Рішення № 105155953, 06.07.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2022 року № 320/5396/20

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бучанської міської об`єднаної територіальної громади в особі Бучанської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Ворзельської селищної ради, третя особа: ОСОБА_2 , в якому просить суд визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчого комітету Ворзельської селищної ради Київської області від 10 травня 2018 року «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на отримання вихідних даних на проектування об`єкту будівництва - реконструкція гаражу-сараю та господарського блоку у виробниче приміщення в АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення, яке дає ОСОБА_2 право на реконструкцію «гараж-сараю» та «господарського блоку» у виробниче приміщення безпосередньо порушує права позивача, як власника суміжної земельної ділянки, так як вплив від господарської діяльності ОСОБА_2 у вигляді неприємних запахів, шуму та вібрацій, на переконання Позивача унеможливлює належне використання власної земельної ділянки та проживання в житловому будинку, який на разі будується. Вказане Рішення грубо порушує статтю 14 Конституції України, частину першу статті 383 Цивільного кодексу України, частину першу статті 91 Земельного кодексу України (підпункт «а») та в цілому нівелює існування Класифікатора видів цільового призначення земель, затверджений Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548, що як наслідок безумовно впливає на можливість належно та безпечного для життя та здоров`я проживання на власній земельній ділянці.

Ухвалою суду від 01.07.2020 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 22.07.2020 зупинено провадження у справі у зв`язку з наданням учасникам справи можливості подати поштою усі необхідні для розгляду справи докази та клопотання, в тому числі про здійснення подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження або зупинення провадження у справі до закінчення карантину - до 18 серпня 2020 року.

Ухвалами суду від 26.01.2021 поновлено провадження у справі та здійснено заміну неналежного відповідача Ворзельську селищну раду на належного Бучанську міську об`єднану територіальну громаду міста обласного значення Буча Київської області.

Представником третьої особи надано до суду письмові пояснення, в яких останній зазначив, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до норм чинного законодавства, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Ухвалою суду від 28.04.2021 заяву представника третьої особи про залишення позовної заяви без розгляду задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Ворзельської селищної ради, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування рішення - залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 28.04.2021 внесено виправлення по тексту (в вступній та резолютивній частинах) ухвали Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 про залишення позовної заяви без розгляду (вступна та резолютивна частини) по справі №320/5396/20 в назві відповідача, а саме: вважати вірним відповідача "Бучанська міська об`єднана територіальна громада в особі Бучанської міської ради" замість "Ворзельська селищна рада".

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 скасовано, а справу №320/5396/20 направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 дану справу прийнято до свого провадження, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржуване рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Представником третьої особи подано додаткові пояснення в яких останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представником позивача подано до суду письмові пояснення в яких підтримано свою позицію викладену в позовній заяві.

Представником відповідача 20.12.2021 подано клопотання в якому останній просив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

В судовому засіданні 22.02.2022 представник позивача подав заяву в якій не заперечував, щодо подальшого розгляд справи в порядку письмового провадження.

У зв`язку з поданими клопотаннями представників позивача та відповідача та на підставі ст..194, 205 КАС України, суд протокольною ухвалою від 22.02.2022 вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Так з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на підставі Договору дарування земельної ділянки, який 08 червня 2015 року посвідчено приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області, №797 є власником земельної ділянки №1/2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер 3210945600:01:023:0064, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)).

Право власності підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08 червня 2015 року №38702875.

Реалізуючи своє право власності на земельну ділянку, з урахуванням її цільового призначення ОСОБА_1 розпочав роботи щодо будівництва на даній земельній ділянці індивідуального житлового будинку, що підтверджується Повідомленням про початок виконання будівельних робіт, яке зареєстровано Ірпінським міськвиконкомом 17 лютого 2020 року №КС061200480928.

Як вбачається з Ситуаційної схеми розміщення земельних ділянок в АДРЕСА_1 , сусідніми з належною позивачу земельною ділянкою є:

земельна ділянка з кадастровим номером 3210945600:01:023:0036, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

земельна ділянка з кадастровим номером 3210945600:01:023:0051, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , цільове призначення - землі житлової та громадської забудови (для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури);

земельна ділянка з кадастровим номером 3210945600:01:023:0071, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Разом з тим, як вбачається з Ситуаційної схеми на вказаних вище земельних ділянках з кадастровими номерами 3210945600:01:023:0036, 3210945600:01:023:0051, 3210945600:01:023:0071 побудований об`єкт (окреслено пунктирними лініями). Даний об`єкт побудовано одночасно на трьох земельних ділянках, які мають різне цільове призначення і розташований за 4 (чотири) метри від належної позивачу земельної ділянки.

