Рішення № 105011587, 28.06.2022, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" червня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/7/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група", м.Київ до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант", м. Харків про стягнення 39081,37 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (м.Київ) звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (м. Харків) 39081,37 грн. страхового відшкодування. Судові витрати просить покласти на відповідача, зокрема, витрати на правову допомогу в сумі 3000,00 грн.

Ухвалою від 10.01.22р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/7/22 без повідомлення учасників справи.

24.01.22р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

03.02.22р. від позивача надійшла відповідь на відзив.

07.02.22р. від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив позивача. 21.02.22р. від позивача надійшли пояснення по заперечення відповідача.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

01 вересня 2020 року між ПАТ "СК "Українська страхова група" та ТОВ "Катеринославські Меблеві Майстерні" був укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0401-00002\00020, предметом якого є страхування транспортного засобу "Land Rover Range Rover", державний реєстраційний № НОМЕР_1 .

17 грудня 2020 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Land Rover Range Rover", державний реєстраційний № НОМЕР_1 та транспортного засобу "DAF", державний реєстраційний № НОМЕР_2 , з напівпричепом "Metaco", державний реєстраційний № НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_1 .

Відповідно до Довідки Національної поліції України, схеми місця ДТП та постанови Павлоградського міжрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2021 року по справі №185/8999/20, вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 Правил дорожнього руху.

17 грудня 2020 року Страхувальник звернувся до ПАТ "СК "Українська страхова група" із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування й надав усі необхідні документи.

06 вересня 2021 року ПАТ "СК "Українська страхова група" на підставі Рахунку № 31 від 09 квітня 2021 року, акту виконаних робіт № 31 від 19 травня 2021 року та платіжного доручення № 4874 від 16 квітня 2021 року було складено страховий акт №ССКА-7275 та розрахунок суми страхового відшкодування.

На підставі вищевказаних документів, ПАТ "СК "Українська страхова група" здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 49615,65грн., що підтверджується платіжним дорученням № 23518 від 06 вересня 2021 року.

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу "DAF", державний реєстраційний номер НОМЕР_4 станом на 17 грудня 2020 року була застрахована у відповідача згідно поліса №ЕР-201591098, що підтверджується витягом з централізованої бази даних МТСБУ.

Оскільки відповідач є страховиком за вищевказаним полісом, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача - АТ "СК "Мега-Гарант", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 39081,37 грн. страхового відшкодування.

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві, зокрема вказує про те, що останній був позбавлений можливості визначення розміру заподіяної шкоди власнику "Land Rover Range Rover", оскільки на момент звернення позивача до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, даний автомобіль вже було відремонтовано, тобто відповідач був позбавлений можливості визначити розмір збитку, тому неможливість визначити розмір матеріальної шкоди, нанесеної власнику транспортного засобу, що і стало підставою для відмови у відшкодуванні позивачу відповідного страхового платежу.

Крім того, відповідач зазначає, що у рахунку №31 від 09.04.21р., який виданий ФОП Ромаданов В.Ю. вказаний інший автомобіль, ніж той, що було пошкоджено у ДТП та застрахований у позивача.

З огляду на вищевикладене, відповідач зазначає, що, оскільки не надані до суду докази відновлювального ремонту та не проведено експертизу для визначення вартості заподіяного матеріального збитку, тому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, судові витрати не покладати на відповідача.

У відповіді на відзив, позивач вказує, що витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, були розраховані без порушень діючого законодавства. За твердженнями позивача, розрахунок коефіцієнту фізичного зносу закон покладає саме на відповідача, як на особу, яка при виплаті страхового відшкодування керується вказаними нормами чинного законодавства, оскільки до позивача в порядку суброгації перейшли лише права потерпілої особи. Крім того, позивач зазначає, що потерпіла особа, при зверненні до відповідача, як страховика по договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не здійснює розрахунку матеріального збитку. Таким чином, позивач вказує, що посилання відповідача на те, що позивачем не виконано норми Закону є необгрунтованими та незаконними.

Позивач, посилається на правову позицію, що міститься в постанові ВС від 15.04.2015 року у справі № 910/7163/14, в якій зазначено, зорема, таке: "...Господарські суди обґрунтовано визнали, що Законами України "Про страхування" та "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов`язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу...".

Також, у відповіді на відзив, позивач обгрунтовано пояснив, що транспортний засіб "Land Rover Range Rover" vin- НОМЕР_5 був перереєстрований, тобто вищевказаному транспортному засобу було присвоєно інший державний номерний знак. Отже, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.

