Рішення № 105068975, 10.02.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2022 р. м. Київ Справа № 911/3256/21

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Балу-Трейдінг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Пром Група»

прo стягнення 478 086,43 грн.

Суддя А.Ю. Кошик

При секретарі судового засідання Фроль В.В.

За участю представників:

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився

Обставини справи:

Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Балу-Трейдінг» (надалі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Пром Група» (надалі відповідач) прo стягнення 478 086,43 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.11.2021 року відкрито провадження у справі № 911/3256/21 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.12.2021 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.12.2021 року підготовче засідання відкладено на 11.01.2022 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.01.2022 року закрито підготовче провадження у справі № 911/3256/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.01.2022 року.

Позивач та відповідач, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання 25.01.2022 року не з`явилися. Розгляд справи відкладався на 10.02.2022 року.

В судове засідання 10.02.2022 року представники сторін не з?явились, позивачем подано заяву про розгляд справи за відсутності його представника за наявними у справі матеріалами, відповідачем не повідомлено про поважність причин неявки в судове засідання, заперечень проти позову не надано.

Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч.1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 10.02.2022 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Балу-Трейдінг» (позивач), як Орендарем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Пром Група» (відповідач), як Орендодавцем, було укладено Договір оренди № UPG-BALU від 19.08.2019 року (надалі - Договір), що діяв до 01.12.2020 року.

Позивач зазначає, що за час дії Договору відповідачем були виставлені рахунки на оплату та надані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за Договором, що були в повному обсязі оплачені позивачем.

Починаючи з серпня 2019 року відповідачем виставлялись позивачу рахунки та надавались на підписи акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за «Технічне забезпечення електропостачання», що, за твердженням відповідача, перебачено Договором оренди, а саме: рахунок-фактура № СФ-0000120 від 31.08.2019 року на сплату 31 489,50 грн. та Акт № ОУ-0000122 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.08.2019 року на сплату 31 489,50 грн.; рахунок-фактура № СФ-0000113 від 02.09.2019 року на сплату 70 000,00 грн.; Акт № ОУ-0000162 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2019 року на сплату 39 798,50 грн.; рахунок-фактура № СФ-0000180 від 31.10.2019 року на сплату 20 926,50 грн.; Акт № ОУ-0000163 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.10.2019 року на сплату 20 926,50 грн.; рахунок-фактура № СФ-0000217 від 29.11.2019 року на сплату 8 277,48 грн.; Акт № ОУ-0000184 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2019 року на сплату 8 277,50 грн.; Акт № ОУ-0000195 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2019 року на сплату 10 290,00 грн.; рахунок на оплату № 1 від 10.01.2020 року на сплату 92 750,00 грн.; Акт надання послуг № 15 від 31.01.2020 року на сплату 6 247,50 грн.; Акт надання послуг № 39 від 29.02.2020 року на сплату 7 766,50 грн.; Акт надання послуг № 60 від 31.03.2020 року на сплату 13 100,50 грн.; Акт надання послуг № 87 від 31.05.2020 року на сплату 11 525,50 грн.; Акт надання послуг № 102 від 30.06.2020 року на сплату 16 845,50 грн.; рахунок на оплату № 52 від 13.04.2020 року на сплату 14 000,00 грн.; рахунок на оплату № 90 від 07.07.2020 року на сплату 105 000,00 грн.; Акт надання послуг № 127 від 17.08.2020 року на сплату 23 579,50 грн.; Акт надання послуг № 133 від 21.09.2020 року на сплату 17 727,50 грн.; Акт надання послуг № 142 від 30.09.2020 року на сплату 14 892,50 грн.; рахунок на оплату № 150 від 30.10.2020 року на сплату 25 357,50 грн.; Акт надання послуг № 133 від 21.09.2020 року на сплату 25 357,50 грн.; Акт надання послуг від 30.11.2020 року на сплату 14 388,50 грн.

Зазначені вище Акти були оплачені позивачем на загальну суму 262 213,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, що долучені до матеріалів справи.

Однак, з подальшого детального дослідження змісту зазначених вище документів вбачається, що відповідачем були виставлені до сплати роботи (послуги), не передбачені Договором, які фактично позивачу не надавались та відповідачем не виконувались, що свідчить про помилковість оплати зазначених сум позивачем та безпідставність їх одержання відповідачем, а отже, про наявність підстав для їх повернення позивачу.

Як стверджує позивач, оплата позивачем була здійснена помилково та безпідставно. Крім того, на час дії Договору відповідачем було допущено порушення його умов, в зв`язку з чим позивачу було завдано збитків, що підлягають відшкодуванню відповідачем.

Зі змісту всіх наведених вище Актів та Рахунків вбачається, що відповідачем вказані документи були складені на виконання договору: ДГ-UPG-BALU від 19.08.2019 року. Однак, між сторонами по справі не укладався договір з таким номером. Єдиним договором, що існував між сторонами на той час, був наведений вище Договір оренди.

З вищенаведених Актів та Рахунків вбачається, що вони складались на виконання певних послуг, а саме: «Технічне забезпечення електропостачання». Однак, діючий між сторонами Договір не передбачав такого виду послуг.

Відповідно до п.5.2. Договору крім сплати орендних платежів, Орендар компенсує Орендодавцю вартість спожитої електроенергії згідно лімітів, заявлених орендарем в додатку 2.

Згідно з п.6.3. Договору єдиним обов`язком Орендаря з оплати вбачається обов`язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Термін «технічне забезпечення електропостачання» згадується лише у абзаці третьому пункту 6 Правил роздрібного ринку електричної енергії затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 року № 312, як предмет договору який регулює відносини між ОСР/ОСП та споживачем щодо надання власником електричних мереж технічної можливості передачі (транзиту) електричної енергії в точку приєднання електроустановок споживача в певних обсягах у межах дозволеної потужності споживача, що діє до укладення договору про надання послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії відповідно до Правил.

Таким чином, вбачається, що правовідносини, щодо «технічного забезпечення електропостачання» є відносинами, що можуть існувати виключно між власниками електричних мереж, операторами систем розподілу, операторами систем передачі та споживачами електричної енергії, а тому ніяким чином не можуть стосуватись та входити до складу правовідносин з оренди нерухомого майна укладеного між двома суб`єктами господарювання приватного права.

Сама по собі наявність укладеного між сторонами Договору оренди не дає підстав для віднесення до договірних відносин платежів за «Технічне забезпечення електропостачання», оскільки з Актів та Рахунків не можливо ідентифікувати здійснення цих платежів саме в межах Договору.

Як визначає Верховний Суд у постанові у справі № 920/169/18 від 20.12.2018 року, сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.

Сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору. Таким чином, віднесення вказаних правовідносин до здійснених за Договором оренди не можливо.

В Актах та Рахунках зазначено про виконання окремих послуг з «технічного забезпечення електропостачання», а сторони визначено як Замовника та Виконавця.

Відповідно до ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі змістом Договору оренди сторонами є Орендодавець та Орендар, а не Замовник та Виконавець. Будь-яких інших правовідносин між позивачем та відповідачем, умовами яких було б передбачено надання відповідачем послуг як Виконавцем та прийняття їх позивачем, як Замовником, між сторонами не існує.

Позивач зазначає, що відповідачем фактично не було надано жодних послуг позивачу, які можливо було б ідентифікувати як «Технічне забезпечення електропостачання».

Відповідно до ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, позивач зазначає, що помилково здійснені ним платежі на загальну суму 262 213,00 грн. є безпідставно отриманими відповідачем коштами в розумінні норми ст.1212 Цивільного кодексу України, а тому підлягають поверненню останнім в силу приписів ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Таким чином, відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України поширюється і на правовідносини щодо прострочення виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно одержаних коштів.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 5 903,36 грн. та 19 455,24 грн. інфляційних. Всього позивач просить в позові стягнути з відповідача 262 213,00 грн. безпідставно набутих коштів, 5 903,36 грн. 3% річних та 19 455,24 грн. інфляційних.

