Рішення № 105154864, 07.07.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 липня 2022 р. Справа № 120/5251/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді:Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Вінницького апеляційного суду, Державна судова адміністрація України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області

про: визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Вінницького апеляційного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, із застосування обмеження її нарахування, передбаченого статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14.11.2019 року № 294-ІХ;

- зобов`язати Вінницький апеляційний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді на підставі статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01.01.2020, а саме 115610, 00 грн., надбавки за вислугу років 60% від посадового окладу - 69366,00 грн., за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати суддівської винагороди за 1 місяць.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними дії Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року суддівської винагороди із застосуванням обмеження її розміру на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними згідно із Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Зобов`язано Вінницький апеляційний суд нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного суду від 13.10.2021 рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Так, суд касаційної інстанції вказав, що "судами не враховано, що відповідач як розпорядник бюджетних коштів не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом згаданого періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати. Це, втім, не заперечує того, що виплата позивачу протягом спірного періоду суддівської винагороди у розмірі, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів відповідно до статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), з огляду на викладені вище мотиви, була правомірною.

Так, розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість). У такому контексті можемо говорити про те, що є підстави для стягнення заборгованої суми, що вимагає від суду першої інстанції встановити, серед іншого, розмір заборгованості, а також встановити належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами, якщо для цього будуть підстави."

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.11.2021 справу прийнято до свого провадження, призначеного до розгляду у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 08.12.2021 залучено Державну судову адміністрацію України як другого відповідача до участі у справі. Витребувано у Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області письмову інформацію щодо обсягу асигнувань, які надані Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Вінницькій області на фінансове забезпечення Вінницького апеляційного суду в розрізі виплат суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року з відображенням окремо сум, які повинні переховуватись без застосування обмежень встановлених Закон України № 553-IX від 13.04.2020 року та з застосуванням таких, якщо такі відмінності мали місце.

31.12.2021 на адресу суду від представника Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній не погоджується з позицією позивача та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 11.01.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у письмовому провадженні.

Надавши оцінку аргументам сторін, що викладені у заявах по суті справи та поданим доказам, суд встановив таке.

ОСОБА_1 займає посаду судді Вінницького апеляційного суду та має право на отримання суддівської винагороди, розмір якої визначається відповідно до ст. 135 Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі Закон № 1402-VIII).

18.04.2020 року набрав чинності Закон № 553-ІХ, на підставі якого розмір суддівської винагороди було обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Вказане обмеження припинене з 29.08.2020 року у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року № 10-р/2020.

Таким чином, в період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу з урахуванням обмеження, встановленого Законом № 553-ІХ, а саме у розмірі 47230 грн.

Не погодившись з правомірністю дій відповідача щодо нарахування та виплати у вказаний період суддівської винагороди в обмеженому розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (надалі - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків; більше 5 років 20 відсотків; більше 10 років 30 відсотків; більше 15 років 40 відсотків; більше 20 років 50 відсотків; більше 25 років 60 відсотків; більше 30 років 70 відсотків; більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (частина 8 статті 135 Закону №1402-VIII).

Відповідно до частини 9 статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Конституційним Судом України в рішенні від 08 квітня 2016 року №4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 зазначено, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) суд конституційної юрисдикції вказав на те, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Відтак, наведені приписи свідчать про те, що законодавче регулювання питання суддівської винагороди може здійснюватись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.

Проте, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-IX (надалі Закон №553-IX), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29.

Так, статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено, що в квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

В ході судового розгляду установлено, що з 18 квітня 2020 року (дня набрання чинності Законом №553-ІХ) ОСОБА_1 суддівська винагорода нараховувалась і виплачувалась з урахуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.

У цьому рішенні зазначено, що при вирішенні питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294-IX Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Крім того, у рішенні вказано, що виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Так, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи як чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.

Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Крім того, у вказаному рішенні суд конституційної юрисдикції звернув увагу на те, що згідно з Конституцією України виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130). Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року №4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Окрім цього, Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Конституційний Суд України наголосив на тому, що в силу частини другої статті 130 Конституції України питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключно статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших законів.

Відтак, наведені мотиви свідчать про те, що, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом застосування Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними на підставі Закону України №553-ІХ, Вінницький апеляційний суд тим самим вчинив дії, що суперечать вимогам частини 2 статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII.

При цьому суд враховує й те, що, скасовуючи судові рішення Вінницького окружного та Сьомого апеляційного адміністративних судів у цій справі та направляючи адміністративну справу на новий судовий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на необхідності під час розгляду справи з`ясувати роль Державної судової адміністрації України у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами, а також визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі.

Так, в ході нового судового розгляду ухвалою суду від 08.12.2021 до участі у справі залучено другого відповідача в особі Державної судової адміністрації України.

У відзиві на позовну заяву Державна судова адміністрація України зазначила, що оскільки ОСОБА_1 є суддею Вінницького апеляційного суду, тому саме суд як розпорядник бюджетних асигнувань нижчого рівня нараховує та виплачує позивачеві суддівську винагороду. Також суд здійснював виплату позивачеві суддівської винагороди в обмеженому розмірі у період з 18 квітня до 27 серпня 2020 року. Натомість, Державна судова адміністрація України жодними своїми діями чи рішеннями не допускала порушення прав позивача.

