Рішення № 105159549, 08.07.2022, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2022 р.м. ХарківСправа № 904/8253/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальмонтажремонт", місто Кривий Ріг, до Приватного акціонерного товариства "Виробничо-технічне підприємство "Укренергочормет", місто Харків, про стягнення 200 356,42грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Стальмонтажремонт", звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача, Приватного акціонерного товариства "Виробничо-технічне підприємство "Укренергочормет", про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 200 356,42 грн. за договором субпідряду № 6040/11 від 07 березня 2018 року та додаткових угод до договору № 6 від 27.02.2019 року, № 7 від 25.03.2019 року та № 8 від 01.04.2019 року.

06 жовтня 2021 року, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. 02 грудня 2021 року, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області, матеріали справи передано на розгляд Господарському суду Харківської області. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 лютого 2022 року справу розподілено судді Калініченко Н.В. Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 лютого 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 904/8253/21, розгляд якої ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Крім того, встановлено, зокрема, відповідачу, згідно статті 251 ГПК України, п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали суду для подання відзиву на позов.

Станом на 07 червня 2022 року у суду були відсутні докази одержання відповідачем, в порядку ч. 6 ст. 242 ГПК України, ухвали суду від 21 лютого 2022 року, що зумовило повторне скерування відповідачу даної ухвали, шляхом скерування судової кореспонденції на адреси відповідача, а саме, яка вказана у позовній заяві позивачем, та на адресу, яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань для надання можливості відповідачу скористуватися наданими йому процесуальними правами. Однак, поштові конверти, у яких на адресу відповідача повторно направлялись копії ухвал по справі, повернулись без одержання, що зумовило суд здійснити відстеження з сайту Укрпошта (трек номер 6102271088247), за даними по зазначеному трек номеру «адресат відсутні за вказаною адресою».

У відповідності до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.

Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, з 21 червня 2022 року відповідач є таким, що одержав ухвалу суду від 21 лютого 2022 року.

Водночас, суд зазначає, що в матеріалах справи наявний відзив на позов відповідача (а. с. 92-108), який долучений до матеріалів справи під час перебування на розгляді справи у господарському суді Дніпропетровської області.

Згідно статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Водночас, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України; Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14 березня 2022 року № 133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року за № 64//2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Законом України № 2212-ІХ від 21 квітня 2022 року затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Законом України № 2263-іХ від 22 травня 2022 року затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про затвердження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку апарату суду, суддів, а тому був вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв`язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя та працює у дистанційному режимі. За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Радою суддів України 02 березня 2022 року опубліковано рекомендації щодо роботи суддів в умовах воєнного стану, з урахуванням яких керівництвом Господарського суду Харківської області тимчасово до усунення вищезазначених обставин встановлено певний порядок роботи. Відповідно до частини 1 та 2 статті Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-яким іншим міркуванням в судовому процесі.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку, встановленого ст. 248 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд здійснив усі необхідні дії для розгляду справи, а в матеріалах справи достатньо матеріалів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

