Рішення № 105079670, 05.07.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2022 року Справа № 160/13311/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЮркова Е.О., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

19 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити недоотриману частину із відрахуванням загальнообов`язкових податків та зборів.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року позов задоволено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі № 160/13311/20 скасовано, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплати недоотриманої частини із відрахуванням загальнообов`язкових податків та зборів, а справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 160/13311/20 залишити в силі.

Також у вказаній постанові зазначено, що ураховуючи правові висновки Верховного Суду, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.

Ухвалою суду від 24.05.2022 року прийнято адміністративну справу № 160/13311/20 в частині вимог про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплати недоотриманої частини із відрахуванням загальнообов`язкових податків та зборів - до розгляду, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі як другого відповідача Державну судову адміністрацію України.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року мала б бути нарахована суддівська винагорода відповідно до ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII, а саме: у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, надбавки за вислугу років 60% від посадового окладу. Проте під час нарахування суддівської винагороди за вказаний період відповідачем було протиправно застосовано обмеження, передбачене частиною третьою статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року. Вказує, що питання виплати суддівської винагороди регулюється саме Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

13.06.2022 Державною судовою адміністрацією України надано до суду відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь. Територіальне управління Державної судової адміністрації України є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Абзацом 1 ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Верховною Радою України 13 квітня 2020 р. прийнято Закон України №553-ІХ Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, який набрав чинності 18 квітня 2020 р, яким встановлено обмеження нарахування, зокрема суддівської винагороди - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 р. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47 230 грн. на місяць. Окрім того вказано, що зазначене питання розглядалось на засіданні Ради суддів України, де останнім зазначалось, що оскільки складові суддівської винагороди, визначені ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів окремо скороченню не підлягають, а Законом № 553-ІХ від 13 квітня 2020 р. не визначено відповідної процедури, тому розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Вказано, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року у справі № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.

Також 05.11.2020 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надавався відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що абзацом 1 ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Верховною Радою України 13 квітня 2020 р. прийнято Закон України №553-ІХ Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, який набрав чинності 18 квітня 2020 р, яким встановлено обмеження нарахування, зокрема суддівської винагороди - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 р. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47 230 грн. на місяць. У період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. положення ч.1, ч.3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалося нарахування та виплата позивачеві суддівської винагороди, а рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 р. №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. не можуть вплинути, оскільки вони виникли до прийняття цього рішення, останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, які виникли до його прийняття, рішення Конституційного Суду України набирає чинності з дня його ухвалення згідно до ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України" про що також зазначено і у аналогічних правових позиціях Верховного Суду у його постановах від 23.01.2019 р., 25.07.2019 р. та від 23.12.2019 р., які є обов`язковими для врахування адміністративними судами за ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України. За викладеного, вважає, що прийняття Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 р. не може бути підставою для нарахування позивачеві суддівської винагороди у період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки зазначене рішення не поширюється на відносини, що виникли до дня його ухвалення.

Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області правом на подання письмових пояснень на позов не скористалось.

Протокольною ухвалою суду, оголошеною у судовому засіданні 22.06.2022 року із занесенням до протокол судового засідання, закрито підготовче провадження в адміністративній справі № 160/13311/20 та призначено розгляд справи по суті.

У судове засідання 29.06.2022 року сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином; 21.06.2022 року позивачем подано до суду заяву про здійснення розгляду справи без участі.

За викладених обставин, враховуючи, що в судове засідання прибули не всі особи, що беруть участь у розгляді справи, суд не вбачає підстав для відкладання розгляду справи, та вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній доказами у письмовому провадженні за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, відповідно до частин 3 статті 194 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 Указом Президента України «Про призначення суддів» № 640/2006 від 25 липня 2006 року призначений на посаду судді Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області строком на п`ять років.

Указом Президента України «Про призначення суддів» № 295/2017 від 28 вересня 2017 року позивача призначено на посаду судді Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Наказом голови Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 вересня 2017 року № 262 -К продовжено повноваження позивача в штаті Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Відповідно до наказу голови Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 вересня 2017 року № 262-к «Про продовження повноважень судді ОСОБА_1 » позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років з 28 вересня 2017 року у розмірі 60 відсотків посадового окладу.

Згідно наказу голови Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області № 421-к від 15 листопада 2019 року «Про стаж роботи, який дає право на одержання щомісячної доплати за вислугу років суддям» позивачу встановлено з 01 січня 2020 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60 %.

За період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року позивачу була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2020 року, доплати за вислугу років в розмірі 60 % від посадового окладу судді.

