Рішення № 104977659, 27.06.2022, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2022м. ХарківСправа № 922/421/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Шевченко А.В.

за участю представників учасників справи:

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМЕКС-ПРО", м. Харків до Приватного підприємства "ТРАСТНЛАК", м. Харків про стягнення 321 155,98 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Імекс-Про", звернувся до господарського суду Харківської області із позовної заявою до відповідача, Приватного підприємства "Трастнлак", про стягнення збитків у розмірі 321 155,98 грн.

11 лютого 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс-Про" до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження; почато у справі № 922/421/22 підготовче провадження з призначенням судового засідання на 14 березня 2022 року.

Проте, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року за № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Судове засідання у справі, призначене на 28 лютого 2022 року, не відбулося у зв`язку із введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року за № 64/2022 воєнного стану в Україні. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14 березня 2022 року за № 133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року за № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Законом України № 2212-ІХ від 21 квітня 2022 року затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Законом України № 2263-IX від 22 травня 2022 року затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку учасників судових проваджень, апарату суду, суддів, а тому був вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв`язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя та працює у дистанційному режимі. За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Радою суддів України 02 березня 2022 року опубліковано рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, з урахуванням яких керівництвом Господарського суду Харківської області тимчасово до усунення вищезазначених обставин встановлено певний порядок роботи та рекомендовано в усіх судових справах, у яких на дату початку збройної агресії були відкладені судові засідання, відкладати до часу нормалізації ситуації. Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Разом з цим, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною. Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02 травня 2013 року, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15 березня 2012 року). Так, відповідно до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду. На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку підготовчого провадження, встановленого статтею 177 Господарського процесуального кодексу України.

26 травня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, призначено підготовче засідання у справі № 922/421/22 на 27 червня 2022 року. В засідання суду сторони не забезпечили явку своїх представників, водночас були повідомлені належним чином про місце, дату та час судового засідання, шляхом скерування судової кореспонденції за адресами, вказаними у позовній заяві позивачем, та які відповідають відомостям про місцезнаходження сторін, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і яка є повернутою до суду через причини невручення "адресат відсутній за вказаною адресою". В порядку ст. 120 ГПК України сторонами не надано заяв про зміну місцезнаходження. Протокольною ухвалою суду від 27 червня 2022 року, в порядку статей 42, 161, 165, 178, 232 ГПК України, судом прийнято до розгляду з залученням до матеріалів справи відзив відповідача (вх. № 3950) за яким відповідач повністю позов визнає.

27 червня 2022 року у судовому засіданні, відповідно до частини 4 статті 185 та статті 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01 листопада 2019 року між Приватним підприємством "Трастнлак" (постачальник, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс-Про" (покупець, позивач у справі) укладено договір поставки № 0111/19 (далі за текстом договір) за умовами якого постачальник зобов`язувався поставити та передати у власність покупця товар, асортимент, кількість та вартість якого визначатиметься відповідно до видаткових накладних, рахунків або специфікацій (додатків) до даного договору, які складають невід`ємну частину даного договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору (пункт 1.1. договору). При цьому, за умовами пункту 2.11. договору, на постачальника покладений обов`язок зареєструвати податкову накладну/розрахунок коригування до податкової накладної, скріплені електронним цифровим підписом, в Єдиному реєстрі податкових накладних, з урахуванням граничних строків, визначених пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України. Реєстрації підлягають всі без винятку податкові накладні, незалежно від їх суми. За не реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі ЄРПН), в строки, передбачені пунктом 2.11. цього договору, незалежно від підстав, що викликали настання таких обставин, постачальник відшкодовує на користь покупця суму збитків у розмірі ПДВ, зазначеного в ненаданій/незареєстрованій податковій накладній (пункт 7.5. договору). На підставі видаткових накладних № 141 від 29 грудня 2021 року, № 142 від 29 грудня 2021 року, № 155 від 23 грудня 2021 року, № 156 від 23 грудня 2021 року відповідачем було поставлено позивачу, на виконання умов договору, товар на суму 1 926 935,86 грн. разом з 20% ПДВ. 05 січня 2022 позивач звертався до відповідача листом № 1 щодо надання інформації по реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. У відповідь, відповідач повідомив листом № 19/1 від 19 січня 2022 року, що за поставку товару на загальну суму 1 926 935,86 грн. ним було зареєстровано податкові накладні № 14 від 23 грудня 2021 року, № 15 від 23 грудня 2021 року, № 16 від 29 грудня 2021 року, № 17 від 29 грудня 2021 року, реєстрація яких була зупинена з посиланням на пункт 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, на підтвердження чого відповідач надав квитанції про реєстрацію податкових накладних/розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. 20 січня 2022 року на адресу відповідача позивачем була скерована вимога про сплату збитків у розмірі суми ПДВ, загальна сума яких становить 321 155,98 грн., протягом 10 днів з дня її отримання, оскільки несвоєчасна реєстрації податкових накладних призвела до втрати у підприємства-позивача можливості отримати податкового кредиту. 24 січня 2022 року, відповідач листом № 24/1 проінформував позивача про відсутність його вини у понесених позивачем збитків у розмірі недотриманого податкового кредиту, оскільки реєстрації податкових накладних була зупинення податковим органом. Позивач вважає, що відповідач порушив господарське зобов`язання, встановлене умовами пункту 2.11. договору, відповідальність за порушення якого встановлена в пункті 7.5. договору, що зумовило звернення до суду із метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів підприємства-позивача.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Сутність розглядуваного спору полягає у примусовому стягненні з відповідача, нарахованої відповідно до пункту 7.5 договору, суми збитків у зв`язку з несвоєчасною реєстрацією відповідачем податкових накладних.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов`язки його сторін та сутність спірних правовідносин, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням положень податкового законодавства з питань реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки, які згідно частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачають можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж.