Зазначеним об`єктом є «житловий будинок», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого Майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 1628894632109).

Зазначена вище інформація та відомості про земельні ділянки, їх власника, цільове призначення та відомості відносно Будівлі підтверджується також Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №165067897, №165083558, №165083758, №165083826.

Внаслідок отримання відповіді на адвокатський запит представником позивача, позивачу з Листа Виконавчого комітету Ворзельської селищної ради від 30 вересня 2019 року №02-15/1364 стало відомо про те, що 10 травня 2018 року Виконавчим комітетом Ворзельської селищної ради Київської області було винесено Рішення №83 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на отримання вихідних даних на проектування об`єкту будівництва - реконструкція гаражу-сараю та господарського блоку у виробниче приміщення в АДРЕСА_1 ».

Так, згідно Рішення Виконавчий комітет Ворзельської селищної ради Київської області вирішив:

-надати гр. ОСОБА_2 дозвіл на отримання вихідних даних для проектування об`єкту будівництва: реконструкція гаражу-сараю та господарського блоку у виробниче приміщення на земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-гр. ОСОБА_2 через відділ містобудування та архітектури Ірпінської міської ради розробити містобудівну документацію відповідно до чинного законодавства для проектування об`єкту будівництва: реконструкція гаражу-сараю та господарського блоку у виробниче приміщення на земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, до даного Листа також були надані документи, які стали підставою винесення Рішення, зокрема:

-заява ОСОБА_2 , від 05 травня 2018 року, у якій останній просив «дати дозвіл на отримання вихідних даних на проектування об`єкту будівництва і реконструкції гаражу-сараю та господарського блоку у виробниче приміщення»;

-технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 від 21 грудня 2017 року;

-правовстановлюючі документи на 3 (три) одиниці земельних ділянок.

Позивач вважає що вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим останній звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавчим комітетом Ворзельської селищної ради 10.05.2018 року винесено рішення № 83 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на отримання вихідних даних на проектування об`єкту будівництва - реконструкції гаражу-сараю та господарського блоку у виробниче приміщення в АДРЕСА_1 ».

У відповідності до ч.1 ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження:1) організація за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об`єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, жилих будинків, шляхів місцевого значення, а також капітального та поточного ремонту вулиць і доріг населених пунктів та інших доріг, які є складовими автомобільних доріг державного значення (як співфінансування на договірних засадах); делеговані повноваження: 1) надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних, робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Згідно ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

На виконання п. 2 Рішення Ворзельської селищної Ради № 83 від 10.05.2018 року відділом містобудування та архітектури Ірпінської міської Ради 16.05.2018 року були видані містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва - будівельно виробничого приміщення на землях приватної власності з цільовим призначенням - житлової та громадської забудови (кадастрові номера земельних ділянок: 3210945600:01:023:0051, 3210945600:01:023:0036, 3210945600:01:023:0071).

Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва № 0031- 0502018 від 16.05.2018 року були затверджені Наказом відділу містобудування та архітектури виконкому Ірпінської міської Ради № 44 від 16.05.2018 року.

Учасниками справи не надано до суду доказів, скасування наказу відділу містобудування та архітектури виконкому Ірпінської міської Ради № 44 від 16.05.2018 року.

На підставі вищевикладеного було розроблено Проект «Будівництво виробничого приміщення по АДРЕСА_3 ».

ФОП ОСОБА_3 , яка діє на підставі кваліфікаційного сертифікату АА 000183 розробила «Проект будівництва виробничого приміщення по АДРЕСА_1 », та здійснила містобудівний розрахунок щодо будівництва виробничого приміщення по АДРЕСА_1 .

Окрім цього, ФОП ОСОБА_3 розробила містобудівний розрахунок щодо будівництва виробничого приміщення, де розроблені вихідні дані, техніко-економічні показники та проведений містобудівний розрахунок та розрахунок класу наслідків 15-18-АР.

