Рішення № 104995832, 29.06.2022, Селидівський міський суд Донецької області

242/98/22

2/242/556/22

РІШЕННЯ

Іменем України

29 червня 2022 року Селидівський міський суд Донецької області в складі: головуючого - судді Черкова В.Г., при секретарі Уварові М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади Селидівської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 , після смерті якого залишилось спадкове майно. При зверненні до нотаріальної контори у вчиненні нотаріальної дії було відмовлено через відсутність правовстановлюючих документів.

Просила визнати за нею право власності за законом на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 77,3 кв.м., житловою 49,2 кв.м., з надвірними будівлями та спорудами: Б-1 сарай, У-1 уборна, к-1 колодязь, що розташовані на земельній ділянці комунальної власності Селидіської міської ради загальною площею 600 кв.м., після смерті чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заяви та клопотання сторін.

Позивач надала заяви про витребування доказів, розгляд справи у в її відсутності.

Відповідач просив розглянути справу у відсутності представника.

Процесуальні дії у справі.

12.01.2021 р. було відкрито провадження по справі, витребувані докази.

10.03.2022 р. закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Як вбачається з копії свідоцтв, ОСОБА_1 з 28.09.1974 р. перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Що стосується підтвердження належності померлому будинку з відповідними господарчими будівлями і спорудами, то Рішенням № 265/4 від 20.08.1975 р. ОСОБА_2 було надано право індивідуального будівництва на земельній ділянці під АДРЕСА_1 . Згідно Акту від 25.08.1975 р. ОСОБА_2 було відведено земельну ділянку для індивідуального будівництва під АДРЕСА_1 загальною площею 600 кв.м. Згідно Довідки Селидівського БТІ № 438 від 06.12.2021 р. за ОСОБА_2 числиться жилий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Правовстановлюючі документи не оформлювались.

Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові № 742/740/17 від 23 вересня 2020 року, в якій зазначено наступне.

На момент виникнення спірних правовідносин і введення будинку в експлуатацію питання набуття права власності регулювалося Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт побудови його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Виникнення права власності на житловий будинок чинним на момент його побудови законодавством не пов`язувалося з проведенням його реєстрації.

Згідно довідки КП «Комінальник м.Селидове», ОСОБА_1 мешкала за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ОСОБА_2 до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою від 22.11.2021 р. у вчинені нотаріальних дій було відмовлено через відсутність правовстановлюючих документів. Тобто, зазначена Постанова фактично є відмовою в оформленні права позивача на спадщину. За таких обставин звернення позивачки до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно є ефективним та законним способом захисту її прав.

Як вбачається з відповіді нотаріальної контори, після смерті ОСОБА_2 була заведена спадкова справа за заявою дружини ОСОБА_1 .

Зазначене встановлено з доказів в матеріалах справи.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до положень ч. 3ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогамист. 76-81 ЦПК Українизасобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст..16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Суд враховує ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згідно з якою практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права.

Так, право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Конвенція в ст. 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, ЄСПЛ тлумачить поняття «майно» (possessions) набагато ширше й у контексті ст. 1 Першого протоколу під «майном» розуміє не тільки «наявне майно» (existing possessions).

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Згідно ст..328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до положень ст..1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст..1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ст..1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленогостаттею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно з п. 23Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право власності на спадок видається за письмовою заявою спадкоємцями, які прийняли спадок в порядку встановленим цивільним законодавством; у разі відмови нотаріуса в оформлені права на спадок особа може звернутись в суд за правилами позовного провадження.

Таким чином,суд повноі всебічноз`ясувавши обставинипо справі,надані докази,прийшов довисновку,що черезвідсутність правовстановлюючихдокументів позивач позбавлена можливості оформити свої спадкові права в іншому порядку, аніж в судовому на будинок АДРЕСА_1 , що залишився після смерті чоловіка ОСОБА_2 , а тому позовні вимоги обгрутновані та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258,259,263,264,265,280, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , до Територіальної громади Селидівської міської ради, код ЄДРПОУ 04052962, розташована за адресою: Донецька область, м.Селидове, вул.К.Маркса, 8, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за законом на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 77,3 кв.м., житловою 49,2 кв.м., з надвірними будівлями та спорудами: Б-1 сарай, У-1 уборна, к-1 колодязь, що розташовані на земельній ділянці комунальної власності Селидіської міської ради загальною площею 600 кв.м., після смерті чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Донецького апеляційного суду з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України через суд першої інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.Г.Черков