Рішення № 105079806, 05.07.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2022 року Справа№200/16867/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому позивач просить суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача несплачену компенсацію за не використані додаткові відпустки у розмірі 13 301,40 грн.

- стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.07.2020 року по день фактичного розрахунку виходячи з принципу пропорційності та розумного балансу у розмірі 13 215,93 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він проходив службу в органах внутрішніх справ, та наказом Головного управління Національної поліції в Донецької області від 17.07.2020 року № 300 о/с звільнений зі служби в Національній поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України Про Національну поліцію . Позивач зазначає, що згідно рішення про визначення учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України від 19.09.2018 року № 6/1/V/66 він має статус учасника бойових дій як працівник МВС, який брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції. Позивач вказує на те, що відповідно до вимог статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту він як учасник бойових дій має право на щорічну додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів, однак, така відпустка під час військової служби йому не надавалась. Позивач наголошує, що при звільненні позивачу не виплачено грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки. Позивач вважає, що невиплата компенсації за дні невикористаної відпустки не відповідає вимогам чинного законодавства. Оскільки відповідач не здійснив повного розрахунку при звільненні, позивач вказує, що він має право на отримання середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.07.2020 року по день фактичного розрахунку. Враховуючи вказані обставини позивач просив суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач до суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки що Законом України Про Національну поліцію прямо передбачено, що грошова компенсація при звільненні поліцейського виплачується лише за невикористану в році звільнення відпустку, тому правові підставі для виплати поліцейському компенсації за невикористану ним відпустку за попередні роки відсутні. Крім цього, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій взагалі не передбачена Законом України Про відпустки . Відповідач вважає, що застосування у спірних правовідносинах положень Закону України Про військовий обов`язок і військову службу є помилковим. Відповідно до вимог чинного законодавства одна й та ж сама відпустка не може одночасно відноситись до різних видів, тобто і до щорічної, і до соціальної. За отриманням такої відпустки протягом проходження служби позивач із відповідними рапортами не звертався. Оскільки відповідач не має заборгованості перед позивачем з сум, що мали бути сплачені йому при звільненні, підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також немає. З огляду на вказані обставини відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду Бабіча С.І. від 13 грудня 2021 року, позовну заяву прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 18 січня 2022 року у справі визначений новий склад суду: Головуючий суддя (суддя-доповідач): Христофоров А.Б.

Ухвалою суду від 21 січня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 30 травня 2022 року відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Донецькій області про зупинення провадження у справі.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 30 діб, тобто до 25.04.2022.

21.04.2022 на засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон про затвердження Указу Президента України від 18.04.2022 № 259 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».

Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 на 30 діб.

На засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон про затвердження Указу Президента України від 17.05.2022 № 341 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».

Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 на 90 діб.

02 березня 2022 року опублікованими Радою суддів України 02.03.2022 Рекомендаціями щодо роботи судів в умовах воєнного стану року, судам України рекомендовано за можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через залучення до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя.

Донецький окружний адміністративний суд продовжує свою роботу у дистанційному режимі.

Суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи вищезазначене, та зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

З`ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 , з 01.08.2008 року по 17.07.2020 року проходив службу в лавах Національної поліції, наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 17.07.2020 року № 300 о/с звільнений зі служби за власним бажанням з 17.07.2020 року. Відповідно до зазначеного наказу, вислуга років на дату звільнення у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги становить 12 років 11 місяців 11 днів, у пільговому обчисленні - 19 років 07 місяців 27 днів. Невикористана відпустка за 2020 рік - 4 діб.

Згідно із рішенням комісії про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України від 19.09.2018 року № 6/1/V/66, позивачу надано статус учасника бойових дій.

Згідно з посвідченням від 05 жовтня 2018 року №177866 , виданим ГУ НП в Донецькій області, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 1676 від 18.11.2021 року про розмір грошового забезпечення встановленого на день звільнення ОСОБА_1 місячний розмір грошового забезпечення на день звільнення складає - 9 501,03 грн. Середньоденний розмір грошового забезпечення на день звільнення складає - 316,70 грн. (із розрахунку (9501,03/30).

Згідно довідки Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 4523/12/03-2021 від 16.11.2021 року ОСОБА_1 додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2018-2020 роки не використовував, рапортів останнього щодо надання додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за 2018-2020 рік до підрозділів кадрового забезпечення не надходило.

З довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 1677 від 18.11.2021 року про нарахування та виплату компенсації за невикористані в році звільнення відпустку ОСОБА_1 встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 було нараховано і виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку у 2020 році у кількості 4 діб в сумі 1 266,80 грн. Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку за минулі роки не передбачено чинним законодавством.

З довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 1985 від 29.12.2021 року про нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 при звільненні встановлено, що в липні 2020 року позивачу було нараховано 52 903,70 грн., в тому числі компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1 266,80 грн., одноразова грошова допомога при звільнення 28 503,99 грн., грошове забезпечення за фактично відпрацьований час в сумі 6 129,69 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 1 700,00 грн., індексацію в сумі 690,28 грн. та додаткову доплату на період дії карантину COVID-19 за березень - червень 2020 року в сумі 14 613,84 грн. Із відрахуванням обов`язкових податків і зборів на особистий картковий рахунок ОСОБА_1 було перераховано кошти в сумі 50 404,63 грн.