На виконання Рішення Ворзельської селищної Ради № 83 від 10.05.2018 року було видане Рішення № 108 від 10 липня 20І8 року про укладення договору пайової участі замовника об`єкту будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури селища Ворзель.

11.07.2018 року між ОСОБА_2 та Виконавчим комітетом Ворзельської селищної Ради було укладено Договір № 7 про пайову участь замовника об`єкту будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури селища Ворзель. Відповідно до розрахунку розмір пайової участі становив 39 700,08 грн.

Таким чином, ОСОБА_2 повністю виконав зазначені вимоги та оплатив 39 700, 08 грн..

Після здійснення будівництва нежитлове приміщення зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2 .. Складовими частинами об`єкту нерухомості, що знаходиться в приватній власності є: житловий будинок (літ «А»); виробничі приміщення (літ. «Г», склад-гараж - літера «Г1», вбиральня - літера «Г2»); сарай (літ «Е»); гараж (літ «К»), сарай ( літ «И»), гараж-кухня ( літ. «З»). Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексній номер: 42683877 від 23.08.2018 року. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого Майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1628894632109).

На земельній ділянці з кадастровим номером 3210945600:01:023:0051, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) (код 03.10) зведена будівля (складальне підприємство). Відповідно Державного класифікатора будівель та споруд ДКО18-2000, на земельній ділянці з цільовим призначенням код 03.10 можуть знаходитися Будівлі промисловості, а саме складальні підприємства.

Споруда, що зведена на земельній ділянці з кадастровим номером 3210945600:01:023:0036, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код 02.01) знаходиться у секції В «Землі житлової та громадської забудови» використовується як гараж.

Споруда, що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3210945600:01:023:0071, з цільовим призначення - для ведення особистого селянського господарства (код 01.03) знаходиться у секції А «Землі сільськогосподарського призначення», використовується як склад.

У відповідності до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні" та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті26, пунктами 1.29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.8 Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Таким чином, відповідач діяв в межах своїх повноважень, щодо надання дозволу на отримання вихідних даних на проектування об`єкту будівництва-реконструкція гаражу-сараю та господарського блоку у виробниче приміщення в АДРЕСА_4 .

Суд зазначає, що при видачі розпорядження на отримання вихідних даних Ворзельська сільська рада не перевищила свої повноваження, визначені законодавством.

Позивач стверджує, що його земельна ділянка межує з земельною ділянкою, на якій розмішене належне ОСОБА_2 виробниче приміщення, де останній займається господарською діяльністю з виготовлення металовиробів та зазначає, що оскаржуване рішення, яке дає ОСОБА_2 право на реконструкцію «гараж-сараю» та «господарського блоку» у виробниче приміщення безпосередньо порушує права позивача, як власника суміжної земельної ділянки. З даного приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).

У пункті 8 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.

У підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення КСУ№ 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Оскаржувані Рішення та Указ є правовими актами ненормативного характеру, тобто актами індивідуальної дії і стосуються призначення на посаду конкретних осіб, тобто виключно визначених у ньому суб`єктів, і встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до відповідних осіб, розраховані на одноразове застосування (призначення особи) і після реалізації вичерпали свою дію.

Предметом оскарження до адміністративного суду може бути рішення суб`єкта владних повноважень, яке порушує права, свободи чи інтереси позивача. За правовою природою цих рішень виділяють два їх види: нормативно-правові акти та індивідуальні акти.

У статті 4 КАС України визначено, що слід розуміти як нормативно-правовий акт, що є індивідуальним актом.

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

З`ясування виду акта має істотне значенім, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються, а індивідуальні акти - лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Згідно з частиною другою статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Інші особи не можуть оскаржити такий акт.

Такий самий підхід застосовується і до правових актів індивідуальної дії. Оскаржити можуть лише особи, яких цей акт стосується.

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 N 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акту індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.

Системний аналіз наведених норм Кодексу адміністративного судочинстваУкраїни свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб`єкта владних повноважень та за умови порушення її прав.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Судом встановлено, що позивач оскаржує рішення, яке є правовим актом індивідуальної дії. Такі правові акти породжують права й обов`язки тільки для тих суб`єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб`єктів), яким його адресовано.

