Рішення № 105171658, 28.06.2022, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/3839/21

2/760/307/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 червня 2022 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді- Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря - Фареник А.О.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» про визнання недійсним договору, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом і просить визнання недійсним договір № 20.03.2017-3601732124, укладений з відповідачем.

Посилається в позові на те, що 20 березня 2017 року між ним та відповідачем був укладений договір № 20.03.2017-3601732124, відповідно до якого він отримав кредит у розмірі 35 600, 00 гр.

Вважає договір недійсним з наступних підстав.

Зазначає, що при укладенні договору йому, як споживачу, не була надана інформація, яка стосується суті наданих відповідачем фінансових послуг і яка передбачена ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Тобто, відсутнє будь-яке письмове підтвердження про його ознайомлення з усіма умовами кредитного договору.

Крім того, в порушення вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» при видачі кредитних коштів він не був ознайомлений з умовами кредитування та всіма ризиками.

Не існує будь-якого окремого документу, де викладена інформація, передбачена вищезазначеними законами, на якому б стояв його підпис про ознайомлення з такою інформацією.

Таким чином, кредитор не надав йому повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредитування перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту.

В додатку до кредитного договору зазначена реальна річна процентна ставка за кредитом від суми кредиту. Поряд з цим, за умовами договору при порушенні позичальником своїх зобов`язань за цим договором, в тому числі у разі прострочення встановленого у договорі строку повернення кредиту та сплати процентів за користування ним, позичальник на вимогу кредитодавця сплачує на його користь пеню у розмірі 3.0% від простроченої в оплаті суми за кожен день такого прострочення, тобто сума компенсації становить майже 100%.

Відповідно до ч. 5 п. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» це є несправедливою умовою та є всі підстави для визнання п.4.3 Кредитного договору недійсним.

Вважає, що кредитним договором порушено норми ч. 1 ст. 61 Конституції України щодо подвійної відповідальності за невиконання зобов`язання в частині його обов`язку, як позичальника, сплатити пеню за невиконання чи неналежне виконання умов договору в частині погашення суми кредиту та/або сплати процентів.

Наявні також порушення норм, встановлених абз. 5, 11 п. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних», адже відповідач не повідомляв йому про умови та строки обробки його персональних даних, оскільки з аналізу умов кредитного договору вбачається, що надана ним згода на обробку персональних даних є безстроковою та безвідкличною.

З огляду на зазначене вважає, що і це є підставою для недійсності кредитного договору.

Вважає також, що договір про надання позики № 20.03.2017-3601732124 не містить ознак кредитного договору, оскільки надання коштів з умовою сплати процентів - це фінансова послуга, яка потребує наявності ліцензії відповідно до Закону України від 12.07.2001 р. №2664-111 «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», то кошти в позику під процент або в кредит можуть надавати лише фінустанови - резиденти або нерезиденти, на яких вимога щодо отримання ліцензії для надання таких послуг на території України не поширюється.

Вважає, що договір укладений з порушенням приведених норм законодавства, а тому просить задовольнити позов.

Позовна заява була зареєстрована в канцелярії суду 15 лютого 2021 року та відповідно до ст. 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 28 квітня 2021 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

12 липня 2021 року та 26 жовтня 2021 року на адресу суду повернулися конверти із копією ухвали про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви, та копією ухвали про витребування доказів, які направлялися відповідачу.

/ а. с. 22, 24 /

Відповідачу був наданий строк для надання відзиву.

Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За ініціативою суду справа була призначена до розгляду з викликом сторін.

Позивач у судове засідання не з"явиввся, просить розглядати справу в його відсутності.

Представник відповідача в судое засідання також не з"явився, про час розгляду справи повідомлявся належним чиномм.

Відповідно до зворотнього поштового відправлення відповідач не знаходиться за зазначеною в матеріалалх справи адресою.

З урахуванням цього суд вважає за можливе розглядати справу в його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони повинні усвідомлювати, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тобто сторони, які укладають правочин, повинні насправді прагнути досягнення саме того правового результату, який завжди виникає при укладенні правочину такого виду.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилами ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, зазначені в ч.ч.1,2 ст.18 Закону, згідно з якими продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Судом встановлено, що 20 березня 2017 року між сторонами був укладений кредитний договір у вигляді заяви № 3601732124 від 20 березня 2017 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР».

Відповідно до п.2 договору сума кредиту становить 35 600. 00 гр.

Звертаючись до суду, позивач підтвердив як укладення самого договору, так і отримання зазначеної в договорі суми кредиту.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно зі ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За змістом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Надана позивачем до суду заява № 3601732124 від 20 березня 2017 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» не містить підпису позивача, однак надана ним копія договору є його екземпляром, врученим йому при його укладенні.

Позивач при зверненні до суду підтвердив як укладення договору, так і його підписання ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами ч.1 ст.638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст.629 ЦК україни договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Уклавши договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

За змістом ст.ст.76, 80, 229 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок доказування покладається на сторін.

Це положення є одним із основних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності.

Звертаючись до суду, позивач не заперечує отримання кредитних коштів відповідно до умов договору.

Крім того, будь-яких доказів, визначених законом, які б свідчили про те, що ним не підписувався укладений з відповідачем договір, позивач не надав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням цього та викладеного вище, ненадання позивачем доказів приведеним у позові обставинам, підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 6, 11, 15, 16, 202, 203, 204, 207, 215, 509, 626, 638, 639, 641, 644,1054 ЦК України, ст.ст. 4,12,13, 76-81, 89, 209, 258, 259, 263- 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» про визнання недійсним договору відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л .А. Шереметьєва