Рішення № 105054492, 27.06.2022, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/1888/21

Провадження № 2/177/271/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

27 червня 2022 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Строгової Г. Г.

за участі секретаря Короновської Д. І.,

позивача ОСОБА_1

представників відповідача Григорівої О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд визнати наказ АТ «Українська залізниця» Структурний підрозділ «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» щодо відсторонення від роботи за відсутності профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 незаконним та скасувати вказаний наказ, а також зобов`язати відповідача виплатити середню заробітну плату за вимушений прогул, починаючи з 09.12.2021 до дня поновлення на роботі.

В обґрунтування позову вказував, що він працює на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу 4 розряду в АТ «Українська залізниця» Структурний підрозділ «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» пункту технічного обслуговування вагонів станції Кривий Ріг - Сортувальний з 25.06.2003 року.

Наказом АТ «Українська залізниця» Структурний підрозділ «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» від 09.12.2021 №1047/ОС позивача відсторонено від роботи з підстав того, що останній відмовився надати медичну документацію на підтвердження щеплення від ГРВІ COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Вважає вказаний наказ таким, що порушує його право на працю, захищене основним законом держави. Стверджує, що відповідач грубо порушив ч.1 ст. 49-2 КЗпП України щодо попередження працівника не пізніше ніж за два місяці щодо істотної зміни умов праці працівника, оскільки фактично відповідач попередив позивача про такі зміни повідомленням №19 від 29.11.2021.

Наполягав на тому, що ст. 46 КЗпП України не передбачає такої підстави для відсторонення працівника від роботи, як відмова працівника від щеплення, яке перебуває в стадії клінічних випробувань.

В обґрунтування позовних вимог також вказував на порушення порядку відсторонення від роботи, передбачений ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», в якій зазначено, що у разі необгрунтованості відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Також вважає постанову про введення карантину незаконною і такою, що не відповідає Основному закону України.

Крім цього, зазначав, що відмова від вакцинації не є порушенням трудової дисципліни, його не повідомлено про змінені умови праці за два місяці до їх запровадження. Зазначав, що щеплення має здійснюватися виключно за згодою особи, будь які медичні, наукові та інші досліди не можуть проводитися над людиною без її згоди на це, а дискримінація через нездійснення щеплення є незаконною.

Посилаючись на незаконність відсторонення від посади, просив стягнути з відповідача середню заробітну плату за вимушений прогул.

В ході судового засідання позивач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав вказаних у позові.

29.12.2021 ухвалою судді відкрите провадження за позовною заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, при цьому вирішене питання про роз`єднання в окремі провадження позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» виділене у самостійне провадження. Вирішено про розгляд справи за правилами позовного провадження без повідомлення сторін (а.с. 27).

Ухвалою судді від 08.06.2022 задоволене клопотання представника відповідача АТ «Українська залізниця» та розгляд цивільної справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 48).

Відповідач АТ «Українська залізниця» позов не визнав, надав суду відзив на позов.

У відзиві на позов, відповідач підтвердив те, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу 4 розряду у Структурному підрозділі «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця». Позивач був письмово повідомлений про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 на підставі наказу МОЗ № 2153 від 04.10.2021, в повідомлені його просили до 08.12.2021 надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 та попередили про те, що відмова або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення може бути підставою для відсторонення працівника від роботи з 09 грудня 2021 року. Відповідач від ознайомлення з вказаним повідомлення відмовився, про що було складено акт від 01.12.2021.

У зв`язку з тим, що у встановлений строк позивач не надав документу, який підтверджує вакцинацію або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення вказаного щеплення, було видано наказ від 09.12.2021 №1047/ОС, яким його було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення від COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма №028-1/о).

При виданні вказаного наказу відповідач керувався ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ № 2153 від 04.10.2021, прийнятим на виконання вказаного закону та який передбачив обов`язкову вакцинацію проти COVID-19 на період дії карантину окремих працівників, в тому числі працівників закладів загальної середньої освіти, незалежно від типу та форми власності.

Відповідач, відповідно до положень п. 41-6 Постанови КМ України № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS CoV-2», зобов`язаний був здійснювати контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками закладу, а також забезпечити відсторонення від роботи (виконання роботи) працівників, які мали пройти обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Зазначав, що відстороняючи від роботи позивача, забезпечувалося відвернення та попередження негативних наслідків, а саме поширення особливо небезпечної хвороби COVID-19, відсторонення як призупинення трудових відносин не тягне за собою припинення трудових відносин, за працівником зберігається його робоче місце. Вимога роботодавця про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, не є втручанням у приватне життя останнього, а сертифікат про вакцинацію не є медичною таємницею.

У зв`язку з цим, представник відповідача в ході судового засідання просила відмовити у задоволенні позову, вважаючи, що видаючи оскаржуваний наказ, відповідач діяв в межах визначеного законодавством порядку.

Вислухавши пояснення учасників провадження, за відсутності інших заяв по суті справи, заяв та клопотань з процесуальних питань, дослідивши докази по справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу 4 розряду у Структурному підрозділі «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», що визнано сторонами та додатково підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 14-15).