Крім того, позивач зазначає, що за час дії Договору (з серпня 2019 року по листопад 2020 року (включно) відповідачем неодноразово, без попередження, повністю обмежувався (припинявся) доступ позивача до орендованих приміщень за адресою: м. Бориспіль, вул. Привокзальна, 42 (надалі - Приміщення), шляхом зачинення та опломбування входів та заїздів.

Однак, єдиною нормою що передбачає можливість обмеження Орендодавцем (відповідачем) доступу Орендаря (позивача) до Приміщення є умова викладена у п. 6.2.2. Договору, відповідно до якої: при порушенні Орендарем строків, зазначених у п. 5.3. Договору, Орендодавець має право призупинити доступ Орендаря до Приміщення до погашення останнім заборгованості за платежами і виплати неустойки у вигляді подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення.

Натомість, в силу п. 5.3. Договору Орендар має право вносити орендну плату наперед за будь- який строк у розмірі, який визначається на момент оплати.

Тож, п. 5.3. Договору визначає лише право позивача на здійснення попередньої оплати орендної плати, однак не визначає жодних його обов`язків та строків на їх виконання, тому зміст відповідної умови Договору виключає можливість її порушення. Наведе свідчить про безпідставність застосування відповідачем п. 6.2.2. Договору та припинення позивачу доступу до орендованих ним приміщень.

Одним з періодів обмежень відповідачем доступу до Приміщення є жовтень - листопад 2020 року. Вказане може бути підтверджено фотографіями зачиненого Приміщення (копії додані до матеріалів справи), а також показаннями свідків.

В той же час, 04.09.2020 року між позивачем, як постачальником, та ТОВ «Українська Пакувальна Компанія», як покупцем, було укладено Договір поставки № 04092020/1 (надалі - Договір поставки).

28.09.2020 року сторонами Договору поставки було узгоджено Заявку № 1 до Договору поставки (надалі - Заявка), в якій було погоджено найменування, кількість, ціну, загальну вартість товару та строк поставки - 05.10.2020 року.

Відповідно до п.3.7. Договору поставки Постачальник поставляє товар в строк 5 (п`ять) робочих днів, з моменту підтвердження прийняття заявки, на базисних умовах поставки відповідно до Правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року EXW, склад Постачальника, адреса складу: м. Бориспіль, вул. Привокзальна, 42.

Умови поставки EXW в ред. ІНКОТЕРМС 2010 року передбачають виконання обов`язку постачальника з поставки товару в момент надання його в розпорядження покупця на своєму складі.

Однак, обмеження/припинення відповідачем доступу позивача до орендованого ним складу (Приміщення), унеможливило виконання останнім своїх зобов`язань з поставки товару перед ТОВ «Українська Пакувальна Компанія» за Договором поставки.

Таким чином, невиконання позивачем зобов`язань за Договором поставки сталося з вини відповідача.

Відповідно до п. 8.7. Договору поставки у випадку прострочення/неналежного виконання зобов`язань з поставки всієї партії Товару, передбаченої в заявці, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю штраф в розмірі 30% від вартості такої партії Товару. Штраф, визначений у даному пункті, застосовується незалежно від наявності вини постачальника.

Згідно з п. 8.8. Договору поставки у випадку прострочення поставки всієї партії Товару, передбаченої в заявці, більше ніж на 10 (десять) робочих днів, покупець має право відмовитись від прийняття такої партії Товару в односторонньому порядку шляхом надання або надіслання відповідного Листа постачальнику.

Відмова покупця від прийняття партії Товару, в порядку передбаченому даним пунктом, не звільняє постачальника від відповідальності за порушення Договору, які мали місце до такої відмови.