Рішенням виконавчого комітету Ворзельської селищної Ради Київської області від 10 травня 2018 року було надано дозвіл на отримання вихідних даних по проектуванню об`єкту будівництва-реконструкції виключно ОСОБА_2 ..

Фактично, індивідуальний правовий акт це дозвіл ОСОБА_2 на отримання ним вихідних даних на проектування об`єкту будівництва-реконструкції гаражу-сараю та господарського блоку у виробниче приміщення в АДРЕСА_1 . Індивідуальний правовий акт стосується виключно прав осіб, які в ньому зазначені. ОСОБА_1 в переліку осіб на яких цей індивідуальний правовий акт розповсюджується - відсутній.

Право на захист це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права.

Позивач даним правовим актом індивідуальної дії не наділявся ніякими правами, його не було обмежено в будь-яких правах, а також не були скасовані права, що йому належали на момент винесення оскаржуваного правового акту індивідуальної дії.

Таким чином, суд вважає, що у позивача не виникло суб`єктивне право на захист, тобто, права на звернення із адміністративним позовом щодо скасування рішення виконавчого комітету Ворзельської селищної ради Київської області від 10 травня 2018 року.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду в ухвалах від 02 січня 2018 року в справі № 9901/22/17, від 02 липня 2018 року в справі № 9901/657/18, у якій зазначено, що відсутність у будь-кого, зокрема, й у позивача, прав та/або обов`язків у зв`язку з виданням оскарженого Указу і рішення не породжує у такої особи і права на захист, тобто, права на звернення із цим адміністративним позовом.

Верховний Суд України у своїй постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 2а- 2885/12/1470 висловив правову позицію, що право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.

Отже, як Верховний Суд України, так і Верховний Суд у своїй практиці виходять з того, що для виникнення у особи права на судовий захист, рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень повинні бути порушені саме її права. Якщо рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень для особи не породжуються правові наслідки, право на судовий захист для неї не виникає.

Таким чином, Позивач не обґрунтовує, в чому саме полягає порушення його прав при винесенні рішення виконавчого комітету Ворзельської селищної Ради Київської області від 10 травня 2018 року про надання дозволу ОСОБА_2 на отримання вихідних даних на проектування об`єкту будівництва-реконструкції гаражу-сараю та господарського блоку у виробниче приміщення в АДРЕСА_4 .

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що є безпідставними твердження Позивача, щодо порушення його прав та інтересів, а також позивачем не додано до позовної заяви жодного доказу на підтвердження негативного впливу на нього Рішенням Виконавчого комітету Ворзельської селищної ради № 83 та порушення його прав.

Щодо твердження позивача про можливість самостійного скасування оспорюваного рішення Виконавчим комітетом Ворзельської селищної ради, суд зазначає, що фактично рішення Виконавчого комітету Ворзельської селищної ради № 83 є виконаним, оскільки позивачем виконано всі пункти вищевказаного рішення, а отже воно вичерпало свою дію.

Верховний Суд в постанові від 29.04.2020 по справі №2340/4521/18 роз`яснив, які рішення місцевої влади суперечать принципу належного урядування.

«Розпорядження місцевої державної адміністрації про надання дозволу на розроблення проекту є не нормативним актом суб`єкта владних повноважень, а актом його індивідуальної дії, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, що свідчить про відсутність правових підстав для подальшого скасування цього акта рішенням органу виконавчої влади вищого рівня.»

Надання дозволу ОСОБА_2 на отримання вихідних даних є актом індивідуальної дії та стосується лише прав та інтересів ОСОБА_2 ..

Скасування такого акта завдає шкоди правомірним інтересам та «законним очікуванням на добросовісне урядування».

Враховуючи, що на підставі оспорюваного розпорядження були отриманні містобудівні умови та обмеження, розроблений проект, сплачено пайову участь замовника об`єкту будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури селища Ворзель, введено в експлуатацію об`єкт та отримано право власності на нерухомість. Таким вище зазначене розпорядження є виконаним.

Згідно з принципом «належного урядування» ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18- рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».

Велика Палата Верховного Суду вважає правильним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції у справі №2340/4521/18 про те, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Оскільки Позивач не є учасником даних правовідносин, то він і не наділений повноваженнями на оскарження.

