Рішення № 105126190, 23.06.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2022Справа № 910/12774/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., при секретарі судового засідання Сабалдаш О. В., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті"

до Приватного підприємства "Автоентерпрайз"

про стягнення 127 050,00 грн.

та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Автоентерпрайз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті"

про визнання недійсним договору

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом (від відповідача за зустрічним позовом): Гордієнко Н. П.

від відповідача за первісним позовом (від позивача за зустрічним позовом): Гудима В. С.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду м. Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Іоніті" (далі - ТОВ "Іоніті", позивач) до Приватного підприємства "Автоентерпрайз" (далі - ПП "Автоентерпрайз", відповідач) про стягнення штрафу у сумі 127 050,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що відповідачем, як стороною договору від 12.07.2019 про надання послуг з розміщення обладнання, було допущене порушення зобов`язання, а саме - здійснено відключення обладнання позивача без його згоди. Обставини вказаного порушення вже були встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 у справі № 910/13873/20, у зв`язку з чим з ПП "Автоентерпрайз" стягнуто штрафні санкції, нараховані за період з 22.05.2020 по 10.09.2020. У подальшому зазначене порушення договору відповідач не усунув, тому позивач нарахував ПП "Автоентерпрайз" штраф у сумі 127 050,00 грн. за наступний період - з 11.09.2020 по 26.11.2020 та просить його стягнути у судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2021 за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження із викликом (повідомленням) сторін, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у строк, визначений законом, відзиву на позов не надав. Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Разом з тим, у передбачений для подання відзиву строк, відповідач подав на розгляд суду зустрічний позов до ТОВ "Іоніті" - про визнання недійсним договору про надання послуг з розміщення обладнання від 12.07.2019.

Зустрічний позов обгрунтований тим, що довіреність від 05.07.2019, яка уповноважувала представника ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_1 на підписання спірного договору від 12.07.2019, ОСОБА_1 не видавалась, а підпис на цій довіреності не належить директору ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_2 Також позивач за зустрічним позовом зазначив, що договір від 12.07.2019 про надання послуг містить ознаки фіктивності та удаваності, оскільки він був підписаний сторонами за зловмисною домовленістю, без намірів створення правових наслідків, за відсутності умов щодо оплатності даного договору та з метою стягнення ОСОБА_1 штрафних санкцій з ПП "Автоентерпрайз".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 зустрічний позов був прийнятий судом до спільного розгляду із первісним позовом, у зв`язку з чим розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

У строк, встановлений законом, відповідач за зустрічним позовом (ТОВ "Іоніті") надав суду відзив, у якому проти заявлених вимог заперечив, зазначив, що наведені ПП "Автоентерпрайз" доводи щодо відсутності повноважень у ОСОБА_1 на укладення спірного правочину вже були перевірені судовим рішенням по справі № 910/13873/20, що набрало законної сили, в якому встановлено належність повановажень ОСОБА_1 на підписання вказаного договору. Крім того, зазначив про відсутність підстав для визнання спірного договору фіктивним або удаваним, чи вчиненим внаслідок зловмисної домовленості сторін, оскільки жодних доказів цим обставинам позивач за зустрічним позовом не надав. У той же час, сторонами було вчинено ряд юридично значимих дій для прийняття спірного договору до виконання, що свідчать про схвалення сторонами укладеного договору в подальшому та його дійсність. Просив відмовити у зустрічному позові.

У підготовчому засіданні представник позивача за зустрічним позовом заявив клопотання про витребування від ТОВ "Іоніті" оригіналів "дублікату" договору про надання послуг з розміщення обладнання від 12.07.2019 та довіреності від 05.07.2019, якою уповноважено ОСОБА_1 на підписання договору. Розглянувши вказане клопотання, суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 20.01.2022, відмовив у його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Статтею 81 ГПК України передбачено право учасника справи, у разі неможливості самостійно надати докази, подати клопотання про витребування доказів судом. Відповідне клопотання такого учасника повинно містити вказівку на те: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ або може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно; докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Отже, однією з необхідних умов для задоволення клопотання про витребування доказів є надання суду доказів щодо дій, які вживались учасником справи з метою самостійного отримання доказів, про витребування яких він заявляє суду.