08.10.2020 року позивачем було отримано вимогу ТОВ «Українська Пакувальна Компанія» № б/н від 07.10.2020 року щодо негайного надання можливості прийняти замовлений за Договором Товар, згідно Заявки №1 від 28.09.2020 року та повідомити про дату та час його прийняття.

09.10.2020 року позивачем було надано відповідь Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська Пакувальна Компанія» вих.№09/10 від 09.10.2020 року з проханням розглянути можливість відстрочення виконання свого зобов`язання щодо поставки Товару за Договором поставки № 04092020/1 від 04.09.2020 року до моменту отримання від відповідача доступу до складу за адресою м. Бориспіль, вул. Привокзальна, 42, без застосування до підприємства штрафник санкцій, з підписанням відповідної додаткової угоди.

22.10.2020 року позивачем було отримано від ТОВ «Українська Пакувальна Компанія» Лист-повідомлення про відмову від прийняття Товару за Договором поставки № 04092020/1 від 04.09.2020 року з повідомленням про відмову від прийняття товару та проханням сплатити штраф у розмірі 96 053,04 грн., що складає 30% від вартості товару, в силу п. 8.7. Договору поставки.

В подальшому, 24.03.2021 року позивачем було отримано від ТОВ «Українська Пакувальна Компанія» Претензію вих. №2203-21 від 22.03.2021 року з вимогою сплатити штраф у розмірі 96 053,04 грн., що складає 30% від вартості товару, в силу п. 8.7. Договору поставки.

На вищевказану претензію позивачем було надано відповідь вих. № 01/04 від 01.04.2021 року зазначено, що невиконання зобов`язань позивача з поставки товару відбулося з вини відповідача, в зв`язку з чим позивач просив не застосовувати штрафні санкції за Договором поставки № 04092020/1 від 04.09.2020 року.

На зазначену вище відповідь ТОВ «Українська Пакувальна Компанія» надало свою відповідь, в якій з посиланням на п. 8.7. Договору поставки зазначило, що не узгоджені дії контрагента підприємства - ТОВ «УКР ПРОМ ГРУПА» за договором оренди, не звільняють ТОВ «Балу-Трейдінг» від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань за Договором, умовами Договору передбачене настання відповідальності у вигляді штрафу в разі самого лише порушення зобов`язання, незалежно від того з чиєї вини воно сталося.

30.04.2021 року позивачем було сплачено на користь ТОВ «Українська Пакувальна Компанія» суму штрафу в розмірі 96 053,04 грн.

Відтак, внаслідок порушення відповідачем цивільного права позивача на користування Приміщенням, позивач зазнав реальних збитків, що полягають у сплаті штрафу в розмірі 96 053,04 грн., у зв`язку з невиконанням ним зобов`язань перед третьою особою.

Враховуючи визнання відповідачем факту припинення позивачу доступу до Приміщення, що підтверджує його вину та причинно-наслідковий зв`язок між цими діями та завданими збитками, позивач у позові просить стягнути з відповідача відповідну суму 96 053,04 грн. збитків.

Крім того, відповідно до Договору поставки (з урахуванням Заявки) одиницю таких товарів як: Стретч плівка ПЛ 17 мк, Стретч плівка ПЕ 10 мк, Стретч плівка ПЕ 10 мк (300мм), Стретч плівка ПЕ 10 мк (450 мм), Стретч плівка ПЕ 8 мк (450 мм), Стретч плівка ПЕ 8 мк (290 мм) сторонами було узгоджено ціну (з урахуванням ПДВ) 72 гривні за кілограм, а замовлена партія товару передбачала поставку в кількості 3 281,4 кг такої продукції.

Ціну на товар Стретч плівка 17 мк було узгоджено сторонами за Договором поставки у 120 грн. за кілограм (з урахуванням ПДВ), а замовлена партія товару передбачала поставку в кількості 699,3 кг такої продукції.