Слід зазначити, що ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законом України.

З цього приводу в своєму рішенні Конституційний суд України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року (справа № 1-9/2009), зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

За Рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 в аспекті конституційного подання положення ч. 2 ст.19, ст. 144 конституції України (254к/9б- ВР), ст. 25, частин першої, десятої ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень. Проте, ні Закон України «Про місцеве самоврядування», ні жодний інший законодавчий акт не надає повноважень міській раді на скасування раніше виданих містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

До того ж, скасування рішення, на підставі якого між сторонами вже виникли певні правовідносини, також суперечить принципу правової визначеності, що у своїй практиці використовує Європейський Суд з прав людини (наприклад, рішення у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року). Згідно з цією практикою принцип правової визначеності проявляється у стабільності політичних і правових рішень, тобто стабільність та цілісний характер законодавства, здійснення адміністративної і судової практики на основі закону відповідно до принципу верховенства права.

Щодо заперечень позивача про неможливість будувати один об`єкт на трьох земельних ділянках, суд зазначає наступне.

Ключовим правовим питанням у справі є застосування ст. 1, 29 Закону №3038-VІ у контексті надання містобудівельних умов та обмежень на забудову декількох земельних ділянок.

Забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані дотримуватись містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (ст. 26 Закону № 3038-VІ).

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону №3038-VІ містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

В свою чергу, територія - частина земної поверхні з повітряним простором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені в результаті діяльності людей умови і ресурси (п. 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону).

Водночас, поняття земельної ділянки (для цілей містобудування) Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності» не визначає. Фізична або юридична особа, яка подала уповноваженим органам містобудування та архітектури заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва (ч. 1, 2 ст. 29 Закону №3038-VІ).

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону №3038-VI, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Містобудівні умови та обмеження належать до основних складових вихідних даних. Завдання на проектування складається з урахуванням технічних умов, містобудівних умов та обмежень (ч. 10 ст. 29 Закону №3038-VІ).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону №3038-VI замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву. Містобудівні умови та обмеження видаються у зв`язку із наміром замовника провести забудову земельної ділянки конкретним об`єктом будівництва. При цьому термін «земельна ділянка» у контексті містобудівних правовідносин, - це певна територія, на якій планується розміщення відповідного об`єкта будівництва. Територія забудови може складатися з однієї або декількох земельних ділянок, щодо яких замовник має право забудови відповідно до містобудівної документації.

Закон №3038-VI застосовує поняття «території» та «земельної ділянки» як синоніми, не протиставляючи їх між собою. Відтак, буквальне тлумачення земельної ділянки як ділянки, що має один кадастровий номер/ призводить до звуження прав забудовника, істотно обмежує його інвестиційні можливості і не відповідає завданням містобудівної політики.

Закон №3038-VI не забороняє видачу одних містобудівних умов та обмежень на забудову декількох земельних ділянок, на яких планується зведення одного об`єкта будівництва (в т.ч. комплексу). Так само не забороняє видачу декількох окремих містобудівних умов та обмежень забудови однієї земельної ділянки, на якій планується зведення декількох окремих об`єктів будівництва.

Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки видаються для проектування конкретного об`єкта будівництва (будинку, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплексів, лінійних об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури) на конкретній території, що може складатися з однієї або декількох земельних ділянок.

Цей висновок не суперечить правовому висновку, наведеному у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №813/1839/17, адже у вказаній справі Суд, з огляду на її обставини, зазначив про обов`язок отримати містобудівні умови та обмеження для кожної конкретної земельної ділянки та обов`язковість проектування об`єкта будівництва, до складу якого входить декілька окремих будинків, на підставі містобудівних умов і обмежень на об`єкт будівництва в цілому. В основу цього висновку покладено підхід: один об`єкт будівництва - одні містобудівні умови та обмеження.

Відповідно до положень п.5 ст. 26 Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

-отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

-розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

-затвердження проектної документації;

-виконання підготовчих та будівельних робіт:

проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (CCI)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування);

-прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

-реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Статтею 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що однією зі складових частин вихідних даних на проектування є містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки.

Тобто, отримання замовником або проектувальником «вихідних даних» є лише першим етапом при проектуванні та будівництві об`єктів.

