Рішення № 104922264, 21.06.2022, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 522/14664/21

Провадження № 2/947/1540/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

21.06.2022 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря - Баранової Ю.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2

р розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією родиною,

ВСТАНОВИВ:

04 серпня 2021 року позивач звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з позовом, в якому просив встановити факт спільного проживання однією родиною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (Свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_1 , актовий запис № 1020 від 21 січня 2019 року), у період з травня 2007 року до моменту смерті, а ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 ,та визнати його ОСОБА_1 - спадкоємцем 4-ї черги.

Свої вимоги мотивував тим, що 15 травня 2007 року Київським районним судом м. Одеси було винесено рішення, яким його було призначено опікуном над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина. Витрати на поховання ОСОБА_4 були понесені позивачем.

Позивач стверджує, що з травня 2007 року та до самої смерті ОСОБА_5 вони проживали однією родиною за адресою: АДРЕСА_1 . Він особисто в повному обсязі забезпечував ОСОБА_4 , здійснював догляд за ним, допомогав йому у побуті, купував йому ліки (як член родини та опікун). Вони вели сумісне господарство та побут, мали взаємні права та обов`язки, мали один спільний бюджет.

Вищевказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Бондар В.Я., який ухвалою від 23.11.2021 року передав цивільну справу до Київського районного суду м. Одеси в порядку підсудності.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Маломуж А.І., яка ухвалою від 19.01.2022 року прийняла цивільну справу до провадження та призначила підготовче судове засідання.

14 лютого 2022 року представник відповідача Одеської міської ради надав до суду відзив на позов, в якому просив позовну заяву продан ОСОБА_6 залишити без задоволення.

У зв`язку з тим, що головуючий по справі суддя Маломуж А.І. перебуває у тривалій відпусці, з метою недопущення перевищення строків розгляду справи, справу було передано для нового автоматизованого розподілу.

Згідно повторного автоматизованого розподілу справу передано судді Куриленко О.М., яка ухвалою від 01 червня 2022 року прийняла до свого провадження цивільну справу та призначила судове засідання.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Представник відповідача Одеської міської ради Романець Юлія-Вікторія Олександрівна у судовому засіданні у задоволені позову просила відмовити, вказуючи на його необґрунтованість та безпідставність.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, також просила задовольнити позовну заяву ОСОБА_7 у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 травня 2007 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , було призначено опікуном над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, про що Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області зроблено відповідний актовий запис № 1020.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 мотивував свої вимоги тим, що після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина. Як вважає позивач він фактично прийняв спадщину після померлого, оскільки проживав з ним однією сім`єю з травня 2007 року до смерті спадкодавця за адресою АДРЕСА_1 . Він особисто в повному обсязі забезпечував ОСОБА_4 , здійснював догляд за ним, допомогав йому у побуті, купував йому ліки (як член родини та опікун). Вони вели сумісне господарство та побут, мали взаємні права та обов`язки, мали один спільний бюджет.

Суд звертає увагу, що жодних доказів, окрім тих, що були надані до позовної заяви та дослідженнів судовому засіданні, позивач суду не надав, а том справа розглядається за наявними в ній документами.

В матеріалах справи відсутні належні достатні, допустимі та достовірні докази проживання однією сім`єю ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 в період з травня 2007 року до смерті ОСОБА_4 січня 2019 року.

Так, позивач вказує, що проживав з померлим разом у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , та нічим це не підтверджує. Натомість, як вбачається з копії паспорта ОСОБА_4 , місце проживання останнього - АДРЕСА_2 з 18.06.1979 року.

Однак, як вбачається з копії паспортна позивача, місце проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 з 11.08.2006 року по 18.01.2017 року та з 18.01.2017 року - АДРЕСА_3 .

Таким чином, померлий ОСОБА_4 та позивач ОСОБА_1 були зареєстрованими за різними адресами. Такі обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не проживали в період з травня 2007 року до січня 2019 року однією сім`єю.

Крім того, суду також не відомо кому саме належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , так як жодних доказів свого права на проживання у ній позивач не надав.

Також відсутні докази ведення позивачем та спадкодавцем спільного господарства.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонті тощо.