07 березня 2018 року між Приватним акціонерним товариством "Виробничо-технічне підприємство "Укренергочормет" (генеральний підрядник, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальмонтажремонт" (субпідрядник, позивач у справі) укладено договір субпідряду 6040/11 (далі за текстом - договір) за умовам якого субпідрядник зобов`язується у межах договірної ціни виконати свої зобов`язання, що вказані у п.1.2 договору власними і залученими силами (по узгодженню із Генеральним підрядником) роботи на об`єкті: "ТЕЦ-3. Заміна компресора К-3000-61-1 на компресор К-5500-42-1 в складі повітродувки ТК-15 для подачі холодного дуття на ДП-9 ПАТ "АрселорМиталл Кривий Ріг" згідно з проектною документацією по проекту 033136 "ТЕЦ-3. Заміна компресора К-3000-61-1 на компресор К-5500-42-1 в складі повітродувки ТК-15 для подачі холодного дуття на ДП-9"(далі за текстом - об`єкт)" та згідно додаткових угод 1-8 до договору, а генеральний підрядник зобов`язується прийняти роботи та сплатити за них визначену в договорі плату. За умовами пункту 1.2 договору, субпідрядник зобов`язується виконати наступні зобов`язання: виконання монтажних робіт, виконання будівельних робіт, виконання пусконалагоджувальних робіт, включаючи індивідуальні тести, комбіновані тести та усунення дефектів за переліком, забезпечити залучення достатньої кількості працівників потрібної кваліфікації для участі в проведенні необхідних випробувань змонтованого Устаткування і трубопроводів та для участі в проведенні пусконалагоджувальних робіт. Оплата за договором здійснюється генеральним підрядником у строки та порядку визначених договором. Вартість договору сплачується за умови належного та вчасного виконання субпідрядником його зобов`язань за договором. Генеральний підрядник не зобов`язаний сплачувати будь-яку частину вартості договору, якщо субпідрядник не виконав належним чином своє зобов`язання, за яке має бути сплачена відповідна частина вартості договору (сплачений відповідний платіж), якщо інше прямо не узгоджено сторонами (пункт 3.1 договору). Оплата за виконані роботи здійснюється генеральним підрядником субпідряднику у національній валюті України у наступному порядку: 90% від вартості виконаних робіт - протягом 20 календарних днів від дати підписання актів виконаних робіт, підписаних сторонами; 10% від вартості виконаних робіт - протягом 65 календарних днів від дати підписання генеральним підрядником та замовником акту проведення комплексного випробування встановленого обладнання (пункти 3.2, 3.2.1, 3.2.2 договору). Відповідно до пункту 3.2.3 договору підставою для оплати є наданий субпідрядником генеральному підряднику наступний пакет документів: акт приймання виконаних робіт, оригінал рахунку-фактури субпідрядника, який повинен містити юридичний номер договору, податкової накладної, складеної в електронній формі з дотриманням умов реєстрації електронного цифрового підпису уповноваженої особи субпідрядника у порядку, встановленому законодавством, зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних з урахуванням строків реєстрації податкової накладної згідно законодавства України. У випадку прострочення оплати з причини не надання субпідрядником податкової накладної або в разі порушення ним порядку заповнення і порядку реєстрації податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, генеральний підрядник звільняється від відповідальності за прострочення платежу. Згідно пункту 14.9 договору, договір набирає чинності 07.03.2018 року, яка є датою Зеро (D-6) і діє по 31.12.2019 року, а в частині порядку врегулювання спору, встановленого договором, порядку застосування штрафних санкцій, гарантійних зобов`язань за договором - до повного виконання відповідних зобов`язань. Також, пунктом 14.11 сторони домовилися, що невід`ємною частиною договору є наступні документи: специфікація вартості робіт, календарний графік виконання договору, відомість робіт, правила техніки безпеки та штрафні санкції за порушення. Під час дії договору субпідряду, позивач та відповідач підписали додаткові угоди про виконання додаткових робіт, а саме: - Додаткова угода 6 від 27.02.2019 року та специфікація до неї, якими передбачено види та вартість додаткових робіт в сумі 839 704,76 грн., - Додаткова угода 7 від 25.03.2019 року та специфікація до неї, якими передбачено види та вартість додаткових робіт в сумі 155 664,00 грн., - Додаткова угода 8 від 01.04.2019 року та специфікація до неї, якими передбачено види та вартість додаткових робіт в сумі 819 210,00 грн. Як зазначає позивач, основну заборгованість в сумі 1 254874 грн. за додатковими угодами 6 від 27.02.2019 року, 7 від 25.03.2019 року та 8 від 01.04.2019 року було стягнуто за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2021 року у справі № 904/4944/20 та яке залишено без змін Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2021 року та Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.09.2021 року. Дане рішення було виконано в повному обсязі у примусовому порядку приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Попляк Володимиром Володимировичем на підставі судового наказу 904/4944/20 від 23.02.2021року. Позивач вказує, що свої зобов`язання за договором субпідряду виконав належним чином та у повному обсязі. Відповідач повинен був сплатити вартість робіт, виконаних за Додатковою угодою 6 від 27.02.2019 року не пізніше 20.10.2019 року, а роботи за Додатковими угодами 7 від 25.03.2019 року та 8 від 01.04.2019 року не пізніше 19.02.2020 року. У зв`язку з несплатою відповідачем вартості виконаних робіт у встановлений договором субпідряду строк та простроченням виконання грошового зобов`язання, позивач просить стягнути з відповідача 200 356,42 грн., з яких інфляційні витрати 147 824,16 грн. та 3% річних 52 532,26 грн.

