 від 05.03.2018.

А отже, заявлений позивачем період з 09.11.2018 по 31.10.2021 для нарахування пені за несвоєчасно виконане відповідачем грошове зобов`язання є обґрунтованим.

При цьому суд, здійснивши перевірку правильності нарахування пені на суму визначеної позивачем заборгованості, що мала місце за вказаний ним період, за допомогою калькулятора Liga 360, констатує, що товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" необґрунтовано заявлено розмір пені 9474,59грн, тоді як правильним є 9473,20 грн.

Розглянувши вимогу щодо стягнення штрафу у розмірі 20%, суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судом, у п.7.8. Договору сторони домовились про те, що в разі прострочення Покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, Покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого Товару.

Додатком до Договору сторони також погодили такий порядок розрахунків:

- 58 701,96 грн в строк до 07.03.2018;

- 234 807,84 грн в строк до 15.10.2018 (а.с.13).

Судом встановлено, що перший платіж (на суму 58 701,96 грн) здійснено відповідачем вчасно, по другому платежу (на суму 234 807,84 грн) має місце прострочення на 24 дні, а тому позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення штраф.

Зі змісту п.7.8 Договору слідує, що відповідач, здійснюючи оплату 09.11.2018, повинен був перерахувати позивачу разом із сумою основного боргу також додатково суму штрафу у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого Товару.

Здійснивши перевірку правильності визначеного позивачем до стягнення штрафу, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині в межах вимог, заявлених до стягнення, в сумі 49781,72 грн

Розглянувши заяву відповідача, викладену у письмових поясненнях (а.с.115), якою останній клопоче про зменшення розміру штрафних санкцій на 80%, суд дійшов таких висновків.

Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суд констатує, що позивачем заявлені до стягнення штрафні санкції, а саме: штраф та пеня.

Суд звертає увагу, що для того, аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до ч.1 ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Судом враховано:

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- ступінь виконання основного зобов`язання;

- відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;

- очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум штрафу, пені, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення неустойки. При цьому вирішення питання та розмір такого зменшення закон відносить на розсуд суду.

Суд також враховує позицію Верховного суду України, викладену у постанові №924/414/19 від 12.02.2020, у якій зазначено, що зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Крім того, суд зазначає, що незважаючи на те, що відповідачем не заявлено клопотання про відповідне зменшення відсотків річних на 80%, суд вважає доцільним застосувати відповідне зменшення з огляду на таке.

Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Суд вважає, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, з урахуванням висновків Велика Палата Верховного Суду, викладених у постанові №902/417/18 від 18.03.2020, суд констатує що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У даному випадку суд враховує, що більша частина грошового зобов`язання за Договором №20181л/37 від 05.03.20218 відповідачем сплачена добровільно, у письмових поясненнях представник відповідача Громова-Ястребкова В.Є. зазначила про визнання та намір сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіка" добровільно сплатити суму основного боргу (курсової різниці). Крім того, штрафні нарахування порівняно із заявленою до стягнення сумою основного боргу є неспівмірно великими.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України, а також слідуючи висновкам Велика Палата Верховного Суду, викладеним у постанові №902/417/18 від 18.03.2020, зменшує розмір відсотків річних, штрафу та пені на 80 %.

Отже, враховуючи вищенаведене, стягненню з відповідача підлягають 5513,59 грн - 48% річних, 1894,64 грн - пені, та 9956,34 грн - штрафу.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору, суд враховує, що позивач звернувся з даним позовом до суду 09.11.2021.

Таким чином, розмір ставки судового збору, який підлягав сплаті на момент звернення позивача з даним позовом до суду у 2021 році, становив 2270,00 грн.

Враховуючи, що судом прийнято до розгляду заяву позивача від 17.05.2022 "про зміну предмету позову та зменшення позовних вимог" та нова ціна позову становить 101145,01 грн, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2270,00 грн.

Окрім того, судом розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача 26000грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч.1-3 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як слідує з матеріалів справи: 11.10.2021 між товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (Клієнт) та Адвокатом Турченком Євгеном Івановичем укладено Договір про надання правової допомоги №2021/10/11 (а.с.24-26), відповідно до п.1.1. якого Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов`язання здійснювати захист прав, свобод та законних інтересів Клієнта (бути його представником, захисником) у всіх судових органах України першої, апеляційної та касаційної інстанцій та в органах державної виконавчої служби (та приватних виконавців) в будь-якому статусі (позивача, відповідача, третьої особи, боржника, кредитора, стягувача тощо).

Найменування та ціна запропонованих послуг зазначаються в Додатку №1 до Договору, який є його невід`ємною частиною (п.1.2. Договору).

Пунктом 2.3. Договору №2021/10/11 сторони погодили, що оплата послуг (гонорару) здійснюється після фактичного їх виконання, шляхом безготівкового переказу коштів на розрахунковий рахунок Адвоката у термін, що не перевищує 7 банківських днів з моменту підписання Акту приймання-передачі наданих послуг сторонами та скріплення печатками.

Так, сторони склали акт приймання-передачі наданих послуг №4 від 10.06.2022, за яким витрати на правову (правничу) допомогу у формі гонорару складають 26000,00грн.

Відповідно до п.1 зазначеного акту приймання-передачі Адвокатом надано, а Клієнтом прийнято наступні послуги:

- підготовку позовної заяви до ТОВ "Аквавіка" (справа №902/1109/21) вартістю 6000грн;

- представництво в суді першої інстанції (Господарському суді Вінницької області по справі №902/1109/21) у 4-х засіданнях загальною вартістю 20000 грн (з розрахунку 5000грн за участь в одному засіданні).

