Рішення № 105011026, 16.06.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.06.2022Справа № 910/21604/21

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Освітня корпорація інформаційних технологій"

до Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення неустойки

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Новицький Б.Б.

Представники учасників справи:

від позивача Науменко О.Г. (адвокат);

від відповідача Богомазов П.С. (адвокат).

В судовому засіданні 16.06.2022 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників учасників справи, що повне рішення буде складено 30.06.2022 року.

СУТЬ СПОРУ:

28 грудня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Освітня корпорація інформаційних технологій" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 28.12.2021 року до Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (відповідач) про стягнення неустойки, передбаченої пунктом 9.7. договору найму майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на встановлений рішенням суду у справі № 910/12838/21 факт порушення відповідачем умов пункту 6.2. договору найму майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015 р., що є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки передбаченої пунктом 9.7. вказаного правочину.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.12.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/21604/21 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.02.2022 року.

В підготовчому засіданні 08.02.2022 року судом оголошувалася перерва до 22.02.2022 року.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 22.02.2022 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/21604/21 до судового розгляду по суті на 15.03.2022 року.

Судове засідання у даній справі, призначене на 15.03.2022 року не відбулося у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням в Україні воєнного стану.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2022 року розгляд справи відкладено та повідомлено учасників справи, що дата, час і місце судового засідання у цій справі будуть визначені судом після припинення воєнного стану в Україні, про що учасники справи будуть повідомлені додатково ухвалою суду.

З огляду на те, що на території міста Києва, де здійснює свою діяльність Господарський суд міста Києва, не ведуться активні бойові дії, враховуючи, що місцезнаходженням сторін у даній справі є місто Київ, з метою забезпечення конституційних прав учасників справи на судовий захист, безперервного здійснення правосуддя та дотримання розумності строків розгляду справ, суд призначив справу № 910/21604/21 до розгляду у судовому засіданні на 16.06.2022 року, про що учасників справи було повідомлено ухвалою суду від 19.05.2022 року.

В судовому засіданні 16.06.2022 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позову не заперечував.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.11.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Освітня корпорація інформаційних технологій" (надалі - позивач, набувач) та Багатопрофільним підприємством "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - відповідач, учасник) укладено договір найма майнових прав (нова редакція), відповідно до умов якого сторони домовились викласти договір про передання права користування будівлею, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. 07 жовтня 2015 року за реєстровим № 1810.

Договір найма майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. 20.10.2015 року та зареєстрований в реєстрі за № 2162.

Відповідно до п. 1.1. договору наймодавець передає наймачу свої право володіння, право користування та право розпорядження (далі - майнові права) - будівлею центру сімейного дозвілля, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Малиновського Маршала № 24/10 (літера А), загальною площею 7317 кв.м (об`єкт нерухомого майна). Майнові права передаються строком на п`ять років з дня укладення цього договору.

За змістом пункту 2.1. договору наймодавець передає свої майнові права з метою забезпечення збереження предмета іпотеки - об`єкта нерухомого майна.

В п. 2.3. договору визначено, що наймодавець передає наймачеві майнові права з обмеженням: наймач здійснює розпорядження об`єктом нерухомого майна з урахуванням діючого договору іпотеки № 1810Z109 від 19.08.2006 року.

Пунктом 3.1. договору сторонами погоджено, що строк договору найма складає п`ять років з моменту підписання сторонами цього договору.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2021 року у справі № 910/12838/21, яким, як стверджує позивач, встановлено факт систематичного порушення відповідачем п. 6.2. договору найма майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015 року. З огляду на встановлений рішенням суду у справі № 910/12838/21 факт порушення відповідачем умов пункту 6.2. договору найму майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015 року, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь неустойку передбачену пунктом 9.7. договору найма майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015 року.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

При цьому, частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Право кожної особи на захист свого порушеного права, його невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 4 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав. З наведеного слідує, що особа має право предявити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб`єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права, в тому числі в частині ефективності обраного способу захисту, який має забезпечити поновлення порушеного права, наведено Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 року у справі № 927/522/17.