Відповідно до положень статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб. Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами. Зі змісту статей 3, 173 Господарського кодексу України вбачається, що зобов`язанням (господарським зобов`язанням) є обов`язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, в даному випадку, враховуючи правову природу укладеного між контрагентами у даній справі, договору поставки, зобов`язанням постачальника є обов`язок поставити товар, а зобов`язанням покупця - обов`язок оплатити вартість товару.

При цьому, постачальник, за умовами пункту 2.11. договору, повинен зареєструвати податкову накладну/розрахунок коригування до податкової накладної, скріплені електронним цифровим підписом, в Єдиному реєстрі податкових накладних, з урахуванням граничних строків, визначених пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України. Реєстрації підлягають всі без винятку податкові накладні, незалежно від їх суми. За не реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі ЄРПН) в строки, передбачені пунктом 2.11. цього договору, незалежно від підстав, що викликали настання таких обставин, постачальник відшкодовує на користь покупця суму збитків у розмірі ПДВ, зазначеного в ненаданій/незареєстрованій податковій накладній (пункт 7.5. договору).

Суд зауважує про те, що виходячи зі змісту статей 173, 174 Господарського кодексу України, не здійснення/несвоєчасне здійснення реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого податковим законодавством строку не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, оскільки обов`язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства.

Відправлення, передавання, одержання, зберігання та організація обігу податкових накладних в електронній формі повинно здійснюватися відповідачем (постачальником) та позивачем (покупцем) у порядку, визначеному податковим законодавством, а усі податкові накладні та коригування до податкових накладних підлягають реєстрації в ЄРПН у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Тому зазначення сторонами в умовах договору додатково про обов`язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.

Відповідно, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення/не здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати зокрема штрафних санкцій.

Разом з цим, стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Також положеннями статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18).

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18).

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (постанова Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 917/877/17).

Як вже зазначалося вище та враховується судом, обов`язок постачальника зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем. Разом з цим, невиконання цього обов`язку щодо реєстрації податкової накладної вочевидь може завдати покупцю (відповідачу у даній чправі) збитків.

Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 908/1568/18, а також в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі № 917/877/17, викладені відповідні висновки та зазначено, що належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.

Суд, з урахуванням редакції наведеного пункті 7.5 договору, дійшов висновку про те, що сторонами за цим пунктом у розділі відповідальність сторін, зокрема було передбачено не штрафну санкцію, а саме застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків, встановивши обов`язок постачальника відшкодувати покупцю відповідні втрати/збитки в розмірі суми податку на додану вартість, вказану у податковій накладній, у зв`язку із невиконання постачальником обов`язку щодо здійснення реєстрації податкової накладної.

