Рішення № 105010998, 30.06.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.06.2022Справа № 910/1587/22Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ"

до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 32 016,87 грн.

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 32 016,87 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, як перевізник, належним чином не виконав зобов`язань щодо збереження вантажу під час його перевезення залізничним транспортом, внаслідок чого частину вантажу було втрачено, а позивачу були спричинені збитки в розмірі 32 016,87 грн., які відповідач, як перевізник, зобов`язаний відшкодувати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 вищевказану позовну заяву залишено без руху, оскільки заявником не додано до позовної заяви доказів направлення копії позовної заяви разом з додатками на юридичну адресу відповідача. Встановлено заявнику десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня вручення ухвали суду від 08.02.2022 року.

21.02.2022 року до канцелярії суду позивач подав заяву на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 про залишення позовної заяви без руху з доданими документами.

11.04.2022 від позивача надійшла заява про надання інформації.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.04.2022 р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 11.05.2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №01054 92035277.

25.04.2022 до канцелярії суду (Електронний суд) від відповідача надійшло клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву, в якому просив суд надати строк для подачі процесуальних документів по суті справи, зокрема відзиву на позовну заяву, з урахуванням неможливості забезпечення надання відповідних документів до закінчення воєнного стану в Україні. Також, просив суд здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з обов`язковим викликом сторін.

11.05.2022 засобами електронного зв`язку від акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" у задоволенні позову. Так, відповідач звертає увагу суду, що законодавством встановлено спеціальний строк позовної давності щодо вимог у спорі, що виник за договором перевезення, - 15 місяців, який встановлений ст. 925 Цивільного кодексу України та Статутом залізниць України. Отже, термін позовної давності починається з 12.01.2020 року та закінчується 12.04.2021 року. При цьому, на думку відповідача, пункт 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України не продовжує строк позовної давності, встановлений ст. 925 Цивільного кодексу України. Крім того, у своєму відзиві відповідач просив поновити йому строк на подання відзиву на позов та здійснювати розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду у ній є вимоги про стягнення 32 016,87 грн., що є меншим ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак вказана справа відноситься до малозначних справ у розумінні пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України та відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України підлягає розгляду судом без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що за ціною позову дана справа є малозначною, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Суд вважає за можливе поновити акціонерному товариству "Українська залізниця" встановлений судом процесуальний строк для подання відзиву на позов та прийняти відзив до розгляду.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

22.12.2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (покупець) та публічним акціонерним товариством "Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (постачальник) укладено договір №504420/12/16/32036829/2 купівлі-продажу сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується передати, а покупець - прийняти і оплатити металопродукцію на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що постачання ресурсів здійснюється транспортом, вказаним у специфікаціях. Продавець зобов`язується поставити продукцію на умовах поставки, вказаних у специфікації у відповідності з міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року.

Відповідно п. 5.2 договору у зв`язку з тим, що здійснення постачання ресурсів має ритмічний і непреривний характер при постійних зв`язках з покупцем, сторони дійшли згоди про встановлення наступної періодичної оплати за поставлені ресурси:

- протягом строку, встановленого у специфікації;

- не рідше одного разу на місяць;

- не пізніше останнього дня місяця.

Відповідно до Специфікації №2149 від 30.12.2019 до договору №504420/12/16/32036829/2 від 22.12.2016, сторони погодили, що публічне акціонерне товариство "Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» поставить товариству з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" Сталь Ст3пс, загальною вартістю 3 413 957,90 грн. на умовах СРТ, залізнична станція Вишневе Південно-Західної залізниці у відповідності з міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року.

Згідно Специфікації №2149 від 30.12.2019 вантажоодержувачем є товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ", станція призначення Вишневе Південно-Західної залізниці.

Із наявної в матеріалах справи залізничної накладної №47402284 від 02.01.2020 вбачається, що ПАТ "Запоріжсталь" як вантажовідправником на станції відправлення Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці було відправлено на станцію Вишневе Південно-Західної залізниці прокат чорних металів, не поіменованого у алфавіті, 66 730 кг, у вагоні №52726254.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами у даній справі договір є договором перевезення, який підпадає під правове регулювання глави 64 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України, глави 32 Господарського кодексу України, положень Закону України "Про залізничний транспорт".