Згідно листа ознайомлення №19 працівників ПТО Кривий Ріг Сортувальний Структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» (ВЧДЕ-2) регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» роз`яснено якими правовими нормами керується роботодавець та повідомлено про необхідність отримати профілактичне щеплення та зазначено посилання на інтернет-ресурс, де розміщено список пунктів щеплень та центрів масової вакцинації, наголошено на необхідності пред`явлення безпосередньому керівнику не пізніше 08.12.2021 документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма 028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я. Також у означеному лист попереджено працівників про те, що відмова або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 може бути підставою для відсторонення працівника від роботи з 09 грудня 2021 року (а.с. 39-42).

ОСОБА_1 від ознайомлення з вказаним листом відмовився, про що було складено акт від 01.12.2021 (а.с.42).

09.12.2021 начальником Структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» (ВЧДЕ-2) регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» видано наказ № 1047/ОС, згідно якого, на підставі ст. 46 КЗпП України, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ № 2153 від 04.11.2021 та п. 41-6 Постанови КМ України № 1236 від 09.12.2000, ОСОБА_1 , слюсаря з ремонту рухомого складу 4 розряду технічне обслуговування з відчепленням пункту технічного обслуговування вагонів станції Кривий Ріг Сортувальний, відсторонено від роботи з 09.12.2021 без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19. З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлений, підписав його та вказав про незгоду з наказом, що підтвердив у судовому засіданні та підтверджено змістом вказаного наказу (а.с. 16).

Розглядаючи вказану справу, виходячи з принципів змагальності та диспозитивності суд враховує наступне.

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 дійшов висновку про те, що термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Відповідно до преамбули Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я (стаття 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Відповідно до статті 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно із пунктами б, г статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Відповідно до пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України (далі МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року, МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

При цьому судом встановлено, що наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153).

Цей перелік доповнено наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року.

Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4. Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

5. Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6. Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

В примітці до Переліку № 2153 зазначено, що обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (з подальшими змінами і доповненнями станом на дату прийняття оспорюваного наказу 15 листопада 2021 року) встановлено, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України діє карантин, продовживши дію карантину.

Пунктом 41-6 указаної постанови визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Так, відповідно наказу МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, серед інших, працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2015 №83. Серед підприємств транспортної галузі до цього списку включено АТ «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815)

Пунктом 4 наказу МОЗ №2153 від 04.10.2021 встановлено, що цей наказ набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування. Публікація наказу в офіційному виданні «Офіційний вісник України» здійснена 08.10.2021. Наказ пройшов державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України та набрав чинності 08.11.2021.

Оскільки позивач є працівником АТ «Укрзалізниця», а саме слюсарем з ремонту рухомого складу, вказана норма законодавства щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 поширюється на нього. При цьому, на законодавчому рівні визначено, що від такої обов`язкової вакцинації звільняються особи, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень, а також визначено необхідність відсторонення від виконання роботи таких працівників, у разі їх відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивача є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення, останній суду не надав.

За таких обставин суд відхиляє доводи позивача про те, що його відсторонення від роботи суперечить Конституції України та порушує його право на працю з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

У справі «Соломахін проти України (рішення від 15 березня 2012 року) ЄСПЛ зробив правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

Верховний Суд у своїй постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

Окрім того, Верховний Суд у своїй постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визначаються найвищою соціальною цінністю. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

З огляду на викладені правові позиції наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено, що громадяни України зобов`язані, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Отже, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, по своїй суті має на меті застосування захисних, а не каральних заходів.

Таким захисним заходом законодавством визначено відсторонення від роботи.

Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, відповідно, позбавлення позивача засобів для існування, проте це було прямим наслідком його рішення свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці»).

З врахуванням того, що позивача правомірно відсторонили від роботи, та того, що у зазначений період він не виконував трудових обов`язків, а тому і немає підстав для зобов`язання виплатити позивачу середнього заробітку за період його відсторонення від роботи.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Зважаючи на це, не право на працю, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян.

Індивідуальне право працівника відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву інших працівників, які зробили щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що працівники які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відстороняються від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки людей в трудовому колективі, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення.

Відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються, а строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Отже за відсутності відомостей про проходження щеплення та за відсутності у позивача протипоказань до такого щеплення, суд приходить до висновку, що в даному випадку мало місце саме ухилення позивача від проведення такого обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, що є підставою для його відсторонення від роботи згідно проаналізованого вище законодавства.

У зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів відповідача про наявність у відповідача повноважень на прийняття наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 09.12.2021, на період карантину, до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення, а саме надання ним документу, що підтверджує проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, що було роз`яснено йому та слідує з п. 41-6 вказаної постанови КМ України. Таке відсторонення здійснено з дотриманням вимог ст. 46 КЗпП України, оскільки здійснено на виконання норм чинного законодавства, з дотриманням умов визначених законодавством, що узгоджується з поняттям «в інших випадках, передбачених законодавством» викладеним у ст. 46 КЗпП України.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду, не підлягає відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265, 293 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Повний текст рішення виготовлений 01.07.2022.

Суддя Г.Г. Строгова