Рішення № 104991657, 27.06.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2022 р. Справа № 120/4110/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниця в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

24.05.2022 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про:

- визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи у ФГ "РОСТОК" з 22.12.1994 по 13.02.2022 включно;

- зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 13.02.2022.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 04.04.2022 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком. Листом від 28.04.2022 за № 0200-0220-8/24651 відповідач повідомив позивача, що за результатами розгляду його заяви прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому пенсійний орган зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 22.12.1994, оскільки відсутня довідка про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Позивач вважає вказану відмову у призначенні пенсії протиправною, а тому за захистом своїх прав та законних інтересів звертається до суду.

Ухвалою суду від 25.05.2022 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

06.06.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідач зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років. Однак страховий стаж позивача складає 23 роки 06 місяців 22 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Відповідач зауважує, що до страхового стажу позивача зараховані наступні періоди роботи: з 01.02.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2008, з 01.07.2010 по 31.12.2011, з 03.01.2012 по 31.12.2012, з 01.01.2014 по 31.12.2015, з 01.01.2020 по 31.12.2021.

Водночас до страхового стажу позивача не зараховані такі періоди роботи: з 22.12.1994 по 31.01.2003, з 01.01.2009 по 30.06.2010, з 01.01.2013 по 31.12.2003, з 01.01.2016 по 31.12.2019, з 01.01.2022 по 13.02.2022, у зв`язку з відсутністю даних персоніфікованого обліку, а також сплати страхових внесків за вказані періоди.

На думку відповідача, вказані періоди неможливо зарахувати до страхового стажу позивача з огляду на відсутність даних про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб. При цьому відповідача звертає увагу, що позивач є керівником ФГ "РОСТОК", а тому несе персональну відповідальність за подання звітності.

На виконання вимог суду відповідач надав копії матеріалів електронної пенсійної справи позивача.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив, що 04.04.2022 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

До заяви позивач додав необхідні документи, в тому числі трудову книжку серії НОМЕР_1 , диплом серії НОМЕР_2 від 27.04.1984, копію наказу ФГ "РОСТОК" від 21.12.1994 № 1, копію довідки АБ № 644240 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Рішенням від 12.04.2022 № 025750006832 пенсійний орган відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки страховий стаж позивача складає 23 роки 06 місяців 22 дні. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 22.12.1994 через відсутність довідки про сплату внесків до Пенсійного фонду на заявника.

Листом від 28.04.2022 за № 0200-0220-8/24651 відповідач повідомив позивача, що за результатами розгляду його заяви прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки відсутній необхідний страховий стаж.

Позивач вважає такі дії пенсійного органу протиправними, а тому вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в межах предмету позову та заявлених позовних вимог, суд керується такими мотивами.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV), який, згідно з преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За правилами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 (далі Порядок № 22-1).

Так, пунктом 1.1 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.

За приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Судом встановлено, що 04.04.2022 позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Серед іншого, до своєї заяви позивач додав трудову книжку серії НОМЕР_1 від 19.06.1985 з метою підтвердження страхового стажу.

За результатами розгляду заяви позивача пенсійний орган прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. Підставою для такого рішення став висновок про відсутність у позивача достатнього страхового стажу, а саме 29 років.

Як зазначає відповідач, підтверджений стаж роботи позивача становить 23 роки 06 місяців 22 дні. Водночас до страхового стажу позивача не врахований період роботи з 22.12.1994, оскільки відсутня довідка про сплату внесків до Пенсійного фонду на заявника.

Суд зауважує, що у своєму рішенні пенсійний орган не зазначив, які конкретно періоди були зараховані до страхового стажу позивача з 22.12.1994.

З відзиву на позовну заяву вбачається, що до страхового стажу позивача зараховані наступні періоди: з 01.02.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2008, з 01.07.2010 по 31.12.2011, з 03.01.2012 по 31.12.2012, з 01.01.2014 по 31.12.2015, з 01.01.2020 по 31.12.2021.

Разом з тим до страхового стажу позивача не зараховані такі періоди роботи: з 22.12.1994 по 31.01.2003, з 01.01.2009 по 30.06.2010, з 01.01.2013 по 31.12.2003, з 01.01.2016 по 31.12.2019, з 01.01.2022 по 13.02.2022, у зв`язку з відсутністю даних персоніфікованого обліку, а також сплати страхових внесків за ці періоди.