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 6 ст. 306 Господарського кодексу України, відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 (надалі - Статут), Статут визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).

Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Таким чином, відповідачем взято на себе зобов`язання з перевезення вантажу на підставі залізничної накладної №47402284 від 02.01.2020.

Згідно із ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Відповідно до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

У відповідності до ст. 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:

а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;

в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;

г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Статтею 52 Статуту встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

На станції Вишневе Південно-Західної залізниці було виявлено невідповідність фактичної маси вантажу у вагоні №52726254 з масою вантажу, яка була зазначена у накладній, що підтверджується наявним в матеріалах справи комерційним актом №321404/1 від 13.01.2020.

Так, у комерційному акті №321404/1 від 13.01.2020 вказано: по накладній значиться вантаж прокат чорних металів в кількості 10 місць вагою 66730 кг. Встановлено факт нестачі прокату чорних металів, не поіменованого у алфавіті у кількості 2435 кг.

Одержувачем вантажу згідно п. 4 залізничної накладної №47402284 від 02.01.2020 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ".

У відповідності до ст. 2 Правил складання актів (затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002) комерційні акти складаються для засвідчення (крім іншого) обставин невідповідності маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах.

Вказаний акт за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, а тому визнається судом належним доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладній, фактичній масі вантажу.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ч. 1 ст. 114 Статуту).

Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст. 115 Статуту).

Вартість нестачі вантажу була розраховано позивачем у відповідності до сертифіката якості №500194 від 02.01.2020, рахунку-фактури ПАТ "Запоріжсталь"№300005 від 02.01.2020 та специфікації №2149 від 30.12.2019. Так, вартість тони вантажу складає 13 312,63 грн. з ПДВ (11 093,86 грн. без ПДВ).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем надано достатні та належні докази вартості втраченого вантажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Згідно зі ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 1) 2 % маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі; овочі свіжі; шкіра оброблена і мокросолона; тютюн; м`ясо свіже; 2) 1,5 % маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива; 3) 1 % маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; вовна немита; мило; м`ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м`ясні всякі; 4) 0,5 % маси всіх інших вантажів.

За розрахунками позивача, правом на спростування яких відповідач не скористався, загальна вартість збитків у вигляді нестачі становить 32 016,87 грн. (2,405 т (маса нестачі з урахуванням норми нестачі (0,5%) * 13 312,63 грн. (вартість однієї тони вантажу)).

При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку ціни позову, господарським судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника, становить 32 016,87 грн.

З огляду на наведені норми права та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що в даному випадку, який стосується заявлених позивачем, вимог про стягнення з відповідача збитків у зв`язку із незбереженням вантажу при перевезенні, позивачем належними і допустимими доказами доведено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення для застосування до відповідача такої міри відповідальності як стягнення збитків.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлений судом факт втрати частини вантажу, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в діях перевізника вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення суми збитків, які виникли у зв`язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 32 016,87 грн., є обґрунтованими.

Відповідач у відзиві не заперечував, ні факту втрати переданого йому вантажу під час перевезення, ні здійсненого позивачем розрахунку вартості втраченого вантажу, однак вказував, що товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" було пропущено спеціальний строк позовної давності щодо вимоги у спорі, що виник за договором перевезення, та просив застосувати наслідки пропуску такого строку.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Пунктом 6 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України встановлено спеціальну позовну давність до вимог у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу) - в один рік.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

АТ "Українська залізниця" стверджує, що враховуючи системний зв`язок пунктів 134, 136 Статуту залізниць та ст. 315 Господарського кодексу України, позов до перевізника (відповідача) про стягнення збитків у зв`язку з втратою вантажу під час його перевезення, може бути пред`явлений протягом 6 місяців після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії, та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію (тобто, протягом 15 місяців).

Статутом залізниць регламентується, зокрема порядок перевезення вантажів залізницею і, відповідно до п. 136 Статуту, позови до залізниць можуть бути пред`явлені у 6-місячний термін, що обчислюється відповідно до вимог п. 134 цього Статуту, яким передбачено також і 6-місячний строк для пред`явлення претензії, з визначенням певних умов, обставин, підстав та строку його обчислення.