Таким чином, загальний розмір доходу, що позивач міг би реально одержати за умов виконання Договору поставки, складає 320 176,80 грн.

Внаслідок порушення відповідачем цивільного права позивача на користування Приміщенням, позивач не зміг виконати зобов`язання з поставки товару за Договором, в зв`язку з чим ТОВ «Українська Пакувальна Компанія» відмовилось від отримання товару за Договором поставки, через що, зазначений вище дохід позивачем отримано не було.

В подальшому, після надання доступу до Приміщення, товар замовлений ТОВ «Українська Пакувальна Компанія», було реалізовано позивачем за договорами з третьою особою протягом періоду з 25.11.2020 року до 19.03.2021 року, однак за значно нижчою ціною, ніж це було передбачено Договором поставки, а саме за 225 715,01 грн.

Вказане підтверджується наступними документами: договір № 54/07-20 від 30.07.2020 року; видаткові накладні № 252 від 25.11.2020 року; № 260 від 18.12.2020 року; № 1 від 11.01.2021 року; № 3 від 18.01.2021 року; № 18 від 12.02.2021 року; № 28 від 19.03.2021 року; товарно-транспортні накладні № 252 від 25.11.2020 року; № 260 від 21.12.2020 року; № 1 від 11.01.2021 року; № 3 від 18.01.2021 року; № 18 від 12.02.2021 року; № 28 від 19.03.2021 року.

Відтак, розмір упущеної вигоди (неодержаного позивачем прибутку) складає різницю між вартістю партії товару, визначеною Договором поставки (з урахуванням Заявки) та ціною, за яку цей товар в подальшому було фактично реалізовано: 320 176,80 - 225 715,01 = 94 461,79 грн.

Враховуючи порушення відповідачем цивільного права позивача, внаслідок чого останній зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 94 461,79 грн., позивач просить стягнути з відповідача наведені збитки.

В ході розгляду спору відповідач в судові засідання без поважних причин не з?являвся, відзиву на позов не надав, позовні вимоги не заперечив.

З наявних у справі доказів вбачається, що умовами Договору оренди передбачено відшкодування вартості спожитої електроенергії згідно лімітів, заявлених орендарем в додатку 2.

Відповідно до п.5.2. Договору крім сплати орендних платежів, Орендар компенсує Орендодавцю вартість спожитої електроенергії згідно лімітів, заявлених орендарем в додатку 2.

Однак, позивачем не надано відповідного додатку 2 до Договору, не зазначено лімітів та не надано доказів відшкодування вартості спожитої електроенергії протягом всього часу оренди приміщення.

Позивачем надано лише платіжні доручення про сплату орендних платежів, одну платіжку про сплату за електроенергію (№80 від 10.07.2020 року на суму 13 278,00 грн.) та платіжки про сплату за «технічне забезпечення електропостачання» лише на суму 137 989,50 грн.

За наведених обставин, саме по собі формулювання «технічне забезпечення електропостачання» та приставка «ДГ» в Договорі з тим же номером та датою № ДГ-UPG-BALU від 19.08.2019 року, за відсутності пояснень та доказів щодо відшкодування витрат за електропостачання, з високою вірогідністю свідчить, що відповідні платежі здійснювались саме як компенсація спожитої електроенергії.

Відповідні платежі сплачувались добровільно, платник усвідомлював (мав усвідомлювати) їх дійсне призначення. В Акті про повернення майна з оренди також зазначено про відсутність претензій та неврегульованих питань.