Перевіряючи вказані доводи відповідача суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як встановлено під час розгляду справи, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи, зокрема, з 22.12.1994 по 31.01.2003, тобто період до впровадження персоніфікованого обліку.

Водночас суд враховує, що згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Приписами пункту 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення.

Таким чином, страховий стаж, набутий до 01.01.2004, підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними Порядком № 637, а страховий стаж, набутий після 01.01.2004, підтверджується довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до № 7 в трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивач прийнятий головою фермерського господарства "РОСТОК" з 22.12.1994. Вказане додатково підтверджується наказом ФГ "РОСТОК" № 1 від 21.12.1994.

Відтак суд вважає передчасними доводи пенсійного органу щодо неможливості зарахування періоду роботи позивача до 31.01.2003, оскільки оцінку вказаним вище обставинам відповідач не надав та у своєму рішенні про відмову у призначенні пенсії за віком не навів, які конкретно періоди роботи позивача з 22.12.1994 не зараховано до страхового стажу позивача, і чому саме (з яких саме підстав).

Отже, на думку суду, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 22.12.1994 по 31.01.2003, відповідач діяв формально та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Крім того, суд вважає, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності свого рішення (дій) в цій частині.

Оцінюючи інші спірні періоди роботи позивача, що не були зараховані до його страхового стажу, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У відповідності до статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно із частиною одинадцятою та дванадцятою статті 9 Закону № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

З огляду на положення частин першої та другої статті 24 Закону № 1058-IV, законодавцем визначено дві обов`язкові умови для включення стажу роботи особи, набутого після 01.01.2004, до страхового стажу, а саме:

1) особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню;

2) сплата страхових внесків у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Як зазначено у частині другій статті 24 Закону №1058-IV, даними, за якими територіальними органами Пенсійного фонду України обчислюється страховий внесок, зокрема й щодо сплати страхових внесків, є дані, що містяться в системі персоніфікованого обліку в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

У матеріалах справи наявна довідка з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 по індивідуальним відомостям про застраховану особу ОСОБА_1 за період з 2003 року по 2021 рік.

Аналізуючи вказану довідку, суд погоджується з доводами пенсійного органу щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача таких періодів роботи: з 01.02.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2008, з 01.07.2010 по 31.12.2011, з 03.01.2012 по 31.12.2012, з 01.01.2014 по 31.12.2015, з 01.01.2020 по 31.12.2021, оскільки у ці періоди сплачувалися страхові внески за позивача.

Щодо періодів роботи, які не зараховані пенсійним органом до страхового стажу, а саме: з 22.12.1994 по 31.01.2003, з 01.01.2009 по 30.06.2010, з 01.01.2013 по 31.12.2003, з 01.01.2016 по 31.12.2019, з 01.01.2022 по 13.02.2022, то суд зазначає таке.

З довідки за формою ОК-7 видно, що за вказані періоди ФГ "РОСТОК" не сплачувало страхові внески за позивача ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

За приписами статті 20 Закону №1058-ІV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Відповідно до положень ст. 106 Закону №1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.

Отже, обов`язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Саме підприємство-страхувальник несе відповідальність за несплату страхових внесків, оскільки саме воно здійснює нарахування та сплату страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Проте суд враховує, що позивач ОСОБА_1 є головою-засновником та власником підприємства-страхувальника ФГ "РОСТОК".

За змістом статті 8 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 2464-VI посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність за: порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску; неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності (відомостей) про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку); подання недостовірних відомостей, що використовуються в Державному реєстрі, інших відомостей, передбачених цим Законом.

Таким чином, саме позивач був відповідальною особою підприємства за своєчасне та у повному обсязі подання та оприлюднення фінансової звітності, звітності (відомостей) про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), а також за нарахування та сплату єдиного внеску.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідальність за сплату страхових внесків у періоди роботи в ФГ "РОСТОК" з 22.12.1994 по 31.01.2003, з 01.01.2009 по 30.06.2010, з 01.01.2013 по 31.12.2003, з 01.01.2016 по 31.12.2019, з 01.01.2022 по 13.02.2022 покладалася саме на позивача, однак позивач не пояснив і не надав пенсійоному органу та суду жодних документів щодо сплати страхових внесків за ці періоди, хоча це безпосередньо впливає на вирішення питання про можливість їх зарахування до страхового стажу позивача.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 3 Порядку № 637 для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

В матеріалах справи наявні довідка Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо сплати добровільних внесків по ОСОБА_1 за 2013 рік, а також довідка Головного управління ДПС у Вінницькій області про надання інформації про сплату єдиного соціального внеску у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності ОСОБА_1 за період 2013 по 2018 рр.