Згідно з п. 134 Статуту претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом 6 місяців. Зокрема, згідно з пп. "д" абз. 2 цього пункту зазначені терміни обчислюються з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій з приводу прострочення доставки вантажу, багажу або вантажобагажу.

Частиною 5 ст. 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується з ч. 4 ст. 909 та ст. 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, пункти 134, 136 Статуту є спеціальними нормами, які регулюють питання обчислення позовної давності за позовами до залізниць.

Стаття 315 Господарського кодексу України передбачає певні особливості обчислення позовної давності за договором перевезення. Господарський кодекс України, який за своєю правовою природою є Законом України, прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 та набрав чинності з 01.01.2004. Він також є спеціальним законом, і повинен застосовуватися до правовідносин сторін, як такий, що прийнятий пізніше та містить порядок обчислення позовної давності. Крім того, у прикінцевих положеннях Господарського кодексу України законодавець зобов`язав Кабінет Міністрів України привести свої нормативні акти (в тому числі і Статут залізниць) у відповідність до норм Господарського кодексу України, чого Кабінет Міністрів України не виконав.

Відтак положення пунктів 134, 136 Статуту підлягають застосуванню у системному зв`язку з положенням ст. 315 Господарського кодексу України і, таким чином, позовна давність починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого ч. 3 ст. 315 Господарського кодексу України для відповіді на претензію.

При цьому, відсутність відомостей щодо звернення позивача до відповідача з претензією не впливає на порядок обчислення позовної давності, оскільки визначений законом строк, у межах якого особа має право звернутися до суду, не може починатися зі строку на реалізацію права на досудове врегулювання спору.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у своїй постанові від 18.06.2021 у справі №910/11949/20 зробив висновок, що позов до перевізника може бути пред`явлений протягом 6 місяців після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії, та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями пунктів 134, 136 Статуту та ст. 315 Господарського кодексу України.

Отже, враховуючи, що вантаж був виданий позивачу 12.01.2020 (графа 52 залізничної накладної №47402284), то за вимогами товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" за цим позовом строк позовної давності повинен був закінчитись 12.04.2021.

Однак, 02.04.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно якого Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Доводи відповідача, що положення п. 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України не продовжують строк позовної давності, встановлений ст. 925 Цивільного кодексу України, не заслуговують уваги, оскільки, по-перше, стаття 258 Цивільного кодексу України (щодо якої передбачено продовження строку позовної давності) містить посилання на ст. 925 та регулює питання спеціального строку позовної давності до вимог у зв`язку з перевезенням вантажу.

В свою чергу, стаття 315 Господарського кодексу України повністю дублює норми ст. 925 Цивільного кодексу України, а відтак жодних підстав вважати, що законодавець продовжив строки позовної давності до вимог, які виникли у зв`язку з перевезенням вантажу, за Цивільним кодексом України, однак не передбачив продовження таких строків за Господарським кодексом України, немає.

По-друге, норми Господарського кодексу України не містять інституту позовної давності (поняття строку позовної давності, не визначають загальний та спеціальний строк позовної давності, не регулюють початку перебігу строку, його зупинення/переривання тощо), а відтак неможливо тлумачити положення стаття 315 Господарського кодексу України окремо (відмежовано) від Глави 19 Цивільного кодексу України, яка закріплює інститут позовної давності у приватно-правових відносинах.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що встановлений пунктом 6 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України строк спеціальної позовної давності до вимог у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу) продовжується в силу п. 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України на строк дії такого карантину.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено на всій території України карантин з 12.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (з урахуванням внесених змін) продовжено на території України дію карантину до 31.05.2022.

Таким чином, строк позовної давності за вимогою про стягнення з АТ "Українська залізниця" вартості втраченого під час перевезення вантажу, перебіг якого почався з 12.01.2020, станом на дату подання позову було продовжено в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та відповідно такий строк не був пропущений позивачем.

За таких обставин, позов товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" підлягає задоволенню в повному обсязі.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 79, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (01601, м. Київ, вул.. Лисенка, 6, код ЄДРПОУ ВП: 40081221) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15А; код ЄДРПОУ 32036829) збитки в розмірі 32 016 (тридцять дві тисячі шістнадцять) грн. 87 коп. та судовий збір в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий