Рішення № 104964479, 27.06.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2022 року № 320/7751/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, у якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області №191.7/47 від 04.03.2021, прийняте на VII сесії VIII скликання про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,25га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території с.Білогородка, Бучанського району Київської області;

- зобов`язати Білогородську сільську раду Бучанського району Київської області розглянути повторно клопотання ОСОБА_1 від 15.02.2021 щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га, яка розташована на території Київської області, Києво-Святошинського району, в адміністративно-територіальних межах Білогородської сільської ради та задовольнити клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га, яка розташована на території Київської області, Києво-Святошинського району, в адміністративно-територіальних межах Білогородської сільської ради.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що за результатами розгляду її клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку і споруд (присадибна ділянка), яка розташована на території Київської області, Києво-Святошинського району, в адміністративно-територіальних межах Білогородської сільської ради, Білогородською сільською радою Бучанського району Київської області було прийнято рішення від 04.03.2021 №191.7/51, яким відмовлено у наданні ОСОБА_1 відповідного дозволу з підстав того, що вказана земельна ділянка не передбачена містобудівною документацією для зазначених цілей. При цьому були враховані висновки та рекомендації постійної комісії ради з питань комунального майна, земельних ресурсів, будівництва та архітектури.

Позивачка не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення та стверджує, що у спірному рішенні не вказані конкретні підстави та мотиви відмови у наданні ОСОБА_1 відповідного дозволу, а згідно доданого до клопотання графічного матеріалу (викопіювання з Публічної кадастрової карти) запитувана до відведення земельна ділянка є вільною та не обмежена у використанні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.01.2022 було призначено судове засідання та витребувано від відповідача докази, необхідні для розгляду справу.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що відповідно до Генерального плану, поєднаного з Детальним планом окремих частин с.Білогородка, земельна ділянка, яку позивачка мала намір набути у власність та яка позначена у графічних матеріалах, доданих нею до клопотання від 15.02.2021, знаходиться на території земельних насаджень загального користування.

У зв`язку з цим відповідна земельна ділянка не може бути надана у власність із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а тому спірне рішення прийнято правомірно та обґрунтовано.

У судове засідання, призначене на 16.06.2022, з`явились представники сторін, якими було подано клопотання про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи клопотання представників сторін, усною ухвалою суду від 16.06.2022, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до журналу судового засідання, вирішено здійснити подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Московським РУГУ МВС України в місті Києві 10.09.1996 (а.с.5-6).

Позивачка звернулась до Білогородської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га, яка розташована на території Київської області, Києво-Святошинського району, в адміністративно-територіальних межах Білогородської сільської ради (а.с.8).

До вказаного клопотання було додано, зокрема, графічні матеріали, на яких зазначено місце розташування земельної ділянки викопіювання з Публічної кадастрової карти (а.с.9).

Білогородська сільська рада Бучанського району Київської області листом від 28.04.2021 №К-87/16/02-16 повідомила позивачці, що за результатом розгляду клопотання позивачки відповідачем було прийнято рішення від 04.03.2021 №191.7/47.

Так, Білогородська сільська рада Бучанського району Київської області VII сесії VIIІ скликання рішенням від 04.03.2021 №191.7/47 "Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівль і споруд (присадибна ділянка)" відмовила у задоволенні клопотання гр. ОСОБА_1 стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території с.Білогородка Бучанського (раніше Києво-Святошинського) району Київської області.

У вказаному рішенні відповідач зазначив, що вказана позивачкою у графічних матеріалах земельна ділянка не передбачена містобудівною документацією для зазначених цілей.

Також у вказаному рішенні зазначено, що воно було прийнято з урахуванням висновків та рекомендації постійної комісії ради з питань комунального майна, земельних ресурсів, будівництва та архітектури (а.с.12).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, позивачка звернулась з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазнає таке.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).

Частинами третьою та четвертою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з абзацом 1 частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, однією з яких є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.

Як зазначено вище, підставою для відмови у наданні позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки стало те, що вказана ОСОБА_1 у графічних матеріалах земельна ділянка не передбачена містобудівною документацією для зазначених цілей.

Так, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що бажане місце розташування земельної ділянки, позначене позивачкою на графічних матеріалах, доданих до клопотання, знаходиться на території земельних насаджень загального користування, що підтверджується викопіюванням з Генерального плану, поєднаного з детальним планом окремих частин с.Білогородка.

У зв`язку з цим, відповідач стверджує, що відповідна земельна ділянка не може бути надана у власність з цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».

Згідно з пунктами 2, 3 та 9 статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (далі Закон №3038) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

- генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;

- детальний план території - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території;

- містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону №3038 генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Частиною третьою статті 17 Закону №3038 визначено, що генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Розробником генерального плану населеного пункту може бути суб`єкт господарювання, який має право здійснювати розроблення містобудівної документації відповідно до Закону України "Про архітектурну діяльність" та документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій".

Генеральні плани населених пунктів можуть поєднуватися з детальними планами всієї території населених пунктів або її частин.