Рішення про надання дозволу на отримання вихідних даних не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі затвердження розроблених на підставі цих актів містобудівних умов та обмежень.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (№3038-VІ) замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Законодавство дозволяє забудову одночасно однієї чи декількох земельних ділянок та встановлює лише порядок подачі заяви, а не її зміст.

Пункт 1 частини 2 статті 26 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" - «Подання документів для отримання адміністративних та інших визначених цим Законом послуг у сфері будівництва та отримання результатів їх розгляду » передбачає серед інших документів і подачу замовником заяви на отримання вихідних даних (містобудівних умов та обмежень і технічних умов).

Тобто, окремо є заява на отримання містобудівних умов та обмежень і є заява на отримання технічних умов.

Частина 4 ст. 261 Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначає вимоги до заяви: «Документи, що подаються для отримання адміністративних та інших визначених цим Законом послуг у сфері будівництва, повинні відповідати таким вимогам:

1)документи мають викладатися державною мовою;

2)текст документів має бути розбірливим (написаний машинодруком або від руки друкованими літерами);

3)документи не повинні містити підчищення або дописки, закреслені слова та інші виправлення, не обумовлені в них, орфографічні та арифметичні помилки, заповнюватися олівцем, а також містити пошкодження, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст;

4)документи в електронній формі мають бути оформлені згідно з вимогами, визначеними законодавством.

Якщо документи подаються особисто, заявник пред`являє документ, що посвідчує його особу відповідно до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус". У разі якщо заявником є іноземець або особа без громадянства, документом, що посвідчує особу такого заявника, є національний, дипломатичний чи службовий паспорт іноземця або інший документ, що посвідчує особу.

Заявник несе відповідальність за відповідність копій поданих документів в електронній формі оригіналам таких документів у паперовій формі.

Подання документів з порушенням вимог, визначених цією частиною, є підставою для залишення таких документів без розгляду та повернення їх заявнику, про що повідомляється заявник у строк, що не перевищує строк, передбачений для розгляду відповідних документів.

Тобто, підставою для залишення Заяви про отримання вихідних даних без розгляду є лише вимоги зазначені в ст. 261 Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності". Серед цих вимог немає вимоги надати разом з заявою право установчі документи на об`єкт реконструкції.

На думку позивача, до Заяви для отримання вихідних даних необхідно було обов`язково додати правовстановлюючі документи на об`єкт будівництва. Без належного посилання на відповідний нормативний акт.

У ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються:

-копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

-копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

-викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

«Заява на отримання містобудівних умов та обмежень» та «заява про отримання вихідних даних» є різними за правовим навантаженням документами і до них законодавець висуває різні вимоги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 489 було затверджено «Порядок надання вихідних даних для проектування об`єктів містобудування».

Цей порядок передбачає склад та зміст «вихідних даних».

В п. З «Порядку надання вихідних даних для проектування об`єктів містобудування» зазначено, що основними складовими вихідних даних є:

-містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки;

-технічні умови;

-завдання на проектування.

Аналогічно передбачене в статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Основними складовими вихідних даних є:

-містобудівні умови та обмеження;

-технічні умови;

-завдання на проектування.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 подав до Ворзельської селищної Ради Київської області заяву про надання дозволу тільки на збір вихідних даних (отримання технічних умов) для реконструкції гаражу-сараю та господарського блоку у виробниче приміщення, без подачі заяви на видачу містобудівних умов та обмежень для реконструкції гаражу-сараю.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішенням Виконавчого комітету Ворзельської селищної ради №83 не порушені права та інтереси позивача, а саме, рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений нормами чинного законодавства, відтак підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Підсумовуючи викладене у сукупності, суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог, вважає, що позивачем не обґрунтовано їх достатніми та підтвердженими фактами та доказами.

Розглянувши позовні вимоги на предмет дотримання відповідачем положень статті 2 КАС України, суд приходить до висновку, що відповідач діяв відповідно до положень зазначеної статті Кодексу.

Суд вважає за необхідне зазначити також, що, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до частини першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 КАС України, згідно яких відшкодуванню підлягають судові витрати сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень при задоволенні позову.

Враховуючи те, що суд не знайшов правових підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для стягнення з відповідача судових витрат.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.