У той же час, у заявленому ПП "Автоентерпрайз" клопотанні про витребування доказів не було вказано, яких заходів позивач вжив для самостійного отримання заявлених ним доказів, до клопотання не було додано доказів вжиття заявником таких заходів, а тому суд вирішив, що підстав для задоволення заявленого клопотання немає.

Також у підготовчому засіданні представник ПП "Автоентерпрайз" заявив клопотання про призначення у справі судової технічної експертизи щодо встановлення строку давності "дублікату" договору про надання послуг з розміщення обладнання від 12.07.2019 та судової почеркознавчої експертизи з метою ідентифікації виконавця підпису на довіреності від 05.07.2019.

Розглянувши вказані клопотання, суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 20.01.2022, у їх задоволенні відмовив, виходячи з того, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для з`ясування обставин, що мають значення для справи (фактичних даних, що входять до предмету доказування), без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто у разі, коли висновок експерта не може бути замінений іншими засобами доказування, а наявні у справі докази є взаємно суперечливими. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 916/2430/16, від 24.04.2018 у справі № 910/9394/17, від 12.12.2018 у справі № 910/105772/17.

З урахуванням наведеної правової позиції та виходячи з наявних у справі доказів, суд вважав, що у проведенні експертних досліджень, про які просило ПП "Автоентерпрайз", немає необхідності. При цьому суд врахував заперечення представника ТОВ "Іоніті" проти призначення почеркознавчої експертизи, в яких той вказав, що ТОВ "Іоніті" не є видавником довіреності ПП "Автоентерпрайз" від 05.07.2019, тому надати на експертне дослідження оригінал цього документа він не має можливості, в той час, як представник ПП "Автоентерпрайз" також зазначив про відсутність на підприємстві вказаної довіреності в оригіналі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва, занесеною до протоколу судового засідання від 20.01.2022, підготовче провадження було закрите та призначений розгляд справи по суті.

До початку розгляду справи по суті представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) заявив клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме - витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про закриття кримінального провадження № 12020220490002794 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, відкритому за заявою ПП "Автоентерпрайз" за фактом підроблення документів. Долучаючи вказаний доказ, представник ТОВ "Іоніті" також просив поновити пропущений процесуальний строк для подання вказаного доказу. Розглянувши заявлене клопотання, суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 24.05.2022, дійшов висновку, що воно підлягає задоволенню.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Згідно з ч. 1-3 ст. 80 ГПК України учасники справи не позбавлені права надавати пояснння, докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Частиною ч. 1 ст. 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Обгрунтовуючи причини пропуску строку для подачі додаткового доказу, позивач вказує, що витяг з ЄРДР про закриття кримінального провадження № 12020220490002794 не міг бути поданий позивачем вчасно (разом із позовом чи відзивом на зустрічний позов), оскільки датою закриття кримінального провадження є 24.02.2022, а вказаний витяг був отриманий представником ТОВ "Іоніті" лише 11.05.2022.

Перевіривши наведені доводи позивача (відповідача за зустрічним позовом), суд вважав поважними причини пропуску ТОВ "Іоніті" строку на подання доказів, а тому поновив цей процесуальний строк.

Також до початку розгляду справи по суті у судовому засіданні, призначеному на 23.06.2022, представник ПП "Автоентерпрайз" (позивач за зустрічним позовом) повідомив, що він подав ряд процесуальних клопотань по справі, які суду необхідно розглянути, зокрема: про приєднання доказів до матеріалів справи; клопотання про залучення до участі у справі третьої особи ОСОБА_1 та витребування у нього доказів; заяву з процесуальних питань в порядку ч. 1 ст. 169 ГПК України; клопотання про виклик та допит свідка.