Відповідач у відзиві на позов, зокрема посилається на те, що для визначення розміру позовних вимог необхідно визначити період прострочення оплати за договором. Позивачем не додано жодного документу, на підставі якого можна визначити період прострочення виконання грошового зобов`язання, отже, розрахунок позовних вимог здійснено некоректно та позивач повинен надати додаткові документи для здійснення розрахунку позовних вимог. Відповідач зазначає, що договором передбачено оплату за виконані роботи у наступному порядку: 90% від вартості виконаних робіт протягом 20 календарних днів від дати підписання актів виконаних робіт, підписаних сторонами; 10% від вартості виконаних робіт ротягом 65 календарних днів від дати підписання генеральним підрядником та замовником акту проведення комплексного випробування встановленого обладнання (пункти 3.2, 3.2.1, 3.2.2 договору). Отже не може вся сума по одному акту рахуватися з одного дня, оскільки ця сума повинна бути розбита на 2 частини - 90% та 10% та період прострочення у них різний. Для здійснення розрахунку необхідні документи, а саме - акти виконаних робіт та акт проведення комплексного випробування встановленого обладнання. Однак позивачем не додано цих документів до позовної заяви. Також відповідач посилається на те, що в матеріалах справи відсутні документи, згідно яких можливо встановити дату з якої починається прострочення виконання оплати по договору. Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до пункту 3.2 договору, оплата по договору обумовлена реєстрацією податкової накладної позивачем. Однак, позивачем не надано виписки з бухгалтерського обліку позивача щодо взаєморозрахунків з відповідачем на підтвердження того факту, що вказані роботи проведені в його бухгалтерському обліку та позивачем добросовісно виконані всі його зобов`язання, передбачені договором та чинним законодавством України, зокрема, зареєстровані податкові накладні на підставі актів виконаних робіт, що підтверджують виконання робіт за додатковими угодами 6 від 27.02.2019 року, 7 від 25.03.2019 року, 8 від 01.04.2019 року, а додані лише саме договір та додаткові угоди, що не є підставою для оплати, та рішення судів у справі 904/4944/20, яким грошові кошті присуджені на користь позивача на підставі того факту, що всі роботи у відповідача, як генерального підрядника прийняті, що автоматично свідчить про виконання робіт позивачем як субпідрядником по договору. Грошові кошти по договору субпідряду 6040/11 від 07 березня 2018 року по спірним актам виконаних робіт на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2021 року по справі № 904/4944/20 були перераховані в повному обсязі, проте штрафні санкції, що є предметом цієї позовної заяви не можуть бути застосовані на підставі підпункту 3 пункту 3.2.3, підпункту b пункту 13.8 договору внаслідок не реєстрації позивачем податкових накладних по цим актам виконаних робіт. Позивачем до позовної заяви не додані документи, що підтверджують реєстрацію податкових накладних в адресу відповідача, отже, відповідач не міг виконати свої зобов`язання з оплати без належних підстав та відповідальність за прострочення оплати за договором в даному випадку не може бути застосована. В рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2021 року по справі № 904/4944/20 за яким було стягнуто основну заборгованість за договором субпідряду 6040/11 від 07.03.2018 року суд дійшов до висновку, що у даній справі відсутні обставини та докази, які свідчать про те, що спірні роботи виконані позивачем належним чином або не в повному обсязі, а також що позивач виконав роботи та пред`явив їх відповідачеві шляхом надсилання відповідних актів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Приписами статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Господарського кодексу України, далі по тексту -ГК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 cт. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

В постанові Великої Палати Верховного суду від 16 травня 2018 року 686/21962/15-ц зазначається "Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2018 року у справі 910/5226/17, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, визначальним для застосування норм статті 625 ЦК України, є саме наявність грошового зобов`язання строк якого настав і у разі прострочення якого сторона має правомірні очікування на матеріальне відшкодування за означеною статтею.