Окремо слід зазначити, що вартість наданих послуг визначено згідно із цінами, узгодженими сторонами у Додатку №1 до Договору, однак, така вартість перевищує орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, визначений у позовній заяві (25000 грн).

Суд вважає, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Матеріали справи містять копію Свідоцтва №1540 від 01.10.2003 про право Турченка Євгена Івановича на заняття адвокатською діяльністю та ордер на надання правничої (правової) допомоги вказаним Адвокатом (а.с.22-23).

Разом з тим суд враховує, що відповідно до п.2.3. Договору №2021/10/11 оплата послуг (гонорару) здійснюється після фактичного їх виконання, шляхом безготівкового переказу коштів на розрахунковий рахунок Адвоката у термін, що не перевищує 7 банківських днів з моменту підписання Акту приймання-передачі наданих послуг сторонами та скріплення печатками. При цьому на дату прийняття рішення (21.06.2022) з в матеріалах справи відсутні докази оплати гонорару.

При цьому суд виходить з правової позиції, викладеній в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, відповідно до якої: розподілу підлягають витрати на професійну правничу допомогу незалежно від того чи їх фактично сплачено чи має бути сплачено, що слідує зі змісту п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи №902/1109/21 судом встановлено, що із загальної суми, заявленої позивачем до стягнення, 101145,01 грн (100%), правомірною є сума 100923,81грн.

Разом з цим, суд, приймаючи рішення, зменшив заявлені до стягнення відсотки річних, штраф та пеню на 80%.

Однак, при розподілі витрат позивача на професійну правничу допомогу судові витрати, у разі зменшення судом розміру неустойки, покладаються на відповідача без урахування зменшення цих сум.

З огляду на викладене, є підстави для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу за рахунок відповідача пропорційно до розміру правомірно заявлених позовних вимог, що становить 25943,14 грн.

Відповідач щодо стягнення заявленої суми витрат заперечив, звернувшись в судовому засіданні (21.06.2022) з усним клопотання про їх зменшення, у зв`язку із їх неспівмірністю та необґрунтованістю, стверджуючи про те, що стороною позивача не доведено належним чином розумність, реальність та співмірність розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.11.2019 у справі №910/906/18, зазначила, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). У постанові від 22.11.2019 у справі №902/347/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зауважила, що викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 правова позиція має враховуватись при вирішенні усіх наступних спорів у подібних правовідносинах.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтувати наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Отже, відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд має право за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але лише у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті, яка, зокрема встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справ. При цьому, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат.

Водночас, беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.

Відповідач, заперечуючи проти розміру заявлених позивачем до відшкодування витрат на правову допомогу, та звертаючись до суду з відповідним клопотанням вказує, що зміст заяв по суті спору, складність справи та час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг виконаної адвокатом роботи, свідчить про те, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу визначених до стягнення з відповідача є надмірно великою, та такою що не відповідає вимогам співмірності.

Згідно зі ст.15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява №19336/04, п.269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, суд може зменшити суму судових витрат встановивши їх не співрозмірність характеру спору, ступеню її складності, наявність заперечень з боку відповідача стосовно суми стягнення, витраченого адвокатами часу на надання правової допомоги, та іншим обставинам, які мають істотне значення, незалежно від того, чи подавалося таке клопотання відповідачем.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.08.2019 по справі №915/237/18 та від 06.03.2019 по справі №910/15357/17.

Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу, врахувавши предмет спору у даній справі, ступінь її складності, фактично витрачений адвокатом час на надання правової допомоги, в тому числі участь адвоката позивача у судових засіданнях, суд вважає що розмір гонорару, визначений позивачем та його адвокатом та заявлений до стягнення з відповідача, є завищеним щодо останнього.

Виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи розмір правомірно заявлених позовних вимог, суд вважає за можливе зменшити на 20% розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката та присудити до стягнення з відповідача на користь позивача 20754,51 грн витрат на професійну правничу допомогу, сума яких є розумною, пропорційною та обґрунтованою для цієї справи.

При цьому решту витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5245,49 грн слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.5, 7, 8, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіка" (вул.Аграрна, 1, с.Ілляшівка Тростянецького району Вінницької області, 24330, код ЄДРПОУ 34004920) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (вул.Машинобудівників, 4В, смтЧабани Києво-Святошинського району Київської області, 08162; код ЄДРПОУ 30048570) 14100,95 грн - основного боргу; 5513,60 грн - 48% річних; 9956,35 грн - штрафу; 1894,64 грн - пені; 2270,00 грн - відшкодування витрат зі сплати судового збору та 20754,51 грн - витрат на правничу допомогу.

3. У задоволенні позову в частині стягнення 22274,15 грн - 48% річних; 7579,95 грн - пені та 39825,37 грн - штрафу відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Повне рішення суду направити на наступні електронні адреси: представника позивача (ІНФОРМАЦІЯ_1), представників відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2; ІНФОРМАЦІЯ_3).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 256, 257 ГПК України).

Відповідно до ч.6 ст.233 ГПК України в даному випадку у зв`язку із значним обсягом досліджуваних обставин і обумовленою цим складністю, складання повного тексту рішення суду відкладено на строк не більш як десять днів.

Повне рішення складено 08 липня 2022 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи