Рішення № 104935955, 21.06.2022, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/823/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2022 року м.Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Дегтяренко К.С.

секретаря судового засідання - Чейпеш В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Ужгородська міська рада про визнання осіб такими, що втратила право користування житловим приміщенням,-

встановив:

ОСОБА_1 , звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Ужгородська міська рада, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача:

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, щозгідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29 жовтня 2010 року виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 27.10.2010 року та витягу про державну реєстрацію прав від 29.10.2010 року номер 27818662, ОСОБА_1 - є власником квартири, яка знаходиться в АДРЕСА_1 .

Відповідачі по справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані в даній житловій квартирі в АДРЕСА_1 , однак не проживають в ній з 2016 року, точне місце їх фактичного проживання в АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 , є батьком та відповідно законним представником дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ..

Реєстрація відповідачів у квартирі, яка належить ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно підтверджується пропискою в будинковій книзі.

Зазначає, що гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , але більше 5 років не проживає за вказаною адресою даний факт можуть підтвердити сусіди, що доводиться адвокатським письмовим опитуванням: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає в АДРЕСА_3 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка проживає в АДРЕСА_4 .

Зазначає, що відповідачі, не проживають в даній квартирі, не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не беруть, особистих речей в квартирі немають, а факт реєстрації таких порушує право власника на вільне користування та розпорядження майном.

Відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не подано.

Ухвалою суду від 04 квітня 2022 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання 21 червня 2022 року:

- позивач не з`явився, разом з тим подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного рішення не заперечує.

- відповідачі в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, відзиву на позовну заяву не подали.

- представник третьої особи в судове засідання повторно не з`явився, через канцелярію суду подав заяву в якій просив розгляд справи провести за його відсутності.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що відповідачами у встановлений законом строк відзив на позов не подано, на підставі ч.8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами та в порядку ст. 280 ЦПК України вважає за можливе постановити заочне рішення .

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо за положеннями ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи:

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29 жовтня 2010 року виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 27.10.2010 року та витягу про державну реєстрацію прав від 29.10.2010 року номер 27818662, ОСОБА_1 - є власником квартири, яка знаходиться в АДРЕСА_1 .

Відповідачі по справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані в даній житловій квартирі в АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 , є батьком та відповідно законним представником дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ..

Реєстрація відповідачів у квартирі, яка належить ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно підтверджується пропискою в будинковій книзі.

Згідно адвокатським письмовим опитуванням сусідів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що долучені до матеріалів справи, відповідачі не проживають за вказаною адресою, більше 5 років.

За поясненнями позивача, викладеними у позовній заяві, відповідачі тривалий не проживає в даній квартирі, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, його особистих речей в квартирі немає, а факт реєстрації останнього порушує право власника на вільне користування та розпорядження майном.

Позиція суду та оцінка доводів учасників справи:

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.

За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 317 ЦК України встановлено, що власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається своїм майном.

Згідно зі ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Положеннями статей 379, 382 ЦК України об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира.

Права власника житлового будинку (квартири) визначені у статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише за підстав, передбачених законом.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Отже підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення його прав і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п.34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла.

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Окрім цього, згідно ст. 7 Закону України № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, як убачається з вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) визнання особи безвісно відсутньою; 5) оголошення фізичної особи померлою.

Враховуючи викладене, задоволення позову власника про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, і є належним способом усунення перешкод у користуванні власністю, а рішення суду - підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження №14-181цс18). У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц(провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Суд також враховує вимоги позивача про визнання припиненим права відповідача на користування житловим приміщенням на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вважає, що припинення права користування відповідачем спірним житлом відповідає такій пропорційності, з огляду на те, що відповідачі тривалий час не проживають з позивачкою у квартирі, не беруть участі в її утриманні, які були підставою для їх вселення в квартиру.

Разом із тим, встановивши, що права позивача порушені у контексті статті 8 Конвенції, необхідно зазначити, що порушено і її права, як власника житлового приміщення, гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і такий перелік не є вичерпним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Також перераховані конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 12 ЦПК України).

Таким чином, судом установлено, що інтереси позивача, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси відповідача у якого припинилися правові підстави користування чужим майном.

Дана правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року по справі № 447/455/17 провадження № 14-64цс20.

Відповідно до ч. 5 ст.263ЦПК України Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, повинні відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на вказані норми закону, позивач, як власник, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування майном в обраним ним спосіб - шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Натомість відповідачами не подано суду жодних доказів, які би свідчили, що вони вимушено залишили спірне житло, тобто, ними не доведено, що існували обставини, які унеможливили їх проживання у квартирі позивача з поважних причин та бажання залишитися проживати у ній.

Разом з тим, щодо позовних вимог , які стосуються визнання втратившими право на житло неповнолітніх відповідачів, суд вважає за можливе зазначити наступне.

Згідно ч.2 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Частиною 3 ст.29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

На підставі того, що у відповідності до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства та ст.29 ЦК України, місцем проживання дитини є місце проживання її батьків, вирішення питання щодо користування дитиною житловим приміщенням окремо від них суперечить чинному законодавству та інтересам дитини.

В силу ст.160 СК України місце проживання дитини визначається по місто проживання батьків.

Малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирані місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права малолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.

Малолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

Ужгородська міська рада своєї позиції з цього питання не висловивла.

Аналіз цивільного та житлового законодавства дає підстави вважати, що неповнолітня дитина не може бути самостійним відповідачем за позовом про визнання її такою, що втратила права користування житлом, та зберігає або втрачає таке право автоматично разом з батьками.

Інтереси дітей не порушуються з огляду на те, що вони в спірній квартирі не проживають, а залишення неповнолітніх дітей зареєстрованими в спірній квартирі суперечитиме ст.9 Конвенції про права дитини та ст.160 СК України.

Крім того, суд зазначає, що ні Конституція України, ні Конвенція про права дитини, ні Цивільний кодекс України (зокрема, статті 316, 317, 319, 321 вказаного Кодексу), ні Сімейний кодекс України, ні Житловий кодекс УРСР, ні Закон України «Про охорону дитинства», ні Закон України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» не встановлюють особливостей позбавлення дитини права користування житлом, яке вона набула як член сім`ї власника житла. Вказане право за своєю правовою природою є правом користування чужим майном і позбавлення цього права відбувається в порядку статей 316, 317, 319, 321 ЦК незалежно від віку особи.

Оскільки судом встановлено, що відповідачі не проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , суду не надано жодних підтверджень, що вони є членами сім`ї власника майна, зокрема і неповнолітні діти, за відсутності будь-яких домовленостей із представником власника та законних підстав на збереження за ними житла, ніяких обов`язків щодо утримання квартири не несуть, що перешкоджає позивачеві у здійсненні прав щодо майна, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для визнання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Суд бере до уваги, що право власності є непорушним і підлягає захисту, а неповнолітні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 не є членами сім`ї позивача в розумінні ст.3 СК України.

Вирішуючи даний спір, судом досліджено наявні у справі докази і надано їм оцінку, встановлено дійсні обставини справи та надано їм оцінку на предмет співмірності втручання у право на житло, гарантоване статтею 8 Конвенції, враховуючи принцип верховенства права та справедливості.

Відповідно до ч. 5 ст.263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, повинні відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на вказані норми закону, позивач, як власник, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування майном в обраним ним спосіб - шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Натомість відповідачем не подано суду жодних доказів, які би свідчили, що він вимушено залишив спірне житло, тобто, ним не доведено, що існували обставини, які унеможливили його проживання у квартирі позивача з поважних причин та бажання залишитися проживати у ній.

За таких обставин позовні вимоги позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1-4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Ужгородська міська рада про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_3 таким, що втратила право користування житловим приміщенням, квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким, що втратила право користування житловим приміщенням, квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме до Закарпатського апеляційного суду

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ., РНОКПП не відомий.

Відповідач 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ., РНОКПП не відомий.

Відповідач 3: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ., РНОКПП не відомий.

Відповідач 4: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ., РНОКПП не відомий.

Третя особа: Ужгородська міська рада, знаходиться за адресою: м.Ужгород, пл.Поштова, 3

Суддя К.С. Дегтяренко