Як зазначалось вище в даному рішенні суду, пунктами 3.2, 3.2.1, 3.2.2 договору встановлено, що оплата за виконані роботи здійснюється генеральним підрядником субпідряднику у національній валюті України у наступному порядку: 90% від вартості виконаних робіт - протягом 20 календарних днів від дати підписання актів виконаних робіт, підписаних сторонами; 10% від вартості виконаних робіт - протягом 65 календарних днів від дати підписання генеральним підрядником та замовником акту проведення комплексного випробування встановленого обладнання

Однак в матеріалах справи відсутні первинні документи, зазначені в пунктах 3.2, 3.2.1, 3.2.2 договору, та згідно яких можливо визначити строк здійснення платежів, з простроченням яких є правомірним нарахування (початок періоду нарахування) 3% річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Водночас, позивачем не представлені зазначені акти, відповідно до п. 3.2, 3.2.1, 3.2.2 договору, які є визначальними при визначенні строку виникнення у відповідача грошового зобов`язання, а в подальшому прострочення виконання останнього та підставність нарахування інфляційних та річних за статтею 625 ГПК України. Позивачем не представлено доказів на вмотивування заявлених до стягнення сум за визначеними позивачем періодами, яким саме шляхом позивачем визначено період прострочення грошового зобов`язання за актом № 6 за період з 21 жовтня 2019 року, за актами № № 7, 8 з 20 лютого 2020 року для суду є незрозумілим.

Всупереч статей 13, 14, 73, 74 76, 77 78 Господарського процесуального кодексу України позивачем не представлено доказів на обґрунтування своєї позиції щодо заявлених до стягнення періодів, які є визначальними виходячи з предмета спору у даній справі і саме ненадання позивачем доказів на обґрунтування заявлених сум зумовлює відмову позивачеві у задоволенні позову.

При цьому, суд звертає увагу позивача на ту обставину, що рішенням у справі № 904/4944/20 суди трьох інстанцій встановили строк платежу таким, що настав, водночас судами не визначено періодів за кожним з актів щодо строку платежу (виникнення грошового зобов`язання) з настанням та простроченням якого у позивача виникає право на нарахування та стягнення інфляційних та річних. Додатково суд звертає увагу позивача, що періоди, які заявлені до стягнення у даному позові № 904/8253/21 передують постановленому рішенню у справі № № 904/4944/20 майже на півтора роки.

Водночас, суд не погоджується з доводами відповідача щодо безпідставності позовних вимог з посиланням пункту 3.2.3 договору, оскільки дане питання є (було визначальним) саме в межах розгляду справи № 904/4944/20 про стягнення суми основної заборгованості і саме в межах цієї справи надано оцінку безпідставності позиції відповідача за таким обґрунтуванням. Суд звертає увагу відповідача на предмет спору у справі № 904/8253/21, який є похідним від суми заборгованості як внаслідок прострочення грошового зобов`язання, яка визнана та стягнута у справі № 904/4944/20.

Вкотре суд наголошує, що саме відсутність первинних документів, через їх ненадання позивачем за пунктами 3.2, 3.2.1 та 3.2.2 договору, позбавило можливість суд встановити дати виникнення грошового зобов`язання та періоди прострочення відповідача, а відповідно до діючої редакції ГПК України суд позбавлений можливості самостійно вимагати (витребувати, збирати) докази.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями1-5, 8,10-14,20,41-46,73-80,86,123, пунктом 2 частини 1 статті129, статтями232,233,236-238,240,241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарського суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "08" липня 2022 р.

СуддяН.В. Калініченко