У матеріалах справи відсутні докази спільного ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 господарства, виконання взаємних прав та обов`язків, спільних покупок та витрат, участі в утриманні житла, його ремонті тощо.

ОСОБА_1 зазначає про те, що 15.05.2007 року Київським районним судом м. Одеси було винесено рішення, яким його призначено опікуном над ОСОБА_4 , у зв`язку з чим ОСОБА_1 в повному обсязі забезпечував спадкодавця, здійснював догляд за ним, допомагав йому у побуті, купував йому ліки (як член родини та опікун). Втім, доказів вищепереліченого позивач до суду не надав.

Так, обов`язковою умовою для встановлення факту проживання однією сім`єю, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин (постанова Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №695/1732/16-ц).

Позивачем не надано до суду жодних доказів проживання однією сім`єю більш ніж 12 років разом з ОСОБА_4 , будь то, наприклад як, виклик лікарів, отримання пенсії, фотокарток позивача разом з ОСОБА_4 , тощо.

Крім того, суд зазначає, що обов`язки позивача, як опікуна, що виникли на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 15.05.2007 року, не можуть прийматись до уваги у якості доказів проживання однією сім`єю, яке має бути добровільним.

Згідно з ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

Відповідно дост. 13 ч. 3 ЦПК Україниучасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно дост.16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У відповідності до частини 6ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини мають право за законом на спадкування в четвертій черзі.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК Україницивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом .Кожна сторонаповинна довестиобставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідностідо ч.ч.1-3ст.13ЦПК Українисуд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збираннядоказів уцивільних справахне єобов`язком суду,крім випадків,встановлених цимКодексом.Суд маєправо збиратидокази,що стосуютьсяпредмета спору,з власноїініціативи лишеу випадках,коли ценеобхідно длязахисту малолітніхчи неповнолітніхосіб абоосіб,які визнанісудом недієздатнимичи дієздатністьяких обмежена,а такожв іншихвипадках,передбачених цимКодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Судом враховані норма ст. 3 СК України, яка вказує, що сім`ю складають особи, які проживають разом, мають спільні права та обов`язки.

Проте поняття сім`ї в розумінні ст. 3 СК України не вичерпується одним лише спільним проживанням. Окрім спільного проживання необхідно також довести наявність спільного побуту та взаємних прав та обов`язків.

Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Відповідно до Хартії прав сім`ї, сім`я - це щось більше, ніж просто правова, суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові, солідарності, це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають однин одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя.

Європейський суд з прав людини зауважив, що відносини де-факто, як відносини, що ґрунтуються на шлюбі, можуть вважатися сімейним життям, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв`язок поза шлюбом.

Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право сама вибирати форму організації свого сімейного життя. Закон не може їй цього диктувати, як і того з ким людина має проживати однією сім`єю.

Звертаючись до суду з даним позовом Позивач не надав суду належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, а саме: не надано безумовних доказів його спільного проживання з померлим однією сім`єю більш ніж п`ять років, та тривале знаходження ОСОБА_4 на його утриманні.

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

При поданні позовної заяви та протягом розгляду цивільної справи позивачі не скористалися своїм процесуальним правом та не надали до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію щодо предмету доказування.

Як вбачається з положень ч. 1ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів

Відповідно доч. 1 ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зіч. 1 ст. 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.263 ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

У зв`язкуз вищевикладеним,на підставіповного,об`єктивногота безпосередньогодослідження наявниху справідоказів,з`ясуванняфактичних обставин,на якісторони посилаються,як напідставу своїхвимог ізаперечень,оцінивши наявніу справідокази,з`ясувавшиїх достатністьі взаємнийзв`язоку сукупності,суд приходитьдо висновку,що позовнівимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ,Одеської міськоїради провстановлення фактупроживання однієюродиною задоволенню не підлягають, через їх безпідставність та необґрунтованість.

На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 2, 3, 76, 77, 80, 81, 89, 263 ЦПК України, ст.ст. 1216, 1217, 1218, 1220, 1270 ЦК суд, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ,Одеської міськоїради провстановлення фактупроживання однієюродиною відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Куриленко О. М.