Проте, зазначені клопотання суд залишив без розгляду ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 23.06.2022, на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України як такі, що були подані з пропуском визначеного законом процесуального строку, без пояснень причин пропуску та клопотань про його поновлення, враховуючи, що підготовче провадження у справі було закрите ще 20.01.2022.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У судовому засіданні під час розгляду справи по суті представники сторін за первісним та зустрічним позовами свої вимоги підтримали та обґрунтували, просили їх задовольнити, відповідно, проти заявлених до них вимог - заперечили.

Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши їх пояснення у судовому засіданні та дослідивши наявні у матеріалах справи докази, дійшов висновку, що вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню, а у зустрічному позові - необхідно відмовити, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 12.07.2019 між ТОВ "Іоніті" (замовник) та ПП "Автоентерпрайз" (виконавець) був укладений договір про надання послуг з розміщення обладнання (далі - договір). Відповідно до умов цього договору виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для заряджання електромобілів, за адресами та на умовах, визначених в окремих актах приймання-передачі до цього договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги (п. 1.1). Місце розміщення обладнання визначається сторонами в акті приймання-передачі. Місцем виконання цього договору є місце розміщення обладнання (п. 1.2 договору).

Обладнання замовника належить йому на праві власності або користування. Замовник має право здійснювати управління обладнанням (пункт 1.3 договору).

Відповідно до п. 2.1.6, 2.1.7, 2.11 договору на виконавця покладене зобов`язання, зокрема, забезпечити підключення обладнання до електричної мережі та його безперебійне електричне живлення, у будь-яких без виключень випадках отримувати письмовий дозвіл замовника на відключення обладнання від електричної мережі.

За надані за договором послуги замовник щомісячно виплачує виконавцеві винагороду у розмірі 30,00 грн. (в т.ч. ПДВ 5,00 грн.), а також 60 коп. (в т.ч. ПДВ 20 коп.) за кожен спожитий кВт електроенергії за місяць, яку споживала кожна окрема одиниця обладнання замовника (п. 3.1 договору). Винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, виключно після виставлення виконавцем відповідних рахунків (п. 3.2 договору).

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року включно, з подальшою його пролонгацією (п. 6.1, 6.2).

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що 12.07.2019 на виконання умов договору між ТОВ "Іоніті" та ПП "Автоентерпрайз" був підписаний акт приймання-передачі, за умовами якого замовник розмістив, а виконавець надав місце для розміщення наступного обладнання:

- зарядний пристрій змінного струму для заряджання автомобілів (АC): "BILLA на Багговутівській", місце розміщення - м. Київ, вул. Багговутівська, 17/21;

- зарядний пристрій змінного струму для заряджання автомобілів (DC): "BILLA на Багговутівській", місце розміщення - м. Київ, вул. Багговутівська, 17/21.

Також із матеріалів справи вбачається, що в подальшому - 22.05.2020 представниками ТОВ "Іоніті" за участю директора ТОВ "Іоніті" ОСОБА_4. та монтажника електричного устаткування Панчелюги О. С. було здійснене обстеження обладнання за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 17/21, за результатами якого встановлена неможливість використання обладнання (зарядних пристроїв для заряджання електромобілів) у зв`язку з його відключенням, про що представниками позивача був складений відповідний акт обстеження від 22.05.2020.

У зв`язку із виявленим фактом неможливості використання обладнання, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 17/21, внаслідок його відключення без згоди позивача, ТОВ "Іоніті" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ПП "Автоентерпрайз" штрафу в сумі 184 800,00 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 у справі № 910/13873/20, позов ТОВ "Іоніті" про стягнення штрафу було задоволено, стягнуто з ПП "Автоентерпрайз" штраф у сумі 184 800,00 грн.