Окрім того, в матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія затвердженого кошторису та плану асигнувань Вінницького апеляційного суду на 2020 рік в частині обсягу видатків на виплату суддівської винагороди станом на початок бюджетного року, а також інформація про те, чи вносилися зміни до затвердженого кошторису та плану асигнувань Вінницького апеляційного суду на 2020 рік.

Так, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» фонд оплати праці працівників апарату суду та виплата суддівської винагороди у кошторисі на 2020 рік визначено за одним (спільним) кодом економічної класифікації видатків 2111 «Заробітна плата».

Відповідно кошторису Вінницького апеляційного суду на 2020 рік для оплати праці працівників апарату суду та виплати суддівської винагороди станом на 01 січня 2020 року було передбачено 74036000 грн. Потреба коштів становила 78555656 грн, в тому числі: для виплати суддівської винагороди 66722999 грн, для виплати заробітної плати працівників апарату суду (включно обов`язкові виплати) 11832656 грн.

Змінами до кошторису у 2020 році додатково виділено на заробітну плату 818000 грн, що не покрило дефіцит фонду обов`язкових виплат на 2020 рік.

У відзиві, Державна судова адміністрація України вказала, що виплата суддівської винагороди як і заробітної плати працівникам апарату суду у 2020 році здійснювалась за кодом економічної класифікації видатків (далі - КЕКВ) 2111 "Заробітна плата". Кошторисні призначення Вінницького апеляційного суду за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 становили 78854 тис. гривень. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Вінницького апеляційного суду за КПКВК 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя", за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" у сумі 74854 тис. грн., відкриті в повному обсязі. Також зазначено, що зміни до кошторису Вінницького апеляційного суду стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" у 2020 році ДСА України не вносилися.

Таким чином, представниками відповідачів не надано доказів щодо не виділення Вінницькому апеляційному суду коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) у спірному періоді у розмірі, передбаченому статтею 135 Закону №1402-VIII.

Отже, оскаржувані дії, що вчинені Вінницьким апеляційним судом як розпорядником бюджетних коштів, не були наслідком дій Державної судової адміністрації України щодо виділення коштів на виплату суддівської винагороди в меншому розмірі, а їх протиправність обумовлена тим, що вони ґрунтувалися на помилковому застосуванні Вінницьким апеляційним судом приписів Закону при визначенні розміру суддівської винагороди, а саме не застосуванні статті 135 Закону №1402-VIII.

За наведених вище обставин саме Вінницьким апеляційним судом необґрунтовано з 18 квітня 2020 року зменшено розмір суддівської винагороди позивача.

Відтак, позовні вимоги щодо визнання протиправними дій Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року суддівської винагороди із застосуванням обмеження її розміру відповідно до статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З приводу вимоги зобов`язального характеру, то варто врахувати наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними.

Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.

З огляду на те, що суд дійшов висновку задовольнити позовну вимогу щодо визнання протиправними дій Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати позивачеві у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року суддівської винагороди із застосуванням обмеження її розміру відповідно до статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а тому позовна вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити невиплачену суму суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року без застосування встановленого обмеження також підлягає задоволенню.

Окрім того, задовольняючи позовну вимогу щодо зобов`язання відповідача вчинити конкретну дію, суд зважає на те, що така вимога є похідною, що залежить від задоволення основної вимоги.

Водночас, суд не вбачає достатніх підстав для визначення в судовому рішенні конкретної суми, що підлягає виплаті позивачеві у зв`язку з таким перерахунком.

На думку суду, це питання охоплюється процедурою виконання рішення суду в разі набрання ним законної сили та належить до дискреційних повноважень Вінницького апеляційного суду, який уповноважений здійснювати розрахунок та виплату позивачеві суддівської винагороди, у тому числі визначати розмір недоплати такої винагороди.

Отже, позовні вимоги в цій частині суд вважає передчасними і такими, що не можуть бути задоволені.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За результатами вирішення справи позивач також просить звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Відповідно до частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Перелік рішень суду, що підлягають негайному виконанню, визначається статтею 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, до негайного виконання допускається рішення суду про стягнення відповідних виплат, а не про зобов`язання відповідача нарахувати та виплати такі. Тобто, саме у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь позивача недоплачених сум заробітної плати та іншого грошового утримання у відносинах публічної служби суд повинен також визначити суму стягнення за один місяць та в цій частині допустити рішення до негайного виконання.

Разом із тим, обраний у цій справі спосіб захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" означає, що суму недоплаченої суддівської винагороди повинен визначити Вінницький апеляційний суд під час виконання рішення суду після набрання ним законної сили.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про відсутність підстав для звернення ухваленого рішення до негайного виконання.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших витрат, що пов`язані з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження при її нарахуванні, передбаченого частиною 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Зобов`язати Вінницький апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування встановленого обмеження, з урахуванням виплачених сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Комар Павло Анатолійович