Відповідно до статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на дату виникнення податкових зобов`язань), на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем. Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги". Положеннями статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту (тобто суми, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) період) відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних.

Таким чином, вищезазначеними нормами Податкового кодексу України на продавця (постачальника) покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними суми податку можуть бути віднесені покупцем товарів/послуг до складу податкового кредиту. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Як зазначалось вище, матеріали справи свідчать про те, що на підставі видаткових накладних № 141 від 29 грудня 2021 року, № 142 від 29 грудня 2021 року, № 155 від 23 грудня 2021 року, № 156 від 23 грудня 2021 року відповідачем поставлено позивачу, на виконання умов договору, товар на суму 1 926 935,86 грн. разом з 20% ПДВ. Відповідачем було складено та подано податкові накладні № 14 від 23 грудня 2021 року, № 15 від 23 грудня 2021 року, № 16 від 29 грудня 2021 року, № 17 від 29 грудня 2021 року. Однак, відповідно до наданих квитанцій про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, реєстрацію вищезазначених податкових накладних було зупинено з посиланням на пункт 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, тобто органи ДФС вчинили обумовлену нормами закону дію з метою отримання пояснень та/або відповідних документів від заявника з метою встановлення законної операції, на підставі якої формується право на отримання податкового кредиту. Відповідачем не надано доказів здійснення дій щодо усунення обставин, які стали підставою для зупинення реєстрації податкових накладних, наприклад, надання податковому органу документів, необхідних для здійснення такої реєстрації, або ж доказів оскарження рішень контролюючого органу про зупинення реєстрації податкових накладних у встановлені Податковим кодексом України та Кодексом адміністративного судочинства України строки, що свідчить про його бездіяльність.

Відповідно до статті 201 Податкового кодексу України, на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента (покупця) на те, що це зобов`язання буде виконано, що зумовить віднесення таких сум до складу податкового кредиту. При цьому не є достатнім для віднесення сум податку до складу податкового кредиту лише складання відповідних податкових накладних, з урахуванням обов`язковості їх реєстрації.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Оскільки, як встановив суд, відповідач не зареєстрував податкові накладні, а відтак позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 321 155,98 грн., яка фактично є збитками цієї особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі N 908/76/18, від 03 серпня 2018 року у справа N 908/76/18.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначених в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Отже, відповідно до вказаних положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, до завершення 365 календарних днів з дати складення податкової накладної позивач має право, у випадку реєстрації відповідачем податкових накладних, включити відповідні суми ПДВ до складу податкового кредиту. Однак, наявність формального права позивача на очікування 365-денного строку призведе до невиправданого затягування захисту порушених інтересів позивача.

З огляду на викладені, у цьому випадку є прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на цю суму.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідачем, під час розгляду спору, не спростовані доводи позивача та встановлені судом обставини, в матеріалах справи відсутні докази належного виконання останнім своїх податкових зобов`язань щодо своєчасного проведення реєстрації вказаних податкових накладних або доказів оскарження відповідачем дій податкового органу, тощо.

За результатами розгляду спору суд дійшов висновку про доведеність належними доказами усіх елементів складу господарського правопорушення, а саме: не здійснення відповідачем реєстрації податкових накладних, у зв`язку з чим позивач позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 321 155,98 грн., а тому в цьому випадку є прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивачем для зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, що фактично є збитками позивача та які він має право відшкодувати з врахуванням погоджених сторонами умов договору (пункт 7.5 договору).

При виборі і застосуванні норм права до спірних відносин судом, відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, враховані висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 908/3565/16, від 10 травня 2018 року у справі № 917/799/17, від 10 січня 2022 року у справі № 910/3338/21.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, частиною 4 статті 185, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Трастнлак (61036, місто Харків, вулиця Морозова, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 42414002) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс-Про" (61037, місто Харків, вулиця Плеханівська, будинок 126/1, ідентифікаційний код юридичної особи 41394457) збитки у розмірі 321 155,98 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 4 817,34 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "27" червня 2022 р.

СуддяН.В. Калініченко