У запереченнях на відповідь на відзив, які надійшли до суду 07.02.22р. (вх. № 2849), відповідач не погоджується із твердженням позивача про покладення розрахунку коефіцієнту фізичного зносу на відповідача. Відповідач вказує, що позивач, виплативши потерпілій особі страхове відшкодування за договором добровільного страхування (КАСКО) отримав право вимоги до відповідача, який є страховиком винної у ДТП особи, з урахуванням положень ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", тобто за вирахуванням коефіцієнта зносу деталей, ПДВ та з вирахуванням франшизи. Оскільки до суду не надано висновків товарознавчої експертизи стосовно визначення вартості матеріального збитку та відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, тому відповідач вважає, що у суду відсутні документи, які доводять врахування позивачем коефіцієнту фізичного зносу при складанні розрахунку суми відшкодування.

Таким чином, відповідач зазначає, що позивачем не доведено обґрунтованості заявленої до стягнення з відповідача суми.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У ч.1 ст.25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв`язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв`язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі є суброгацією.

Так, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Відповідно до положень ст. 29 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Отже, відповідно до вищенаведених норм чинного законодавства, позивач після виплати страхового відшкодування, отримав право зворотної вимоги до відповідача, як страховика цивільно-правової відповідальності особи, винної у скоєнні ДТП, згідно поліса №ЕР/201591098.

21.09.21р. позивач звернувся до відповідача з заявою на виплату (страхового) відшкодування №11/20870, та яка була отримана відповідачем 27.09.21р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Проте, зазначена заява була залишена відповідачем без задоволення.

Так, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що останній був позбавлений можливості визначення розміру заподіяної шкоди власнику "Land Rover Range Rover", оскільки, на момент звернення позивача до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, даний автомобіль вже було відремонтовано, що і стало підставою для відмови у відшкодуванні позивачу відповідного страхового платежу. У запереченнях на відповідь на відзив, які були надійшли до суду 07.02.22р. (вх. № 2849), відповідач не погоджується із твердженням позивача про покладення розрахунку коефіцієнту фізичного зносу на відповідача. Також, відповідач вказує, що позивач, виплативши потерпілій особі страхове відшкодування за договором добровільного страхування (КАСКО) отримав право вимоги до відповідача, який є страховиком винної у ДТП особи, з урахуванням положень ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", тобто за вирахуванням коефіцієнта зносу деталей, ПДВ та з вирахуванням франшизи. Отже, оскільки до суду не надано висновків товарознавчої експертизи стосовно визначення вартості матеріального збитку та відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, відповідач вважає, що у суду відсутні документи, які доводять врахування позивачем коефіцієнту фізичного зносу при складанні розрахунку суми відшкодування.

Таким чином, відповідач зазначає, що позивачем не доведено обґрунтованості заявленої до стягнення з відповідача суми.

Суд не приймає вищезазначені твердження відповідача, у зв`язку з наступним.

Відповідно до положень ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до п.9.4 ст.9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Відповідно до абз. 18 cт. 2 Закону України "Про страхування", франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 % від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Вартість відновлювального ремонту розраховується відповідно до Методики товарознавчої експертної оцінки колісних транспортних засобів.

Відповідно до п. 7.38. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення Ез (коефіцієнт фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ.

Відповідно до пп.б) п.7.39 вище зазначеної Методики винятками стосовно використання зазначених вимог є: складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм`ятин без пофарбування складової частини)).

Відповідно до п. 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до п. 8.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу КТЗ визначається за наступною формулою:

Сврз = Ср + См + Сс х (1 - Ез) де:

Сврз - вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу

Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;

См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;

Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;

Ез - коефіцієнт фізичного зносу.

Так, позивачем було здійснено наступний розрахунок вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу КТЗ:

Сврз = 18 953,75 + 1 400,00 + 29 261,90 * (1 - 0,36) = 39 081,37 грн.

Згідно поліса № ЕР-201591098 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, передбачає франшизу в розмірі 0.00 грн. та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну - 130000,00 грн.

З огляду на те, що сума франшизи за страховим полісом № ЕР-201591098 склала 0,00 грн. сума страховою відшкодування, належного з відповідача до сплати позивачу складає 39081,37 грн.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку відновлювального ремонту транспортного засобу, останнім було застосовано коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу.

Таким чином, вищевикладене спростовує твердження відповідача про те, що позивачем при здійсненні відповідного розрахунку не було застосовано коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу.

Також, у відзиві на позовну заяву, відповідач посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц та Постанові Верховного суду від 03.06.21р. по справі №461/2217/19 відповідно до яких визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами).