З вказаних довідок вбачається, що позивачем добровільно сплачено ЄСВ у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та ЄСВ для осіб, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, в такі періоди: січень-вересень 2013 року, жовтень-грудень 2013 року, лютий 2016 року, квітень-грудень 2016 року, лютий-березень 2017 року, травень 2017 року.

Відтак суд вважає за можливе зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи січень-вересень 2013 року, жовтень-грудень 2013 року, лютий 2016 року, квітень-грудень 2016 року, лютий-березень 2017 року, травень 2017 року, оскільки у ці періоди за позивача сплачено страхові внески, що підтверджується належними доказами.

Щодо усіх інших спірних періодів роботи, то питання про їх зарахування до страхового стажу позивача має бути предметом повторної перевірки відповідача з урахуванням правової оцінки, наданої у судовому рішенні, адже суд не може пенсійний орган та виконувати за нього його ж дискреційні повноваження.

При цьому суд зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відтак, на думку суду, відповідач не позбавлений можливості витребувати інші документи, які б підтверджували роботу позивача у спірні періоди, як від самого позивача, так і від інших підприємств, установ, організацій, та прийняти рішення про зарахування/не зарахування спірних періодів роботи позивача до його страхового стажу із урахуванням таких додаткових документів.

Натомість, за встановлених обставин справи, суд вважає, що відповідач поверхнево підійшов до розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком та не вжив усіх можливих заходів для отримання додаткових документів, які б підтверджували період роботи позивача з 22.12.1994 та пояснювали причини не сплати внесків до Пенсійного фонду України за позивача за спірні періоди.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком рішенням від 12.04.2022 № 025750006832.

Втім, у прохальній частині позовної заяви позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

З огляду на викладене суд вважає можливим вийти за межі пред`явлених позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача у спірних публічно-правових відносинах.

Відтак, перевіривши доводи сторін та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення пенсійного органу від 12.04.2022 № 025750006832 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком.

Разом з тим, беручи до уваги встановлені обставини справи та надані сторонами докази, за результатами вирішення цього спору суд не вбачає достатніх правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з призначення позивачу пенсії за віком.

Як зазначено у пп. 5.1. п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у ч. 3ст. 129 цієї Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, як наголосив Конституційний Суд України в абзаці 1 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист.

Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України" (заява № 63566/00), суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (параграф 25).

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині 2 статті 2 КАС України.

Під час розгляду справи суд не може вдатися до оцінки наявності/відсутності підстав для зарахування до страхового стражу позивача періоду його роботи з 22.12.1994 по 31.01.2003, оскільки пенсійний орган не вчинив усі необхідні дії для підтвердження вказаного періоду роботи.

Суд не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не була надана оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії.

Відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом № 1058 та Порядком № 22-1, і без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно належного розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме у спосіб визнання протиправним та скасування рішення від 12.04.2022 № 025750006832 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи січень-вересень 2013 року, жовтень-грудень 2013 року, лютий 2016 року, квітень-грудень 2016 року, лютий-березень 2017 року, травень 2017 року та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком, з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи. В решті позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Таким чином, оскільки позовні вимоги мають немайновий характер, а позов задоволено частково, на користь позивача належить стягнути половину понесених ним судових витрат зі сплати судового збору, тобто 496,20 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 12 квітня 2022 року за № 025750006832 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 наступні періоди його роботи: січень-вересень 2013 року, жовтень-грудень 2013 року, лютий 2016 року, квітень-грудень 2016 року, лютий-березень 2017 року, травень 2017 року, і з урахуванням правової оінки, наданої судом у цьому рішенні, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 496,20 грн (чотириста дев`яносто шість гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).

Повне судове рішення складено 27.06.2022.

Суддя Сало Павло Ігорович