За період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивачу виплачено суддівську винагороду в обмеженому розмірі, згідно статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

Так, згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області № Б-с-1717 від 04.11.2020 року, суддівська винагорода позивача за період з 01.04.2020 року по 30.09.2020 року склала:

- у квітні 2020 року: посадовий оклад 39637,71 грн., відпустка 57654,86 грн., доплата за вислугу років 23782,63 грн., допомога на оздоровлення 75672,00 грн., обмеження - (0,00 грн.);

- у травні 2020 року: посадовий оклад 75672,00 грн., доплата за вислугу років 45403,20 грн., обмеження - (-73843,20 грн.);

- у червні 2020 року: посадовий оклад 34052,40 грн., відпустка 66591,36 грн., доплата за вислугу років 20431,44 грн., відпустка наступного місяця 31584,83 грн., обмеження - (-33230,34 грн.);

- у липні 2020 року: посадовий оклад 59221,57 грн., доплата за вислугу років 35532,94 грн., відпустка наступного місяця (-5264,14 грн.), обмеження - (-57791,90 грн.);

- у серпні 2020 року: посадовий оклад 68104,80 грн., відпустка 6053,76 грн., доплата за вислугу років 40862,88 грн., відпустка наступного місяця 49530,76 грн., обмеження - (-66460,68 грн.).

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає таке.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Проте, 12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12.03.2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18.04.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на таке.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11.03.2020 року у справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11 -р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина 1 статті 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти.

Таким чином, суд робить висновок, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Відповідно до частини 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Також рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-ІХ.

Отже положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Також суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.

Більш того, суд наголошую на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.

Отже, оспорювані дії відповідача та, як наслідок, зменшення нарахування і виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року є протиправними.

Так, за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, а в обмеженому розмірі - згідно зі статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Вказані обставини підтверджуються довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області № Б-с-1717 від 04.11.2020 року, та не заперечується відповідачами.

При цьому, судом враховується у даних правовідносинах і правова позиція Верховного Суду, що викладена у пункті 74 постанови від 03.03.2021 року у справі № 340/1916/20 з приводу того, що розмір суддівської винагороди встановлено ст.135 Закону №1402, тож позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість) виходячи з вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як свідчить довідка Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області № Б-с-1717 від 04.11.2020 року, розмір заборгованості (невиплаченої суми) перед позивачем по суддівській винагороді внаслідок обмеження, встановленого Законом № 553-ІХ за період з 18.04.2021 р. по 28.08.2020 р. складає 227635,86 грн.

Вказана у дослідженій вище довідці сума недоплаченої суддівської винагороди у розмірі 227635,86 грн. за спірний період позивачем не оскаржувалась та жодними доказами не спростована, тому, підлягає стягненню з відповідача-1 саме сума недоплаченої суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 227635,86 грн.

Також, враховуючи висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, наведені у п.78, п.79 від 03.03.2021 року у справі № 340/1916/20, та те, що фінансове забезпечення судів, зокрема, і районних судів здійснюється Державною судовою адміністрацією України, яка є розпорядником таких бюджетних коштів вищого рівня, судом останнього було залучено до участі у даній справі в якості відповідача-2.

Так, згідно норм частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу частин 1-2 статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини 5 статі 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року № 141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 Положення визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Пунктом 3 Положення передбачено, що ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.

З огляду на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII та з урахуванням положень частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України слідує, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

Відповідач-1 - територіальний орган ДСА України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідний рік.

Тому, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана з діяльністю відповідача-2 - ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Окрім того, з урахуванням вимог п.п.78, 79 наведеної постанови Верховного Суду, судом було досліджено питання обсягу виділених ДСА України бюджетних асигнувань в межах видатків державного бюджету відповідачеві-1 на оплату праці суддівського корпусу, а також питання розпорядження цими коштами відповідачем-1 та із наданих відповідачем-1 (Територіальним управлінням ДСА в Дніпропетровській області) та відповідачем-2 (ДСА України) документів, було встановлено, що ДСА України у 2020 році було здійснено фінансування суддівської гілки влади не у повному обсязі (тобто з дефіцитом коштів), а саме: у 2020 році було затверджено кошторис з дефіцитом коштів на виплату заробітної плати (в тому числі на виплату суддівської винагороди) у 76%, що свідчить про те, що зменшення фінансового забезпечення Територіального управління ДСА в Дніпропетровській області (як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня) саме ДСА України (як розпорядника бюджетних коштів вищого рівня) призвело до зменшення суддівської винагороди позивача саме відповідачем-1 (Територіальним управлінням ДСА в Дніпропетровській області).