Так, позивач звертаючись до суду з даним позовом просить суд стягнути неустойку, передбачену пунктом 9.7. договору найму майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015 року.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилається на встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2021 року у справі № 910/12838/21 факт систематичного порушення відповідачем п. 6.2. договору найма майнових прав (нова редакція) від 20.11.2015 року.

Так, в рішенні Господарського суду міста Києва від 23.10.2021 року у справі № 910/12838/21, яке набрало законної сили 13.11.2021 року, встановлено:

«Сторонами підписаний акт звірки та встановлення порушень положень договору між сторонами від 02.08.2021. Згідно із вказаним актом Багатопрофільне підприємство "СОЛІДАРНІСТЬ" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю підтверджує, що 19.07.2021 відбулося підтоплення будівлі за адресою: м. Київ, вул. Малиновського Маршала, 24/10. (літ. А) через неналежне виконання Багатопрофільним підприємством "СОЛІДАРНІСТЬ" у формі капітального ремонту, зокрема виконання ремонтних робіт ливневої каналізації.

Згідно із актом звірки та встановлення порушень положень договору від 11.08.2021 та зведеним актом звірки та встановлення порушень положень договору від 17.08.2021 сторонами встановлено порушення наймодавцем (відповідачем) умов п. 6.2. договору.».

«Судом встановлено, що умовами договору сторони не погодили строків виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з капітального ремонту об`єкту нерухомого майна.

Строків виконання ремонтних робіт ливневої каналізації матеріалами договору також не передбачено.».

«Оскільки сторонами не було погоджено строку виконання ремонтних робіт ливневої каналізації, суд дійшов висновку про відсутність прострочення виконання зобов`язання відповідачем з виконання таких робіт.

З урахуванням наведеного вище, враховуючи, що пунктом 9.9. договору не встановлено відповідальності у вигляді пені саме за порушення строків з виконання робіт ремонтних робіт ливневої каналізації, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені у сумі 33999,76 грн.».

За викладених обставин, позивач просить стягнути з відповідача неустойку на підставі п. 9.7. договору.

Відповідно до п. 9.7. договору виконання зобов`язань наймодавця (власника), передбачених розділом 6.2. цього договору забезпечено неустойкою. Предметом неустойки є об`єкт нерухомого майна.

Частиною першою статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому, в Господарському кодексі України відсутні чіткі розмежування понять «неустойка», «штраф», «пеня».

Однак, Господарський кодекс України містить статтю 199, за якою до відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Тобто, Господарський кодексу України розмежовує поняття неустойки, штрафу і пені і вони є окремими видами відповідальності, в той час як Цивільний кодекс України, каже, що штраф та пеня є різновидами неустойки.

Суд зауважує, що порядок встановлення та сплати неустойки у вигляді майна чинним законодавством не визначений, адже така неустойка не може бути обчислена у відсотках, а тому не є ані штрафом, ані пенею, а інших різновидів неустойки у ст. 549 Цивільного кодексу України не передбачено.

Поряд з цим, законодавцем хоч і передбачена неустойка у вигляді нерухомого майна, проте алгоритму і порядку її розрахунку не визначено.

В той же час суд зауважує, що сторони у п. 9.7. договору визначили, що предметом неустойки є об`єкт нерухомого майна, втім не визначили будь-які описи, ознаки та характеристики такого майна, що виключає можливість його ідентифікації та індивідуалізації.

Також суд відмічає, що навіть якщо припустити, що предметом неустойки є нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки № 1810Z109 від 19.08.2006 року, то розпорядження таким майном призведе до порушення прав іпотекодержателя.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав їх недоведеності та необґрунтованості, в аспекті ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 30.06.2022р.

Суддя О.В. Котков