Проте, як вбачається з вищевикладеного, позивачем, при здійсненні визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку було застосовано норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та вартість відновлювального ремонту було розраховано відповідно до Методики товарознавчої експертної оцінки колісних транспортних засобів, у зв`язку з чим, дії позивача щодо встановлення вартості відновлювального ремонту не суперечать правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц та Постанові Верховного суду від 03.06.21р. по справі №461/2217/19, на які посилається відповідач.

Суд приймає посилання позивача на правову позицію, яка міститься в постанові Верховного суду від 15.04.2015 року у справі № 910/7163/14, у якій, зокрема зазначено: "...Господарські суди обґрунтовано визнали, що Законами України "Про страхування" та "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов`язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попередній оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу...".

Водночас, відповідач стверджує, що позивачем у зв`язку з ремонтом транспортного засобу "Land Rover Range Rover", д.н.з НОМЕР_6 було сплачено 49615,65 грн. відповідно до рахунку №31 від 09.04.2021р., який виданий ФОП Ромаданов В.Ю., в якому зазначено у графі "Автомобіль" транспортний засіб "Рендж Ровер Велар" НОМЕР_1 , тобто зовсім інший автомобіль, який було пошкоджено у ДТП та був застрахований у позивача.

Так, відповідач вважає, що позивачем до суду не надано належних доказів того, що пошкоджений транспортний засіб "Land Rover Range Rover", д н.з. НОМЕР_7 був застрахований за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0401-00002\00020 від 01.09.2020р.

Проте, позивачем було обгрунтовано повідомлено, що в зв`язку з укладенням 18 листопада 2020 року договору оренди транспортних засобів (в тому числі і "Land Rover Range Rover" BA 9999 EH) між TOB "Катеринославські Мебельні Майстерні" та ТОВ "Юнайтед Сліп Концерн" транспортні засоби було перереєстровано в зв`язку з чим їм присвоєно інші реєстраційні номери. І у випадку з вказаним транспортним засобом "Land Rover Range Rover" vin-код SALYA2BN5LA24352S йому було присвоєно державний номерний знак НОМЕР_8 , тому в страховому акті, розрахунку страхового відшкодування, акті огляду транспортного засобу, схемі місця ДТП, зазначено транспортний засіб "Land Rover Range Rover" з державним реєстраційним номером НОМЕР_8 .

З огляду на вищенаведене, суд не бере до уваги посилання відповідача, що оплата по рахунку за ремонт транспортного засобу була проведена за інший автомобіль, ніж той, що було пошкоджено у ДТП та був застрахований у позивача.

Щодо посилань відповідача у запереченнях на відповідь на відзив на Постанову ВС Великої Палати від 04.07.2018 справа № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18), то суд не вбачає підстав її застосування при розгляді даної справи, оскільки, в ній розглядалось питання та надавались висновки щодо кваліфікації судом права вимоги позивача та вирішення питання щодо належного відповідача у зобов`язаннях, які виникли в межах справи 755/18006/15-ц. Отже, дана справа не є аналогічною тій, на яку посилається відповідач, тому такі посилання не приймаються судом.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення позову як обґрунтованого, підтвердженого доданими до матеріалів справи доказами та не спростованого відповідачем.

Таким чином, відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача суму страхового відшкодування в розмірі 39081,37 грн. (з розрахунку: 39081,37 грн. (виплата страхового відшкодування) - 0,00 грн. (франшиза по полісу)).

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3000,00 грн. на послуги адвоката, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до п. 1 ч. З ст. 127 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст.129 ГПК України, за результатами розгляду справи виграти на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На виконання вказаних норм чинного законодавства позивачем надано суду наступні документи: договір про надання правничої допомоги від 23.12.21р. та додаток №4 до нього, акт виконаних робіт від 28.12.21р. та платіжне доручення № 3940 від 29.12.21р. про їх оплату (а.с. №60-66). Відповідно до наданих документів вартість понесених адвокатських витрат складає 3000,00 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.

Оскільки надані документи підтверджують заявлені позивачем витрати щодо надання послуг з правової допомоги, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, витрати по оплаті судового збору по даній справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 12,13,73,74,76-79,91,129,232-233, 236-241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (61057, м.Харків, вул. Донця-Захаржевського, 6/8, ЄДРПОУ 30035289) на користь Приватного акціонерною товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, вул. І.Федорова, 32-А, ЄДРПОУ 30859524) кошти в розмірі 39081,37 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 гра. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "28" червня 2022 р.

СуддяЛ.В. Шарко