Отже, рішенням господарського суду апеляційної інстанції, що набрало законної сили, був встановлений факт порушення відповідачем умов договору щодо забезпечення електричним живленням обладнання позивача, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 17/21, у період з 22.05.2020 по 10.09.2020.

При цьому судом апеляційної інстанції, разом з іншими доказами, була взята до уваги заява свідка ОСОБА_4. (директора ТОВ "Іоніті") від 27.11.2020, нотаріально завірена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Агарковою А. М., у якій свідок зазначив, що 26.11.2020 ним та монтажником електричного устаткування ОСОБА_5. було здійснено повторне обстеження обладнання, розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 17/21, за результатами якого виявлено наявність стороннього модему, що не належить ТОВ "Іоніті" і походження якого ТОВ "Іоніті" невідоме (про ці обставини складено акт від 26.11.2020). Будь-яких вказівок щодо відключення від електричної мережі обладнання, розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 17/21, та вказівок щодо заміни модему обладнання ТОВ "Іоніті" директором підприємства не надавалось.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, суд приймає до уваги ту обставину, що у справі № 910/13873/20 був встановлений факт порушення відповідачем умов договору про надання послуг з розміщення обладнання від 12.07.2019 та судом підтверджено правомірність нарахування позивачем штрафу за таке порушення за попередній період. Указані обставини мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування у даній справі згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України.

У той же час, матеріали даної справи свідчать, що порушення договору, встановлене у справі № 910/13873/20, відповідачем у подальшому не було усунуте та на час розгляду даної справи використання позивачем обладнання після його відключення (22.05.2020) не відновлено.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ "Іоніті" просить стягнути з ПП "Автоентерпрайз" штраф за наступний період - з 11.09.2020 по 26.11.2020 (по дату складення акту від 26.11.2020 про відсутність підключення обладнання, оцінка якому вже була надана судом під час розгляду справи № 910/13873/20).

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно зі ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Із п. 5.4 договору вбачається, що у випадку будь-якого порушення виконавцем умов даного договору, що призвело до неможливості використання замовником для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього договору, за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі, що вираховується за встановленою вказаним пунктом договору формулою: P=DC*1500+AC*150, в якій, якщо інше не передбачено договором, елементи мають наступне значення: Р - сума штрафу у гривнях, що підлягає сплаті за день надання послуг, впродовж якого існувала неможливість використання обладнання або окремих одиниць обладнання; DC - кількість одиниць обладнання, а саме зарядних пристроїв постійного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу; AC - кількість одиниць обладнання, а саме зарядних пристроїв змінного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу.

Таким чином, зважаючи на допущене відповідачем порушення зобов`язання та враховуючи умови договору, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про сплату штрафу за період з 11.09.2020 по 26.11.2020, є правомірними.

Перевіривши розрахунок заявленої позивачем суми штрафної санкції відповідно до формули, наведеної у п. 5.4 договору, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача штрафу у сумі 127 050,00 грн. за період з 11.09.2020 по 26.11.2020 підлягають задоволенню у заявленій сумі.

Також суд розглянув зустрічний позов ПП "Автоентерпрайз" до ТОВ "Іоніті" про визнання недійсним договору про надання послуг з розміщення обладнання від 12.07.2019, та зазначає наступне.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто правомірність правочину презюмується. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України (постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У якості підстав для визнання недійсним договору про надання послуг позивач за зустрічним позовом вказує на відсутність повноважень особи, яка підписала вказаний договір від імені ПП "Автоентерпрайз", а саме - ОСОБА_1, якому не видавалась довіреність на вчинення таких дій, а у долученій ТОВ "Іоніті" довіреності від 05.07.2019 - підпис не належить директору ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_2, про що було зроблено відповідну заяву до правоохоронних органів.

Частиною другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).

Таким чином, від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.

Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Окрім того, відповідні правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

Як вбачається із преамбули договору про надання послуг з розміщення обладнання від 12.07.2019, підписантом від імені ПП "Автоентерпрайз" значиться ОСОБА_1 (уповноважений представник), який діяв на підставі наказу № 17/07 від 05.07.2019 та довіреності від 05.07.2019, виданій директором ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_2.

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наявною в матеріалах справи, директором ПП "Автоентерпрайз" на день укладення спірного договору про надання послуг від 12.07.2019 був ОСОБА_2.

При цьому згідно з відомостями з того ж Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно ПП "Автоентерпрайз" станом на дату укладення спірного договору (12.07.2019) відсутні будь-які обмеження у керівника вказаного підприємства (ОСОБА_2.) щодо представництва юридичної особи, у тому числі і щодо видачі довіреностей іншим особам на представництво інтересів підприємства.

Також із наявного в матеріалах справи наказу директора ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_2. № 170/07 від 05.07.2019 вбачається, що ним було видане розпорядження:

- використовувати з 05.07.2019 в господарській діляності ПП "Автоентерпрайз" додаткову круглу печатку для укладання договорів, додаткових угод та додатків до договорів згідно відбитку, зазначеному у цьому наказі;

- видати уповноваженому представнику ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_1. довіреність на право використовувати печатку та укладати договори, додаткові угоди та додатки до договорів.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія довіреності від 05.07.2019, видана ОСОБА_1 директором ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_2., який уповноважив ОСОБА_1 бути представником підприємства у всіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, у тому числі, перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов`язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені підприємства (ПП "Автоентерпрайз"). Дана довіреність була видана без права передоручення і дійсна до 31.12.2019. При цьому зміст довіреності не обмежує ОСОБА_1 укладати від імені ПП "Автоентерпрайз" договори лише за попереднім погодженням з директором підприємства, у письмовій формі або шляхом повідомлення на електронну пошту, про що вказував позивач у зустрічному позові.

Отже, судом встановлено, що представник ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_1 мав право укладати договір про надання послуг від 12.07.2019 від імені ПП "Автоентерпрайз" на підставі довіреності, виданої 05.07.2019 директором ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_2., а тому доводи позивача за зустрічним позовом в цій частині є необґрунтованими.

Також позивач за зустрічним позовом вказував, що підпис на довіреності від 05.07.2019 не належить директору ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_2 , посилаючись при цьому на висновки Харківського НДЕКЦ судово-почеркознавчої експертизи № СУ-19/121-21/15134-ПЧ від 20.07.2021 та судово-технічної експертизи № СЕ-19/121-21/15118-ДД від 12.07.2021, виконані у кримінальному провадженні № 12020220490002794.

У той же час, судом встановлено, що предметом судово-почеркознавчої експертизи № СУ-19/121-21/15134-ПЧ від 20.07.2021 були питання ідентифікації підпису від імені ОСОБА_2 на іншій довіреності, виданій 01.12.2019 іншій особі ( ОСОБА_3 ), тобто, зазначений доказ не стосується даної справи.

Також встановлено, що під час проведення експертизи № СЕ-19/121-21/15118-ДД від 12.07.2019 на вирішення експерту Харківського НДЕКЦ не ставилось питання про приналежність ОСОБА_2 підпису на довіреності ПП "Автоентерпрайз" від 05.07.2019, тому і висновок цього дослідження не може бути взятий судом до уваги.

Окрім указаного суд зазначає, що наведені висновки були надані у якості доказів у межах кримінальної справи, відтак, вони не можуть бути прийняті у якості належних та допустимих доказів під час розгляду даної господарської справи.

Стосовно доводів ПП "Автоентерпрайз" про відкликання 27.03.2020 довіреності, виданої 05.07.2019 ОСОБА_1 , суд зазначає, що вказані обставини не мають значення для правильного розгляду справи, оскільки відкликання довіреності не може свідчити про підписання правочину неуповноваженою на те особою саме на час вчинення такої дії (12.07.2019) та не припиняє відповідних господарських правовідносин сторін, що виникли в установленому законом порядку за оспорюваним правочином.