За наведених обставин, позивачем не доведено факту сплати за «технічне забезпечення електропостачання» 262 213,00 грн., щодо підтвердженої матеріалами справи сплати 137 989,50 грн., суд не вбачає достатніх підстав вважати, що наведені платежі здійснювались помилково чи безпідставно.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Крім того, як зазначає Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 20.12.2018 року у справі № 920/169/18, на яку посилається позивач, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

У зв?язку з чим, суд також враховує, що орендні правовідносини за своєю суттю передбачають фактичне користування майном з усіма необхідними для цього (супутніми) елементами, серед яких електроспоживання є одним з першочергових. За умовами Договору вартість електроспоживання не включалась в орендну плату, а відшкодовувалась окремо. Навіть якщо кошти сплачувались не на підставі Договору оренди, такі кошти могли сплачуватись в межах фактичних орендних відносин сторін, що відповідає визначеним ст. 11 Цивільного кодексу України підставам виникнення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, суд не вбачає достатніх підстав для повернення позивачу спірних коштів, як безпідставно отриманих.

Щодо позовних вимог про відшкодування збитків, судом досліджено матеріали спора та надані позивачем докази і пояснення.

Позивач зазначає, що за час дії Договору (з серпня 2019 року по листопад 2020 року (включно) відповідачем неодноразово, без попередження, повністю обмежувався (припинявся) доступ позивача до орендованих приміщень за адресою: м. Бориспіль, вул. Привокзальна, 42, шляхом зачинення та опломбування входів та заїздів.

Одним з періодів обмежень відповідачем доступу до Приміщення є жовтень - листопад 2020 року. Вказане може бути підтверджено фотографіями зачиненого Приміщення (копії додані до матеріалів справи), а також показаннями свідків.

Однак, з наданих позивачем доказів не підтверджено факту чинення відповідачем перешкод у доступі до приміщення. Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження відповідного факту. Зокрема, з наданого позивачем єдиного фото не можливо встановити обставини, місце та дату порушення. Інших доказів, в тому числі показань свідків, оформлених у відповідності до норм Господарського процесу, позивачем не надано.

З фото вбачається перекриття якимось автомобілем виїзду з воріт якоїсь будівлі в певний моменту часу. З відповідного фото не можливо стверджувати, що саме відповідач чинить перешкоди, що автомобіль належить відповідачу, ворота саме орендованого позивачем приміщення і події припадають саме на період жовтень - листопад 2020 року і тривали протягом всього періоду.

Крім того, якщо саме в такий спосіб і саме відповідачем чинились неправомірні і безпідставні перешкоди позивачу у доступі до орендованого майна, позивач мав звернутись до відповідача (чи до особи, якій належить автомобіль, залишений на виїзді) з вимогами прибрати перешкоду. В разі відмови прибрати перешкоду виїзду з воріт, позивач міг і повинен був звернутись до органів дорожньої поліції.

Однак, позивачем не надано доказів звернення до дорожньої поліції з вимогами прибрати перешкоду руху, не надано переписки сторін, що передувала припиненню доступу, не надано доказів звернення позивача до відповідача з приводу неправомірності дій, навіть не надано доказів звернення до відповідач з вимогами повернути кошти та відшкодувати збитки.

Також, позивачем не обґрунтовано та не доведено тверджень щодо неодноразового обмеження доступу, зачинення та опломбування входів та заїздів.

В матеріалах справи наявний лист-повідомлення позивача на адресу відповідача про розірвання Договору з 01.12.2020 року без посилання на причини такого розірвання.

В силу ч. 1-3 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.1 ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Відповідно до ч.1 ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Таким чином, підставою для відшкодування збитків є порушення, тобто протиправна поведінка сторони, внаслідок якої іншій стороні завдано негативних майнових наслідків.

Однак, позивачем не доведено повними, належними та допустимими доказами факт вчинення відповідачем протиправних дій, які призвели до порушення позивачем зобов?язань перед контрагентами та спричинили негативні майнові наслідки.

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Крім того, суд вважає за доцільне послатися на норми процесуального законодавства, які, серед іншого, передбачають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України). Чинне господарське процесуальне законодавство ґрунтується на принципі змагальності сторін, а у ч. 2 ст.74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ч. 1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги не доведені та не обґрунтовані, тому не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Балу-Трейдінг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Пром Група» прo стягнення 478 086,43 грн. відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.Ю. Кошик

повний текст складено 01.07.2022 року