Рішення № 104918744, 02.06.2022, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/446/22

Провадження №2/202/1088/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2022 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Кухтіна Г.О.

за участю секретаря - Калантаєнко Д.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 доІндустріального відділудержавної виконавчоїслужби умісті ДніпріПівденно-Східногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції про звільненнямайна з-підарешту, -

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач звернувся до суду із позовом, на підставі ст.ст.319, 321, 391 ЦК України, за результатом розгляду якого просив скасувати арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, накладені на підставі відповідної постави державного виконавця. Заявлені вимоги були обґрунтовані тим, що позивача було засуджено вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 16 січня 2016 року до 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Наразі ним відбуто покарання, однак арешти знято не було, що порушує його права як власника.

У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що вироком було передбачено конфіскацію майна, у зв`язку із чим було накладено оспорюваний арешт. У 2021 році він мав оформити спадкові права на квартиру, однак заважає арешт.

Зі сторони відповідача відзиву, заперечень, пояснень не надійшло.

ІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

У відповідності до довідки про звільнення серії ХАР №02898, ОСОБА_1 відбув покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 16 січня 2016 року по 13 серпня 2018 року. ОСОБА_1 був засуджений 16 січня 2016 року вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області за ч.3 ст.305 до чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Згідно витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №15871656 від 6 грудня 2021 року судом встановлено, що все рухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 , є об`єктом обтяження на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер 51483142 від 21 червня 2016 року, видане Головним державним виконавцем Індустріального відділу ДВС м.Дніпропетровська ГТУЮ Коломоєць К.В., реєстратор: Самозван Світлана Олексіївна Дніпропетровська філія державного підприємства «Національні інформаційні системи», Дніпропетровська обл., у довідці наявний запис, що запис втратив чинність по завершенню п`ятирічного терміну зберігання.

Судом також встанволено, що позивачем не було надано жодного доказу, що оспорюваний арешт було накладено саме на підставі вироку Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 16 січня 2016 року. Вказані обставини позбавляють суд пересвідчитись у тому, що наразі не існує інших виконавчих документів, де боржником є позивач, відсутні інші стягувачі, права та інтереси яких можуть бути порушені у разі скасування відповідного арешту.

Окрім того, позивачем не надано доказів на виконання вироку суду, а саме те, що на момент постановлення вироку суду, він не був власником майна, що могло бути конфісковано в дохід держави, та на разі не конфісковано за відповідним вироком суду.

Докази необхідності оформлення спадкових прав позивачем, також, нічим не підтверджено.

ІІІ. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

В постанові Великої палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 висловлено правовий висновок про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В свою чергу, практика Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправіобґрунтовувати своївисновки лишедоказами,що випливаютьзі співіснуваннядостатньо переконливих,чітких іузгоджених міжсобою висновківчи схожихнеспростовних презумпційфакту,тобто таких,що незалишать місцесумнівам,оскільки наявністьостанніх неузгоджується ізстандартом доказування«поза розумнимсумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Таким чином, розглянувши матеріали даної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись, ст. ст. 4, 11, 76-78, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (адреса: 49051, вул. Б.Хмельницького, буд. 11, код ЄДРПОУ: 34984472) про звільнення майна з-під арешту.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Повне судове рішення складено 13 червня 2022 року.

Суддя Г.О. Кухтін