Тому, виходячи з наведеного, судом встановлено бездіяльність розпорядника бюджетних коштів вищого рівня - відповідача2 (ДСА України), яка полягає у не забезпеченні повного фінансування Територіального управління ДСА в Дніпропетровській області (розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня) для виплати суддівської винагороди позивачеві у період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. у розмірі, встановленому ч.ч.2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що не спростовано відповідачем-2 жодними доказами (таких доказів до відзиву не додано) та, фактично, є протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень (пасивною його поведінкою), а відповідно, як наслідок, і дії відповідача-1 (Територіального управління ДСА в Дніпропетровській області) як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня щодо виплати позивачеві суддівської винагороди у період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ розміром 47320 грн. є протиправними.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що висновки ЄСПЛ та висновки Верховного Суду у наведеній вище постанові вкотре свідчать про те, що органи державної влади (у даному випадку такими є як відповідач-1 - державний орган, який проводить нарахування та виплату суддівської винагороди позивачеві, так і відповідач-2 орган, що здійснив фінансування суддівської гілки влади з дефіцитом коштів у 2020 році на виплату заробітної плати, в тому числі і суддівської винагороди на 76% (що не спростовано відповідачем-2 жодними доказами)) не можуть відмовляти у виплатах суддівської винагороди позивачеві, за умови, якщо до відповідного спеціального закону - Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - не були внесені зміни (таких доказів суду не надано).

Також судом враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 29.09.2021 року у справі № 160/15370/20, яка є обов`язковою для врахування адміністративним судом у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема викладена у п.п.39, 40, 41, 42 цього рішення з приводу того, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити відповідні дії та стягнення коштів з Дніпровського апеляційного суду, як способи захисту порушених прав, неможливі без встановлення протиправності дії/бездіяльності суб`єктів владних повноважень, якими таке право було порушено.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що, у даному випадку, слід визнати бездіяльність ДСА України (Відповідача-2), як розпорядника бюджетних коштів вищого рівня, яка полягає у не забезпеченні повного фінансування Територіального управління ДСА в Дніпропетровській області (розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня) для виплати суддівської винагороди позивачеві у період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. у розмірі, встановленому ч.ч.2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», протиправною, при цьому, вийшовши у цій частині за межі позовних вимог позивача з метою повного захисту порушеного права позивача у відповідності до вимог ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, обираючи саме такий спосіб захисту права як стягнення з відповідача-1 (Територіального управління ДСА в Дніпропетровській області) недоплаченої суддівської винагороди в якості ефективного способу захисту порушеного права, судом враховується і те, що відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

За викладених обставин, відповідач-2 (ДСА України) має бути зобов`язаний здійснити фінансування відповідача-1 (Територіального управління ДСА в Дніпропетровській області) з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачеві недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. у сумі 227635,86 грн.

Аналогічне застосування норм права відображено у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 року у справі № 280/788/19.

Окрім того, слід зазначити, що обираючи наведені вище способи захисту порушеного права позивача, суд виходить із того, що Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективного засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає статті 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зобу, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява №40450/04 пункт 64).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося і у рішеннях Верховного Суду України та Верховного Суду, де вказувалося на те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії), а здійснювалося примусове виконання рішення; «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає положенням Конвенції (постанова Верховного Суду України від 16.09.2015р. у справі №21-1465а15; постанова ВП Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018р. у справі №826/14016/16, від 11.02.2019р. у справі №2а-204/12, постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021р. у справі №910/10011/19).

Отже, адміністративний суд, за загальним правилом, не обмежений у виборі ефективного способу відновлення права особи, порушеного суб`єктом владних повноважень, і вправі обрати найоптимальніший або такий, що відповідає характеру такого порушення та враховує обставини конкретної справи.

Зазначений правовий висновок узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19.05.2021 року у справі № 826/13229/16.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, виходячи із обраних, наведених вище судом способів захисту порушеного права позивача, які є найбільш ефективними, виходячи з вимог ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.13 Конвенції, практики ЄСПЛ та судової практики Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог частини 2 статті 193, частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення складено у повному обсязі в межах тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 193, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (пр. Дмитра Яворницького, буд. 57 к.301, м.Дніпро, 49000, ІК в ЄДРПОУ 26239738), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ІК в ЄДРПОУ 26255795) третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (вул. Челюскіна, буд.1, м. Дніпро,49000, ІК в ЄДРПОУ 37988155), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно у сумі 227635,86 грн. (двісті двадцять сім тисяч шістсот тридцять п`ять гривень 86 копійок).

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України (як розпорядника бюджетних коштів вищого рівня), яка полягає у не забезпеченні повного фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня) для нарахування та виплати суддівської винагороди судді Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 у період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. у розмірі, встановленому ч.ч.2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 - недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у сумі 227635,86 грн. (двісті двадцять сім тисяч шістсот тридцять п`ять гривень 86 копійок).

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Е.О. Юрков