Згідно з частинами дев`ятою та десятою статті 17 Закону №3038 строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.

До складу генерального плану населеного пункту обов`язково включаються планувальні рішення детальних планів територій (у тому числі формування земельних ділянок), на яких планується розміщення: за рахунок державного або місцевого бюджету: об`єктів соціальної інфраструктури (освіти, охорони здоров`я, культури, житлово-комунального господарства); об`єктів, передбачених Генеральною схемою планування території України та схемою планування області; об`єктів, для розташування яких відповідно до закону може здійснюватися примусове відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності (якщо розташування таких об`єктів передбачено генеральним планом населеного пункту); інших об`єктів, визначених замовником у завданні на проектування.

Після затвердження генерального плану населеного пункту відомості про такі земельні ділянки підлягають внесенню до Державного земельного кадастру.

Проектні рішення генерального плану населеного пункту повинні включати межі та правові режими всіх режимоутворюючих об`єктів та всіх обмежень у використанні земель (у тому числі обмежень у використанні земель у сфері забудови), встановлених до або під час розроблення проекту генерального плану (у тому числі межі та правові режими територій і об`єктів природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду, прибережних захисних смуг, водоохоронних зон, пляжних зон, інших охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель).

Як вбачається з доданого відповідачем до матеріалів справи викопіювання з містобудівної документації - Генерального плану, поєднаного з детальним планом окремих частин с.Білогородка Києво-Святошинського (на даний час Бучанського) району Київської області, затвердженого рішенням Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області двадцять восьмої сесії VII скликання від 31.08.2018 №391 (а.с.122-123), земельна ділянка, яку позивачка мала намір набути у власність, розташована на території земельних насаджень загального користування.

З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, у судовому засіданні 31.05.2022 в якості свідка був допитаний спеціаліст ІІ категорії-землевпорядник Білогородської сільської ради ОСОБА_2 , який був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.

Свідок, керуючись викопіюванням з містобудівної документації генерального плану с. Білогородка Києво-Святошинського (на даний час Бучанського) району в частині земельної ділянки, зазначеної гр. ОСОБА_1 , повідомив, що земельна ділянка, яку позивачка має намір отримати у власність, знаходиться на території зелених насаджень загального користування.

Враховуючи наявні у представника позивача сумніви в достовірності вказаного доказу викопіювання з містобудівної документації, у судовому засіданні 16.06.2022 було оглянуто оригінал Генерального плану с. Білогородка та встановлено відповідність вищевказаного викопіювання оригіналу Генерального плану.

Отже, матеріали справи та показання свідка свідчать про те, що земельна ділянка, яку ОСОБА_1 мала намір отримати у власність, розташована на території зелених насаджень загального користування.

Згідно з пунктом 2.1 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 N 105, зелені насадження загального користування - зелені насадження, які розташовані на території загальноміських і районних парків, спеціалізованих парків, парків культури та відпочинку; на територіях зоопарків та ботанічних садів, міських садів і садів житлових районів, міжквартальних або при групі житлових будинків; скверів, бульварів, насадження на схилах, набережних, лісопарків, лугопарків, гідропарків і інших, які мають вільний доступ для відпочинку.

Відповідно до статей 38, 39 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Згідно з частиною четвертою статті 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Таким чином, у даному випадку територія, за рахунок якої позивачка має намір отримати у власність земельну ділянку, відноситься до території зелених насаджень загального користування, яка, у свою чергу, відповідно до вимог ЗК України відноситься до земель загального користування населених пунктів, та не може бути передана у власність.

У зв`язку з цим, суд погоджується з висновками контролюючого органу, які наведені у спірному рішенні щодо невідповідності земельної ділянки, яку позивачка мала намір отримати у власність, вимогам містобудівної документації, зокрема, Генеральному плану, поєднаному з детальним планом території окремих частини с.Білогородка, с.Шевченкове Києво-Святошинського району Київської області.

Суд вважає непереконливими посилання позивачки на те, що те, що спірне рішення не містить вмотивованої відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою через відсутність конкретної назву містобудівної документації, якій не відповідає запитувана ОСОБА_1 земельна ділянка, оскільки лише недосконале використання відповідачем юридичної техніки при оформленні спірного рішення шляхом використання загального терміну «містобудівна документація» (без зазначення підвиду такої документації генерального плану населеного пункту) не може бути підставою для скасування такого рішення при підтвердженні матеріалами справи наявності правових підстав для його прийняття.

Відповідно до положень частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідачем було доведено, що розташування запланованої позивачкою до відведення у власність земельної ділянки з призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», не відповідає вимогам містобудівної документації (Генеральному плану, поєднаному з детальним планом території окремих частини с.Білогородка, с.Шевченкове Києво-Святошинського району Київської області), у зв`язку з чим спірне рішення було прийнято правомірно та правові підстави для його скасування відсутні.

Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачки є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати, відповідно до положень статті 139 КАС України, суд залишає за позивачем.

Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.