Рішення № 105079688, 05.07.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2022 року Справа № 160/6345/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича, розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1035 про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

03.05.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А1035, в якому просить:

- зобов`язати Військову частину А1035 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати повного розрахунку, відповідно до ст. 117 КЗпП України згідно довідки про наразовані суми грошового забезпечення за останні два місяці служби (серпень, вересень) 2018 року 19 245,67+18849,10=38094,77/61=624,50 грн. за кожен день затримки повного розрахунку.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач несвоєчасно виплатив позивачу грошову допомогу при звільненні, а саме: не в день звільнення. Відповідальність за вказану бездіяльність відповідача передбачена саме ст. 117 КЗпП України.

Ухвалою суду від 06.05.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

20.06.2022 р. представником ВЧ А1035 подано до канцелярії суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що Кодекс законів про працю України не поширюється на військовослужбовців, так як військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. КЗпП України може застосовуватися лише за період до примусового стягнення заборгованості із заробітної плати, а з прийняттям судових рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців з виплати заборгованості із зароюітної плати та компенсації замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача.

Ухвалою суду від 05.07.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А1035 в період з 19.09.2016 р. по 31.10.2018 р.

Наказом командира військової частини А1035 (по стройовій частині) від 31.10.2018 р. № 262 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини А2256 відповідно з підпунктом "й" (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 11 серпня 2015 року позивач має статус Учасник бойових дій.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/1808/21 від 12.04.2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково: визнано протиправним невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язано Військову частину А1035 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016=2018 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду у справі №160/1808/21 від 16.11.2021 року скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/1808/21 від 12.04.2021 року в частині відмову у задоволенні позову та ухвалено в цій частині нове рішення:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини А1035 з невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористане речове майно;

- зобов`язано військову частину А103 5 виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористане речове майно в розмірі 11 520,92 грн.

- в іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/1808/21 від 12.04.2021 року залищено без змін.

08.12.2022 року ОСОБА_1 було виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку в повному обсязі у розмірі 12 749,78 грн., що підтверджується копією виписки ПАТ КБ ПриватБанк, яка міститсья у матеріалах справи.

04.02.2022 року ОСОБА_1 було виплачено компенсацію за неотримане речове майно в повному обсязі у розмірі 11 348,12 грн., що підтверджується копією виписки ПАТ КБ ПриватБанк, яка міститсья у матеріалах справи

Отже з матеріалів справи вбачається, що розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки та компенсацію за належні до видачі предмети речового майна позивачу здійснені не у день його звільнення 31.10.2018 року, а лише 08 грудня 2022 року та 04 лютого 2022 року.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 31.10.2018 р. по 04.02.2022р. протиправною, позивач вимушений був звернутися до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, судом встановлено таке.

Відповідно до ст. 17 Конституції України Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною 1 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктами 2, 4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок та військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Так, п. 242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, врегульовано, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

26.02.2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17, у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Відтак, Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

У постанові Великої Палати у справі № 821/1083/17 також зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Таким чином, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні, в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже зважаючи на те, що в рамках розгляду даної справи з`ясовано, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби не проведено з нею повного розрахунку, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Як слідує із наявної в матеріалах справи виписки по картковому рахунку, остаточний розрахунок з ОСОБА_1 проведено в/ч А 1035 лише 04.02.2022 року, а відтак, суд вказує, що військова частина зобов`язана нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 31.10.2018 року по 04.02.2022року.

Визначаючись щодо розміру компенсації за вказаний період, суд зазначає наступне.

Обчислення середнього заробітку проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрі України № 100 від 08,02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

У пункті 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахую середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. .

Згідно пункту 2 Постанови № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як зазначає позивач у позовній заяві, середньоденна заробітна плата складає 624 грн. 50 коп., у відповдіності до розрахунку, який склав позивач самостійно.

За вказаних обставин сума середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку, відповідно до ст. 117 КЗпП України, за період з 31.10.2018 року по 04.02.2022 року буде значно перевищувати суму заборгованості відповідача перед позивачем, яка підтверджена постановою Третього апеляційного адміністративного суду у справі №160/1808/21 від 16.11.2021 року.

Враховуючи співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні з виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки та компенсацію за належні до видачі предмети речового майна (24 097,90 грн.), тривалість періоду не проведення повного розрахунку з позивачем під час звільнення, а також принципи добросовісності, розумності та справедливості, приймаючи до уваги те, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, суд вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку до 24 098 грн.

У відповідності до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

За вказаних обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, суд зазначає, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій, що підтверджується копією посвідченням серії НОМЕР_1 від 11.08.2015 року, що наявна в матеріалах справи. Тому, питання щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 241-246 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини А1035 (вул.Лісна, смт. Черкаське, Новомосковський район, Дніпропетровська область, 51272, код ЄДРПОУ 24982143) про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А1035 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 31.10.2018 року по 04.02.2022року у розмірі 24 098 грн. (сума вказана без утримання податків та зборів).

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювався.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя С.В. Златін

Рішення не набрало законної сили

Суддя С.В. Златін