Позивач не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо не виплати йому при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки, звернувся до суду з даним позовом.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступного.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію".

Так, частиною першою статті 3 Закону № 580-VIII встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно зі статтею 60 Закону України "Про Національну поліцію" проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Згідно зі ст. 92 цього Закону поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Статтею 93 Закону України "Про Національну поліцію" та пунктом 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260) передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відповідно до статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" тривалість відпусток поліцейського обчислюється щодобово. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено наступні види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 16-2 ЗУ "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 2 жовтня 1993 року учасники бойових дій мають пільгу у вигляді одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою № 988 та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" № 988 від 11 листопада 2015 р. грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260 визначено, що поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Положеннями Закону України "Про Національну поліцію" визначені підстави та умови отримання відпустки поліцейськими. Наведеним законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому положеннями цього закону не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році.

З аналізу викладених норм вбачається, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

З огляду на зміст пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік.

Вищезазначеною нормою фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.

Положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Суд зазначає, що в даному випадку до правовідносин, що виникли між сторонами, пріоритетному застосуванню підлягають спеціальні норми Закону № 3551-ХІІ, які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Вищезазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 7 травня 2020 року у справі № 360/4127/19.

Вказаний висновок підтверджено і постановою Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року в справі № 160/10875/19.

Посилання позивача на рішення Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 суд вважає помилковими та не бере до уваги, оскільки в даній справі йдеться про компенсацію невикористаних календарних днів додаткової відпустки військовослужбовцю, якому така компенсація визначена ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність у спірних відпусток характеру "щорічних", особливі підстави їх надання та інші доводи на користь особливого правового регулювання даного типу відпусток. При цьому суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11) щодо принципу юридичної визначеності. Він означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 1677 від 18.11.2021 року про нарахування та виплату компенсації за невикористані в році звільнення відпустку ОСОБА_1 встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 було нараховано і виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку у 2020 році у кількості 4 діб в сумі 1 266,80 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані ним додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки загальною тривалістю 28 календарних днів.

При визначенні розміру компенсації суд виходить з положень пункту 8 Порядку № 260, відповідно до якого виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 1676 від 18.11.2021 року про розмір грошового забезпечення встановленого на день звільнення ОСОБА_1 місячний розмір грошового забезпечення на день звільнення складає - 9 501,03 грн. Середньоденний розмір грошового забезпечення на день звільнення складає - 316,70 грн. (із розрахунку (9501,03/30).

Суд зазначає, що позивач має право на компенсацію за 28 невикористаних днів додаткової відпустки у розмірі 8 867,63 грн. (9 501,03грн./30) *28 календарних днів).

При цьому, позивач звертаючись до суду з даним позовом просив суд стягнути на його користь компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки в розмірі 13 301,40 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача несплаченої компенсацію за не використані дні додаткової відпустки у розмірі 8 867,63 грн.

Стосовно розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, з аналізу зазначених норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Так, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина ж друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й у випадку вирішення спору про розмір несплачених сум при звільненні в судовому порядку.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17.

В даному випадку позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці при звільненні просив стягнути на його користь суму недоплаченої при звільненні компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та, відповідно, компенсацію у вигляді виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Законом України Про Національну поліцію , Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб , постановами Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей та від 11 листопада 2015 року № 988 Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції , які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.

З огляду на неврегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 6 березня 2018 року по справі № 804/3722/17.

Виходячи з приписів ст. 116, 117 КЗпП України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право та частки, яку вона становила у заявлених вимогах, та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тотожні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Суд звертає увагу, що позивача звільнено зі служби з 17.07.2020 року. Доказів відсутності позивача в цей день на службі відповідачем суду не надано. Отже, обов`язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний саме 17.07.2020 року.

Отже, строк несвоєчасно сплачених сум з компенсації відпустки становить з 18.07.2020 року (наступний день за днем остаточного розрахунку про звільненні) по 04.07.2022 року (день прийняття судового рішення) - 686 дні, враховуючи розмір середньоденного грошового забезпечення становить 316,70 грн., який визначений у довідці відповідача від 18.11.2021 року № 1676, розмір компенсації за ці дні прострочення розрахунку складає 217 256,20 грн.

Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 року по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року у справі №816/1640/17.

У п.92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Враховуючи розмір компенсацію за невикористаних днів додаткової відпустки (8 867,63 грн.) та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (217 256,20 грн.), суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Суд прийшов до висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи буде розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 3 000,00 грн.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/ 1471/21/21-а.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до вимог ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 несплачену компенсацію за не використані дні додаткової відпустки у розмірі 8 867,63 грн., стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3 000,00 грн.

Що стосується позовних вимог позивач в частині зобов`язання відповідача подання до суду звіту про виконання судового рішення суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позов судом задоволений частково, суд приходить до висновку, що з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, як суб`єкта владних повноважень, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 454,00 грн., що є пропорційним до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: пр-т Нахімова, буд. 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87517) про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, місцезнаходження: пр. Нахімова, буд. 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87517) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) несплачену компенсацію за не використані дні додаткової відпустки у розмірі 8 867 (вісім тисяч вісімсот шістесят сім) гривень 63 копійки.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, місцезнаходження: пр. Нахімова, буд. 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87517) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3 000 (три тисячі) гривні 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, місцезнаходження: пр. Нахімова, буд. 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87517) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 05 липня 2022 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.Б. Христофоров