Рішення № 105007302, 24.06.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 299/3601/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

при секретарі судового засідання - Орел А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», про захист прав споживача, відновлення залишків коштів, зупинення нарахування відсотків та штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» зупинити нарахування відсотків та штрафних санкцій відносно неї по картковому рахунку НОМЕР_1 (договір SAMD40000011737695) від 27 лютого 2017 року) на загальну суму 15 700, 00 грн, та зобов`язати банк відновити залишок коштів по цьому рахунку, який був станом на 01 серпня 2020 року.

В обґрунтування позову вказано, що 14 серпня 2020 року позивачу стало відомо, що невідомі особи невідомим їй способом заволоділи кредитними коштами з її карткового рахунку на загальну суму 15 700, 00 грн і розпорядилися на власний розсуд, оплативши розваги 01 серпня 2020 року, 02 серпня 2020 року, 03 серпня 2020 року, 04 серпня 2020 року, 05 серпня 2020 року, 06 серпня 2020 року, 07 серпня 2020 року, 08 серпня 2020 року, 09 серпня 2020 року, 10 серпня 2020 року, 11 серпня 2020 року, 12 серпня 2020 року. Позивач наголошує, що стороннім особам не надавала свою кредитну картку та пароль до неї, нікому не називала будь-які дані, що стосуються відкритого кредитного рахунку та кредитної картки. 21 серпня 2020 року на офіційну поштову адресу відповідача вона направила заяву про отримання документів, які стали підставою для відкриття рахунку № НОМЕР_2 та для списання викрадених коштів, проведення внутрішнього розслідування. Відповідь на свою заяву позивача станом на час звернення з позовною заявою до суду не отримала. Також 18 серпня 2020 року позивач подала до Виноградівського ВП Берегівського ВП ГУ НП в Закарпатській області заяву про вчинення кримінального правопорушення - шахрайських дій збоку невідомих осіб, про заволодіння кредитними коштами з її рахунку.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

У провадженні Печерського районного суду м. Києва з 23 листопада 2020 року перебуває вказана справа, яка надійшла до суду на виконання ухвали Виноградівського районного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2020 року.

11 грудня 2020 року ухвалою судді Писанця В. А. справу прийнято до свого провадження і призначено розгляд у загальному порядку.

08 лютого 2022 року на підставі розпорядження керівника апарату суду № 61 від 07 лютого 2022 року здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, та 08 лютого 2022 року передано судді Литвиновій І. В., згідно з протоколом.

09 лютого 2022 року ухвалою судді прийнято матеріали справи до свого провадження і вирішено розглядати справу за правилами спрощеного провадження без виклику сторін у судове засідання для розгляду справи по суті.

Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною четвертою статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

В АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_2 , за яким закріплена банківська картка № НОМЕР_1 , і додатковий рахунок за договором № SAMD40000011737695 /а. с. 7/.

За період з 01 серпня 2020 року по 12 серпня 2020 року з карткового рахунку № НОМЕР_1 була здійснена оплата розваг на загальну суму у розмірі 15 700, 00 грн /а. с. 7-9/.

17 серпня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву до Виноградівського відділення поліції Берегівського відділу поліції ГУ НП у Закарпатській області про вчинення кримінального правопорушення - шахрайства відносно неї, а саме про те, що з її банківської картки № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» здійснювалося неодноразове несанкціоноване списання коштів за Інтернет-ігри /а. с. 10/.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку(стаття 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Стаття 1073 Цивільного кодексу України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (тут і далі у редакції Положення на час виникнення спірних правовідносин), емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.

Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.

Пунктами 7, 8 розділу VI Положення визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Позивач стверджує, що невстановлені особи за допомогою спеціальних комп`ютерних програм заволоділи кредитними грошовими коштами з її карткового рахунку, завдавши їй матеріальних збитків, зазначала, що свою банківську картку, як і дані, для її використання, нікому не надавала.

Разом з тим, будь-які належні і допустимі докази на підтвердження того, що транзакції грошових коштів з рахунку позивача були здійснені не нею, у матеріалах справи не містяться.

Так, заява до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення, як і витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, не є судовим рішенням, яке набрало законної сили, а обставини, встановлені у ньому, - становили би преюдицію. Подання заяви про вчинення кримінального правопорушення і факт внесення відомостей до Реєстру є задокументованими актами фіксації певних обставин, які не мають наперед визначеної оцінки.

Обвинувальний вирок, який би набрав законної сили, у якому суд встановив би, що грошові кошти з рахунку позивача були використані не позивачем, а іншою особою, яка протиправним шляхом, без згоди ОСОБА_1 заволоділа таким чином коштами і розпорядилася ними, не надано, про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, закінчення досудового розслідування, та результат не повідомлено суду.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до частини першої ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, досліджених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,

ст.ст. 1-22, 509, 1054, 1066, 1073 Цивільного кодексу України,

ст.ст. 1, 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»,

ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», про захист прав споживача, відновлення залишків коштів, зупинення нарахування відсотків та штрафних санкцій залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Суддя І. В. Литвинова