При цьому особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність (частина друга статті 249 ЦК України). Однак, у матеріалах справи відсутні докази повідомлення ОСОБА_1 , ТОВ "Іоніті" про відкликання ПП "Автоентерпрайз" довіреності від 05.07.2019.

Також до матеріалів справи відповідач за зустрічним позовом (ТОВ "Іоніті") долучив копію електронного витягу з ЄРДР про закриття кримінального провадження № 12020220490002794 за ч. 3 ст. 358 КК України, що було відкрите за заявою директора ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_2. про підроблення ряду документів щодо господарської діяльності підприємства, з якого вбачається що вказане кримінальне провадження було закрите 24.02.2022 у зв`язку з відсутністю в діянні складу правопорушення, що також спростовує доводи ПП "Автоентерпрайз".

Разом з тим, під час дослідження доказів у справі представник ПП "Автоентерпрайз" заявив усне клопотання про виключення з кола доказів зазначеного витягу з ЄРДР про закриття кримінального провадження № 12020220490002794, оскільки представник ТОВ "Іоніті" не є учасником вказаного кримінального провадження, а тому не міг отримати вказаний доказ у належний спосіб.

Проте, суд враховує положення ч. 3 ст. 96 ГПК України та ч. 11 ст. 80 ГПК України, які визначають право сторони подавати електронні докази в паперових копіях, і лише у разі, якщо поданий доказ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, саме особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Оцінюючи наданий стороною електронний доказ (витяг) у паперовому вигляді, у суду не виникло сумнівів з приводу його достовірності або справжності, у той час, як клопотання про виключення витягу з числа доказів було заявлене не тією особою, яка подала цей доказ.

Отже, суд враховує, що кримінальне провадження № 12020220490002794 за ч. 3 ст. 358 КК України, в ході перевірки слідчим ГУ Національної поліції у місті Києві, було закрите за відсутності у діянні складу кримінального правопорушення, а тому доводи позивача за зустрічним позовом про підробку довіреності, виданої ОСОБА_1., є необґрунтованими.

Разом з тим, судом встановлено, що на підставі довіреності від 05.07.2019, уповноваженим з боку ПП "Автоентерпрайз" представником ОСОБА_1. укладались інші угоди, а саме: з ТОВ "Богдан-Авто Поділ" - договір від 05.09.2019; з ТОВ "А.С.П. ЛТД" - договір від 07.10.2019 № 07-10-2019; з ТОВ "ЕКО" - договір від 01.12.2019; з ПП "Волиньобленерго" - договір від 04.10.2019 № 529-1166/19, що спростовує доводи позивача про відсутність у ОСОБА_1 довіреності ПП "Автоентерпрайз" від 05.07.2019.

Окрім вказаного, вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору з причин укладення правочину неуповноваженою особою, судом взято до уваги положення ст. 241 ЦК України. За приписами вказаної статті, якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, то такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Верховний Суд у постанові від 16.05.2018 по справі № 910/1163/17 роз`яснив, що схвалення може відбутися, як і в формі мовчазної згоди, так і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.

Так, під час розгляду даної справи та справи № 910/13873/20 за позовом ТОВ "Іоніті" до ПП "Автоентерпрайз" про стягнення штрафу за неналежне виконання договору про надання послуг з розміщення обладнання від 12.07.2019, судом були встановлені обставини укладення сторонами спірного правочину, а також його виконання, зокрема, передачі ПП "Автоентерпрайз" обладнання (двох зарядних пристроїв змінного струму для заряджання автомобілів), що підтверджується актом прийому-передачі від 12.07.2019, та неналежність виконання цього договору з боку виконавця, у зв`язку із чим ПП "Автоентерпрайз" був нарахований штраф за період з 22.05.2020 по 10.09.2020 та з 11.09.2020 по 26.11.2020.

Отже, встановлені обставини свідчать про те, що своїми діями сторони узгодили істотні умови спірного правочину та засвідчили факт його реального виконання, що робить неможливим визнання цього договору недійсним незалежно від наявності/відсутності повноважень представника ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_1

Так, згідно з п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами того факту, що спірний договір підлягає визнанню недійсним з підстав його укладення неуповановаженою особою.

Стосовно доводів позивача про те, що спірний договір про надання послуг був укладений ОСОБА_1 виключно на свою користь з метою отримання 100 % частки статутного капіталу ТОВ "Іоніті", що свідчить про зловмисну домовленість між ОСОБА_1 та ТОВ "Іоніті" на укладення спірного договору, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Пленум Верховного Суду України у п. 22 постанови № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 роз`яснив, що кваліфікація правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює доведення та встановлення судом таких умов: від імені однієї із сторін правочину виступав представник; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; наявність умислу в діях представника щодо зловмисної домовленості; настання несприятливих наслідків для особи, яку представляють; наявність причинного зв`язку між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.

У той же час, позивач за зустрічним позовом будь-яких доказів про зловмисну домовленість між ОСОБА_1 та ТОВ "Іоніті" не надав, як і не довів наявність умислу обох сторін спірного правочину на його укладення шляхом зловмисної домовленості.

Більше того, позивач посилався на відсутність повноважень на підписання спірного договору у представника ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_1 , проте, такі обставини виключають одну з наведених ознак укладення договору за зловмисною домовленістю.

Доводи ПП "Автоентерпрайз" про те, що "дублікат" договору надання послуг від 12.07.2019 був підписаний ОСОБА_1 , який є власником та засновником ТОВ "Іоніті", що фактично свідчить про укладення ОСОБА_1 цього договору на свою користь, суд вважає припущеннями позивача, не підтвердженими належними доказами. У той же час, відповідно до наявної в матеріалах справи копії рішення учасника ТОВ "Іоніті" № 9 від 07.05.2020, ОСОБА_1 став учасником ТОВ "Іоніті" лише 07.05.2020, тобто після укладення спірного правочину, а на момент укладення договору від 12.07.2019 ОСОБА_1 не був ні учасником ТОВ "Іоніті", ні його керівником.

Наданий позивачем витяг з Бази даних "Зареєстровані в Україні знаки для товарів і послуг" про реєстрацію ОСОБА_1 за ТОВ "Іоніті" знака "IONITY", що на думку позивача свідчить про укладення ОСОБА_1 спірного договору в своїх інтересах, не спростовує указаних висновків суду, як і не свідчить про зловмисну домовленість ОСОБА_1 із ТОВ "Іоніті".

Щодо тверджень позивача про удаваність договору надання послуг з розміщення обладнання від 12.07.2019, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч. 2 ст. 235 ЦК України).

Тобто, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі для обох учасників.

Таким чином, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.

Позивач вважає, що спірний договір про надання послуг з розміщення обладнання від 12.07.2019 укладався для стягнення штрафних санкцій з ПП "Автоентерпрайз". Однак, суд відхиляє такі доводи позивача, оскільки жодних доказів цим обставинам, зокрема, наявності домовленості сторін на укладення договору про стягнення штрафних санкцій, ПП "Автоентерпрайз" не надано.

Перевіряючи доводи позивача про фіктивність спірного договору з огляду на відсутність ознак його оплатності, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Тобто, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Таким чином, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: - вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; - такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; - метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.

Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18).

Разом з тим, судом вже були встановлені обставини реального виконання спірного договору та настання правових наслідків його укладення, що, зокрема, підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 12.07.2019, а також неналежністю виконання цього договору з боку ПП "Автоентерпрайз", у зв`язку із чим з останнього на користь ТОВ "Іоніті" був стягнутий штраф. Указані обставини свідчать про відсутність такої ознаки фіктивного правочину, як ненастання правових наслідків, обумовлених договором.

Щодо відсутності плати за спірним договором, на чому наголошував позивач, то суд приймає до уваги п. 3.3, 3.4 договору, відповідно до яких винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання здійснюється виключно після виставлення виконавцем рахунків, і сплачується протягом 10 банківських днів замовником. Тобто, вказаними умовами сторони погодили, що внесення ТОВ "Іоніті" оплати за надані позивачем послуги, прямо залежить від виставлення ПП "Автоентерпрайз" рахунків за надані ним послуги, які останнім замовнику не направлялись.

Крім того, згідно з п. 3.5 договору сторони домовились, що з метою популяризації обладнання замовника серед користувачів місця та інших клієнтів замовника, виконавець звільняє замовника від оплати винагороди виконавцю та компенсації вартості витрат фактично використаної електроенергії, спожитої внаслідок роботи обладнання, на період з дати укладення договору до 30.04.2020 включно.

Також із преамбули спірного договору вбачається, що його було укладено на підставі договору № 17/17/1799 від 08.06.2019, укладеного між ПП "Автоентерпрайз" та ТОВ "Бета-Рент", та як пояснив представник ТОВ "Іоніті" у відзиві на зустрічний позов і підтверджується електронною перепискою сторін, саме на земельній ділянці ТОВ "Бета-Рент" було розміщене обладнання, що є предметом спірного договору, а тому порядок сплати за спірним договором залежав від порядку розрахунків за договором, укладеним з ТОВ "Бета-Рент", що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками ПП "Автоентерпрайз" на списання коштів. Отже, сторони на власний розсуд погодили умови оплатності договору, виходячи з принципу свободи договору.

У той же час, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.

За таких обставин, враховуючи відсутність доказів щодо умислу обох сторін на укладення фіктивного правочину, який у них виник до укладення спірного договору, та наявність правових наслідків за цим договором, суд вважає, що підстав для визнання правочину фіктивним немає.

З урахуванням викладеного та зважаючи на наявні у справі докази, суд встановив, що у спірних правовідносинах сторони уклали договір про надання послуг з розміщення обладнання від 12.07.2019 з урахуванням вимог чинного законодавства та вчинили дії, направлені на реальне виконання цієї угоди, відтак, суд дійшов висновку, що доводи позивача про укладення удаваного або фіктивного договору, чи договору за зловмисною домовленістю, без наміру створення правових наслідків, для досягнення сторонами якоїсь особистої користі, є недоведеними та безпідставними.

Стосовно інших доводів учасників справи в частині визнання договору недійсним, суд враховує усталену практику Європейського Суду, відповідно до якої у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. При цьому, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 р. у справі "Серявін проти України").

У справах "Трофимчук проти України" (рішення від 28.10.2010 р.), "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Отже, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору про надання послуг з розміщення обладнання від 12.07.2019, у зв`язку з чим зустрічні позовні вимоги ПП "Автоентерпрайз" задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача, а в разі відмови у позові - на позивача, у тому числі витрати на правничу домогу, про які ПП "Автоентерпрайз" вказало у зустрічному позові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" до Приватного підприємства "Автоентерпрайз" про стягнення 127 050,00 грн. задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "Автоентерпрайз" (61070, м. Харків, вул. Рудика, 6; код ЄДРПОУ 40119580) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" (01133, м. Київ, вул. Євгенія Коновальця, буд. 36 Д, офіс 54.1; код ЄДРПОУ 42153109) штраф у сумі 127 050 (сто двадцять сім тисяч п`ятдесят) грн. 00 коп. та судовий збір у сумі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.

У задоволенні зустрічного позову Приватного підприємства "Автоентерпрайз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" про визнання недійсним договору - відмовити.

Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 23 червня 2022 року.

Повний текст рішення складений 4 липня 2022 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К. І.